Рішення № 133052261, 26.12.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2025 року справа №320/37369/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Служби безпеки України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2023 по день фактичного розрахунку - 05.07.2024;

- зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2023 по день фактичного розрахунку - 05.07.2024, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що звільнення позивача зі служби відбулося 03.04.2023, а фактичний розрахунок було здійснено лише 05.07.2024, тобто із значним порушенням строків, встановлених законодавством. Позивач зазначає, що відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України всі належні йому суми мали бути виплачені в день звільнення, а у разі наявності спору неоспорювана частина суми мала бути виплачена без затримок. Водночас відповідач у визначений законодавством строк остаточний розрахунок не провів, що, на думку позивача, є прямим порушенням статті 117 КЗпП України.

Позивач також наголошує, що затримка остаточного розрахунку не була виправдана жодними об`єктивними обставинами. Позивач вказує, що після ухвалення судового рішення про стягнення грошових сум роботодавець не звільняється від відповідальності за несвоєчасне виконання своїх обов`язків. Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України, у разі вирішення спору на користь працівника, роботодавець повинен виплатити середній заробіток за період затримки незалежно від того, чи було рішення суду виконано у подальшому.

З метою розрахунку суми компенсації, позивач вимагає застосувати Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з використанням середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби перед звільненням.

Окрім цього, позивач доводить, що звернення до суду з даним позовом здійснене у межах встановленого процесуального строку. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №240/532/20, де визначено, що у справах про звільнення з публічної служби строк для звернення до суду становить один місяць з моменту фактичного розрахунку, тобто позивач подав позов у встановлений строк.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено, що справа буде розглядатися суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано докази у справі від позивача та відповідача.

18.11.2024 канцелярією суду зареєстровано відзив на позовну заяву, в якому Служба безпеки України не визнає позовні вимоги ОСОБА_1 та вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. СБУ зазначає, що позивач проходив військову службу в органах СБУ, а не працював на умовах трудового договору. Військова служба, відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», є державною службою особливого характеру, а тому регулюється спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема Законом України «Про Службу безпеки України», Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, а також відповідними підзаконними актами.

На думку відповідача, положення Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач, не поширюються на військовослужбовців. У статті 3 КЗпП України зазначено, що його норми застосовуються до працівників, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності та виду діяльності. Водночас, військовослужбовці проходять військову службу, а їхні грошові виплати регулюються спеціальним законодавством, включно із постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців».

Відповідач також наголошує, що згідно з положеннями Бюджетного кодексу України фінансування грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється в межах бюджетних асигнувань, розподілених згідно з державним бюджетом. Виплата грошового забезпечення звільненому військовослужбовцю залежить від бюджетних надходжень, а тому здійснюється в порядку, передбаченому відповідними фінансовими документами та регламентами.

Окрім того, СБУ посилається на те, що редакція статті 117 КЗпП України, на яку посилається позивач, зазнала змін відповідно до Закону України №2352-ІХ, що набрав чинності 19.07.2022. З огляду на наведене, відповідач наполягає на тому, що його дії відповідали чинному законодавству України, були здійснені в межах наданих повноважень та у встановленому порядку, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не звертались.

Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби безпеки України ра посадах осіб офіцерського складу з 20.07.2010 по 04.04.2023.

Наказом Служби безпеки України від 23.03.2023 №373-ОС/дск "По особовому складу" підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом "а" пункту 61 та підпунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас Служби безпеки України, виключивши його зі списків особового складу з 03.04.2023.

У зв`язку з наявністю спору про розмір сум, належних ОСОБА_1 при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі №320/34704/23, яке набрало законної сили 27.05.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправними дії Служби безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 за період з 29.01.2020 по 03.04.2023.

Зобов`язано Службу безпеки України здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 з врахуванням раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб" за період з 29.01.2020 по 03.04.2023.

Визнано протиправними дії Служби безпеки України у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 40 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та за 10 днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, а також за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 84 невикористаних днів додаткової відпустки за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Зобов`язано Службу безпеки України перерахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 40 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та за 10 днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, а також за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 84 невикористаних днів додаткової відпустки за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки - з розрахунку місячного грошового забезпечення, на яке має право військовослужбовець на день звільнення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений для посади ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб".

Визнано протиправними дії Служби безпеки України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 17 календарні роки військової служби.

Зобов`язано Службу безпеки України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 17 календарні роки військової служби, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений для посади ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб".

Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, виходячи з базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення січень 2008 року.

Зобов`язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, виходячи з базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення січень 2008 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі №320/34704/23 Служба безпеки України виплатила заборгованість у сумі 82 370,85 грн та 442 902,92 грн 05.07.2024, що підтверджується платіжними інструкціями, доданими до позовної заяви. Тобто остаточний розрахунок при звільненні Службою безпеки України з позивачем було проведено 05.07.2024 на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі №320/34704/23 шляхом зарахування на розрахунковий рахунок позивача 525 273,77 грн. Водночас Службою безпеки України не було виплачено середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

ОСОБА_2 в інтересах позивача звернулась до Служби безпеки України із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2023 по день фактичного розрахунку. Крім того, ОСОБА_2 просила надати довідку про середній заробіток ОСОБА_1 за останні два місяці до звільнення зі служби (з визначенням розміру середньоденного грошового забезпечення) з урахуванням грошового забезпечення, перерахованого на виконання рішення суду.

Листом Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 10.07.2024 №21/3-Р-1115/5 повідомлено, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі №320/34704/23 Службою безпеки України виконано в повному обсязі, нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зазначеним рішенням суду Службу безпеки України зобов`язано не було. Також Службою безпеки України було надано довідку від 17.06.2024 №21/2-1611 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці до звільнення зі служби.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, закріплений у

статті 8 Конституції України. Відповідно до цієї норми Конституція України має найвищу юридичну силу, а її положення є нормами прямої дії.

Стаття 68 Конституції України встановлює обов`язок кожного неухильно дотримуватися Конституції та законів України, а також не порушувати права, свободи, честь та гідність інших осіб. Ці положення є основою для гарантування правового порядку, у рамках якого суб`єкти приватного права зобов`язані добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а суб`єкти владних повноважень діяти лише на виконання закону. Вони мають дотримуватись визначеної законом процедури, обирати тільки ті способи поведінки, які прямо передбачені законодавством України.

Крім того, з урахуванням правових висновків, сформульованих Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №1840/2970/18, дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів. У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v.Bulgaria" №30985/96). Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Суд враховує, що можливість вибору суб`єктом між декількома правомірними рішеннями не дає йому права діяти на власний розсуд поза межами законодавства.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) відповідно до статті 2 якого ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до статті 21 Закону №2011-ХІІ посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, винні в порушенні цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.

Закріплені в статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 (справа №240/11214/19), від 21.04.2021 (справа №120/3857/19-а), від 14.07.2022 (справа №620/3095/20).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд доходить висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 03.06.2020 у справі №806/298/17.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача щодо непоширення дії вимог статей 116, 117 КЗпП України на спірні правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Зазначений висновок аналогічний висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а.

Як уже зазначалось, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі №320/34704/23 встановлено протиправну бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 40 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та за 10 днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, а також за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 84 невикористаних днів додаткової відпустки за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 17 календарні роки військової служби, ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, виходячи з базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення січень 2008 року. Тобто встановлено вину відповідача щодо непроведення з працівником (позивачем по справі) у зазначені законом строки (стаття 116 КЗпП України) повного розрахунку при звільненні.

Таким чином, задовольняючи відповідну позовну вимогу, суд у справі №320/34704/23 встановив факт порушення прав позивача на день звільнення та встановив вину відповідача щодо не нарахування та невиплати відповідних сум позивачу.

При цьому, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені статтею 116 КЗпП України строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Водночас, у період непроведення Службою безпеки України нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 04.04.2023 по день фактичного розрахунку - 05.07.2024) стаття 117 КЗпП України діяла в новій редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі Закон №2352-IX), що підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Так, Законом №2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Указана редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.

Суд звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

Аналогічний правовий висновок висловлено в постановах Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23.

У постанові від 01.05.2024 у справі №140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 03.04.2023 - дата звільнення позивача.

Виходячи з викладеного, у межах цієї справи встановлено, що звільнення позивача відбулося 03.04.2023, а розрахунок з ним здійснено лише 05.07.2024. Відтак, з урахуванням вимог статті 117 КЗпП України, період, за який підлягає компенсація середнім заробітком, обмежується шістьма місяцями з 04.04.2023 по 03.10.2023 включно.

Зважаючи на викладене, суд вважає наявними правові підстави для визнання протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2023 по 03.10.2023.

Вирішуючи з ж позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача вчинити певні дії, суд наголошує на наступному.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, Судом сформовано такий правовий висновок:

«…

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

Варто звернути увагу на те, що у межах даної справи позивачем не заявлено вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Останній просить суд зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2023 по день фактичного розрахунку, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення. Отже, позивач обрав спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії за певний період часу. Тобто, у межах даної справи відсутній конкретний розмір середнього заробітку, який позивач просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплати йому.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, враховуючи окреслені обставини, суд вважає наявними правові підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2023 по 03.10.2023, обчислений виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року № 100.

Частиною першою статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Положеннями частини першої та частини третьої статті 139 КАС України регламентовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Суд зауважує, що позивач звільнений від сплати судового збору, а матеріали справи не містять в собі доказів понесення сторонами інших витрат. Відтак, відсутні правові підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 242-246, 249, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2023 по 03.10.2023 включно.

3. Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2023 по 03.10.2023, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.