Ухвала суду № 132962215, 29.12.2025, Кременецький районний суд Тернопільської області

Справа № 601/1410/25

Провадження №1-кп/601/188/2025

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2025 року Кременецький районний суд Тернопільської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в суді м. Кременець клопотання потерпілої ОСОБА_3 про призначення судово-медичної експертизи та клопотання захисника ОСОБА_4 про визнання недопустимими доказів по кримінальному провадженню № 12024216010000034 від 01.02.2024 року, по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КК України,

- за участю: прокурора ОСОБА_6 ,

потерпілої ОСОБА_3 та її представника адвоката ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

встановив:

В судове засідання потерпіла ОСОБА_3 подала клопотання про призначення у даній справі судово-медичної експертизи для визначення ступення тяжкості спричинених їй тілесних ушкоджень та застосування при цьому критеріїв.

В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_3 та її представник просять подане клопотання задовольнити.

Прокурор підтримує вказане клопотання та просить уточнити питання щодо тяжкості тілесних ушкоджень з врахуванням остаточного діагнозу у потерпілої.

Обвинувачений та його захисник заперечили проти клопотання, оскільки наявність у даній справі трьох висновків, з врахуванням комісійної експертизи, у яких містяться відповіді на поставлене питання, а також допит в судовому засіданні експертів дають відповідь на вказане питання. Оцінка доказів дається судом в нарадчій кімнаті і жодний доказ не має переваги.

Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 350 КПК України клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала

Відповідно до статті 242 КПК України, експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права.

Згідно з частиною 1 статті 332 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30.05.1997 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб.

Заслухавши думку учасників судового процесу, експертів, враховуючи матеріали кримінального провадження, суд прийшов до висновку, що у задоволенні клопотання слід відмовити, оскільки відсутні підстави для призначення експертизи. Так в клопотанні потерпіла не зазначає яку саме експертизу ( комісійну, додаткову чи комплексну) слід призначити; яким чином відповідь експерта на питання щодо тяжкості тілесних ушкоджень спростує висновки трьох попередніх експертиз; з врахуванням якої норми закону судово-медичний експерт може надати висновок, який з критеріїв судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень має пріоритет.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_5 ОСОБА_4 заявив клопотання про визнання доказів недопустимими та вважає, що зібрані у матеріалах кримінального провадження докази свідчать про невідповідність висновків сторони обвинувачення про обставини, що підлягають доказуванню, фактичним обставинам справи, крім того, вона всупереч вимогам ст.ст.86, 87, 94 КПК України спирається на неналежні та недопустимі докази. Так, стороною обвинувачення у ході судового розгляду у вказаній справі в якості доказів надано протокол допиту потерпілої ОСОБА_3 від 01.02.2024, складений старшим дізнавачем Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області капітаном поліції ОСОБА_8 та протокол допиту потерпілої ОСОБА_3 від 03.12.2024, складений слідчим СВ Кременецького РВП ГУ НП в Тернопільській області ОСОБА_9 . Сторона захисту вважає за необхідне звернути увагу суду на розбіжності та суперечності у показаннях, наданих потерпілою ОСОБА_3 , що містяться у вказаних протоколах. Зокрема, у протоколі від 01.02.2024 потерпілою зазначено, що ОСОБА_5 наніс ОСОБА_3 два удари кулаком правої руки в ліве вухо, інший по потилиці, натомість у протоколі від 03.12.2024 вказується, що ОСОБА_5 наніс один удар рукою (потерпіла не пам?ятає якою) в ліве вухо, хоча останні показання потерпіла надавала пізніше і при першому допиті нібито заначила конкретну руку, якою був завданий удар, що свідчить про припущення потерпілої щодо обставин подій 22.01.2024. Щодо визнання недопустимими доказами протоколи допитів свідків та пояснення ОСОБА_3 . Сторона обвинувачення посилалася на протокол допитів свідка ОСОБА_10 від 10.12.2024, свідка ОСОБА_11 від 10.12.2024, свідка ОСОБА_12 від 10.12.2024, свідка ОСОБА_13 від 10.12.2024, свідка ОСОБА_14 від 21.01.2025, свідка ОСОБА_15 від 23.01.2025. Вказані протоколи допиту свідків так само не є доказами в кримінальному провадженні відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Показання, зафіксовані у вказаних протоколах отримані зі слів третіх осіб, вказані особи особисто свідками подій, що мали місце 22.01.2024 не були, інформацію, що надали слідчому дізналися від інших невідомих людей, відтак такі показання не можуть визнаватися допустимими доказами в силу ч. 5 ст. 95 КПК України, відповідно до якої особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Відтак, показання, отримані під час допитів, за результатами яких були складені протоколи допиту вказаних свідків не є доказами в розумінні ч. 5 ст. 95 КПК України. Крім того, показання, вказані у протоколах допиту не відповідають дійсності, оскільки суперечать показанням, що надавала сама потерпіла ОСОБА_3 , наприклад, щодо того що ОСОБА_5 вигнав з дому ОСОБА_3 разом з донькою. Також стороною обвинувачення у вказаній кримінальній справі в якості доказів надано пояснення ОСОБА_3 від 31.01.2024, 13.02.2023, 21.02.2024 та 22.02.2024, що не є доказом в розумінні ч. 8 ст. 95 КПК України, відповідно до якої сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи щодо якої здійснюється провадження, мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Щодо визнання недопустимим доказом протоколу проведення слідчого експерименту від 08.02.2024 року потерпілої ОСОБА_3 , складений дізнавачем СД Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_16 протоколі слідчого експерименту зазначено, що його було проведено з метою перевірки і уточнення відомостей, викладених у протоколі допиту ОСОБА_3 , однак вказана мета відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України має досягатися шляхом відтворення дій, обстановки та обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Натомість, як вбачається з протоколу жодних дій або обстановки та обставин подій, що мали місце 22.01.2024 відтворення не проводилось, будь-яких дослідів або випробувань для встановлення обставин кримінального правопорушення не проводилося, фактично дізнавачем проведено опитування потерпілої із дублюванням показань, викладених у протоколах допитів останньої. Крім того, у протоколі не зазначено для уточнення якого саме протоколу допиту потерпілої був проведений слідчий експеримент, оскільки вказаних протоколів допиту та додаткових протоколів допиту у матеріалах кримінального провадження міститься чотири. Отже, протокол проведення слідчого експерименту від 08.02.2024 не відповідає критеріям допустимості доказів, визначеним у ст. 86 КПК України, оскільки доказ отриманий не в порядку та не у спосіб, встановлений кримінально процесуальним законодавством. Щодо визнання недопустимими доказами протоколу проведення стенографування від 26.04.2024 на похідних від нього процесуальних документів. У матеріалах кримінального провадження міститься заява ОСОБА_3 дізнавачу СД Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області старшому лейтенанту поліції ОСОБА_17 про долучення до матеріалів кримінального провадження компакт диску DVD-R з аудіозаписом конфлікту між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що мав місце 22.01.2024 близько 18:00 год. за участю сина ОСОБА_18 у приміщенні будинку, в якому проживають обвинувачений та потерпіла. Слідчим ОСОБА_19 за наслідками отримання DVD-R диска із аудіозаписом складено постанову від 19.02.2024 про визнання речовим доказом вказаного компакт диска з аудіофайлом. Надалі, слідчим складено протокол стенографування від 26.04.2024, яким нібито здійснено огляд оптичного диску з інформацією із відеозаписом про події, що відбулися 22.01.2024, натомість в описовій частині протоколу викладено інформацію, отриману шляхом прослуховування наданого ОСОБА_3 компакт диску Philips DVD-R, а саме аудіо файлу з інформацією про події, що відбулися 22.01.2024. Тобто, у матеріалах справи містить постанова про визнання речовим доказом від 19.02.2024 компакт диску DVD-R з аудіо файлом, натомість у протоколі стенографування від 26.04.2024 здійснено огляд оптичного диску DVD-R із відеозаписом про події, що відбувалися 22.01.2024. Щодо визнання недопустимим доказом протоколу огляду DVD-R диску з відеозаписом від 20.01.2025. Стороною обвинувачення у вказаному кримінальному провадженні в якості доказів надано протокол огляду DVD-R диск з відеозаписом із камери відеоспостереження із приміщення офісу, де працює ОСОБА_3 , що розташований АДРЕСА_1 із подією, яка мала місце 23.01.2024, складений старшим слідчим СВ Кременецького районного відділу поліції ГУ НП в Тернопільській області ОСОБА_20 від 20.01.2025. У вказаному протоколі зазначено, що DVD-R диск був наданий ОСОБА_3 слідчому, який долучено як додаток до протоколу від 11.12.2024. Надалі, старшим слідчим ОСОБА_21 21.01.2025 складено постанову про визнання речовим доказом та передачу на зберігання DVD-R диску з відеозаписом із камери відеоспостереження та зазначено, що ОСОБА_3 20.12.2024 р. надала вказаний диск для долучення до протоколу свого допиту. Однак, у протоколі огляду від 20.01.2025 зазначено, що у матеріалах кримінального провадження як додаток до 11.12.2024 міститься DVD-R диск, тобто станом на 11.12.2024 у матеріалах вказаний диск був наявний, натомість у постанові про визнання речовим доказом вказаного диску від 21.01.2025 зазначено, що вказаний DVD-R диск був долучений ОСОБА_3 20.12.2024, що свідчить про суперечності та розбіжності у датах долучення потерпілою DVD-R диску, а відтак ставить під сумнів інформацію та відомості, які містяться у процесуальних документах, складених слідчими у вказаному кримінальному провадженні. Вказаний відеозапис не містить інформацію про наявність в діях ОСОБА_5 ознак інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки на відео зафіксовано лише розмову між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в приміщенні офісу останньої, що ніяким чином не доводить факт вчинення будь-якого злочинного діяння. Висновок слідчого нібито про те, що ОСОБА_5 розмовляв з ОСОБА_3 на підвищених тонах з відеозапису є недостовірним, оскільки за відсутності звуку на відеозаписі встановити цей факт неможливо.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник в судовому засіданні підтримали дане клопотання.

Прокурор, потерпіла та її представник просили суд відмовити у задоволенні клопотання, оскільки захисником не наведено явну недопустимість вказаних доказів, вони уже досліджені судом, а тому оцінка їм дається судом в нарадчій кімнаті при ухваленні рішення.

Суд заслухавши думку учасників процесу, проаналізувавши матеріали кримінального провадження, вважає, що слід відмовити у задоволенні вказаного клопотання.

Відповідно до ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Відповідно до ст. 358 КПК України, дослідження документів - протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні за ініціативою суду або за клопотанням учасників судового провадження та пред`явлені для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - також іншим учасникам кримінального провадження. Учасники судового провадження мають право ставити запитання щодо документів свідкам, експертам, спеціалістам. Якщо долучений до матеріалів кримінального провадження або наданий суду особою, яка бере участь у кримінальному провадженні, для ознайомлення документ викликає сумнів у його достовірності, учасники судового провадження мають право просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів або призначити відповідну експертизу цього документа.

Принцип змагальності є наскрізним, і він не вичерпується реалізацією положень статті 290 КПК України. Навпаки, після передачі кримінального провадження до суду, саме суд у ході розгляду справи під час безпосереднього дослідження кожного доказу у змагальній процедурі забезпечує безпосереднє дотримання принципу змагальності.

На етапі досудового розслідування сторони відповідно до статті 290 КПК України повинні розкрити всі докази, які є у їхньому розпорядженні. Однак оцінка належності, достовірності та допустимості кожного із доказів буде здійснюватися судом, який, аналізуючи кожен із доказів, повинен дослідити процесуальні документи (ухвали, постанови, клопотання тощо), що стали підставою для отримання будь-якого з доказів.

За таких обставин суд вважає, що так, як вказані докази уже дослідженні в судовому засіданні, та припинення їх дослідження на даній стадії процесу порушить принцип змагальності, тому питання щодо допустимості даних доказів слід вирішувати під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухвалені судового рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 89, 242, 322, 332, 350, 358 КПК України, суд -

постановив:

В задоволенні клопотання потерпілої ОСОБА_3 про призначення судово-медичної експертизи - відмовити.

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ОСОБА_4 про визнання доказів недопустимими - відмовити.

Ухвала не оскаржується.

Головуючий: