Ухвала суду № 133059473, 22.12.2025, П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 190/2484/24

Провадження №6/190/32/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2025 року м.П`ятихатки

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого судді Фирси Ю.В.,

за участю секретаря Гук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. П`ятихатки подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни, стягувач акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», боржник ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України,

в с т а н о в и в:

Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька О.О. звернулась до суду з поданням про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України.

В обґрунтування заявленого подання зазначила, що на її виконанні перебуває виконавче провадження №77821054 з виконання виконавчого листа № 190/2484/24 від 04.03.2025 року, виданого П`ятихатським районним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 05.11.2019 року у розмірі 61277,02 грн. та сплачений судоввий збору у розмірі 2422,40 грн.. З дати набрання рішенням суду законної сили по дату звернення з поданням до суду боржник суму заборгованість не сплатила, а отже рішення суду в повному обсязі не виконується.

У зв`язку з вищевикладеним, просить встановити тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межу України до виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області, яке набрало законної сили.

Приватний виконавець Русецька О.О. в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Дослідиши матеріали подання, суд приходть до наступного висновку.

Так, рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17.12.2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 05.11.2019 року у розмірі 61277,02 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн..

На виконання рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17.12.2024 року видано виконавчий лист № 190/2484/24 від 04.03.2025 року про стягнення з з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 05.11.2019 року у розмірі 61277,02 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн..

15.04.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа № 190/2484/24 від 04.03.2025 року, виданного П`ятихатським районним судом Дніпропетровської області від 04 березня 2025 року року про стягнення з з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 05.11.2019 року у розмірі 61277,02 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн..

Згідно відповіді на запит від 15.04.2025 року у МВС відсутні дані про зареєстровані за боржником ОСОБА_1 транспортні засоби.

Відповідно до відповіді на запит від 15.04.2025 року боржник ОСОБА_1 за вказаним у запиті податковим номером та номером паспорта на обліку в органах ДФС не перебуває.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек; Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 вбачається, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності квартиру АДРЕСА_1 .

05.05.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою О.О. винесено постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 ..

З акту приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О.О. від 08.12.2025 року слідує, що виходом виконавця за місцем проживання боржника ОСОБА_1 двері ніхто не відчиниів.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17-ц.

Відповідно до частини 1 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Подання державного виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити зазначення обставин, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України.

Обґрунтовуючи подання про тимчасове обмеження боржниці ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України приватний виконавець посилалася на ухилення нею від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням.

Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 1 лютого 2013 року, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржниці від виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Проте приватним виконавцем не надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржницею своїх обов`язків по сплаті боргу та її наміру ухилятися від виконання покладених на неї зобов`язань, а сама по собі наявність невиконаного рішення суду не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржниці.

Саме приватний виконавець зобов`язаний довести суду, з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження, необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що боржниця ОСОБА_1 вчиняла дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржниці ОСОБА_1 є недостатньо обґрунтованим, передчасним та підлягає відхиленню.

Керуючись ст. 33 Конституції України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Законом України «Про виконавче провадження», ст. 441 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни, стягувач акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», боржник ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України відмовити.

На ухвалу суду може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Головуючий суддя Ю.В. Фирса