Рішення № 133052420, 30.12.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2025 року Київ справа №320/27326/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Просила суд:

- визнати противоправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки: частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік у кількості 3 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 діб, частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості 45 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 118 діб;

- зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 3 доби щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік, 45 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік, загальною кількістю 118 діб.

Також заявила клопотання про стягнення на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України судових витрат на правничу допомогу у сумі 3350,00 грн.

Відповідно до ухвали від 11.07.2024 (суддя Балаклицький А.І.) справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Згідно із частиною першою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.

У силу вимог частини дев`ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим визначено суддю Скрипку І.М.

Ухвалою від 08.11.2024 цю справу прийнято до свого провадження суддею Скрипкою І.М., розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані відпустки: частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015, 2021 роки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2019, 2020, 2022 роки, із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій, що стало підставою для звернення до суду.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, за результатом вивчення змісту якого установлено, що відповідач позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Зазначив про відсутність законних підстав для виплати позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку, оскільки це не встановлено Законом України «Про Національну поліцію». Наголошує на тому, що чинним законодавством передбачено виплату компенсації лише за невикористану відпустку в році звільнення, яку позивач отримала при звільненні 17.03.2022 у кількості 7 днів. Щодо компенсації додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій, вказали, що така Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для поліцейських не передбачена, оскільки виплата компенсації за невикористану відпустку врегульована розділом ІІІ Наказу №260. Стосовно стягнення коштів на правничу допомогу зазначили, що матеріалами справи ці витрати документально не підтверджені, а заявлений для відшкодування розмір витрат не є співмірним зі складністю справи.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та з 07.11.2015 по 17.03.2022 проходила службу в Національній поліції України:

- з 07.11.2015 по 13.09.2018 - у Головному управлінні Національної поліції м. Києві;

- з 14.09.2018 до 13.12.2019 - у Департаменті захисту економіки Національної поліції України;

- з 13.12.2019 до 09.03.2020 - у Головному управлінні Національної поліції в Київській області;

- з 10.03.2020 до 17.03.2022 - у Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 16.03.2022 №136 о/с позивача звільнено з посади оперуповноваженого відділу моніторингу та зонального контролю Київського обласного управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», із 17.03.2022, з виплатою компенсації за 7 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2022 році, установивши розмір премії за березень 2022 року в розмірі 66,429 %.

З метою нарахування та виплати компенсації за невикористані дні відпустки у 2015 - 2022 роках представник позивача звернувся із запитом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Крім того, адвокат позивача подав запити від 29.03.2024:

- №9/24 до Головного управління Національній поліції у м. Києві стосовно отримання інформації про невикористані відпустки ОСОБА_1 з 2015 по 2018 рік та про здійснення Головним управлінням Національній поліції у м. Києві виплати компенсації за невикористані відпустки з 2015 по 2018 рік;

- №10/24 до Голови Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України на отримання інформації про всі невикористані ОСОБА_1 відпустки з 2015 по 2019 роки та про здійснення Департаментом захисту економіки Національної поліції України виплати компенсації за всі невикористані відпустки з 2015 по 2019 роки;

- №11/24 до Головного управління Національній поліції в Київській області на отримання інформації про всі невикористані ОСОБА_1 відпустки з 2015 року по 2020 рік та про здійснення Головним управлінням Національній поліції в Київській області виплати позивачу компенсації за всі невикористані відпустки з 2015 по 2020 роки;

- №8/24 до Голови Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Луганській області на отримання інформації про надання в період з 01.01.2015 по 06.11.2015 ОСОБА_1 додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік при звільненні 06.11.2015 з Головного управління МВС України у Луганській області.

Як вбачається із листа Головного управління Національної поліції у м. Києві від 09.04.2024 № СЕД-9057-2024 та довідки від 09.04.2024 № СЕД-9057-2024, листа ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 11.04.2024 № 16аз та довідки від 08.04.2024, листа Головного управління Національної поліції в Київській області від 09.04.2024 № СЕД-3139-2024 та довідки від 09.04.2024 № СЕД-3139-2024, листа ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Луганській області від 12.04.2024 № 6161/111/22/лк-2024 та довідки від 10.04.2024 № 1037/111/19-2024, листа Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 30.04.2024 № 5395-2024 та довідки від 10.04.2024 № 220 щодо відпусток позивача, останньою не використано: частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік у кількості 3 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 діб, частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості 45 діб, додаткову відпустка із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб.

Також, за результатами розгляду запитів з`ясовано, що компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки не виплачено.

Вважаючи безпідставною невиплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки, позивач звернулася з позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог про виплату компенсації за частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік у кількості 3 діб та за 2021 рік у кількості 45 діб, суд виходить із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За правилами статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (КЗпП України).

Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІІІ (Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

У відповідності до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою-четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

За нормами частини десятої статті 93 Закону №580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (Порядок №260).

Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої та третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Так, за змістом частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 у справі №520/8054/2020.

Проаналізувавши наведені норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

У цій справі суд встановив, що позивач при звільненні зі служби в поліції має невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки, а саме: за 2015 рік у кількості 3 діб та за 2021 рік у кількості 45 діб, що не заперечується сторонами.

Таким чином, беручи до уваги викладені обставини справи, а також враховуючи правову позицію у постанові Верховного Суду у справі №160/10875/19, суд доходить висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані у попередніх роках, що передували року звільнення, дні щорічних основних відпусток з підстав відсутності у законодавчих нормах такого права.

Вказане свідчить про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, що полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу компенсації за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної відпустки за 2015 та 2021 роки у загальній кількості 48 діб та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної відпустки за 2015 та 2021 роки.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам щодо компенсації додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, за 2016 рік у кількості 14 діб, за 2019 рік у кількості 14 діб, за 2020 рік у кількості 14 діб, за 2022 рік у кількості 14 діб (разом - 70 діб), суд виходить із такого.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі передбачені нормами Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон № 2011-XII).

За визначенням у частині першій статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

За нормами пункту 12 частини першої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

За приписами статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом № 3551-ХІІ, особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно із частиною восьмою статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Згідно з положеннями пунктів сімнадцять та вісімнадцять статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (Закон № 3543-XII) та Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (Закон № 1932-XII).

За визначенням у статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту дев`ятнадцятого статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами сімнадцять та вісімнадцять цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом дванадцятим частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, частиною восьмою статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (Порядок №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Аналізуючи викладене та надані докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що при звільненні військовослужбовця з військової служби він має право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій або особа з інвалідністю внаслідок війни.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18, якою залишено без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019, а також у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №813/1180/18, які в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховані судом у спірних відносинах.

У зв`язку із цим, суд доходить висновку про те, що відповідач протиправно не здійснив виплату позивачу спірної грошової компенсації.

Із урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії (бездіяльність) відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко визначений законодавчо, у цьому випадку задоволення позову в частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Отже позовні вимоги в частині зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані 70 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за названий вище період, виходячи з розміру її грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У підсумку, з урахування зазначеного у сукупності, суд доходить висновку про необхідність задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Стосовно розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3350,00 грн, суд зазначає наступне.

За приписами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Встановлено, що позивач просила стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 3350 грн.

На підтвердження вказаних витрат подано договір про надання правничої допомоги від 28.03.2024 №72 із додатком, акт здачі-приймання правничої допомоги від 20.05.2024 із детлізацією та квитанцію №42 щодо сплати юридичних послуг за договором від 28.03.2024 №72.

Відповідач, у свою чергу, вказав, що така справа є справою незначної складності, а вимога про стягнення витрат на правову допомогу - безпідставною, просив відмовити у її задоволенні.

Надаючи оцінку співмірності заявленої до стягнення з відповідача суми витрати на правову допомогу із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши складність справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, - суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3350,00 грн на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 48 днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 та 2021 роки та додаткової відпустки за невикористані 70 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2019, 2020, 2022 роки, виходячи з розміру її грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 48 днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 та 2021 роки та додаткової відпустки за невикористані 70 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2019, 2020, 2022 роки, виходячи з розміру її грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (код ЄДРПОУ: 40116086; місце знаходження: МСП 01601, м. Київ-01, вул. Богомольця, 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 3350 (три тисячі триста п`ятдесят гривень) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.