Рішення № 133082086, 25.12.2025, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/31209/25

Провадження № 2/947/5354/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.12.2025 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.

розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ -

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси, шляхом формування в системі «Електронний суд» 20.08.2025, надійшла позовна заява ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» ( позивач/ Нафтогаз ) із вимогами про стягнення з ОСОБА_1 (відповідач/ споживач) заборгованості за спожитий природний газ за об`єктом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за період з жовтня 2021 року по липень 2025 року, в розмірі 38 705,71 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач який як власник об`єкта нерухомості є споживачем послуг з постачання природного газу за даною адресою та має дану заборгованість по оплаті спожитого за вказаний період згідно інформації по рахунку №250115756, ЕІС код 56ХМ25А24862403О.

Від представника відповідача , шляхом подачі через систему «Електронний суд « 04.11.2025 , надано відзив на позовну заяву із запереченнями проти заявлених позовних вимог на підставі того, що за вказаною адресою відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , ЕІС код 56ХМ25А08672482Х, та згідно наданих витягів з особистого кабінету у інтернет системі Gasolina online» за вказаний у позові період здійснювались постійні оплати за спожитий газ на підставі показників індивідуального лічильника що також підтверджується копіями оплачених рахунків виставлених за даною адресою Газопостачальною компанією Нафтогаз.

Відповіді на відзив із спростуванням викладених у відзиві обставин та наданих стороною відповідача доказів до суду стороною позивача не подавалось.

Як встановлено судом ОСОБА_1 є власницею житлового будинку , з надвірними спорудами, загальною площею 482,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу , виданого 03.07.2002 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шевиріною А.О., зареєстрований у реєстрі прав власності на нерухоме майно 09.09.2016 року, номер запису 16374527.

За вказаним об`єктом нерухомості на особливим рахунком № НОМЕР_1 , ЕІС код 56ХМ25А08672482Х, відповідачкою як споживачем здійснюється оплата за спожитий природний газ, який постачається ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», що підтверджується витягом з особистого кабінету споживача відкритого в інтернет системі Gasolina online» а також наданими копіями оплачених платежів поданих позивачем.

Водночас із наданих у підтвердження позовних вимог доказів не вбачається і ні показників лічильників якими визначався обсяг спожитого природного газу або формула яка застосовувалась у випадку неможливості отримання показників лічильнику, а крім того не спростовано що споживча за даним об`єктом споживання природного газу має декілька рахунків та ЕІС кодів , або рахунок та ЕІС код за яким здійснюється оплата спожитого споживачем природного газу не відповідає дійсним рахунку та ЕІС коду.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

Правовідносини пов`язані із зобов`язаннями власника майна по оплаті житлово-комунальних послуг врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України).

Крім того, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» ( далі Закон ) .

Відповідно до положень статті 1 Закону житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону).

Згідно зі статтею 13 Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

У пункті 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 13, пунктом 1 частини першої статті 20 вказаного Закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Частиною четвертою ст.319 ЦК України встановлено що власність зобов`язує.

Тлумачення статті 526 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Вказаний правовий висновок визначений Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, а також від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

У практиці Європейського суду суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява №59166/12) «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

У даному випадку , на думку суду, стороною позивача не доведено наявність у відповідачки заборгованості за спожитий природний газ за об`єкт нерухомості , визначений адресою: АДРЕСА_1 , за період з жовтня 2021 року по липень 2025 року, в розмірі 38 705,71 грн., що є підставою для суду прийти до висновку що позовні вимоги є недоведеними належними та допустимими доказами , та з урахуванням принципу змагальності та стандарту доказування «вірогідності доказів», приходить до висновку шо у позові слід відмовити у повному обсязі.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (код ЄДРПОУ 40121452, місцезнаходження: м. Київ, вул Шолуденка, буд.1 ) про стягнення з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) заборгованості за спожитий природний газ за об`єктом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за період з жовтня 2021 року по липень 2025 року, в розмірі 38 705,71 грн.

Питання розподілу судових витрат вирішити у порядку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Повний текст рішення буде складено протягом десяти днів після проголошення вступної та резолютивної частини.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 05.01.2026.

Суддя В. О. Луняченко