Рішення № 132981001, 22.12.2025, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/3936/25

Провадження № 2-др/947/152/25

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2025 року

Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого судді Калініченко Л.В., розглянувши в м. Одесі в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін по справі питання про ухвалення додаткового рішення з вирішення питання розподілу понесених позивачкою ОСОБА_1 судових витрат, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу та гонорару успіху адвоката по цивільній справі №947/3936/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» про визнання заборгованості недійсною та зобов`язання проведення перерахунку, відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Київського районного суду міста Одеси на розгляді в порядку спрощеного позовного провадження перебувала цивільна справа №947/3936/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» про визнання заборгованості недійсною та зобов`язання проведення перерахунку, відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

За наслідком розгляду вказаної справи, 08.12.2025 року Київським районним судом міста Одеси ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» про визнання заборгованості недійсною та зобов`язання проведення перерахунку, відшкодування матеріальної і моральної шкоди задоволено частково.

15.12.2025 року до Київського районного суду міста Одеси від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сендика Олега Олександровича надійшла заява про ухвалення додаткового рішення з вирішення питання про компенсацію судових витрат понесених позивачем, до якої надані докази на підтвердження понесених витрат.

Вказана заява сформована в системі «Електронний суд» 12.12.2025 року.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.12.2025 року вищевказану справу розподілено судді Калініченко Л. В. та передано головуючому по справі 16.12.2025 року.

У відповідності до частини 3 статті 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 16.12.2025 року вищевказану заяву прийнято до розгляду та призначено до розгляду без повідомлення сторін по справі за наявними матеріалами у справі в приміщенні суду на 22 грудня 2025 року.

Від представника відповідача 22.12.2025 року надійшли письмові заперечення на вказану заяву ОСОБА_1 , в якій представник просить суд відмовити позивачці у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу з підстав їх необґрунтованості, належної не доведеності та не співмірності.

Приймаючи вищевикладене, дослідивши подану до суду заяву позивача про ухвалення додаткового рішення суду та додані до неї докази, оглянувши і дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що в провадженні Київського районного суду міста Одеси на розгляді перебувала цивільна справа №947/3936/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» про визнання заборгованості недійсною та зобов`язання проведення перерахунку, відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

в якій позивачка просила суд:

- визнати недійсною заборгованість розрахунку боргу у розмірі 24704 гривні 11 копійок за договором №2001845/20220602/ч6 від 02.06.2022 року, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал»;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» здійснити перерахунок та виключити з обігу борг по особовому рахунку № НОМЕР_1 за житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 гривень 00 копійок;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» на користь позивачки у відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 17877 гривень 40 копійок;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

За наслідком розгляду вказаної справи, 08.12.2025 року Київським районним судом міста Одеси ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» про визнання заборгованості недійсною та зобов`язання проведення перерахунку, відшкодування матеріальної і моральної шкоди задоволено частково.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» провести перерахунок заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 відкритому на ім`я ОСОБА_1 як споживача послуг на підставі договору №2001845/20220602/Ч6 від 02.06.2022 року за адресою: АДРЕСА_1 , з виключенням із загальної суми заборгованості, суми заборгованості у розмірі 21832 гривні 57 копійок, яка обліковується за абонентом станом на 31.01.2025 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 5000 гривень 00 копійок.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат зі сплати судового збору 1300 гривень 34 копійки.

Також суд зазначає, що позивачем також заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в межах даної справи.

Однак, представником позивача у судовому засіданні під час розгляду справи було заявлено заяву про надання доказів на підтвердження остаточного розміру понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи та доказів на підтвердження їх понесення, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Статтею 246 ЦПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що докази на підтвердження судових витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У рішенні Київського районного суду міста Одеси від 08.12.2025 року ухваленому за наслідком розгляду цивільної справи №947/3936/25, судом зазначено, що приймаючи положення ч.8 ст. 141 ЦПК України, заявлену позивачкою вимогу про відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу та намір про надання відповідних доказів в порядку передбаченому ч.8 ст.141 ЦПК України, судом одночасно з ухваленням рішення суду не вирішується.

Як вбачається, відповідна заява про ухвалення додаткового рішення суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, з доказами до неї на підтвердження понесення відповідних витрат, подана стороною позивача ОСОБА_1 , сформована в системі «Електронний суд» 12.12.2025 року та в подальшому зареєстрована судом 15.12.2025 року, тобто у визначені ст. 141 ЦПК України строки, за наслідком чого відсутні підстави для залишення вказаної заяви без розгляду.

Так, частиною 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтею 270 ЦПК України врегульовано ухвалення додаткового рішення суду, у відповідності до частини 1 якої передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо зокрема судом не вирішено питання про судові витрати.

Враховуючи викладене, оскільки судом не вирішено заявлене позивачем ОСОБА_1 питання про розподіл понесених позивачкою судових витрат, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу, під час ухвалення рішення суду від 08.12.2025 року за наслідком розгляду цивільної справи №947/3936/25, суд вважає наявними підстави для ухвалення додаткового рішення суду по даній справі з вирішення даного питання.

Судом з матеріалів справи і поданих до суду документів встановлено, що представництво інтересів позивача ОСОБА_1 в даній справі здійснювались адвокатом Сендик Олегом Олександровичем, повноваження якої підтверджуються наданим до позову ордером на надання правничої допомоги серії ВН №1463958 від 24.01.2025 року виданим адвокатом на підставі договору про надання правничої допомоги №2 від 16.03.2023 року.

У відповідності до поданої стороною позивача заяви про ухвалення додаткового рішення суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, Балан Н.О. заявлено до стягнення з відповідача у відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу -30000,00 грн., що складаються з розміру гонорару адвоката за надану правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн., та гонорару успіху адвоката 10 000,00 грн.

На підтвердження понесення позивачкою вказаних витрат, представником Балан Н.О. надано до суду:

- копію договору №26/12 про надання правової допомоги, укладений 26.12.2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Сендиком Олегом Олександровичем, за умовами якого (пункт 1.1.) Адвокат зобов`язується: надавати Клієнту консультації з питань кримінального, цивільного, господарського та адміністративного права; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам Клієнта; надавати професійну (правничу) допомогу за здійснювати представництво інтересів Клієнта в судах, органах досудового розслідування, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи), представляти інтереси Клієнта, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на и надання в обсязі та на умовах, визначених Договором. В пункті 3.3. даного договору, сторони обумовили, що сума за надану правничу допомогу Адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та згідно до п. 1. цього Договору Клієнт сплачує Адвокату - 20 000 грн.

- копію додаткової угоди №26/12 від 26.12.2024 року до Договору про надання правової допомоги від 26.12.2024 року, укладену між ОСОБА_1 та адвокатом Сендиком Олегом Олександровичем, за умовами якої сторони погодили, що за юридичну допомогу, зазначену у п. 1. договору Клієнт сплачує Адвокату: консультація кліпни, узгодження правової позиції (1 години) - 2 000 грн.; підготовка та ознайомлення з документами на досудовому розгляді (4 години) 4000 грн.; підготовка та складання документів до суду (8 годин роботи) 10000,00 грн.; представництво інтересів клієнта у суді - 1 судове засідання 2000,00 грн.; гонорар успіху адвоката складає 40 000 грн.; витрати пов`язані з канцтоварами, бензином, поштові та інше 2000,00 грн.;

- копію квитанції до прибуткового касового ордера №09/12, яка містить інформацію про прийняття 09.12.2025 року від імені ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 20000,00 грн. за договором про надання правової допомоги від 26.12.2025 року;

- копію акту виконаних робіт №26/12 про надання адвокатом правової допомоги за договором №26/12 від 26.12.2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Сендиком Олегом Олександровичем, за умовами якого, ОСОБА_1 з однієї сторони та адвокат Сендик О.О. з іншої, склали даний акт виконаних робіт про надання адвокатом правової допомоги до Договору № 26/12 від 26.12.2024 року, яким підтверджують, що адвокат Сендик О.О. надав ОСОБА_1 наступні послуги: зустріч та консультація клієнта, узгодження правової позиції; ознайомлення з документами на досудовому розгляді; складання процесуальних документів до суду; представництво клієнта у суді; складення та подання адвокатського запиту; сторони підтверджують, що послуги надані в повному обсязі і належної якості. У акті зазначено, що Балан Н.О. підтверджує, що не має претензій до наданих юридичних послуг, зазначених у п. 1. даного Акту виконаних робіт про надання адвокатом правової допомоги від 26.12.2024 року в чому і розписується.

Будь-яких інших доказів на підтвердження понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу, до суду не надано.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких в свою чергу належать у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких належить розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 3 статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Таким чином, опис наданих послуг та наявні в матеріалах справи докази на підтвердження їх сплати не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц.

Судом враховується, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18 (провадження № 61-13573св19), вказавши, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Так приймаючи вищевикладене та надаючи оцінку наданим до суду доказами на підтвердження понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу у заявленому до відшкодування розмірі в сумі 30000,00 грн., суд зазначає наступне.

Як вже судом встановлено, що представництво інтересів позивача в даній справі здійснювались адвокатом Сендиком Олегом Олександровичем, на підтвердження повноважень якого було надано ордер на надання правничої допомоги серії ВН №1463958 від 24.01.2025 року виданим адвокатом на підставі договору про надання правничої допомоги №2 від 16.03.2023 року.

Отже, представник позивача в даній справі діяв на підставі укладеного з Балан Н.О., як клієнткою, договору про надання правничої допомоги №2 від 16.03.2023 року, на умовах визначених цим договором.

Як вбачається, подані документи до заяви про ухвалення додаткового рішення суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, не пов`язані з вказаним договором про надання правничої допомоги №2 від 16.03.2023 року.

Отже, позивачем, на підтвердження своїх доводів і вимог про розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи, в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України, не надано до суду копії вищевказаного договору про надання правничої допомоги №2 від 16.03.2023 року, саме на підставі якого діяв адвокат Сендик О.О., як представник позивачки.

Крім того, як вбачається, поданий до заяви про ухвалення додаткового рішення суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, договір №26/12 про надання правової допомоги, укладений 26.12.2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Сендиком Олегом Олександровичем, не містить інформації про предмет спору і його відношення до предмету спору в даній справі, в межах якого адвокатом надавалась клієнту правнича допомога, як і не містить договір інформації, що відповідний договір взаємопов`язаний з договором про надання правничої допомоги №2 від 16.03.2023 року, саме на підставі якого діяв представник позивачки в межах даної справи.

Отже, договір №26/12 про надання правової допомоги, укладений 26.12.2024 року та визначені в ньому умови гонорару адвоката, не підтверджують пов`язаність з предметом спору і наданою позивачеві правничою допомогою в даній справі.

Наданий до суду Акт виконаних робіт №26/12 про надання адвокатом правової допомоги за договором №26/12 від 26.12.2024 року, також як вбачається, не є підтвердженням наданою позивачеві правничою допомогою на підставі договору про надання правничої допомоги №2 від 16.03.2023 року, на підставі якого діяв представник позивача в даній справі. Крім того, даний акт також не містить інформації про взаємопов`язаність наданих адвокатом послуг Балан Н.О., які засвідчені у акті, з предметом спору і наданих адвокатом послуг в межах даної справи.

Щодо поданої до суду копії квитанції до прибуткового касового ордера №09/12, яка містить інформацію про прийняття 09.12.2025 року від імені ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 20000,00 грн. за договором про надання правової допомоги від 26.12.2025 року, суд також не приймає в якості належного доказу понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи, оскільки як вбачається вказані кошти за даною квитанцією були сплачені нею за договором, який було укладено після ухвалення рішення суду за наслідком розгляду даної справи, та не є договором про надання правничої допомоги №2 від 16.03.2023 року на підставі якого діяв представник позивачки у даній справі. Додатково суд зазначає, що вказана квитанція до прибуткового касового ордера №09/12, також не містить ініціалів головного бухгалтеру, яким засвідчена вказана квитанція, та взагалі не містить підпису в графі касир, яким безпосередньо прийняті грошові кошти, на підтвердження чого видана відповідна квитанція.

Отже, подані стороною позивача докази до заяви про ухвалення додаткового рішення на підтвердження понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу не підтверджують понесення позивачкою відповідних витрат саме в межах даної справи.

Відповідні висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 28 липня 2023 року по справі №640/583/20.

Суд зазначає, що зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. ( Постанова ВС від 27.06.2018 року, справа № 826/1216/16 ).

Враховуючи, що представником позивача та позивачем не надано належних доказів на підтвердження розміру і понесення витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи і його предмету спору, суд вважає дані обставини підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За наслідком чого суд доходить до висновку про недоведеність понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи, у зв`язку з чим у задоволенні заяви позивачки про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Ухвалюючи додаткове рішення суду, судом враховується, що Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись ст. 81, 133, 134, 137, 141, 264, 270, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Ухвалити додаткове рішення по цивільній справі №947/3936/25 за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» (місцезнаходження: 65039, м. Одеса, вул. Басейна, 5) про визнання заборгованості недійсною та зобов`язання проведення перерахунку, відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок та гонорару успіху адвоката в сумі 10000 (десять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 29.12.2025 року.

Головуючий Л. В. Калініченко