Ухвала суду № 133072176, 02.01.2026, Вишгородський районний суд Київської області

"02" січня 2026 р. Справа № 363/5800/25-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2026 року м. Вишгород

Суддя Вишгородського районного суду Київської області Рукас О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Пенсійного фонду України, Офісу Генерального прокурора, Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності на протязі 2006-2025 років, -

ВСТАНОВИВ:

До Вишгородського районного суду Київської області надійшла вищезазначена позовна заява.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вишгородського районного суду Київської області від 02.10.2025 року головуючим у справі було визначено суддю Рудюка О.Д.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08.10.2025 року заяву про самовідвід судді Вишгородського районного суду Київської області Рудюка О.Д. у справі за позовною заявою ОСОБА_1 задоволено, а справу передано до канцелярії Вишгородського районного суду Київської області для повторного автоматизованого розподілу справи між суддями відповідно до вимог статті 33 ЦПК України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вишгородського районного суду Київської області від 08.10.2025 року головуючим у справі було визначено суддю Дьоміну О.П.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 09.10.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 передано за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17.11.2025 року справу за позовною заявою ОСОБА_1 передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) на розгляд до Вишгородського районного суду Київської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вишгородського районного суду Київської області від 19.12.2025 року головуючим у справі було визначено суддю Котлярову І.Ю.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29.12.2025 року задоволено заяву про самовідвід судді Котлярової І.Ю., а справу передано до канцелярії Вишгородського районного суду Київської області для повторного автоматизованого розподілу справи між суддями відповідно до вимог статті 33 ЦПК України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вишгородського районного суду Київської області від 29.12.2025 року головуючим у справі визначено суддю Баличеву М.Б.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29.12.2025 року задоволено заяву про самовідвід судді Баличевої М.Б., а справу передано до канцелярії Вишгородського районного суду Київської області для повторного автоматизованого розподілу справи між суддями відповідно до вимог статті 33 ЦПК України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вишгородського районного суду Київської області від 30.12.2025 року головуючим у справі визначено суддю Рукас О.В.

Розглянувши матеріали позовної заяви, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, сімейних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 ЦПК). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26 - 30 ЦПК).

Виходячи з поняття підсудність у цивільному судочинстві як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.

Питання про підсудність справ визначається Цивільним процесуальним Кодексом України.

За загальним правилом, яке міститься у ч. 2 ст. 27 ЦПК України, передбачено, що позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст.28 ЦПК України позови, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Згідно до ст.2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

За висновком Верховного суду України у справі № 6-501цс17 шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Згідно ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 № 266/94-ВР, відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 13 цього Закону питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 Закону.

Заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури. Сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат, передбачено ст. 14 вказаного нормативного акту.

Таким чином, зі змісту вказаного закону слідує, що заяву про оскарження постанови (ухвали) про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано: до суду за місцем його проживання, або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури.

Разом з тим, позивач в своїй позовній заяві просив суд:

- стягнути одноразово за рахунок державного бюджету України на користь позивача в готівковому вигляді через касу УДКСУ в Святошинському районі в частковий рахунок відшкодування шкоди в усіх її формах, проявах/виявах за період незаконного кримінального переслідування, завданих солідарно перш за все частиною відповідачів по справі та іншими установами, організаціями всіх форм власності, заявлених позивачем на території держави Україна в розмірі, який є належно обґрунтованим та складає 18 233 002,41 грн. без урахування оподаткування;

- стягнути за рахунок державного бюджету, зобов`язавши відповідачів ПФУ та ДКСУ достроково, невідкладно розрахувати та призначити позивачу пожиттєву/довічну пенсію за віком на пільгових умовах в розмірі середнього розміру призначених пенсій в державі Україна на час винесення рішення, але не менш за 5385,25 грн. на місяць з помісячною виплатою через оператора поштового зв`язку в м. Київ в частковий рахунок відшкодування шкоди;

- принести публічне письмове вибачення позивачу відповідачами ВС, ОГП, МВС за незаконне кримінальне переслідування, опублікувавши його текст з описом подій, зображенням світлин позивача та оприлюднити список всіх причетних посадових осіб досудового та судового слідства кримінальної справи за №78-1074 за рахунок коштів державного бюджету в офіційних державних ЗМІ, а саме: в газеті «Голос України» та журналі «Вісник Верховного Суду України» в частковий рахунок відшкодування шкоди;

- стягнути за рахунок коштів державного бюджету, зобов`язавши УДКСУ у Святошинському районі виплатити в готівковому вигляді позивачу витрати на позовну заяву в розмірі 40000 грн.;

- звернутися до МОЗ України, як вповноваженої державою установи для отримання відповідей з питань, порушених позивачем у заяві/клопотанні від 17.02.2025 року для прийняття об`єктивного рішення щодо завданої шкоди державою Україна в частині медицини;

- провести, якщо наполягають учасники процесу щодо зменшення суми заявленої шкоди за рахунок коштів державного бюджету Україна, експертизи для прийняття справедливого та вмотивованого рішення національним судом, зокрема: психологічна, лінгвістична, медико-соціальна з доступом експертів до всіх наявних матеріалів кримінальної справи за №78-1074, позовної заяви та наданих сторонами документів на час прийняття рішення;

- звернутися до Міністерства юстиції України, як джерела первинної інформації щодо надання письмової інформації з усіх наявних державних реєстрів держави Україна щодо єдиного нерухомого майна позивача, яким є однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , з метою додаткового підтвердження вищевикладеного за рахунок коштів державного бюджету.

Таким чином, зі змісту вимог позивача вбачається, що окрім питання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, позивач висуває вимоги і щодо розрахунку та призначення йому пожиттєвої пенсії, а також вимагає захистити честь та гідність, шляхом принесення письмових публічних вибачень відповідачами по справі.

Отже, позивач звернувся до суду не з заявою про оскарження постанови про відшкодування шкоди, а з позовною заявою, в якій, окрім питання про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, йдеться про зобов`язання відповідачів ПФУ та ДКСУ достроково, невідкладно розрахувати та призначити позивачу пожиттєву/довічну пенсію та принесення публічного письмового вибачення позивачу відповідачами ВС, ОГП, МВС.

За таких обставин дана справа не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Вишгородського районного суду Київської області, підсудність справи повинна визначатись за загальними правилами підсудності.

Згідно до ч.1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ч.2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно ч. 4 ст. 28 ЦПК України позови, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Судом встановлено зі змісту позовної заяви та відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру за №1870641 від 09.10.2025 року що зареєстрованим місцем проживання позивача з 21.09.2006 року по теперішній час, є АДРЕСА_2 , що територіально не відноситься до Вишгородського районного суду Київської області.

Судом також встановлено, що позовні вимоги позовом ОСОБА_1 адресовані до відповідачів: 1) Державна казначейська служба України (м. Київ, Печерський район, вул. Бастіонна, 6); 2) Пенсійний фонд України (м. Київ, Печерський район, вул. Бастіонна, 9); 3) Офіс Генерального прокурора (м. Київ, Печерський район, вул. Різницька, 13/15); 4) Міністерство внутрішніх справ (м. Київ, Печерський район, вул. Богомольця, 10).

Тобто, з урахуванням правил загальної підсудності, позовна заява ОСОБА_1 не підсудна Вишгородському районному суду Київської області, оскільки місцезнаходження вказаних ним в позові відповідачів не знаходиться на території Вишгородського району.

На підставі викладеного, суд звертає увагу, що дана позовна заява не підсудна Вишгородському районному суду Київської області ні за загальним правилом, передбаченим ч. 2 ст. 27 ЦПК України, ні за підсудністю справ за вибором позивача, що передбачено ч. 4 ст. 28 ЦПК України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.06.2024 року у справі за № 554/7669/21 (провадження № 61-5805сво23) вказано, що: «принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України. Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ. Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції. Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів. Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов`язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).

Частиною 9 ст. 187 ЦПК України встановлено, що якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Частиною 3 даної статті встановлено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Тобто, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є безумовною підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.

Згідно ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Згідно з нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини» інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п.1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається належний суд, тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Враховуючи аналіз положень ЦПК України, Конвенції про захист прав і основоположних свобод, суд дійшов висновку про необхідність передачі вказаної цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Пенсійного фонду України, Офісу Генерального прокурора, Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності на протязі 2006-2025 років на розгляд до Оболонського районного суду м. Києва.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються.

Керуючись ст.ст.9, 27, 28, 30, 31, 187, 261, 353, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Пенсійного фонду України, Офісу Генерального прокурора, Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності на протязі 2006-2025 років - передати за підсудністю на розгляд до Оболонського районного суду м. Києва.

Цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Пенсійного фонду України, Офісу Генерального прокурора, Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності на протязі 2006-2025 років має бути направлена до Оболонського районного суду м. Києва не пізніше п`яти днів після закінчення строку на оскарження ухвали суду, а в разі подання скарги не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Суддя О.В. Рукас