Рішення № 133011589, 30.12.2025, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/8629/25 2/335/3642/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2025 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді: Апаллонової Ю.В.,

за участю: секретаря судового засідання: Шевченко К.В.,

представника позивача Лисенка С.Д.,

представників відповідачів : Шелепка Б.В., Кравченка О.М., Коваленка Ю.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Мелітополь про відшкодування шкоди завданої незаконним рішення і діями органів досудового слідства, прокуратури, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Мелітополь про відшкодування шкоди завданої незаконним рішення і діями органів досудового слідства, прокуратури, в якому просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 369 806 грн. 45 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди та стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 116 000 гривень 00 копійок в рахунок відшкодування матеріальних збитків. Стягнути з Відповідачів на користь Позивача понесені ним судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що 21.08.2018 Дніпрорудненським ВП Василівського ВП ГУНП в Запорізькій області було розпочате кримінальне провадження шляхом внесення відомостей до ЄРДР за №12018080190000595 за ч.2 ст. 364 КК України.

24.05.2019 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

22.10.2019 постановою прокурора Василівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Васильчука Б.Г. про перекваліфікацію скоєного діяння кримінальне провадження перекваліфіковано на ч.3 ст. 365 КК України.

04.11.2019 прокурором Василівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Васильчуком Б.Г. складено та затверджено обвинувальний акт, який скеровано до Василівського районного суду Запорізької області для розгляду по суті.

Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 29.10.2021 виправдано ОСОБА_1 (надалі позивач) у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.365 КК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченою.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30.03.2023 вказаний вирок відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

Внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та перебування під слідством і судом, їй була спричинена моральна шкода.

Моральна шкода, яка йому спричинена, полягає у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні відносин із колегами по роботі, необхідності прикладання додаткових зусиль для організації свого життя і налагодження стосунків з оточуючими, тривалих душевних стражданнях, які вплинули на її здоров`я і спровокували розвиток глибокої депресії.

Внаслідок незаконних дій відповідачів у ОСОБА_1 понад 3 років та 10 місяців порушено звичний уклад життя. Загальний час перебування позивача під слідством і судом становить 3 роки, 10 місяців та 7 днів. З огляду на викладене, враховуючи тривалість моральних страждань та негативні наслідки, які для неї настали у зв`язку із порушенням її прав, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, достатній розмір морального відшкодування для компенсації спричинених моральних страждань ОСОБА_1 складає 369806 грн.. Також відшкодуванню підлягає 116 000 грн. сплачених ОСОБА_1 у зв`язку з наданням їй юридичної (правової) допомоги.

Ухвалою судді від 02.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження.

10.09.2025 року від Головного управління Національної поліції в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначив, що представником позивачки не надано суду належних та допустимими доказів, що беззаперечно доводять наявність перерахованих психоемоційних станів, позовна заява не містить жодних посилань на висновки лікарів, психологів, психіатрів що обґрунтовували б про причинно-наслідковий зв`язок між її емоційним сприйняттям реальності та перебуванням під кримінальним переслідуванням. Представником позивачки не надано як докази ані виписки з історії хвороби, якщо позивачка зверталася по допомогу до психіатра, ані висновки психологів, не надано рекомендації профільних фахівців про необхідність проходження спеціальних реабілітаційних тренінгів тощо. Представник позивачки не довів що вона зверталася до спеціальних експертних установ щодо проведення психологічної експертизи. В даному випадку факт протиправності дій ГУНП України в Запорізькій області на момент ініціювання спору про відшкодування шкоди повинен вже бути встановлений відповідними засобами доказування відповідним рішенням суду, яке має преюдиційне значення при розгляді справи про відшкодування шкоди.При цьому дії ГУНП України в Запорізькій області в установленому законом порядку незаконними не визнавалися. Обґрунтування представником позивачки її моральної шкоди ґрунтуються лише на його особистих ствердженнях, що не може бути доказом у справі. Розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивачів. Тобто, вимоги позивача не мають обґрунтованого підтвердження і не підкріплені належними доказами. Позовна заява не містить фактичних даних, які б свідчили про негативні наслідки вказаних подій, які вплинули на зміну звичного образу життя позивачки. Отже, відповідач зазначає, що у позовній заяві представником позивачки не доведено протиправності дій, рішень чи бездіяльності ГУНП в Запорізькій області. Обставини, на які посилається представник позивачки, є загальними абстрактними твердженнями, а не конкретними фактами, що мають відношення до справи. Окрім того, ГУНП акцентує увагу на тому, що представником позивача не було надано документального підтвердження та належних доказів, які б свідчили про оплату гонорару адвокату та інші витрати, пов`язані із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку: платіжні доручення із відміткою банка a6o інші банківські документа. Надані копія договору про надання правової допомоги, копії актів наданих послуг, копії квитанції до прибуткового касового ордера не с безумовною підставою для відшкодування витрат на правову допомогу у зазначеному розмірі, оскільки вони не доводять факт оплати послуг а зазначений розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критерію розумної необхідності та що такi витрати були фактичними i неминучими. Відтак позовна вимога щодо стягнення з Державного бюджету України на користь позивачки відшкодування матеріальних збитків у сумі 116 000 не підлягає задоволенню.

18.09.2025 року від Запорізької обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, в якій відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Вказав, що з обставин кримінальної справи вбачається, що період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням з 24.05.2019 (дата повідомлення про підозру) по 30.03.2023 (набрання законної сили реабілітуючим рішенням і становить 46 місяців та 6 днів. Таким чином, виходячи із положень ст.13 Закону, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача, який гарантовано державою становить 369600,00 грн (46 місяцівХ8000 грн.=368000,00 грн; 6 днів =6Х800 =1600 грн). Разом з цим, позивач просить суд стягнути на його користь з Державного бюджету України відшкодування у розмірі 369806,45 грн, що помилково збільшене позивачем на суму 206,45 грн.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди, то позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених на надання йому юридичної допомоги, одночасно відсутні документи, що підтверджують участь у 22 судових засіданнях у судах першої та апеляційної інстанції, про що зазначається у акті приймання-передачі послуг і позивачем не підтверджено фактичне виконання адвокатом робіт в частині участі у судових засіданнях, зазначених в акті від 01.04.2023 року

10.09.2025 року від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м.Мелітополі надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач зазначив, що ураховуючи, що повідомлення про підозру вручене ОСОБА_1 24.05.2019, а виправдувальний вирок відносно неї набрав законної сили 30.03.2023, слід констатувати, що ОСОБА_1 перебувала під слідством і судом 3 роки 10 місяців і 7 днів (всього 1 407 днів), або ж повних 46 місяців і аналізуючи обставини справи цієї справи слід констатувати, що стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає лише мінімальний гарантований розмір такого відшкодування, оскільки фактичні передумови для збільшення такого розміру відшкодування для ОСОБА_1 відсутні. Ураховуючи загальний строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом упродовж 46 місяців розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 73 600 грн (1600 * 46). Також відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами завдання їй матеріальної шкоди, необхідність нести витрати на правничу допомогу, та як наслідок виправданість понесених матеріальних втрат, слід дійти обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди та необхідність відмови у їх задоволенні. Також заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн є необґрунтовано завищеними, а їх розмір очевидно є не співмірним і таким, що співвідноситься зі складністю справи, а також дійсно необхідним часом для надання адвокатом професійної правничої допомоги за подібних обставин.Таким чином, розмір відшкодування витрат на правничу допомогу пов`язаних із розглядом цієї справи, у разі задоволення позовних вимог (в тому числі частковому задоволенні позову) підлягає зменшенню, з урахуванням критеріїв розумності, виваженості і справедливості.

Ухвалою від 31.10.2025 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала повністю і просить його задовольнити. Пояснила, що за час незаконного перебування під слідством і судом протягом більше ніж три роки вона, як мешканка невеликого міста, де усі між собою знайомі, несла постійні моральні страждання. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності негативно вплинуло на лише на її психоемоційний стан, але й на порушення нормальних життєвих зав`язків, погіршення стосунків із оточуючими, призвело до негативних змін в емоційному стані. Зазначила, що не претендує на підвищений рівень відшкодування і просить про стягнення на відшкодування моральної шкоди мінімальний гарантований державою розмір, який визначений законом. Також просить про стягнення витрат на правничу допомогу, яку вона понесла на правничу допомогу адвоката, з огляду на реальність таких витрат та їх неминучість.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просить задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача ГУНП в Запорізькій області позов не визнав, посилаючись на те, що вимоги позивача безпідставні, не обґрунтовані та не підтверджені жодними доказами. Тому просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні представник Запорізької обласної прокуратури просить врахувати доводи викладені у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні представник ТУ ДБР, розташоване у м.Мелітополі позовні вимоги не визнав і просить відмовити у задоволенні позову, на підставах викладених у відзиві на позовну заяву.

22.12.2025 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та з урахуванням складності справи ухвалив відкласти ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення 30.12.2025 року о 14:00 годині.

Суд, заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено наступне.

21.08.2018 Дніпрорудненським ВП Василівського ВП ГУНП в Запорізькій області було розпочате кримінальне провадження шляхом внесення відомостей до ЄРДР за №12018080190000595 за ч.2 ст. 364 КК України.

24.05.2019 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

22.10.2019 постановою прокурора Василівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Васильчука Б.Г. про перекваліфікацію скоєного діяння кримінальне провадження перекваліфіковано на ч.3 ст. 365 КК України.

04.11.2019 прокурором Василівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Васильчуком Б.Г. складено та затверджено обвинувальний акт, який скеровано до Василівського районного суду Запорізької області для розгляду по суті.

Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 29.10.2021 виправдано ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.365 КК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченою.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30.03.2023 вказаний вирок відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

Вирок набрав законної сили 30.03.2023 року і у касаційному порядку не оскаржувався.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до ч. 1, ч. 7 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядоквідшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження№14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги позивач послався на ті обставини, що сукупні дії відповідачів завдали суттєвих моральних страждань ОСОБА_1 . Постійні стресові ситуації, психологічне напруження, депресивний стан та внутрішні переживання призвели до погіршення його здоров`я - порушився сон, апетит, виникало відчуття постійної перевтоми. Погіршення здоров`я позивача знаходиться в причинному зв`язку з протиправними діями відповідачів та його незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Незаконні дії правоохоронних органів спричинили негативні зміни у житті позивача: насторога, тривога, емоційні реакції при згадуванні, фіксованість уваги на проблемі незаконності дії правоохоронних органів. Упродовж всього цього періоду позивач почувалась незручно, дискомфортно, була змушена пристосовуватися до негативних умов існування.

З огляду на викладене, позивач вважає, що при визначені розміру відшкодування, спричиненої моральної шкоди повинна враховуватись тривалість перебування під слідством та судом, втручання у її приватне життя, характер і обсяг душевних і психічних страждань, яких вона зазнавав протягом усього цього часу. Знаходження у постійному стресовому стані призвело до погіршення здоров`я.

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону, розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що в зв`язку з пред`явлення позивачу обвинувачення та повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та незаконного перебування під слідством і судом, за яким позивач зазнав душевних переживань та надзвичайного впливу, що призвело до змін її життєвого укладу та завдало їй значних страждань, останній має право на отримання відшкодування моральної шкоди згідно з Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

При розрахунку гарантованого мінімального розміру моральної шкоди суд враховує, що Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах.

Зміни до статті 13 вказаного Закону законодавцем не вносилися і його норми не передбачають визначення розміру відшкодування із розрахункової величини, визначеної будь-яким іншим законом, зокрема, Законом України «Про Державний бюджет України».

До того ж, Верховний Суд неодноразово у своїх постановах надавав тлумачення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та висловлював правові позиції щодо порядку визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-2203цс15, від якого Верховний Суд не відступав та підтримує у своїх постановах, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Як встановлено судом, позивача було повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення 24.05.2019 року, тому саме з цього часу необхідно відраховувати термін перебування позивача під кримінальним переслідуванням, оскільки з часу повідомлення про підозру позивач набула певного статусу.

Тобто, період перебування позивача під слідством та судом становить з 24.05.2019 (дата повідомлення про підозру) по 30.03.2023 року (набрання законної сили реабілітуючим судовим рішенням), що загалом складає 46 повних місяців та 6 днів (з 24.05.2019 по 24.05.2022 =36 місяців, з 24.05.2022 по 24.03.2023 = 10 місяців, з 24.03.2023 по 30.03.2023 =6 днів або 3 роки 10 місяці 6 днів, або 1407 календарних днів).

Таким чином, вбачається, що позивачем було надано достатньо доказів на підтвердження тих обставин, що вона, перебуваючи під слідством та судом протягом тривалого періоду часу, дійсно зазнала моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, в зв`язку із чим у позивача виникло право вимагати відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Дії органу досудового розслідування та прокуратури безумовно призвели до моральних страждань та вимагали від позивача значних зусиль на здійснення кроків, спрямованих на своє виправдання і реабілітацію.

Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Суд вважає, що позивач обґрунтувала наявність моральної шкоди, яка завдана кримінальним провадженням щодо неї. Факт заподіяння позивачці моральної шкоди у цьому випадку презюмується.

При цьому, суд, визначаючи розмір мінімальної заробітної плати, виходить із встановленого законодавством розміру на момент відшкодування, починаючи з дати повідомлення про підозру у вчиненні злочину до набрання виправдувальним вироком законної сили. Така ж правова позиція висловлена й у висновках Верховного суду України, викладених у постанові від 02 грудня 2015 року (справа № 6-2203цс15), з якими погодився і Верховний Суд в своїх численних постановах.

Таким чином, з огляду на викладене вище, суд, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди виходить з положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким установлено у 2025 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 8000 гривень.

Так, розмір відшкодування моральної шкоди, який гарантовано державою, на час розгляду справи судом становить: 369600,00 грн (46 місяцівХ8000 грн.=368000,00 грн; 6 днів =6Х800 =1600 грн).

Разом з цим, позивач просить суд стягнути на його користь з Державного бюджету України відшкодування у розмірі 369806,45 грн, що помилково збільшене позивачем на суму 206,45 грн. через помилку в обрахунку суми через кількість реальних календарних днів у вказаний період (обраховано з 46міс.7днів), хоча фактично, це 46 міс. 6 днів. (з 24.05.2019 по 24.05.2022 =36 місяців, з 24.05.2022 по 24.03.2023 = 10 місяців, з 24.03.2023 по 30.03.2023 =6 днів або 3 роки 10 місяці 6 днів, або 1407 календарних днів),

Таким чином, період перебування позивача під слідством і судом становить не 46 місяць 7 дні, а не 46 місяців 6 днів як визначив позивач, а тому стосовно ж заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 369806,45 гривень, то суд вважає можливим їх задовольнити частково у розмірі 369600,00 грн., враховуючи при цьому спричинені позивачу моральні страждання, пов`язані з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відшкодування в розмірі 369600 грн відповідатиме розміру моральної шкоди заподіяної позивачу в межах заявлених позовних вимог.

Вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) ОСОБА_1 за душевні страждання, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї (незаконного кримінального переслідування, проведення оперативно-розшукових заходів), внаслідок якої було порушено її нормальні життєві зв`язки, погіршення та позбавлення можливості реалізації своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Довід відповідача ГУНП в Запорізькій області про відсутність доказів протиправності (незаконності) дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, на увагу не заслуговує, оскільки факт перебування позивача під слідством та судом, ухвалення судом виправдувального вироку, є достатньою правовою підставою для отримання компенсації від держави у порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»

Також, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність,органів досудового розслідування,прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни у вказаний Закон не вносилися.

Законом України«Про порядок відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність,органів досудового розслідування,прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, стаття 8 Закону України«Про Державний бюджет Українина 2025рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі (постанови Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 761/22531/23, від 08.10.2024 у справі № 333/2527/22, від 21.0.2024 у справі № 490/7139/23, від 15.11.2024 у справі № 336/2137/23, від 19.12.2024 у справі №488/2561/21, від 12.03.2025 у справі № 707/564/24, 05.08.2025 №710/228/24) натомість підлягає застосуванню дана норма в частині визначення розміру мінімальної заробітної плати з 1 січня 2025 року - 8000 гривень.

Відтак суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача ТУ ДБР, розташоване у м. Мелітополі про те, що при визначенні розміру моральної шкоди суд має враховувати статтю 8 Закону України «Про Державний бюджет Українина 2025рік» щодо застосування розрахункової величини для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600,00 грн.

Доводи відповідачів про те, що позивач не довів завдання йому моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки сам по собі факт постановлення виправдувального вироку є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17).

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Якщо є виправдувальний вирок, який набрав законної сили, позивач не зобов`язаний доводити незаконність конкретної слідчої чи процесуальної дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Таким чином, враховуючи характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, пов`язаних із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, істотність вимушених змін у її житті та пов`язані з цим його моральні переживання, суд вважає, що позивачу внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності дійсно була завдана моральна шкода, тому заявлені позовні вимоги про стягнення моральної шкоди необхідно задовольнити частково та стягнути на користь позивача завдану моральну шкоду в розмірі 369600 гривень 00 копійок як відповідне та достатнє відшкодування понесених позивачем моральних страждань.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ від 15.04.2015 № 215, казначейство, відповідно до покладених на нього завдань та в установленому Законом порядку, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову, в частині стягнення на користь позивача суми відшкодування моральної шкоди в розмірі 369600 гривень 00 копійок.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 116000 гривень, які були понесені стороною в рамках кримінального провадження.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (стаття 1 Закону).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 зазначено, що порядок застосування Закону визначено Положенням.

Згідно з абзацом третім пункту 10 Положення до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Аналогічні висновки щодо відшкодування майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, провадження № 14-342цс18, у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц, провадження № 61-32057св18.

Передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20, провадження № 61-12600св21.

Згідно з постановою Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 278/2621/21, визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Доводи відзивів про те, що заявлений позивачем розмір витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні є занадто завищеною та підлягають зменшення помилкові.

У постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21) та від 02 листопада 2023 року у справі № 127/9332/22 (провадження № 61-5746св23) вказано, що передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20 та від 01 травня 2024 року у справі № 461/2033/23.

У постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21), від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 20 травня 2019 року у справі № 468/655/18 (провадження № 61-46158св18), від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21 (провадження № 61-12476св22), зазначено, що:

- передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги;

- витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено;

- виписані адвокатом квитанції про оплату позивачем юридичних послуг у кримінальному провадженні відповідно до укладеного між ними договору, яке у подальшому було закрито з реабілітуючих підстав, є достатніми в розумінні пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР для вирішення питання про відшкодування сплачених сум за статтею 1176 ЦК України;

- понесені позивачем витрати у вигляді сплачених сум за надання юридичної допомоги підлягають відшкодуванню у повному обсязі згідно з актами надання правової допомоги, довідками про отримання гонорару, квитанціями тощо.

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.

На підтвердження витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні Йосипенко Т.Д. надано копію Договору про надання правової допомоги від 10.07.2019, що укладений між позивачем та Адвокатським бюро «Лисенко та партнери» (код ЄДРПОУ 41806155), Додаткову угоду № 1 від 10.07.2019, що є додатком № 1 до Договору про надання правової допомоги від 10.07.2019, копії актів приймання-передачі послуг з правової допомоги від 15.07.2019 та 01.04.2023, копії квитанції до прибуткового касового ордера № 7 від 15.07.2019, квитанції до прибуткового касового ордера №3 від 01.04.2023 та роздруківки з телефона про призначені судові засідання та ухвали суду.

Так, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні та судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_1 на підставі договору від 10.07.2019 користувалась правовою допомогою, яка надавалася Адвокатським бюро «Лисенко та партнери».

Відповідно до п. 1.1. Договору про надання правової допомоги Адвокатське бюро «Лисенко та партнери» (Виконавець) взяло на себе зобов`язання надавати правову допомогу ОСОБА_1 (Клієнт) у кримінальному провадженні№12018080190000595 під час досудового розслідування та судового розгляду, в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов`язаний оплатити послуги Виконавцю в порядку та у строки, обумовлені Сторонам в Додаткових угодах.

Пунктом 4.1. Розділу 4 Договору про надання правової допомоги від 10.07.2019 Клієнт зобов`язується сплатити Виконавцю вартість правової допомоги (гонорар), що надається, у порядку, в строки та на умовах, визначених у додаткових угодах (замовленнях) до Договору, які є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з Додатковою угодою №1 від 10.07.2019 (п.2) на виконання п. 4.1 Договору про надання правової допомоги сторони погодили вартість послуг Виконавця за договором (розмір гонорару) за виконання дій з надання правової допомоги за підпунктами 1.1.-1.7. пункту 1 Додаткової угоди до Договору у сумі 50 000 грн.

Пункти 1.1.-1.7. Додаткової угоди №1 включають наступні види правової допомоги: ознайомлення та аналіз наявних матеріалів кримінального провадження та формування позиції захисту Клієнта; участь у слідчих та процесуальних діях за участі Клієнта; участь у судових засіданнях під час розгляду клопотань слідчого в рамках розслідування провадження (без обмеження їх кількості); у разі необхідності збирання доказів, у тому числі направлення запитів на отримання інформації, документів тощо, подання клопотань, подання доказів слідчому/прокурору або до суду; участь в ознайомленні з матеріалами кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК, проведення їх фотокопіювання; за наявності підстав підготовка заяв і клопотань слідчому/прокурору, скарг в порядку ст. 303 КПК України або клопотань слідчому судді; участь захисника під час вручення обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування.

На виконання Договору та Додаткової угоди ОСОБА_1 за надання правової допомоги на стадії досудового розслідування сплачено 50 000 грн., що підтверджується Актом приймання-передачі послуг з правової допомоги від 15.07.2019 та Квитанцією до прибуткового касового ордера №7 від 15.07.2019, виданою Адвокатським бюро «Лисенко та партнери».

Пунктом 2 Додаткової угоди №1 від 10.07.2019 також передбаченого, що вартість послуг Виконавця за договором (розмір гонорару) за виконання дій з надання правової допомоги за підпунктом 1.8. пункту 1 Додаткової угоди до Договору складає 3 000 грн. за 1 судове засідання. Аналогічним чином визначається розмір винагороди адвоката і у випадку коли судове засідання, слідча чи інша процесуальна дія, на які з`явився адвокат, не відбулася.

З урахуванням правового висновку Верховного Суду, висловленого у Додатковій постанові від 02 липня 2020 року по справі № 924/447/18 при фіксованій ставці адвокатського гонорару час, який був витрачений адвокатом на надання правової допомоги, не має значення, а отже зазначати його у такому розрахунку не потрібно.

З Акта приймання-передачі послуг з правової допомоги від 01.04.2023 вбачається, що сторони погодили вартість послуг за участь адвоката у 22 судових засіданнях в розмірі 66 000 грн (22 * 3000 грн).

Позивачем за участь в судових засіданнях суду першої інстанції сплачено на користь Адвокатського бюро «Лисенко та партнери» 66 000 грн.

Оплата вказаної суми підтверджується Актом приймання-передачи послуг з правової допомоги від 01.04.2023 та Квитанцією до прибуткового касового ордера №3 від 01.04.2023, виданою Адвокатським бюро «Лисенко та партнери».

Враховуючи той факт, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат під час сплати клієнтом послуг, не встановлено форму такого документа, а також те, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, останній може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (постанова ВС від 02.12.2021 у справі №280/5176/20).

Квитанції до прибуткового касового ордера, надані заявником у розпорядження суду, є належним доказом понесення ним витрат на правничу допомогу, а відтак доводи відповідача щодо відсутності належних документів, які підтверджують ці витрати, судом відхиляються.

Вирішуючи питання обґрунтованості вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, суд дослідив наявні у справі докази понесення таких витрат та встановив, що позивач довів надання йому адвокатом під час розгляду кримінальної справи професійної правничої допомоги, водночас надані документи не повністю підтверджують обсяг витрат на правничу допомогу, зазначений позивачем.

У позовній заяві позивач зазначив, що представник позивача надавав йому допомогу під час розгляду кримінальної справи у Василівському районному суді Запорізької області було призначено 19 судових засідань: 08.11.2019; 27.11.2019; 17.03.2020; 09.04.2020; 06.05.2020; 16.06.2020; 10.09.2020; 17.09.2020; 28.12.2020; 28.01.2021; 18.02.2021; 15.03.2021; 08.04.2021; 19.04.2021; 24.05.2021; 07.06.2021; 12.07.2021; 17.09.2021; 29.10.2021. У Запорізькому апеляційному суді судові засідання були призначені: 14.04.2022, 11.08.2022 та 30.03.2023.

Одночасно з тим, до позовної заяви не були долучені документи, що підтверджують участь адвоката у 22 судових засіданнях у судах першої та апеляційної інстанцій, про що зазначається в акті приймання-передачі послуг з правової допомоги від 01.04.2023, в обгрунтування вказаного представник послався на те, що справа та його особисті документи залишилися на тимчасово окупованій території України.

Додана позивачем роздруківки з телефона про призначені судові засідання та ухвали суду не свідчить про явку адвоката до суду та участь у судових засіданнях дати яких наведені у позовній заяві. На підтвердження участі або прибуття адвоката до суду у випадку, коли судове засідання з незалежних від адвоката причин не відбулось, доказів позивачем не надано.

З долучених до матеріалів справи відповідачем копій ухвал суддів від 17.09.2020 року, 16.01.2021р, 16.06.2020р, 10.09.2020, 17.09.2020,08.10.2019, 17.03.2020, 09.04.2020, 09.04.2020, 06.05.2020, 06.05.2020, 23.03.2021 року 23.12.2021року, за змістом яких встановлено, що вказані ухвали постановлені суддею одноособово без призначення судового засідання( розгляд клопотань про проведення засідання у режимі відеоконференцзв`язку, призначення справи до розгляду тощо)

Разом із тим, з долучених до письмових пояснень відповідача Запорізької обласної прокуратури копій матеріалів судової справи № 311/4106/19, а саме журналів судових засідань підтверджується факт участі адвоката у 17 судових засіданнях у судах першої та апеляційної інстанцій у справі № 311/4106/19, а саме 27.11.2019,26.12.2020,18.02.2020, 16.07.2020, 17.09.2020, 28.09.2020, 28.12.2020, 28.01.2021, 18.02.2021, 08.04.2021, 19.04.2021, 07.06.2021, 12.07.2021, 17.09.2021, 29.10.2021( Василівський районний суд Запорізької області), 12.01.2023, 02.03.2023 року (Запорізький апеляційний суд) .

За судовими рішенням у справі № 311/4106/19 вбачається участь адвоката у судових засіданнях 27.11.2019,28.01.2021, 29.10.2021, 30.03.2023 (ухвала Запорізького апеляційного суду)

Отже, фактично документально доведено участь адвоката у 18 судових засіданнях у кримінальному провадженні, що частково визнається відповідачами прокуратурою Запорізької області (17 судових засідань), ТУ ДБР, розташоване у м.Запоріжжі (4 судових засідання)..

Таким чином, документально доведеною є участь адвоката у 18 судових засіданнях у кримінальному провадженні, що відповідно до визначеного Додатковою угодою №1 від 10.07.2019 розміру вартості послуг за участь у судовому засіданні становить 54000 грн. (18Х3000грн)

Таким чином, загальна сума витрат, понесених позивачем на оплату послуг з надання правової допомоги адвокатом під час перебування під слідством та судом у кримінальному провадженні становить 104000 грн.(54000+50000) грн.

Отже, позивач довів факти надання йому правничої допомоги за час перебування під слідством і судом, понесення витрат у зв`язку із наданням такої допомоги та сплати відповідних сум, що є підставою для стягнення заявлених у позові витрат на правничу допомогу позивачу у кримінальному провадженні у розмірі 104 000,00 грн на підставі пункту 4 частини першої статті 3 Закону.

Висновок щодо можливості вирішення в порядку цивільного судочинства позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених підсудним у кримінальному провадженні, викладено, зокрема у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2022 року в справі № 336/3604/20, провадження № 61-13843св21, в якій зазначено, що підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу може бути лише відсутність документального підтвердження таких витрат та їх розрахунку.

Тлумачення правових норм ч. 2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).

Аналогічний висновок неодноразово був викладений Великою Палатою Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц (пункт 28), від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17.

Зазначене також узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.07.2023 у справі № 373/1293/20.

Крім того, Велика Палата також неодноразово зазначала, що під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 та № 922/1830/19). Така практика є сталою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що у зв`язку з перебуванням під слідством та судом позивачем понесені витрати, пов`язані з отриманням правової допомоги, у розмірі 104000 грн, що підтверджено належними доказами, тому такі витрати підлягають стягненню на користь позивача у доведеному розмірі 104000 грн.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вбачає доводи відповідачів в цій частині слушними, а тому розмір шкоди необхідно зменшити на 12000 грн (116000-104000) у зв`язку із недоведеністю.

Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що сума відшкодування на правову допомогу розмірі 104000 грн повною мірою відповідає принципам розумності та співмірності, забезпечує баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідає принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.

Доводи відповідачів про відсутність підстав для стягнення матеріальної шкоди, пов`язаної з витратами на професійну правничу допомогу у кримінальному провадження, є неприйнятними, оскільки не наведено доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх не співмірності з виконаними адвокатом роботами, складністю справи та її значенням для позивача.

Зважаючи на тривалість досудового розслідування та судового провадження щодо ОСОБА_1 , складність справи та її значенням для позивача, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір понесених позивачем витрат у зв`язку з наданням їй юридичної допомоги не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару адвоката.

Доводи відповідачів про відсутність інформації стосовно погодинної вартості правової допомоги наданої у справі та час витрачений на вчинення окремих процесуальних дій, а також доказів на підтвердження сплати таких витрат, судом не приймається.

В матеріалах справи наявний додаток № 1 до договору про надання правової допомоги, в якому визначено вартість надання послуг. Також наявний акт прийму-передачі виконаних робіт від 15.07.2019,01.04.2019 року, в якому визначено вид послуги та суму за її надання.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року , справа № 922/1964/21.

Крім того, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року, справа №922/445/19.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги суд задовольняє частково.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд враховує, що, відповідно до пункту 11 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. За таких обставин суд відносить судовий збір на рахунок держави.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач не надав суду доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у даній цивільній справі. У зв`язку з цим суд не вирішує питання про стягнення цих витрат на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2,4,5,12,13,76-81,89,263-265,268,273 ЦПК України ,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Мелітополь про відшкодування шкоди завданої незаконним рішення і діями органів досудового слідства, прокуратури, задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) 369600 грн. (триста шістдесят дев`ять тисяч шістсот гривень 00 копійок) в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги у розмірі 104000,00 грн (сто чотири тисячі гривень).

В задоволенні решти частині вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення.

Повне судове рішення проголошено 30.12.2025 року.

Суддя: Ю.В. Апаллонова