Рішення № 132999515, 29.12.2025, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/5301/25

Провадження № 2/345/2403/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.12.2025 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Онушканича В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і без проведення судового засідання цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Позов мотивує тим, що 21.04.2025 року між ТОВ «Іннова Нова» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання грошових коштів у позику №7892720425. Як вбачається зі змісту договору позики, разом із Правилами надання споживчих коштів, затвердженими 17.11.2024 року, складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений.

Договір був укладений в електронній формі у вигляді електронного документа.

За умовами договору ТОВ «Іннова Нова» надало відповідачу кошти в розмірі 10 000,00 грн., строком на 360 днів. Умовами договору передбачено, що стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 1% за кожен день, яка застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.2.5 цього договору; 0,87% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період, починаючи зі 181 календарного дня з дати укладення цього договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту.

ТОВ «Іннова Нова» виконало свої зобов`язання за договором кредиту.

Відповідач зобов`язався повернути грошові кошти, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки у порядку та на умовах, визначених договором. Проте, в порушення умов договору, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконував, в результаті чого станом на день подання позовної заяви утворилася заборгованість у розмірі 25700,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 10 000,00 грн.; заборгованість за процентами 14200,00 грн., комісія за надання кредиту 1500,00 грн. Тому позивач змушений звернутися до суду та просить стягнути з відповідача 25700,00 грн. заборгованості за договором позики, а також 2422,40 грн.. сплаченого судового збору.

Відповідач подав відзив на позовну заяву. Вказує, що позовні вимоги визнає частково. Підтверджує, що дійсно отримав від позивача грошові кошти в сумі 10 000,00 грн., які є предметом основного боргу. Цю суму визнає та готовий повернути. Разом із тим відповідач категорично заперечує проти стягнення будь-яких відсотків, штрафних санкцій чи додаткових платежів.

Відповідач зазначає, що позивач або його представники негативно вплинули на його репутацію, оскільки безпідставно телефонували до його родичів та знайомих, повідомляючи їм його персональні дані, що є порушенням Закону України «Про захист персональних даних». Внаслідок протиправних дій позивача відповідач був змушений зі скаргою до НБУ та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо незаконного поширення його персональних даних третім особам.

Коли відповідач звернувся до позивача з проханням погодити лояльний графік повернення лише тіла кредиту, у відповідь йому надійшов лист із вказівкою телефонувати за певним номером. Після телефонного звернення відповідачу знову порадили надсилати письмові заяви, що фактично унеможливило досягнення мирової угоди. Також відповідач звертає увагу, що з відкритих джерел НБУ відомо, що ТОВ «Іннова Фінанс» втратило ліцензію на надання фінансових послуг, зокрема надання коштів у кредит. Після відкликання ліцензії компанія була виключена з Державного реєстру фінансових установ. це означає, що під час дії позову та вчинення вимог про стягнення коштів позивач не мав права надавати кредити та, відповідно, нараховувати відсотки чи інші фінансові нарахування.

Крім того, інформаційно-аналітичні довідники підтверджують, що ТОВ «Іннова-Нова», юридична адреса якої збігається з адресою позивача, зареєстрована з основним видом діяльності 63.99 «Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у», а не кредитування. Згідно із ЦК України та Законом України «По фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», надання кредитів можливе лише фінансовими установами з відповідною ліцензією. Тобто позивач не мав законного права виступати кредитором, що робить його вимоги щодо нарахованих відсотків та штрафів безпідставними та такими, що не підлягають стягненню.

Також відповідач просить врахувати, що через складні життєві обставини не мав можливості повернути борг у встановлений строк. Зокрема, через погіршення стану здоров`я, що обмежувало його працездатність і можливість заробляти необхідні кошти. Перебування на обліку в центрі зайнятості, як безробітного, що тимчасово зменшило його фінансові можливості. Інші обставини, незалежні від його волі, що унеможливили своєчасне виконання грошового зобов`язання. Таким чином, відповідач просить позов задоволити частково, а саме стягнути із нього на користь позивача 10000,00 грн., у решті вимог позивача відмовити, як безпідставних, а також визнати дії позивача щодо поширення персональних даних третім особам недопустимими.

Представник позивача подав відповідь на відзив. Зазначає, що відповідачем не заперечується укладення договору та прийняття його істотних умов, які відповідають вимогам законодавства України. Даний факт відповідач у відзиві підтверджує, тому можна дійти до висновку про укладення договору та отримання грошових коштів у позику від ТОВ «Іннова Фінанс» (зараз ТОВ «Іннова Нова») у розмірі 10 000,00 грн. відповідачем. Також представник позивача наголошує, що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення виконання рішення суду.

Стосовно анулювання ліцензії, виданої позивачу ТОВ «Іннова Фінанс» (зараз ТОВ «Іннова Нова») на діяльність фінансової установи, а саме щодо послуги з надання коштів та банківських металів у кредит. 27.08.2025 року на підставі заяви ліцензіата (позивача) ТОВ «Іннова Фінанс» регулятором НБУ відкликано ліцензію, видану позивачу на діяльність фінансової установи, а саме щодо послуги з надання коштів та банківських металів у кредит, видану 28.03.2024 року. Відповідно до ч.4 ст.50 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» зобов`язання за раніше укладеними договорами про надання фінансової послуги виконуються сторонами в повному обсязі до моменту виконання договору. Договір про надання грошових коштів у позику між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 укладено 21.04.2025 року, тобто до відкликання ліцензії.

Представник позивача додатково зауважує, що укладення договору не є актом примусових дій з боку товариства, а тільки добровільною згодою між позичальником та кредитодавцем. Відтак, якщо відповідач, як свідома дієздатна особа, станом на 21.04.2025 року вважав умови кредитування за договором про надання грошових кошів у позику неправомірними, він міг відмовитись від підписання договору та подальшого отримання від позивача кредитних коштів. Також відповідач не надає ніяких доказів, які могли спростувати доводи позивача, а отже заперечення сторони відповідача є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідач подав заперечення. Стверджує, що відсутність письмового примірника договору у відповідача позбавила його можливості ознайомитися з умовами кредитування в повному обсязі. Відповідачу не було надано зрозумілої та чіткої інформації щодо реальної сукупної вартості кредиту, що є обов`язковим згідно зі ст.11 Закону України «Про споживче кредитування». Такий порядок укладення договору створює нерівність сторін, що суперечить ст.203 ЦК України та принципам добросовісності у договірних відносинах.

Щодо розміру нарахованих відсотків і комісій, то таке нарахування суперечить ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка забороняє несправедливі умови договору, порушує принцип співмірності та справедливості, закріплений у ст.1056-1 ЦК України, фактично створю кабальні умови для позичальника, що прямо заборонено законодавством.

Щодо анулювання ліцензії ТОВ «Іннова Фінанс», то позивач визнає, що у серпні 2025 року НБУ анулював ліцензію. Цей факт свідчить про системні порушення у діяльності компанії, у тому числі в частині захисту прав споживачів фінансових послуг. Хоча анулювання відбулося після укладення договору, суд повинен врахувати, що діяльність компанії не відповідала вимогам законодавства, а отже існують підстави сумніватися у законності умов договору.

Щодо визнання боргу, то відповідач визнає факт отримання 10 000,00 грн. і готовий їх повернути. Проте це не означає правомірності заявлених відсотків і комісії. Відповідач заперечує їх обґрунтованість і вважає, що вони підлягають зменшенню судом, як неспівмірні. Тому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків і комісії, стягнути з відповідача лише тіло кредиту, у решті позовних вимог відмовити.

Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов слід задоволити, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 21.04.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іннова Фінанс" і відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір про надання грошових коштів у кредит № 7892720425.

Відповідно до п. 2.2, 2.3 договору товариство зобов`язується надати позичальнику кредит на суму у розмірі: 10 000,00 грн. шляхом перерахунку на поточний рахунок Позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки вказаної Відповідачем, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит у погоджений умовами договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно п.2.6.1., п.2.6.2. та 2.6.3. цього договору, його додатків. Основні умови договору про надання грошових коштів у кредит: п. 2.5. Строк кредиту (строк дії Договору) 360 днів.

П. 2.6.1 договору передбачено, що стандартна процентна ставка в день застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.2.5 цього договору та становить: 1% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього договору; 0,87 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період, починаючи із 181 календарного дня з дати укладення цього договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до п. 10.6.10.7. договору позичальник ознайомившись з усіма істотними умовами Оферти надав згоду (акцепт) на укладення Договору шляхом направлення повідомлення Товариству, яке підписано відповідно до абзацу третього частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме: шляхом введення у спеціальному полі під Офертою, яка містить усі істотні умови Договору, Одноразового ідентифікатора, який відповідає вимогам абзацу третього частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», та натиснення іконки «підписати». Вказана іконка стає активною лише після отримання та введення Одноразового ідентифікатора для підписання Договору та Одноразового ідентифікатора для підписання Паспорту Кредиту. Після підпису Електронного повідомлення Позичальником, зазначене повідомлення надійшло в ІКС Товариства, відповідно з цього моменту Товариство повідомлене про те, що Позичальник надав згоду (акцептував) на пропозицію (Оферту) Товариства щодо укладання Договору. Моментом підписання цього Договору є використання його Сторонами електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Підписанням Договору зі сторони Товариства є формування на дання на ознайомлення Позичальнику Оферти, а також генерація та направлення Позичальнику Одноразового ідентифікатора. Підписанням Договору зі сторони Позичальника є направлення Позичальником повідомлення, що містить Одноразовий ідентифікатор отриманий від Товариства, через Особистий кабінет.

Кредитний договір укладено в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до ч. 2ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із ч. 3ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

На підтвердження укладання кредитного договору між сторонами, позивач додав роздруківку з підтвердженням відправлення на мобільний телефон відповідачу одноразового ідентифікатора для підпису договору про надання грошових коштів у кредит 3922. Зазначений одноразовий ідентифікатор вказаний також у кредитному договорі та паспорті споживчого кредиту після його підписання сторонами.

Враховуючи факт підписання відповідачем електронного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, суд приходить до висновку, що укладення договору про надання грошових коштів у кредит №7892720425 від 21.04.2025 року узгоджується зі ст.ст. 6 , 627 ЦК України та ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

З долученої до матеріалів справи квитанції до платіжної інструкції від 21.04.2025року, наданої ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» вбачається, що ТОВ «Іннова Фінанс» перерахувало ОСОБА_1 на вказану ним платіжну картку 10 000,00 грн. Крім того, ухвалою Калуського міськрайонного суду від 25.09.2025 року витребувано з АТ КБ "Приватбанк" інформацію (докази), чи належить (належала раніше) платіжна картка за номером НОМЕР_1 ОСОБА_1 ; надати відомості про повний номер картки НОМЕР_1 , на яку було здійснено зарахування переказу через систему інтернет-еквайрингу EasyPay від 21.04.2025 року о 08:23:39 у розмірі 10000,00 грн. (призначення платежу: "кредитні кошти від ТОВ "Іннова Фінанс", поповнення картки Mastercard НОМЕР_1 , НОМЕР_2 "); інформацію про рух коштів (виписку) по картковому рахунку НОМЕР_1 за період з 21.04.2025 року по 24.04.2025 року. Згідно інформації, наданої АТ КБ «Приватбанк», 21.04.2025 року на належну ОСОБА_1 карту № НОМЕР_3 було здійснено переказ у розмірі 10 000,00 грн.

Вищевказані докази у свій сукупності підтверджують факт переказу ТОВ «Іннова Фінанс» на належну відповідачу карту кредитних коштів у розмірі 10 000,00 грн. Крім того, відповідач не заперечує факту отримання кредитних коштів.

Таким чином, ТОВ «Іннова Фінанс», як позикодавець, свої зобов`язання виконав у повному обсязі та надав відповідачу грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн.

Суд враховує, що на підставі рішення загальних зборів учасників змінено найменування юридичної особи: Товариство з обмеженою відповідальністю з «Іннова Фінанс» на «Іннова-Нова», у зв`язку з чим 08.09.2025 року внесені відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо позивача.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або тож кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З розрахунку заборгованості по позичальнику ОСОБА_1 вбачається, що станом на 10.09.2025 року заборгованість за кредитним договором становить 25700,00 грн., з яких: 10000,00 грн. заборгованість за наданим кредитом; 14200,00 грн. заборгованість по процентах, 1500,00 грн. по комісії.

Стороною відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо нарахованих сум.

Враховуючи зміст договору, слід дійти висновку, що відповідач з моменту підписання вказаного договору був обізнаний щодо оплатності наданого кредиту, а також щодо свого обов`язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору, зокрема в частині умов щодо нарахування відсотків, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

У справі не встановлено, що ТОВ «Іннова Фінанс» приховало від позичальника об`єктивну інформацію щодо сукупної вартості кредиту. Розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст.627 ЦК України. При цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Суд не враховує у даній справі правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, оскільки у даній постанові зроблено висновок про застосування п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до правовідносин, які склалися між кредитодавцем та позичальником до набрання чинності Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а тому відсутні підстави для зменшення розміру відсотків.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 14200,00 грн. заборгованості за нарахованими відсотками є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення комісії. П.2.7 кредитного договору №7892720425 від 21.04.2025 року передбачено, що комісія за надання кредиту становить 15% від суми наданого кредиту та нараховується на суму виданого за цим договором кредиту у день надання кредиту.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України N 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Отже, суд приходить до висновку, що положення п.2.7 спірного кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст.228 ЦК України. А тому в задоволенні вимог про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту слід відмовити.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 10000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 14200,00 грн. заборгованості за нарахованими відсотками, а всього 24200,00 грн.

Що стосується відкликання ліцензії НБУ, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень ст.39 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку в фінансових послуг" у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання небанківських фінансових послуг, Національний банк України у межах своїх повноважень має право застосувати заходи впливу відповідно до закону. Національний банк України обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.

Згідно з п.3 ч.1 ст.40 Закону Національний банк України у межах своїх повноважень у сфері державного регулювання ринків небанківських фінансових послуг має право застосовувати заходи впливу в тому числі тимчасово зупиняти або відкликати (анульовувати) ліцензію на провадження діяльності з надання фінансових послуг.

Згідно ч. 4ст. 91 ЦК України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Дійсність правочину визначається нормами права, що діяли на момент його вчинення (укладання).

Так, відповідач у своїх запереченнях посилається, що 25.07.2025 Національний банк України прийняв рішення відкликати ліцензію на діяльність фінансової компанії ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» з правом здійснювати діяльність з надання фінансової послуги - надання коштів та банківських металів у кредит.

Також Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових установ ухвалив виключити ТОВ «ІННОВА ФІНАНС» з Державного реєстру фінансових установ у зв`язку з відкликанням ліцензії на вид діяльності з надання фінансових послуг. Надається інформація з офіційного сайту https://bank.gov.ua Національного Банку України. Перевірити можливо за посиланням - https://bank.gov.ua/ua/news/all/nebankivskiy-finansoviy-ustanovi-vidklikano-litsenziyu-ta-viklyucheno-yiyi-z-derjavnogo-reyestru-finansovih-ustanov.

З наведеного випливає, що до цієї дати і станом на момент укладення кредитного договору, позивач мав статус фінансової установи і мав відповідну ліцензію.

Іншого відповідачем не доведено.

Відповідно до ч. 4ст. 50 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» з дати, зазначеної у рішенні Регулятора про анулювання ліцензії чи виключення з ліцензії окремої фінансової послуги, але не раніше наступного робочого дня після дня прийняття такого рішення, фінансова компанія, ломбард не мають права здійснювати діяльність з надання фінансових послуг чи виключеного з ліцензії виду фінансової послуги (у тому числі укладати нові договори з надання відповідного виду фінансових послуг та/або продовжувати строк дії укладених договорів з надання таких фінансових послуг, та/або збільшувати розмір зобов`язань за укладеними договорами з надання таких фінансових послуг). Зобов`язання за раніше укладеними договорами про надання такої фінансової послуги виконуються сторонами в повному обсязі до моменту виконання договору.

З наведеного випливає, що ані анулювання ліцензії, ані виключення кредитора з реєстру фінансових установ не припиняє зобов`язань боржника за відповідним кредитним договором, і не позбавляє кредитора права грошової вимоги і права на звернення до суду за її захистом.

Після відкликання ліцензії позивач позбавляється права проводити діяльність за видами відкликаних ліцензій, проте відкликання ліцензії не звільняє фінансову установу від виконання своїх зобов`язань за договорами про надання фінансових послуг.

Щодо покликання відповідача про перебування його у скрутному матеріальному становищі. Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Договір є обов`язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України. Посилання можливе відповідача в якості підстави для визнання договорів недійсними або припиненими є загальними, невизначеними та недоведеними. Кредитний договір складені у повній відповідності до норм статей 1054, 1055, 1056, 1056 ЦК України, які регулюють окремий вид цивільних відносин - кредитних, відносин позики. Дії ж позичальника з можливого оскарження кредитного договору та договору поруки, за яким він певний час виконував зобов`язання, свідчать не тільки про посягання на моральні засади суспільства, які передбачають добросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе обов`язків, а і про намагання перекласти відповідальність за свою неспроможність й далі виконувати умови кредитних договорів на банк, який вчасно та належним чином виконав свої обов`язки за вказаними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України, договір укладений сторонами, має умови, які повинні виконуватися. Відповідач, зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши договір особисто.

Договори про надання позики, кредиту та поруки укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

За таких обставин, оцінюючи в сукупності зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 24200,00 грн. заборгованості за кредитним договором №7892720425 від 21.04.2025 року.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 2281,00 грн. сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 256,258,526, 536, 549, 572, 589, 625, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 81, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в:

Позов задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Нова» 24200,00 грн. заборгованості за договором про надання грошових коштів у кредит №7892720425 від 21.04.2025 року, 2281,00 грн. сплаченого судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 29.12.2025 року.

Суддя