Рішення № 133061298, 23.12.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.12.2025Справа № 910/13097/25

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Куценко К.К., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТАЛАНТА-СЕРВІС" (09100, Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Героїв Крут, будинок 87, квартира 135) до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (01133, місто Київ, б. Лесі Українки, будинок 26) про визнання права власності,

Представники учасників справи у судове засідання не прибули.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.10.2025 в системі «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю "АТАЛАНТА-СЕРВІС" сформовано позовну заяву до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «АТАЛАНТА-СЕРВІС» право власності на автомобіль марки автомобіль Renault Dokker, VIN - НОМЕР_1 , 2019 року випуску та була передана 22.10.2025 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.10.2025. Залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 виправлено описку в ухвалі Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 у справі № 910/13097/25 шляхом зазначення належної дати судового засідання - « 27.11.25 о 10:15 год».

04.11.2025 в системі «Електронний суд» представником третьої особи сформовано пояснення, у відповідності до яких представник зазначив, що відмовляючи у перереєстрації транспортного засобу, про який йдеться у позовній заяві, адміністратор ТСЦ МВС № 3242 діяв з дотриманням вимог Порядку № 1388.

04.11.2025 в системі «Електронний суд» представником третьої особи сформовано заяву, у відповідності до якої представник зазначив, що регіональні сервісні центри ГСЦ МВС (філії ГСЦ МВС) і їх структурні підрозділи ТСЦ МВС, не є самостійними юридичними особами та не можуть бути учасниками у справах господарського судочинства.

26.11.2025 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано заяву, відповідно до якої представник просив провести підготовче засідання по справі № 910/13097/25 без участі позивача та представника позивача за наявними матеріалами.

26.11.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано пояснення на позовну заяву, у відповідності до яких представник зокрема зазначив, що саме сервісним центром МВС відмовлено Позивачу у перереєстрації права власності на транспортний засіб, таким чином державний орган не визнав право власності Позивача на підставі поданих документів. В цей час, факт такої відмови жодним чином не спростовує чинність поданих документів та факт переходу права власності та зазначив про помилковість визначення Позивачем належного відповідача, оскільки між цими сторонами відсутній предмет спору. Відповідач (Банк) прав Позивача не порушував, не оспорював, в реєстрації не відмовляв. Доказів порушених або невизнаних прав Позивача з боку АТ КБ «Приват Банк» у матеріалах справи та у позовній заяві відсутні. З огляду на що представник просив визнати причини пропуску строку для подання письмових пояснень по справі поважними і поновити цей строк; долучити пояснення до матеріалів справи і врахувати їх при винесенні рішення; у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АТАЛАНТА-СЕРВІС» до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" відмовити у повному обсязі у зв`язку з їх безпідставністю.

26.11.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано заяву, відповідно до якої представник проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі. Правову позицію банку і пояснення по справі підтримує. Просив розглянути справу за відсутністю і винести рішення з урахуванням правової позиції Відповідача.

26.11.2025 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано заперечення на клопотання, відповідно до якого представник просив відмовити представнику Відповідача у задоволенні його клопотання щодо визнання причин пропуску ним строку для подання письмових пояснень по справі поважними та не поновлювати йому даний строк.

Ухвалою суду від 27.11.2025 відкладено підготовче засідання на 11.12.2025 о 10:40 год.

Ухвалою суду від 11.12.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі №910/13097/25 та призначено справу до розгляду по суті на 23.12.25 о 11:50 год.

22.12.2025 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано заяву про проведення засідання за відсутності учасника справи.

У судове засідання 23.12.2025 представники сторін не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

09.12.2019 між позивачем ТОВ «АТАЛАНТА-СЕРВІС», як лізингоодержувачем, та відповідачем, як банком, укладено договір фінансового лізингу № KIC4FLOWWWKY0-1 (далі - договір), відповідно до предмету якого відповідач зобов`язується набути у власність у ТОВ «Європа Плюс» (далі - продавець) , а потім передати лізингоодержувачу, а лізингоодержувач прийняти від банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу майно відповідно до Специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору вартість майна становить 349652,50 грн, ПДВ 69 930,50 грн, усього - 419 583,00 грн.

За умовами п. 1.3 договору строк лізингу зазначений у п. 11.1 цього договору.

Пункт 11.1 договору визначає строк дії лізингу з дати підписання цього договору до 08.12.2024.

Відповідно до п. 2.2 договору розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком №2.

Як погоджено у п. 4.1 договору, протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банка.

Згідно з п. 4.3 договору майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банку всієї суми лізингових платежів у строк, передбачений додатком №2, а також всіх інших платежів за цим договором, за умови відсутності простроченої заборгованості за всіма іншими укладеними з банком договорами.

Відповідно до специфікації до договору лізингу, предметом лізингу сторонами визначено транспортний засіб - автомобіль Renault Dokker, VIN - НОМЕР_1 , 2019 року випуску. Вартістю 419 583,00 грн.

В додатку №2 до договору сторони також погодили графік сплати лізингових платежів за договором.

На підставі вказаного договору позивач отримав в користування транспортний засіб - автомобіль Renault Dokker, VIN - НОМЕР_1 , 2019 року випуску.

19.09.2024 між позивачем і відповідачем було укладено договір № KPLWFOWW67BL-1 купівлі-продажу предмету лізингу, відповідно до п. 1.1 якого у зв`язку з повним розрахунком між покупцем і продавцем за предмет лізингу до дати укладення цього договору шляхом виплати покупцем усієї вартості предмета лізингу за договором лізингу, продавець зобов`язується передати у власність покупцю товар, що вказаний в Таблиці 1, а покупець зобов`язується прийняти товар на умовах, визначених цим договором.

Предметом лізингу відповідно о таблиці 1 договору є автомобіль марки Renault Dokker, VIN - НОМЕР_1 , 2019 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відповідно до п. 2.2 договору продавець зобов`язаний передати покупцю товар у строк не пізніше 5 робочих днів з моменту підписання даного договору.

Згідно з п. 2.3 договору приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання Угоди (Акту) про перехід права власності на ТЗ, який підтверджує належні якість, комплектність та кількість товару на момент його приймання-передачі. Покупець зобов`язаний у 10-денний строк з дня підписання даного договору здійснити перереєстрацію товару на своє ім`я.

На виконання вказаного сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу від 16.08.2025, відповідно до якого сторони засвідчили, що всі зобов`язання сторін відповідно до договору № KIC4FLOWWWKY0-1 було належним чином виконано, претензій стосовно договору та зобов`язань за ним сторони не мають, підтверджено, що позивач повністю сплатив всі належні платежі відповідачу.

Сторони також підписали акт приймання-передачі транспортного засобу № KIC4FLOWWWKY0-1 від 26.08.2025, відповідно до якого відповідач передав позивачу транспортний засіб Renault Dokker, VIN - НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) НОМЕР_3 , видане TSC 8043.

Додатково відповідачем надано пакет документів для переоформлення автомобіля на позивача у відповідному регіональному сервісному центрі ТСЦ МВС, а саме: супровідний лист №20.1.0.0.0/7-250816/968 від 18.08.2025, заяву про перереєстрацію транспортного засобу, наказ № KIC4FLOWWWKY0-1 від 16.08.2025 про перереєстрацію транспортного засобу на користь ТОВ «Аталанта-Сервіс», довіреність, видану на директора ТОВ «Аталанта-Сервіс» з відповідним переліком повноважень для проведення перереєстрації транспортного засобу, довіреність № KIC4FLOWWWKY0-1 від 16.08.2025 на отримання від сервісного центру МВС документів про перереєстрацію транспортного засобу та транзитних номерів, довідку про перебування транспортного засобу на військовому обліку від 20.08.2025 та ін.

06.09.2025 позивач звернувся до територіального сервісного центру МВС №3242 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях з вищевказаним пакетом документів для проведення перереєстрації транспортного засобу, однак позивачу було відмовлено в проведенні перереєстрації.

Листом регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях від 09.09.2025 №31/33/3242/С-4966-4894-2025 позивачу було відмовлено в перереєстрації вказаного транспортного засобу з тих підстав, що він зареєстрований за АТ КБ «ПриватБанк». В єдиному реєстрі боржників Міністерства юстиції України наявна інформація про юридичну особу АТ КБ «ПриватБанк», яка є боржником у понад 270 виконавчих провадженнях, а відтак, за наявності відомостей про власника транспортного засобу в Єдиному реєстрі боржників, перереєстрація такого автомобіля не здійснюється відповідно до Порядку №1388.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначає, що неможливість зареєструвати право власності на автомобіль порушує його право власності, оскільки він не може у повній мірі розпоряджатися автомобілем.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом цієї норми судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого доказами права власності на майно та порушення (невизнання або оспорювання) зазначеного права іншою особою.

Подібні правові висновки викладені в пунктах 78, 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року в справі № 909/337/19.

Відповідно до частин 1, 4 статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

Тотожні правові висновки викладені в пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду 14.09.2021 року в справі № 359/5719/17.

Для набуття права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 Цивільного кодексу України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

Сторони договору вправі встановити додаткові (відкладальні або скасувальні) умови, а при переході права власності на рухомі речі - самостійно визначати момент переходу права власності.

Постановою від 05.04.2023 року в справі № 911/1278/20 Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" і ухвалила в цій справі нове рішення, яким відмовила у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт мобіл переробка плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр" та Банку про визнання права власності на гусеничні екскаватори Caterpillar і зняття з них арешту, накладеного 30.09.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем.

Мотивуючи це рішення, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що як положеннями частини першої статті 334 Цивільного кодексу України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію великотоннажного та технологічного транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності в конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.

Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком, викладеним у постанові КЦС ВС від 16.12.2020 року в справі № 278/3640/18, в якій, аналізуючи положення статті 334 Цивільного кодексу України та статті 34 Закону України від 30.06.1993 року №3353-XII "Про дорожній рух", суд зазначив: "…правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір комісії транспортного засобу та договір купівлі-продажу транспортного засобу. Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує". Подібні правові висновки щодо застосування положень статті 34 Закону № 3353-XII викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду також у постановах від 13.12.2018 року в справі № 910/11266/17, від 21.05.2019 року в справі № 912/1426/18 та від 30.07.2019 року в справі № 905/1053/18.

Як погоджено у п. 4.1 договору фінансового лізингу, протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банка

Згідно з п. 4.3 договору майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банку всієї суми лізингових платежів у строк, передбачений додатком №2, а також всіх інших платежів за цим договором, за умови відсутності простроченої заборгованості за всіма іншими укладеними з банком договорами.

Згідно з п.2.3 договору купівлі-продажу предмету лізингу, приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання Угоди (Акту) про перехід права власності на ТЗ, який підтверджує належну якість, комплектність та якість товару на момент його приймання-передачі. Покупець зобов`язаний у десятиденний строк з дня підписання цього Договору здійснити перереєстрацію товару на своє ім`я.

На виконання вказаного сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу від 16.08.2025, відповідно до якого сторони засвідчили, що всі зобов`язання сторін відповідно до договору № KIC4FLOWWWKY0-1 було належним чином виконано, претензій стосовно договору та зобов`язань за ним сторони не мають, підтверджено, що позивач повністю сплатив всі належні платежі відповідачу.

Сторони також підписали акт приймання-передачі транспортного засобу № KIC4FLOWWWKY0-1 від 16.08.2025, відповідно до якого відповідач передав позивачу транспортний засіб Renault Dokker, VIN - НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) НОМЕР_3 , видане TSC 8043.

Таким чином 16.08.2025 року право власності на спірний автомобіль перейшло до позивача.

У той же час, сторонами у справі не заперечується, що внаслідок знаходження Банку в Єдиному державному реєстрі боржників, зняття вищенаведеного автомобіля з обліку та перереєстрація його за позивачем не є можливою.

Відповідно до частини 1 статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Оспорювання або не визнання права на майно може полягати не тільки у претензіях, заснованих на твердженні, що майно не належить позивачу, а й вчиненні будь-яких дій (у певних випадках бездіяльності), якщо такі дії/бездіяльність перешкоджають власнику у повній мірі реалізовувати власні правомочності власника.

Вирішуючи питання наявності обставин перешкоджання Банком у реалізації набутого позивачем права власності на автомобіль, суд враховує порядок та наслідки вчинення державної реєстрації транспортних засобів.

Так, правила реєстрації та обліку транспортних засобів визначені статтею 34 Закону України "Про дорожній рух", частини перша та друга якої передбачають, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передання інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.

Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. У разі наявності обтяжень реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів здійснюється за наявності згоди обтяжувача (обтяжувачів), справжність підпису (підписів) якого (яких) засвідчено нотаріусом. Порядок здійснення відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України (частини дев`ята та одинадцята статті 34 Закону України "Про дорожній рух").

Статтею 34-1 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що інформація про зареєстровані транспортні засоби та їх власників, належних користувачів, що міститься у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України, є відкритою та загальнодоступною.

Таким чином, в силу зазначених норм закону перереєстрація автомобіля повинна здійснюватися відповідно до Порядку № 1388.

Згідно пунктом 27 Порядку № 1388 транспортні засоби, що придбаваються юридичною особою - лізингодавцем з метою подальшої передачі їх лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу, реєструються за лізингодавцем. Після виконання договору фінансового лізингу транспортні засоби перереєстровуються за лізингоодержувачем на підставі зазначеного договору після повного розрахунку або зазначеного в договорі фінансового лізингу окремого договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу або іншого договору, визначеного договором фінансового лізингу.

Пунктом 7 Порядку № 1388 визначено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Перехід права власності за Договором лізингу та/або Договором купівлі-продажу є саме підставою для внесення змін до реєстраційних документів (перереєстрації транспортних засобів).

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Абзацом дев`ятим пункту 15 Порядку передбачено, що у разі надходження до сервісного центру МВС звернення щодо транспортного засобу, відомості про власника якого містяться в єдиному реєстрі боржників, перереєстрація транспортного засобу не здійснюється, крім випадків, коли: перереєстрація транспортного засобу не пов`язана з його відчуженням; транспортний засіб придбано на електронному аукціоні в порядку, установленому статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження"; транспортний засіб отримано в рахунок погашення боргу в порядку, установленому статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження"; транспортний засіб придбано в порядку, установленому статтею 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; транспортний засіб безоплатно отримано відповідно до пункту 14 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 985.

Відтак, центр МВС діяв відповідно до приписів пункту 15 Порядку, а тому право позивача порушено саме внаслідок перебування відповідача, як банку в реєстрі боржників, що мало наслідком відмови в реєстрації права власності на Транспортний засіб за позивачем.

Отже, відповідно до Порядку № 1388 позивач зобов`язаний зареєструвати автомобіль за собою, а до такої перереєстрації його експлуатація заборонена, тоді як знаходження Банку в реєстрі боржників виключає можливість такої перереєстрації та як наслідок правомірності експлуатації транспортного засобу. Тимчасове продовження допустимого строку експлуатації транспортного засобу без перереєстрації на час воєнного стану не змінює стану речей щодо обмеження прав власника автомобіля.

Враховуючи призначення автомобіля, яке полягає в його експлуатації шляхом переміщення людей/товарів автодорогами, заборона експлуатації транспортного засобу (через порушення обов`язку із перереєстрації) є обставиною, яка унеможливлює повну реалізацію прав власника щодо такого майна.

Разом із тим, знаходження особи (продавця автомобіля) в Єдиному реєстрі боржників є наслідком дій такої особи та не знаходиться під безпосереднім впливом позивача, а відтак знаходженням у такому реєстрі Банк обмежує право власності Товариства на спірний автомобіль, що полягає у неможливості виконати вимоги нормативно-правових актів щодо перереєстрації відповідного транспортного засобу для правомірної експлуатації автомобіля.

Суд встановив, що записи у Єдиному реєстрі боржників не стосуються арешту спірного транспортного засобу. Докази, які свідчать про зворотне, у матеріалах справи відсутні.

У той же час, відчуження Банком спірного у даній справі автомобіля на користь Товариства здійснено на підставі Договору купівлі-продажу (укладеного на виконання Договору фінансового лізингу), відповідно до пункту 2.3 якого на покупця покладено обов`язок у десятиденний строк з дня підписання договору здійснити перереєстрацію означеного товару на своє ім`я.

Зміст цього зобов`язання фактично дублює норми Порядку № 1388 та, як встановлено судом, не є можливим у разі знаходження Банку (особи, за якою здійснено реєстрацію транспортного засобу) в реєстрі боржників.

При цьому, сутність передбаченого пунктом 2.3 Договору купівлі-продажу обов`язку покупця знаходиться у взаємозв`язку з обов`язками Банку сприяти (не перешкоджати) у виконанні такого обов`язку.

Судом встановлено, що перебування Банку у реєстрі боржників заважає (перешкоджає) покупцю зареєструвати спірний транспортний засіб у реєстрі на своє ім`я, що становить перешкоду у повноцінній реалізації права власності щодо такого майна.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, №303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Поряд з цим, видача банком та передача позивачу пакету документів для здійснення перереєстрації транспортного засобу дає підстави для висновку, що спір між сторонами у даній справі виник не через незаконні дії Банку.

За наведених обставин, враховуючи суперечності у правозастосуванні положень Закону №3353-XII та Порядку № 1388 в частині неможливості здійснення реєстрації транспортних засобів за лізингоодержувачем, який сплатив всі платежі, через перебування відповідача в реєстрі боржників, суд вважає, що існують перешкоди у реалізації права власності позивача на транспортні засоби, а тому позов підлягає задоволенню.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

На підставі наведеного та враховуючи приписи статей 319, 321, 392, 386 ЦК України, суд вважає, що позивач обрав належний та ефективний спосіб захисту свого порушеного права, який призведе до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "АТАЛАНТА-СЕРВІС" (09100, Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Героїв Крут, будинок 87, квартира 135, ідентифікаційний код 41633300) право власності на автомобіль марки Renault Dokker, VIN - НОМЕР_1 , 2019 року випуску.

3. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код: 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТАЛАНТА-СЕРВІС" (09100, Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Героїв Крут, будинок 87, квартира 135, ідентифікаційний код 41633300) судовий збір у розмірі 5035 (п`ять тисяч тридцять п`ять) грн 00 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 01.01.2026.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ