Рішення № 132978080, 29.12.2025, Кропивницький районний суд Кіровоградської області (до 25.04.2025 - Кіровоградський районний суд Кіровоградської області)

Справа № 390/996/24

Провадження № 2/390/354/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" грудня 2025 р.Кропивницький районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Квітки О.О.,

при секретарі - Петренко В.Р.,

розглянувши у судовому засіданні у місті Кропивницький за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та позиція позивача

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державного підприємства ''Східний гірничо-збагачувальний комбінат'' Інгульська шахта (далі - відповідач, ДП "СхідГЗК") про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 3 431, 74 грн, компенсацію за невикористану відпустку (61 к.д.) в сумі 34 723, 13 грн, вихідну допомогу в розмірі 20 256, 59 грн, а всього 58 411, 46 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 150 981, 30 грн, понесені витрати в розмірі сплаченого судового збору 1 509, 81 грн та витрат на правничу допомогу 3 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період із 28.01.2009 по 17.07.2023 позивач перебував у трудових відносинах з ДП "СхідГЗК". В період роботи заробітна плата виплачувалася частково, а тому при звільненні з позивачем не був проведений остаточний розрахунок по заробітній платі. Згідно з довідки відповідача від 10.04.2024 №65 загальна сума заборгованості по заробітній платі за липень 2023 року становить 3 431, 74 грн, компенсація за невикористану відпустку (61 к.д.) в сумі 34 723, 13 грн, вихідна допомога в розмірі 20 256, 59 грн, а всього 58 411, 46 грн, а тому позивач звернувся до суду. Крім того, у зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні, позивач просить також стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за останні шість місяців, що складає 150 981, 30 грн (детальний розрахунок якого, проведений в позовній заяві).

Ухвалою суду провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Позиція відповідача

Відповідачем подано відзив, у якому відповідач просить застосувати співмірність боргу та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10 000 грн, застосувати співмірність витрат на правову допомогу в розмірі 1 000 грн.

Зазначає, що відповідач не заперечує той факт, що затримка розрахунку відповідача з позивачем при звільнені мало місце, проте, відповідач вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, виходячи до правової позиції ВП ВС від 26.06.2019.

Встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Оцінка втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Отже, заявлена позивачем сума стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за підрахунком позивача у сумі 150 981, 30 грн більше ніж у пять разів перевищує середню заробітну плату позивача, яка становила 25 163, 55 грн на місяць, а тому на думку відповідача не відповідає вимогам справедливості та пропорційності. Відповідач вважає, що з метою дотримання критеріїв справедливого та разумного балансу є всі підстави для зменшення розміру середнього заробітку з 150 981, 30 грн до 10 000 грн, яка є пропорційна недоотриманим за визначений позивачем період грошових коштів.

Крім того, зазначає, що позивач повинен сплатити судовий збір за вимогу щодо стягнення середнього заробітку, оскільки за своєю природою середній заробіток не є основною чи додатковою заробітною платою, не входить до структури заробітної плати, а тому за відповідні вимоги позивач повинен сплачувати судовий збір. Крім того, вважає, що вихідна допомога також не відноситься до структури заробітної плати, тому за відповідні вимоги позивач повинен сплатити судовий збір. Вважає, що сума 3 000 грн на правову допомогу є зависокою та просить зменшити до 1 000 грн, виходячи з обсягу та характеру доказів у справі, яка є не є складною.

Обставини справи, зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що у період із 28.01.2009 по 17.07.2023 позивач перебував у трудових відносинах з ДП "СхідГЗК", 17.07.2023 був звільнений з займаної посади за п.2 ст. 40 КЗпП у зв`язку із виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню цієї роботи, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 .

Згідно з довідки ДП ''Східний гірничо-збагачувальний комбінат'' Інгульська шахта №68 від 16.04.2024 про середньомісячну та середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 станом на час звільнення 17.07.2023 середньоденна заробітна плата за період з травня по червень 2023 становить 1118, 38 грн. Розрахунок середньомісячної заробітної плати 1118, 38 *22,5 = 25 163, 55 грн. Розрахунок проведено згідно з постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до довідки № 65 від 10.04.2024 заборгованість ОСОБА_1 по заробітній платі за липень 2023 року - 3 431, 74 грн, компенсація за невикористану відпустку (61 к.д.) 34 723, 13 грн, вихідна допомога 20 256, 59 грн, разом 58 411, 46 грн.

Релевантні джерела права

Згідно з ч. 1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст.116КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст.233 КЗпП із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно з ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно із ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ст.27 Закону України «Прооплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення розрахунків визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Пунктом 8 цього Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Щодо вихідної допомоги

Нормами ст.2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної визначено наступним чином:

- основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).

Згідно з правового висновку, висловленого в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

До виплат, що підлягають виплаті працівнику під час звільнення (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги, яка гарантована статтею 43 Конституції України.

Поняття та підстави виплати вихідної допомоги визначені статтею 44 КЗпП України. За змістом цієї норми вихідна допомога - це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами.

Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав, що виплачуються працівникові при звільненні. Тобто, основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

Фонд оплати праці - це сума грошових засобів, які виділяються для оплати праці всіх працівників організації, сюди включають грошові суми, які нараховані постійним, тимчасовим і сезонним працівником.

Віднесення чи невіднесення вихідної допомоги працівнику при його звільненні до фонду оплати праці не впливає суть її призначення гарантування державою соціального захиста такого працівника під час звільнення, як слабшу сторону у трудових правовідносинах, та не звільняє роботодавця від обов`язку виплати вихідної допомоги у строки, визначені трудовим законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.44 КЗпП при припиненні трудового договору з підстав, зазначених упункті 6 статті 36тапунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Щодо зменшення заявленого до стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника

У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, зокрема, звернула увагу, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніне передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, щопрацівник є слабшою, ніж роботодавець стороноюу трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах іпрацівник має діяти добросовіснощодо реалізації своїх прав, аінтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Водночас, враховуючи наведені критерії, зменшення заявленого до стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника є правом суду, а не обов`язком.

Оцінка доказів та висновки суду

Проаналізувавши зазначені норми, суд приходить до висновку, що всі суми (заробітна плата, компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

З довідки ДП ''Східний гірничо-збагачувальний комбінат'' Інгульська шахта № 65 від 10.04.2024 вбачається, що ОСОБА_1 нараховані розрахункові кошти в розмірі 58 411, 46 грн, що складається із заборгованості по заробітній платі за липень 2023 року - 3 431, 74 грн, компенсації за невикористану відпустку (61 к.д.) 34 723, 13 грн, вихідної допомоги 20 256, 59 грн, але виплачені не були, що також підтверджується випискою з карткового рахунку позивача.

Відтак, судом встановлено, що заборгованість по нарахованій позивачу, але не виплаченій заробітній платі складає 58 411, 46 грн, включно з вихідною допомогою, оскільки обов`язок по виплаті вихідної допомоги під час звільнення працівника з підстав п.2 ч.1 ст.40 КЗпП, передбачений ч.1 ст.44 цього Кодексу, що не спростовано відповідачем.

Враховуючи вищевикладені обставини, а також те, що позивач звернувся до суду в строк, визначений ст.233 КЗпП України, беручи до уваги визнання стороною відповідача позову в цій частині, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

На думку суду, таке вирішення спору буде відповідати засадам цивільного судочинства, зокрема верховенству права, і буде таким, що прийнято у межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а також відповідати принципам, закріпленим у Європейській конвенції з прав людини.

Що ж стосується середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то слід зазначити наступне.

Позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 150 981, 30 грн за останні шість місяців до дня звернення до суду, що охоплює період з 23.10.2023 по 22.04.2024, тобто 129 робочі дні, разом з цим при розрахунку середнього заробітку, враховує, що відповідно до довідки № 68 середньомісячна заробітна плата складає 25 163, 55 грн, а тому середній заробіток за час затримки дорівнює 25 163, 55 * 6 місяців = 150 981, 30 грн.

Відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 з наступними змінами та доповненнями.

Пунктом 8 даного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Із наданої позивачем довідки №68 від 16.04.2024, виданої ДП «Схід ГЗК», вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1 118, 38 грн. Розрахунок середньоденної зарплати проведений з дотриманням Порядку № 100, її розмір сторонами не оспорюється.

Остаточний розрахунок заборгованості позивачу по виплаті всіх сум, що належать йому від підприємства не проведений, тому, зважаючи на висновок суду про задоволення позову в частині стягнення заборгованості заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, суд вважає, що розрахунок середньої заробітної плати слід проводити на весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз положення Порядку № 100 свідчить, що період, на який здійснюється нарахування середнього заробітку, проводиться на число робочих днів або годин і лише у випадку, прямо передбаченому чинним законодавством таке нарахування проводиться на кількість календарних днів. У зв`язку з вищенаведеним суд зазначає, що розрахунок середнього заробітку слід проводити на період, який включає відповідну кількість робочих днів.

Кількість днів затримки фактичного розрахунку складає кількість робочих днів за шість місяців, а саме 129 днів, (зокрема: 7 днів - у жовтні 2023, 22 день - у листопаді, 21 день - у грудні, 22 дні - у січні 2024, 21 день- у лютому, 21 день - у березні, 15 днів - у квітні), сума середнього заробітку за весь період затримки розрахунку складає: 1118, 38 грн х 129 днів = 144 271 грн 02 коп.

Отже, із відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні за шість місяців в сумі 144 271 грн 02 коп., а тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Представник відповідача просив суд застосувати співмірність у визначенні розміру середньої заробітку, та визначити його шляхом застосування до загальної суми заборгованості відсоткового співвідношення середньої зарплати на день звільнення до загальної суми заборгованості по зарплаті. Проте, доводів щодо необхідності зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки з вищенаведених підстав представник відповідача не навів, доказів на існування таких обставин суду не надав.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 144 271 грн 02 коп, вважаючи її співмірною розміру заборгованості на день звільнення.

Розподіл судовий витрат

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з положень, закріплених ст.ст.133, 141 ЦПК України, згідно з яких стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Судові витрати складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу і покладаються на відповідача у разі задоволення позову частково пропорційно до задоволених вимог.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» зазаначено, що за вимогу майнового характеру встановлена ставка судового збору у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить за цим позовом за вимогу про стягнення заробітної плати 1211,20 грн, які, зважаючи на рішення прийняте судом по суті позову, підлягають стягненню з відповідача на користь держави, що відповідає вимогам ст.141 ЦПК України.

За вимогу про стягнення середнього заробітку позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1509,81 грн, що відповідно до ст.141 ЦПК України підлягаються стягненню з відповідача на користь позивача, а оскільки позов в цій частині задоволено частково, зважаючи на вимоги ст. 141 ЦПК України щодо пропорційності розподілу судових витрат до задоволених позовних вимог, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 1 442, 71 грн.

Щодо заперечень сторони відповідача, що позивачу в частині вимог про стягнення вихідної допомоги необхідно сплатити судовий збір, оскільки він не звільнений від сплати судового збору за цю позовну вимогу, суд вважає, що в цьому випадку судовий збір за вимогу про стягнення вихідної допомоги оплаті не підлягає (постанова Верховного Суду від 05 червня 2024 року справа №752/17283/22).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт(надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Представництво інтересів позивача ОСОБА_1 здійснювала адвокат Левицька Л.А. на підставі договору про надання правової допомоги № 5/24 від 03.04.2024, згідно з якого вартість правничої допомоги у вигляді складання позовної заяви у цій справ складає 3 000 грн.

В якості підтвердження отримання відповідачем професійної правничої допомоги суду надано акт про надання правової допомоги від 03.04.2024, в якому зазначено, що останній отримав від адвоката наступну правову допомогу: консультацію з питань стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку, необхідний перелік документів, складання позовної заяви;

квитанцію до прибуткового касового ордера № 4/24 від 18.04.2024 про сплату відповідачем 3000 грн за послуги адвоката.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові по справі № 755/9215/15-ц, зроблено висновок, згідно з якого ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу можливе лише у разі заявлення відповідного клопотання сторони.

Згідно з ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати на правничу допомогу представник відповідача просив зменшити до 1 000 грн, оскільки наданий позивачем перелік послуг є неналежним, оскільки в ньому відсутній детальний опис витраченого часу по кожному з видів робіт. Крім того, у цій справі не відбулося жодного засідання, а за своїм характером справа є не складною, а складання позовної заяви не потребувало значних зусиль, оскільки позовна заява складає 6 сторінок та в своїй більшості містить посилання на норми закону та неточності у застосуванні норм права, починаючи з розрахунку боргу заробітної плати та її розмежування з вихідною допомогою, суми середнього заробітку, не сплатою судових зборів, тощо. Зважаючи на кількість та характер доказів у справі, представник відповідача вважає, що вимоги позивача в частині розміру правової допомоги є завищеним та несмівмірним зі складністю справи.

Твердження сторони відповідача щодо невідповідності витрат позивача на правову допомогу через відсутність детального опису витраченого часу адвокатом суд відхиляє, оскільки саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою 16.11.2022 по справі № 922/1964/21.

Крім того, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо невідповідності розміру витрат через нескладність позовної заяви, оскільки крім посилань на нормативно-правові акти, позов містить відображення аналітичної роботи по застосуванню норм права з конкретними обставинами цієї справи.

Підставу для зменшення розміру судових витрат позивача через віднесення справи до малозначних та нескладних, а також відсутність судових засідань щодо її розгляду, суд також відхиляє, зважаючи на зміст порушеного права позивача, гарантії якого передбачені на конституційному рівні, причини порушення трудового права та його тривалість.

Таким чином, фактичний обсяг правової допомоги, отриманої позивачем, реальність її надання та розмір витрат відповідають критерію необхідності, розумності й співмірності відносно складності справи.

У той же час, зважаючи на вимоги ст. 141 ЦПК України щодо пропорційності розподілу судових витрат до задоволених позовних вимог, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 2 903 грн 86 коп., в якості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст.47, 116, 117, 233 КЗпП України, ст.ст.4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 3 431 грн 74 коп., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 34 723 грн 13 коп., вихідну допомогу в розмірі 20 256 грн 59 коп., а всього 58 411 (п`ятдесят вісім тисяч чотириста одинадцять) грн 40 (сорок ) коп.

Стягнути з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 144 271 (сто сорок чотири тисячі двісті сімдесят одна) грн 02 (дві) коп.

Стягнути з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 (двадцять) коп.

Стягнути з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 442 (одна тисяча чотириста сорок дві) грн 71 (сімдесят одна) коп. та 2 903 (дві тисячі дев`ятсот три) грн 86 (вісімдесят шість) коп. витрат на правову допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У порядку п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються наступні реквізити сторін та інших учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

відповідач - ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», адреса: 52210, Дніпропетровська область, м.Жовті Води, вул.Горького, б. 2, ЄДРПОУ 14309787.

Суддя О.О.Квітка