Рішення № 133013423, 29.12.2025, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/389/22

Провадження № 2/945/141/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 грудня 2025 року Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Войнарівського М.М., за участю секретаря судового засідання Будак К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування шкоди, стягнення страхового відшкодування,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду через свого представника адвоката Ієговську А.О. із позовом сформованому в системі «Електронний суд» до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення страхового відшкодування у розмірі 106050,00 грн.;стахового відшкодування моральної шкоди у розмірі 78000,00грн.; витрат на поховання 75950,00грн.

Вимоги мотивовано тим, що 21.12.2021 р. близько 11 год. 33 хв. у Миколаївській обл., на 125 км. автодороги М-14 із сполученням «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ", відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки "ВАЗ 2106", р.н. НОМЕР_1 , допустив зіткнення з транспортним засобом у складі тягача марки "DAF XF", р.н. НОМЕР_2 та напівпричепа марки «KOGEL S24», р.н. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок даної ДТП пасажир ТЗ марки "ВАЗ 2106" ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень помер. Позивач є матір`ю загиблого ОСОБА_4 , а тому у зв`язку з його смертю Позивачу спричинена значна та непоправна шкода. Станом на дату настання ДТП, відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров`ю та/або життю третіх осіб, була застрахована у Відповідача за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АТ 1038151, який діяв на момент настання ДТП станом на 21.12.2021 року. 21.12.2021 року за фактом настання даної ДТП було внесено відомості про таку подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021150000000449 з кваліфікацією по статті 286 КК України та розпочато досудове розслідування. 06.01.2022 року було надіслано на поштову адресу ТДВ СК "АЛЬФА-ГАРАНТ" повідомлення про ДТП та заяви на виплату страхового відшкодування з усіма необхідними документами, однак відповідачем не прийняло жодного рішення по даному страховому випадку та не повідомлено позивача про прийняте рішення відповідно до вимог Закону №1961-IV.

16.11.2022 року на адресу суду засобами поштового зв`язку представником відповідача ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» подано відзив. В якому позовні вимоги не визнав, вважаючи їх незаконними, необґрунтованими та недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Позивач ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи без участі наполягаючи на задоволенні позову.

Представник відповідача ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» в судове засідання не з`явився.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відтак, зважаючи на тривалість перебування справи у провадженні суду, достатність часу на реалізацію сторонами їх процесуальних прав, висловлення позиції щодо позовних вимог, стадію розгляду справи, суд не вбачає доцільності у відкладенні її розгляду та вважає за можливе ухвалити рішення за відсутності учасників справи, оскільки їх неявка в судове засідання не перешкоджає цьому.

Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись.

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, врахувавши позицію сторін, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Згідно з ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21.12.2021 р. близько 11 год. 33 хв. у Миколаївській обл., на 125 км. автодороги М-14 із сполученням «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ", відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки "ВАЗ 2106", р.н. НОМЕР_1 , допустив зіткнення з транспортним засобом у складі тягача марки "DAF XF", р.н. НОМЕР_2 та напівпричепа марки «KOGEL S24», р.н. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок даної ДТП пасажир ТЗ марки "ВАЗ 2106" ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень помер .

Факт смерті ОСОБА_4 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 29.12.2021року, виданим Миколаївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

За фактом дорожньо-транспортної пригоди зі смертю потерпілого відповідні відомості було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021150000000449 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.286-1 КК України.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки ВАЗ21063,д.н. НОМЕР_1 була застрахована у ТзДВ «СК «Альфа-Гарант», поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АТ1038151. Факт наявності полісу сторона відповідача у ході судового розгляду справи не оспорювала.

Позивач ОСОБА_1 будучи матір`ю потерпілого ОСОБА_4 (за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян) та діючи через представника, звернулася до ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» із заявою про виплату страхового відшкодування.

На момент подання заяви вона належала до категорії непрацездатних осіб, які були на утриманні потерпілого, досягнувши пенсійного віку, згідно з п.2 ч.1 ст.1200 ЦК України.

У заяві позивачем також зазначено, що у ОСОБА_4 відсутні інші родичі, окрім неї, які б мали право на страхове відшкодування згідно з п.27.3 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Крім того, діючи через представника, звернулася до ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» із заявою про долучення доказів та виплату страхового відшкодування, до якого також включила витрати на поховання, із наданням доказів на підтвердження їх понесення.

Оскільки позивач не отримав від страховика жодної відповіді на подані заяви, її представником на адресу ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» було направлено запит про надання інформації.

Листом від 12.01.2022року за №12/115 ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» повідомило, що рішення щодо страхового відшкодування буде прийнято в терміни передбачені чинним законодавством.

Правовідносини, що склалися між сторонами регулюються нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Цивільним кодексом України.

Щодо підстав відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, та виплати страхового відшкодування.

Частиною 1 статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п.п.1, 3 ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Як слідує з ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі, особою, яка її завдала.

Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до ст.999 ЦК України, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до ст.3 якого обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондує відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що регламентовано спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Судовим розглядом встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки була застрахована у ТзДВ «СК «Альфа-Гарант».Факт наявності полісу сторона відповідача у ході судового розгляду справи не оспорювала.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), зазначено, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування; особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у ст.35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

Згідно зі ст.979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.988 ЦК України, страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За загальними нормами відшкодування шкоди, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала (ст. 1167,1187 ЦК України).

Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність кінцевого судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2022 року по справі №447/2222/20.

У даній справі страховиком, який був обізнаний про зверненні позивача до суду з даним позовом, обставин щодо відсутності підстав для здійснення страхового відшкодування у виді шкоди, заподіяної смертю потерпілого, не доведено.

Згідно зі ст.22.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Приписами ст.23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є зокрема шкода пов`язана із смертю потерпілого.

Дорожньо-транспортна пригода сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, тобто мав місце страховий випадок, у зв`язку з чим у застрахованої особи виникає зобов`язання відшкодувати шкоду, завдану життю та здоров`ю потерпілого.

Водночас ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» не довело відсутність вини володільця автомобіля, у дорожньо-транспортній пригоді, а також її виникнення внаслідок непереборної сили або умислу чи необережності потерпілого. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов`язаний відшкодувати шкоду, пов`язану із смертю потерпілого.

Так, згідно зі ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди (п.27.1 ст.27). Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст.1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п.27.2 ст.27). Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (п.27.3 ст.27). Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п.27.4 ст.27).

Пунктом 27.5 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати.

Як слідує з ч.1 ст.1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за; дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Згідно з ч.2 ст.1200 ЦК України особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Відповідно до ч.3 ст.1200 ЦК України особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

Оскільки відомості про доходи потерпілого в матеріалах справи відсутні, як і інформація про наявність у нього офіційного працевлаштування на момент ДТП, тому за середньомісячний дохід слід брати дані про мінімальну заробітну плату, що не суперечитиме приписам п.27.2 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ч.2 ст.1195 ЦК України та узгоджуватиметься з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 червня 2019 року у справі №466/4412/15-ц.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік» станом на 21.12.2021 року (день настання страхового випадку) розмір мінімальної заробітної плати становив 6500 грн., а отже, загальний розмір страхового відшкодування утриманцям потерпілого не може бути меншим ніж 36 * 6500 = 234 000 грн., а загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди становить 78 000 грн.

Згідно з матеріалами справи станом на момент настання страхового випадку потерпілий ОСОБА_4 проживав разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . На той момент позивач вже належала до категорії непрацездатних осіб (особа, яка досягла пенсійного віку), та відповідно до категорії осіб, визначених ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які мають право на страхове відшкодування. На момент загибелі ОСОБА_4 , його батько ОСОБА_5 , вже помер - актовий запис про смерть №07 від 11.03.2010року, складений Петрівською сільською радою Миколаївського району Миколаївської області. Інших утриманців ОСОБА_4 не мав.

Згідно із наданим розрахунком, позивач стверджує, що страховик зобов`язаний здійснити на користь позивача виплату відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю потерпілого 78 000 грн. та 106050,00грн. відшкодування страхової виплати утриманцю.

Крім того, на поховання ОСОБА_4 його матір`ю ОСОБА_1 було витрачено 75950,00грн., на підтвердження чому надано квитанцію до прибуткового касового ордеру від 23.12.2021 року, де платником зазначена саме ОСОБА_1 , договір замовлення з переліком усіх наданих послуг, придбаних товарів та зазначенням вартості кожного. Отримувачем послуг та товарів також вказана ОСОБА_1 .

Вказані докази в їх сукупності суд розцінює як належні, допустимі та достатні на підтвердження дійсності понесення саме позивачем витрат на поховання ОСОБА_4 . Доказів в їх спростування відповідачем не надано, а незгода з ними ґрунтується на їх суб`єктивному тлумаченні та нічим не підтверджена. Зазначену суму позивачем також заявлено до стягнення на підставі п.27.4 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до обсягу відшкодування.

Перевіряючи наведений позивачем розрахунок страхового відшкодування, суд приходить до висновку, що він вірно обчислений за кожною зі складових, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/7936/18 зазначено, що уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Вищевикладене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року за результатами розгляду справи № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) щодо правильного застосування норм права при стягненні матеріальної шкоди з особи, яка застрахувала свою відповідальність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 вказано, що Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку), винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Верховний Суд у постанові від 05 липня 2022 року у справі № 511/323/19, виснував, що відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду (пункт 27.5 ст. 27 Закону України № 1961-IV).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач дійсно має право на відшкодування 106050,00грн. страхової виплати утриманцю, 78 000 грн. моральної шкоди та 75950,00 грн. компенсацію витрат на поховання, що разом складає 308 915 грн., при цьому позивач заявила суму відшкодування шкоди у розмірі, що не перевищує загального розміру страхового відшкодування (регламентної виплати) 260 000 грн.

Із урахуванням наведеного, визначеного ліміту відповідальності страховика за шкоду, завдану життю та здоров`ю, вирішуючи спір в межах заявлених вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню на суму страхового відшкодування в 260 000 грн.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, так як є обґрунтованими, доведеними позивачем, відповідають матеріальному закону. Викладені у позові обставини знайшли своє підтвердження.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п/п 1, 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру встановлюється в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою встановлюється в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При зверненні до суду із позовом підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Позивач судовий збір при зверненні до суду не сплачував, оскільки звільнений від його сплати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи викладене, а також те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з відповідача на користь держави належить стягнути 1073,60грн. судового збору за розгляд справи.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 141, 246, 258-259, 263-265, ч.4 ст. 274, 354, 355, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», про відшкодування шкоди, стягнення страхового відшкодування,-задовольнити.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (код ЄДРПОУ 32382598, юридична адреса: б-р. Лесі Українки, буд.26, м. Київ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ;РНОКПП НОМЕР_5 ; паспорт серія НОМЕР_6 ; зареєстрована; АДРЕСА_1 ) страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності у розмірі 260 000 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (код ЄДРПОУ 32382598, юридична адреса: б-р. Лесі Українки, буд.26, м. Київ) в дохід держави судовий збір в розмірі 1073,60 гривень.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.

Суддя М.М.Войнарівський