Постанова № 133040118, 30.12.2025, Люботинський міський суд Харківської області

Справа №: 630/664/25

Провадження № 2-а/630/18/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 грудня 2025 року м. Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі головуючого судді Малихіна О.О., розглянувши у письмовому провадженні в м. Люботин Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу № 630/664/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 з вимогами:

Визнати незаконною постанову № Х 04/25-224 від 22 квітня 2025 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП;

Скасувати постанову № Х 04/25-224 від 22 квітня 2025 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, як таку, що не відповідає вимогам закону та у зв`язку з відсутністю складу адміністративне правопорушення, та закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення;

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 безпідставно сплачені грошові кошти в розмірі 25500,00 грн за рахунок державних асигнувань,

в с т а н о в и в:

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказав, що ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом ІНФОРМАЦІЯ_2 ) підполковником ОСОБА_2 відносно нього була винесена постанова № Х04/25-224 від 22 квітня 2025 року в справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 25500,00 грн. В постанові вказано, що він, ОСОБА_1 , 11 квітня 2025 року о 18-31 год. під час дії особливого періоду, перебуваючи в приміщенні Комунальної установи «Сумська міська клінічна лікарня № 5» за адресою: м. Суми, вул. Марко Вовчок, 2, категорично відмовився від проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби згідно з рішенням начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 у формі Направлення на військово-лікарську комісію від 11 квітня 2025 року за № 3182510.

Але з винесеною постановою він, ОСОБА_1 , не згоден з наступних підстав. Так, в постанові не зазначено, з яких підстав на нього накладений штраф у максимальному розмірі, а не мінімальному, оскільки він раніше не притягувався до адміністративної відповідальності. Копію протоколу від 11 квітня 2025 року про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП йому ніхто не надав та він такого протоколу взагалі не бачив, і на вказує те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 на його адресу поштою була направлена копія постанови від 22 квітня 2025 року без копії протоколу від 11 квітня 2025 року. Також він, ОСОБА_1 , 11 квітня 2025 року подав на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про примусове затримання на вокзалі в м Суми до доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 , і що він відмовився від проходження ВЛК не за місцем свого обліку. До того ж, на його переконання, постанова відповідача не відповідає вимогам ч. 2 ст. 283 КУпАП, оскільки не містить доказів, які підтверджують його провину у вчиненні адміністративного правопорушення, в тому числі пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, пояснення свідків, та вмотивованих висновків про кваліфікацію події як правопорушення. Від так постанова відповідача підлягає скасуванню, а справа щодо нього закриттю з підстав відсутності в діях складу адміністративного правопорушення.

Окремо позивач ОСОБА_1 у позові вказав про те, що копію постанови № Х04/25-224 від 22 квітня 2025 року він отримав поштою лише 22 травня 2025 року та одразу направив до ІНФОРМАЦІЯ_3 письмове звернення від 23 травня 2025 року з вимогою надати йому копі. протоколу про адміністративне правопорушення від 11 квітня 2025 року. Також він вимушений був оплатити штраф в розмірі 25500,00 грн, з яким він не погоджується, але зробив це з метою уникнення блокування розрахункових рахунків, якими він користується як фізична особа підприємець. А тому сплачені ним кошти підлягають поверненню як безпідставно стягнуті.

Ухвалою від 04 червня 2025 року було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін, визначено для відповідача строк у п`ятнадцять днів з дня одержання копії ухвали на подання відзиву на позов. Одночасно з цим від ІНФОРМАЦІЯ_3 була витребувана належним чином засвідчена копія протоколу про адміністративне правопорушення № Х 04/25-224 від 11 квітня 2025 року, складеного стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Копію ухвали про відкриття провадження разом з позовною заявою і доданими до неї документами відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_4 отримано поштою 01 липня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Протягом встановленого судом строку відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін до суду жодна зі сторін не подала.

06 серпня 2025 року на адресу суду поштою надійшов відзив (вих. № 8/1174 від 18 липня 2025 року) від начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_3 . Ознайомившись з відзивом та вирішуючи питання щодо прийняття його до розгляду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 3-6 ст. 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; до відзиву додаються докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; та документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи; у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з відбитком штампу на поштовому конверті (27072025) відзив був переданий відповідачем до відділення поштового відправника лише 27 липня 2025 року, в той час як строк, встановлений судом для подання відзиву, сплив ще 16 липня 2025 року. У відзиві відповідачем не наведені відомості про виникнення поважних причин, які завадили подати відзив вчасно.

Також слід взяти до уваги, що представником відповідача до відзиву не додані документи, які підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу ОСОБА_1 в порядку, передбаченому ч. 9 ст. 44 КАС України.

Згідно з ч.ч. 3-5, 8-10 ст. 79 КАС України відповідач повинен подати до суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не визначено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

При поданні доказів учасник справи має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

При цьому, на учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Тому суд вважає за необхідне поданий відповідачем відзив від 18 липня 2025 року, з огляду на його недоліки, повернути відповідачу без розгляду та продовжити розгляд справи за наявними матеріалами.

В той же час, до відзиву відповідачем додані засвідчені копії матеріалів справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, серед яких міститься копія протоколу про адміністративне правопорушення № Х 04/25-224 від 11 квітня 2025 року, складеного стосовно ОСОБА_1 , яка була витребувана судом за власною ініціативою.

Суд, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, визначає, що такі матеріали можуть мати суттєве значення для вирішення справи, а тому з власної ініціативи приєднує до матеріалів справи копії матеріалів справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

За таких обставин суд розглянув справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

22 квітня 2025 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 було винесено постанову № Х 04/25-224 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 25500,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. На обґрунтування постанови зазначено, що вчинене ОСОБА_1 правопорушення полягає у наступному. Так, 11 квітня 2025 року о 18-31 год. під час дії особливого періоду (правового режиму воєнного стану) ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні Комунальної установи «Сумська міська клінічна лікарня № 5» за адресою: м. Суми, вул. Марко Вовчок, 2, категорично відмовився від проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби згідно з рішенням начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 у формі Направлення на військово-лікарську комісію від 11 квітня 2025 року за № 3182510. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

В постанові вказано, що посадовою особою при вирішення справи про адміністративне правопорушення взято до уваги, серед іншого, невизнання ОСОБА_1 своє провини.

Копію оскаржуваної постанови ОСОБА_1 було направлено 24 квітня 2025 року поштою, про що в постанові роблено відповідну відмітку, що відповідає вимогам ст. 285 КУпАП.

Даній постанові передував протокол про адміністративне правопорушення № Х 04/25-224 від 11 квітня 2025 року, складений водієм взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 старшим солдатом ОСОБА_4 , в якому суть адміністративного правопорушення зазначена наступним чином: 11 квітня 2025 року о 18-31 год. під час дії особливого періоду (правового режиму воєнного стану) ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні Комунальної установи «Сумська міська клінічна лікарня № 5» за адресою: м. Суми, вул. Марко Вовчок, 2, категорично відмовився від проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби згідно з рішенням начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 у формі Направлення на військово-лікарську комісію від 11 квітня 2025 року за № 3182510. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Згідно з ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

Протокол № Х 04/25-224 від 11 квітня 2025 року підписаний особою, якою він складений, та в ньому містяться роз`яснення для ОСОБА_1 змісту ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а також є запис про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 17-10 год. 22 квітня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , каб. 102. В протоколі також наявний запис про те, що ОСОБА_1 відмовився від підписання протоколу та від отримання його копії. Мотиви відмови від надання пояснень чи зауважень до протоколу та від підписання ОСОБА_1 не повідомлені.

В якості додатків до протоколу вказані такі документи: довідка про доставку, послужна картка, електронне направлення № 3182510, копія повістки № 2278, заява про відмову.

З огляду на зміст протоколу позивач ОСОБА_1 був поінформований про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. (ст. 235 КУпАП).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої вона винесена.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Статтею 7 КУпАП закріплений принцип забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення. Частинами 1-4 вказаної статті встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом; додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Спірні правовідносини у даній справі склались з приводу правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Частиною 1 статті 210-1 КУпАП визначено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приписами ч. 3 ст. 210-1 КУпАП встановлено, що вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.

Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до пункту 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі по тексту Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Нормами абз. 3 ч. 10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передабчено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Пунктами 68, 80 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі по тексту Порядок № 560), передбачений порядок медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів.

За приписами п. 69 Порядку № 560 резервісти та військовозобов`язані, які в мирний час були призначені на комплектування військових частин (установ) з врученням мобілізаційних розпоряджень під час мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період за результатами раніше пройдених медичних оглядів та їх опитування про наявність або відсутність скарг на стан здоров`я. Резервісти або військовозобов`язані, у яких відсутні скарги на стан здоров`я, на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не направляються.

Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію.

Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), можуть бути направлені на медичний огляд шляхом вручення їм повісток за наявності підстав для проходження медичного огляду відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (зокрема у разі відсутності дійсного рішення військово-лікарської комісії про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану та/або наявності інших підстав, передбачених законодавством), а також направлені на такий огляд у разі, коли такі громадяни самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.

Відповідно до пункту 74 Порядку № 560 резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті. Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов`язаному під особистий підпис. Під час вручення направлення резервістам та військовозобов`язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.

Направлення на медичний огляд ВЛК, обов`язкове до виконання.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Обов`язок проходити медичний огляд підтверджений абз. 4 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Аналіз вищенаведених норм дає можливість дійти висновку, що відмова від проходження медичного огляду ВЛК суперечить чинному законодавству, а проходження медичного огляду ВЛК є не правом, а обов`язком військовозобов`язаного, за порушення якого може наставати відповідальність.

Обґрунтовуючи протиправність притягнення до адміністративної відповідальності, позивач ОСОБА_1 зазначав, що його було затримано на вокзалі в м. Суми та примусово доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 , і що від проходження ВЛК він відмовився з тієї причини, що він перебуває на обліку в іншому ТЦК та СП за місце свого проживання.

Отже, спірним у даному випадку є питання постановки позивача на військовий облік та здійснення відповідачем належного виклику позивача для проходження ВЛК.

18 травня 2024 року було внесено зміни до закону «Про військовий обов`язок та військову службу». Відповідно змінились умови зняття та постановки на військовий облік, передбачені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою КМУ № 1487 від 30 грудня 2022 року. Наразі постановці на військовий облік підлягають призовники та військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України. А зняттю з обліку підлягають військовозобов`язані та призовники, які вибули в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України і стали на військовий облік в іншому районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за новим місцем проживання. Взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки здійснюється тільки за їх особистої присутності. Особиста присутність призовників, військовозобов`язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки не обов`язкова.

Для взяття на облік військовозобов`язаний особисто з`явитись до районного ТЦК та СП та подати заяву про взяття на облік та додати військово-облікові документи. Відповідно у військовому квитку або іншому військово-обліковому документі проставляється печатка про взяття на облік. Паралельно такі відомості вносяться в реєстр військовозобов`язаних «Оберіг».

З пояснень позивача ОСОБА_1 про його затримання в м. Суми випливає, що він станом на 11 квітня 2025 року фізично перебував в м. Суми. Але ним не конкретизовані обставини, за яких він опинився та перебував в м. Суми, і доказів на підтвердженого того, що він перебував в м. Суми лише в цей день, і що це було обумовлено виконанням трудових чи договірних відносин, позивачем суду не представлено, що не виключає того, що позивач перебував в м. Суми тривалий час.

До того ж позивачем не надані докази звернення до правоохоронних органів чи вищестоящих органів ТЦК та СП зі скаргами на протиправність дій посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 , вчинених на зміну органу ведення військового обліку.

З наявної в справі про адміністративне правопорушення довідки від 11 квітня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем свого фактичного перебування.

Позивачем разом з позовом представлений розширений витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Резерв+», сформований 09 травня 2025 року, в якому позначено, що військовозобов`язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , взятий на облік 11 квітня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 , відомості про дату проходження ВЛК відсутні; облікові дані уточнені 08 липня 2024 року.

З наведеного суд робить висновок, що відповідач мав право направити ОСОБА_1 на медичний огляд, оскільки в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні відомості про дійсне рішення військово-лікарської комісії про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби.

Відповідно до пункту 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.

Дослідивши під час судового розгляду матеріали справи про адміністративне правопорушення № Х 04/25-224, суд встановив, що на підтвердження здійснення виклику ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження медичного огляду відповідачем надано повістку № 2278 (дата її підписання відсутня) за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якій зазначено, що ОСОБА_1 повинен з`явитися 11 квітня 2025 року о 18-50 год. до ТЦК та СП за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва 157, каб. 309, з метою проходження військово-лікарської комісії та визначення придатності до військової служби.

Відповідно до пункту 21 Порядку № 560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Згідно із пунктами 40-41 Порядку № 560 під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським.

Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу є, серед іншого, у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.

З пояснень позивача ОСОБА_1 та матеріалів справи про адміністративне правопорушення випливає, що позивач відмовився від отримання документів, пов`язаних з проходженням медичного огляду та отримання документів, пов`язаних з проходження такого огляду.

В той же час, в справі про адміністративне правопорушення до протоколу від 11 квітня 2025 року відповідачем долучений Акт відмови від отримання повістки від 11 квітня 2024 року, в якому вказано, що ОСОБА_1 відмовився від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 18-50 год. 11 квітня 2025 року, і що текст цієї повістки був доведений (озвучений) ОСОБА_1 о 18-28 год. 11 квітня 2025 року.

При цьому, будь-яких відеозаписів доведення Акта відмови від отримання повістки до ОСОБА_1 в справі про адміністративне правопорушення немає. Доказів ведення відеофіксації із застосуванням технічних приладів під час вручення повістки позивачу відповідачем також не надано, посилань на здійснення такої відеофіксації не наведено. На підставі викладеного, враховуючи вимоги п. 41 Порядку № 560 суд вважає недоведеним факт належного оповіщення військовозобов`язаного ОСОБА_1 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 11 квітня 2025 року о 18:50 год. для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Таким чином, неприбуття позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 11 квітня 2025 року о 18:50 год. не утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, оскільки не встановлено порушення позивачем правил військового обліку в частині неприбуття за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з огляду на відсутність належного виклику.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що оскільки не підтверджено обставин отримання позивачем повістки про виклик для проходження медичного огляду, та відповідно не доведено факту повідомлення ОСОБА_1 в установлений законом спосіб про необхідність з`явитись 11 квітня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження такого огляду.

В даному випадку наявність письмової заяви ОСОБА_1 від 11 квітня 2025 року про відмову від проходження ВЛК та сплата ним штрафу не доводить наявності у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, з огляду судом встановлена відсутність належних документів, які підтверджують направлення позивача на медичний огляд.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19 вказала, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Таким чином, відповідач не довів факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, а саме, порушення абз. 4 ч. 1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в особливий період.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим, і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини при розгляді справ про адміністративні правопорушення національні органи влади мають дотримуватися гарантій, притаманних кримінальному провадженню.

Суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи, адже таким чином суд неминуче перебирає на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Справа «Karelin v. Russia» від 20 вересня 2016 року). Оцінюючи докази, суд застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом», яке має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 6 грудня 1998 року (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Звертаючись до рішень Європейського суду з прав людини, а саме: «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року, Суд неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суди мають застосовувати принципи доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення від 21 жовтня 2011 року у справі «Коробов проти України»), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»).

Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена "поза розумним сумнівом (Sevtap Veznedaroglu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Турції).

Отже, суд зазначає, що всі сумніви відносно доведеності вини слід тлумачити на користь особи, а не суб`єкта владних повноважень, оскільки вказаний конституційний принцип, поряд з іншими, є гарантією захисту від безпідставного притягнення осіб до юридичної відповідальності.

Всупереч даним вимогам, вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується належними та допустимими доказами; відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування вини, не доведено наявність в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення та правомірності винесеної ним постанови про накладення на позивача штрафу, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Наведеним положенням кореспондують норми ст. 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.

Задовольняючи позов, суд одночасно стягує на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 понесені ним витрати на оплату судового збору в сумі 605,60 грн., які документально підтверджені.

Що ж до вимоги позивача про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_3 коштів в сумі 25500,00 грн, сплачених в якості штрафу, суд зазначає наступне.

Позивачем ОСОБА_1 подано платіжну інструкцію № 0.0. 4382472944.1 від 22 травня 2025 року про перерахування 25500,00 грн до Державного бюджету (ГУК Сумської області, код 37970404, рахунок UA088999980313060106000018540) в якості оплати адміністративного штрафу за постановою № Х 04/25-224.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 8 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (провадження № 12-36гс22) надала роз`яснення про таке: суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку надалі адміністративний суд визнав протиправною та скасував, можна стягнути на користь платника згідно зі ст. 1212 ЦК України як безпідставно утримувану. На такі правовідносини не поширюються приписи ЦК України про відшкодування шкоди та Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до Державного та місцевих бюджетів України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787 (Порядок № 787).

ВП ВС зауважила, що на момент сплати товариством адміністративно-господарського штрафу була юридична підстава для такого платежу чинна постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що товариство сплатило кошти помилково. Також з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що воно сплатило штраф надміру, тобто в розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.

Порядок № 787 застосовний до випадків повернення помилково чи надміру зарахованих коштів до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку товариство внесло до бюджету, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється. Також немає підстав застосовувати до спірних правовідносин приписи ЦК України про відшкодування шкоди. На ці правовідносини поширюються приписи ст. 1212 ЦК України.

Також ВП ВС зазначила, що оскільки після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, перебувають у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави, то повернення таких коштів платникові стосується захисту його майнових прав як суб`єкта господарювання, а справи у спорах про стягнення цих коштів належать до юрисдикції господарських судів.

З огляду на наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду вимогу позивача про стягнення з відповідача сплачених на виконання оскаржуваної постанови штрафу слід залишити без задоволення, оскільки вона не можу бути вирішена в даному судовому провадженні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 251, 252, 283 КУпАП, ст.ст. 6-10, 77, 139, 241, 242, 246, 261, 286 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 № Х 04/25-224 від 22 квітня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 25500,00 грн, та провадження в справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в сумі 605,60 грн.

В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, строк оскарження обчислюється з дня складання повного рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний № НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_7 , код НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 .

Суддя О. О. Малихін