Ухвала суду № 133069917, 30.12.2025, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/19272/25

1-кс/308/7282/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2025 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області - ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, клопотання старшого слідчого в ОВС відділу СУ ГУНП в Закарпатській області майора поліції ОСОБА_6 , у рамках кримінального провадження, відомості про яке 08.07.2025 року внесені до ЄРДР за №12025071160000442, погоджене з прокурором, про застосування відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, одруженого, пенсіонера, не працюючого, раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.156 КК України, -

запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -

В С Т А Н О В И В :

З внесеного слідчим клопотання, яке погоджене з прокурором, та доданих до нього матеріалів слідує, що 05.06.2025 року, близько 14 год. 00 хв., ОСОБА_4 , маючи умисел на розбещення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаючи достовірно, що вона є малолітньою особою, скориставшись відсутністю сторонніх осіб, які могли б завадити здійсненню розбещення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, з метою задоволення своєї статевої пристрасті, за місце свого проживання, у підвальному приміщенні жилого будинку АДРЕСА_1 , вчинив стосовно неї розпусні дії.

А саме, покликавши ОСОБА_7 до себе, посадивши на коліно, утримуючи її поряд, використовуючи безпорадний стан дитини, яка через свій вік не могла правильно розуміти суть і характер вчинюваних з нею дій, притуливши свою щоку до щоки малолітньої дівчинки, поцілувавши її у область лиця, оголив і продемонстрував свій статевий орган, схиляв ОСОБА_7 торкатися його руками, після чого, стимулював власний статевий орган для збудження, довівши свій стан до еяфкуляції.

Таким чином, вказані дії ОСОБА_4 посягнули на статеву недоторканість, нормальний психічний та соціальний розвиток малолітньої ОСОБА_7 .

Відтак, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 Кримінального кодексу України, а саме, вчиненні розпусних дій щодо малолітньої особи.

За даним фактом, 26.12.2025 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, тобто вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи.

Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними, на даний час, у кримінальному провадженні доказами, а саме: допитами свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які підтверджують покази заявниці, висновком судово-психіатричної експертизи ОСОБА_7 та іншими зібраними доказами.

Так, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, максимальна міра покарання за який передбачена у вигляді позбавлення волі на строк до 8 років.

Сторона обвинувачення вважає, що з метою забезпечення належної процесуальної поведінки, з врахуванням обставин вчинення злочину ОСОБА_4 , як підозрюваного у кримінальному провадженні, виникла необхідність в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1. Переховуватися від органів досудового розслідування та суду.

Злочини, який інкримінується ОСОБА_4 є тяжкими і передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для підозрюваного переховуватись від органів досудового розслідування та суду.

Вищевказані обставини, дають підстави вважати, що ОСОБА_4 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення тяжкого злочину, може переховування від органів досудового розслідування та суду, в тому числі вчинити спроби виїхати закордон, як поза межами пункту пропуску, про що він обізнаний, так і через офіційні пункти пропуску, у зв`язку з тим, що досяг віку, з якого не підлягає мобілізації.

2. Незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні.

ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків, які вже встановлені, а також їх родичів з метою дачі або зміни ними показань на його користь. Крім того, свідки ще не допитані в суді, а ОСОБА_4 може бути знайомий з ними.

Це створює загрозу тиску та підбурювання вказаних осіб до зміни вже наданих показів, відмови від надання таких або надання неправдивих висновків.

3. Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Знаходячись на волі, ОСОБА_4 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим способом, зокрема, підшукуючи осіб, що можуть надати вигідні для нього неправдиві показання.

4. Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

Так, будучи на волі, ОСОБА_4 й надалі матиме можливість вчиняти кримінальні правопорушення, а саме вчиняти розпусні дій щодо малолітніх осіб, оскільки може мати схильність до того.

Таким чином, підставою застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення та наявність вищевказаних ризиків.

Вивченням особи підозрюваного на даний час встановлено, що він тяжкими захворюваннями, які б перешкоджали його утриманню під вартою, не страждає. Даних, які б вказували на неможливість застосування до ОСОБА_4 вказаного запобіжного заходу, не встановлено.

Враховуючи усе вище наведене, на думку сторони обвинувачення, інший запобіжний захід, окрім як тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного у кримінальному провадженні.

Крім цього, слідчий просить слідчого суддю при визначенні розміру застави врахувати особу підозрюваного, тяжкість злочину, реакцію суспільства та визначити такий у розмірі, який перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зважаючи на те, що в ході досудового розслідування здобуто достатні докази, які підтверджують підозру ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 України, за яке передбачено покарання, а саме: у вигляді позбавленні волі на строк до 8 років, а тому з метою забезпечення виконання ним процесуальних обов`язків, запобігання виникнення указаним ризикам, слідчий просить застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, так як інший більш м`який запобіжний захід, передбачений ч. 1 ст. 176 КПК України, не зможе запобігти наведеним вище ризикам та не буде ефективним.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав з викладених мотивів, просив його задоволити та обрати відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, оскільки підозра є обґрунтованою та наявні ризики передбачені ст.177 КПК України, а саме: можливість підозрюваного переховування від органу досудового розслідування та суду, впливати на свідків, вчинити інший злочин, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Крім цього, прокурор просив звернути увагу суду на те, що ОСОБА_4 інкримінується вчинення тяжкого злочину, пов`язаного із застосуванням сексуального насильства, а тому просив слідчого суддю при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави.

Захисник підозрюваного ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечив проти задоволення внесеного слідчим клопотання. Вважає, що ризики відсутні та є лише припущеннями. Зазначив, що підозра не обґрунтована, оскільки є передчасною. Клопотання шаблонне. Його підзахисний є раніше не судимим, позитивно характеризується, є інвалідом. Просив відмовити у задоволенні клопотання.

Підозрюваний ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечив щодо внесеного слідчим клопотання. Повідомив, що малолітню потерпілу не знає. Знає маму потерпілої, з якою у нього був конфлікт.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні показав, що підозрюваний є його батьком. Очевидцем вказаної події не був. Вважає, що підозра є неправдивою. Знає батьків потерпілої, які є конфліктними особами. Зазначив, що в нього є троє дітей, а тому не вірить, що батько таке робив.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши подане клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

У відповідності до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Крім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, враховуються обставини, передбачені ст.178 КПК України: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Відповідно до ч.1, п.4 ч.2 ст.183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що органом досудового слідства СУ ГУНП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12025071160000442 відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.07.2025 року, за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України.

У вчиненні вказаного кримінального правопорушення обґрунтовано підозрюється ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , раніше не судимий.

26.12.2025 року, ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, тобто вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув`язнення може бути застосоване. Суд зобов`язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Кримінальний процесуальний Кодекс України встановлює обов`язок розглядати обґрунтованість підозри, яка за визначенням ЄСПЛ «є необхідною умовою законності тримання під вартою» (справа «Нечипорук і Йонкало проти України», 42310/04, § 219, 21.04.2011р.).

Слідчим суддею враховуються вимоги пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), а також пункту 1 частини 1 статті 178 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов`язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.

Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).

Відповідно до правової позиції ЄСПЛ у справі Мюррей проти Сполученого Королівства (п.55 рішення) факти, що викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження чи навіть для пред`явлення обвинувачення, що є задачею наступних етапів кримінального процесу.

Затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого є тримання під вартою, що визначено в рішенні ЄСПЛ за скаргою «Феррарі-Браво проти Італії».

Як слідує з матеріалів внесеного слідчим клопотання, оголошена ОСОБА_4 підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, підтверджується наступними, зібраними органом досудового розслідування, доказами, а саме: допитами свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які підтверджують покази заявниці, висновком судово-психіатричної експертизи ОСОБА_7 та іншими зібраними доказами.

Що стосується показів свідка ОСОБА_14 , то до таких слідчий суддя відносить критично, оскільки даний свідок є сином підозрюваного та дає покази, які у своїй сукупності не відносяться до предмету оголошеної ОСОБА_4 підозри. Крім цього, даний свідок не був очевидцем подій.

Сукупність фактичних даних, які містяться в наведених доказах, є достатньою для висновку про причетність підозрюваного до вищевказаного злочину.

При цьому, слід зауважити, що стандарт доведення обґрунтованості підозри є нижчим від стандарту доведеності винуватості поза розумним сумнівом та вимагає меншої ваги доказів, ніж для ухвалення обвинувального вироку.

Окрім того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» Європейський Суд з прав людини зазначив, що поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання.

Слідчий суддя констатує, що питання про належність, допустимість, достовірність та достатність доказів, для підтвердження винуватості підозрюваного у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вирішується судом безпосередньо під час розгляду кримінального провадження. Оцінка доказів винуватості, їх належність та допустимість, на даній стадії досудового розслідування слідчим суддею суду першої інстанції перевірці не підлягають.

Перевіряючи достатність доказів для такого висновку, слідчий суддя, наряду з положеннями КПК України, враховує практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення «Чеботарі проти Молдови» від 13.11.2007р., п. 48), у відповідності до якої слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати стороннього об`єктивного спостерігача, що конкретна особа, можливо вчинила злочин. Натомість, не будучи наділеним повноваженнями щодо оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення на даній стадії кримінального судочинства, слідчий суддя позбавлений можливості надати перевагу одним доказам перед іншими шляхом їх оцінки та аналізу в сукупності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу. Питання щодо доведеності вини особи та правильності кваліфікації її дій у відповідності до закону про кримінальну відповідальність підлягають дослідженню при проведенні досудового розслідування та під час розгляду кримінального провадження по суті.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Так, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_4 слідчий суддя враховує наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у його вчиненні, оскільки, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 156 КК України, відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Слідчий суддя враховуючи фактичні обставини вчиненого злочину та особу підозрюваного ОСОБА_4 , приходить до висновку є підстави вважати, що підозрюваний, перебуваючи на волі, може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, знаючи та намагаючись уникнути відповідальності за вчинене ним діяння, усвідомлюючи наслідки в разі доведення останньому вини у вчинені вище вказаного злочину, може перешкоджати повному, всебічному та неупередженому проведенню досудового розслідування, що унеможливить повноту, всебічність при розслідуванні даного кримінального провадження, що свідчить про те, що інші більш м`які запобіжні заходи можуть бути недостатніми для запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Слідчий суддя вважає, що на цей час, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному ОСОБА_4 ,, у разі визнання останнього винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, ОСОБА_4 , перебуваючи під загрозою застосування покарання у вигляді позбавлення волі, може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, тобто існує ризик, передбачений п. 1) ч. 1 ст. 177 КПК України, а відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».

Згідно із позицією Європейського суду з прав людини, зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваної особи переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Слідчий суддя погоджується, що тяжкість можливого покарання може спонукати підозрюваного переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Наведені вище обставини дають достатні підстави вважати про наявність ризику втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування та суду підозрюваного.

Таким чином, є підстави вважати, що перебуваючи на волі, підозрюваний з метою ухилення від кримінальної відповідальності може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знаючи та намагаючись уникнути відповідальності за вчинене діяння, усвідомлюючи наслідки в разі доведення останньому вини у вчинені вище вказаних злочинів, може в подальшому перешкоджати повному та всебічному досудовому розслідуванню даного кримінального провадження іншим чином, та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності такої поведінки підозрюваного.

Слідчий суддя також вважає, доведеним те, що існує реальна загроза того, що підозрюваний перебуваючи на волі може впливати на свідків з метою зміни їх показів на свою користь, з метою уникнення кримінальної відповідальності, самостійно або через знайомих, шляхом погроз або іншим способом.

Слідчий суддя вважає, що з огляду на обставини вчиненого правопорушення, знайшли своє підтвердження доводи сторони обвинувачення, про те, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі може вчиняти тиск на свідків вказаних у даному кримінальному провадженні та може незаконно перешкоджати встановленню інших можливих свідків, а відтак вважає неможливим забезпечення контролю за поведінкою підозрюваного в умовах, які не пов`язані з триманням під вартою та відповідно запобігання вказаних в ухвалі ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Окрім наявності вказаних ризиків, слідчий суддя також враховує особу підозрюваного, зокрема те, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання, є особою пенсійного віку, одружений, на утриманні малолітніх чи неповнолітніх дітей немає, у провадженні суду вже перебуває обвинувальний акт відносно підозрюваного.

Разом з тим, слідчий суддя враховує те, що підозрюваний ОСОБА_4 добре усвідомлюючи неминучість покарання, може переховуватись від органів досудового розслідування за вчинення такого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від п`яти до восьми, може незаконно впливати на свідків, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення та існує ризик його протиправної поведінки, у зв`язку з чим особисте зобов`язання, особиста порука підозрюваного, домашній арешт та застава будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту.

Не може бути підставою для обрання менш м`якого запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_4 , соціальні зв`язки підозрюваного, оскільки їх наявність та міцність, а також і дані характеризуючі особу, на що є посилання захисника в судовому засіданні, не спростовують і не зменшують достатньою мірою ризики, що наявні та дослідженні під час розгляду клопотання.

Таким чином, наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, тобто вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи, а також наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України та недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, дає підстави для обрання запобіжного заходу стосовно ОСОБА_4 , у виді тримання під вартою.

Щодо обґрунтованості застосування запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя також вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 183 КПК України визначає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Слідчий суддя звертає увагу на мотив та спосіб вчинення кримінального правопорушення, який має високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої наслідками для конкретних осіб, наявність реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистості, а також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Тому, враховуючи наведене і зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», слідчий суддя, вважає обґрунтованим висновок про необхідність застосування до підозрюваного виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення вищевказаних ризиків.

Крім цього, за допомогою застосування до ОСОБА_4 , заходу забезпечення кримінального провадження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, може бути виконане завдання досудового розслідування щодо встановлення та з`ясування всіх обставин вчиненого ним кримінального правопорушення.

При цьому, обставини, які зазначені підозрюваним та його захисником не можуть бути підставою для відмови в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного, оскільки дані щодо позитивної характеристики за місцем проживання не виключають наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Частиною 3 статті 183 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно п.1 ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

З матеріалів кримінального провадження та судового розгляду вбачається, що підозрюваному ОСОБА_4 , інкримінується вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи, яке пов`язане із застосуванням сексуального насильства. При цьому суд констатує, що згідно з Кримінальним кодексом України, насильство - це будь-яка дія або бездіяльність, що спрямована на заподіяння шкоди іншій особі, включаючи фізичний, сексуальний, психологічний або економічний вплив, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Згідно із ст. 36 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) яка ратифікована Україною 20.06.2022 року, сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб було криміналізовано такі форми умисної поведінки: a) здійснення, без згоди, вагінального, анального або орального проникнення сексуального характеру в тіло іншої особи з використанням будь-якої частини тіла або предмета; b) здійснення, без згоди, інших актів сексуального характеру з особою; c) примушування іншої особи до здійснення, без згоди, актів сексуального характеру з третьою особою. Згоду повинно бути надано добровільно як результат вільного волевиявлення особи, отриманого в контексті супутніх обставин.

Враховуючи вищезазначене, приймаючи до уваги, наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а також те, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 було вчинено із застосуванням сексуального насильства, вважаю за можливе, у відповідності до вимог ч.4 ст.183 КПК України, не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

З огляду на викладені встановлені судом вище фактичні обставини справи, слідчий суддя приходить до висновку, що внесене органом досудового розслідування клопотання є підставним та обґрунтованим, а тому таке підлягає до задоволення в цілому.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 186, 193, 196, 197, 309 КПК України, слідчий суддя, -

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання слідчого задоволити.

Застосувати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, одруженого, пенсіонера, не працюючого, раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.156 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, строком до 60 (шістдесят) днів, а саме до 10 год. 30 хв., 23.02.2026 року.

Строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з моменту його фактичного затримання, а саме з 10 год. 30 хв., 30.12.2025 року.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її оголошення, а підозрюваним, який перебуває під вартою, у той же строк з моменту вручення копії ухвали.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1