Рішення № 132960723, 28.10.2025, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/4899/25

н/п 2/766/8776/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

28.10.2025 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючої судді Шестакової Я.В.

за участі секретаря Сивкович О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН. ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ :

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» у квітні 2024 року звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про споживчий кредит № 8547923 від 14.04.2023 року в розмірі 16837,75 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн. та сплачений судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14.04.2023 року ОСОБА_1 уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» договір про споживчий кредит № 8547923. Зазначений договір укладено в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі та доступний через сайт та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби, відповідно до п. 6 Кредитного договору, Порядку (технології) укладення договору та спосіб ідентифікації, верифікації позичальника.

Відповідно до п. 2.1. Кредитного договору, кредитні кошти надаються ТОВ «Мілоан» позичальнику шляхом переказу на рахунок з використанням карти 535432*35.

Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами. Приймаючи умови договору про споживчий кредит № 8547923 від 14.04.2023 року, відповідач підтвердив, що умови договору йому зрозумілі та підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану, а інформація надана йому кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Згідно з умовами кредитного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» надає ОСОБА_1 кредит у сумі 5000,00 грн., а останній зобов`язується повернути кошти та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього Договору.

25.09.2024 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» було укладено договір факторингу № 25092024, відповідно до умов якого, ТОВ «Мілоан» відступає Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» приймає належні їй права вимоги до боржників, вказаних у відповідному реєстрі.

Відповідно до Акту прийому-передачі документів за договором факторингу № 25092024 від 25.09.2024 та Витягу з Акту приймання-передачі прав № 1 від 25.09.2024 року до Договору факторингу № 25092024 від 25.09.2024 року, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН. ГРУП» набуло право вимоги, зокрема, до ОСОБА_1 в сумі 42862,50 грн., з яких: 15000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 26212,50 грн. сума заборгованості за відсотками; 1650,00 грн. сума заборгованості за комісією.

Оскільки, станом на день пред`явлення позову до суду відповідачем не виконано взятих на себе зобов`язань за договором про споживчий кредит № 8547923 від 14.04.2023 року, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 16837,75 грн., з яких: 1250,00 грн. заборгованість за кредитом; 14637,75 грн. заборгованість за нарахованими процентами; 950,00 грн. заборгованість за комісією.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 05.05.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін не надходило.

Представник позивача, в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, а у разі неявки в судове засідання відповідача - ухвалити рішення в заочному порядку.

Відповідач у судове засідання не з`явився повторно, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у встановленому законом порядку, зокрема, шляхом направлення судових повісток про виклик до суду за адресою реєстрації місця проживання відповідача.

Процесуальним правом надати відзив на позов або письмові пояснення по суті предмету спору відповідач не скористався. Документів, що підтверджують поважність причин його відсутності суду не надано. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

За таких обставин суд вважає, що перешкод для здійснення розгляду справи у судовому засіданні за відсутності учасників справи та ухвалення судового рішення немає.

У зв`язку з цим, суд, згідно вимогам ч. 4 ст. 223 та ст. ст. 280, 281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Виходячи з викладеного, а також враховуючи положення ст. 130 Цивільного процесуального кодексу України суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про дату та час судового розгляду справи, отже суд, з урахуванням положень ч. 4 ст. 280 ЦПК України, за згодою позивача розглядає справу в заочному порядку.

Враховуючи, що сторони не прибули в судове засідання, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд здійснює судовий розгляд у судовому засіданні без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.

Статтями 13,81 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що між АТ «Мілоан» та відповідачем укладено Договір про споживчий кредит (індивідуальна частина) № 8547923 від 14.04.2023 року.

Відповідно до п. 2.1. Кредитного договору, кредитні кошти надаються ТОВ «Мілоан» позичальнику шляхом переказу на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 *35.

Згідно п.п. 1.2-1.3. Кредитного договору, загальний розмір кредиту становить 5000 (п`ять тисяч) гривень та надається строком на 105 днів з 14.04.2023 року (з дня надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 29.04.2023 року (рекомендована дата платежу). Поточний період складає 90 днів, що настає з дня, наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 28.07.2023 року (дата остаточного погашення заборгованості).

Відповідно до п. 1.4 Кредитного договору, позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 29.04.2023 року (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 28.07.2023 року (останнього дня кредитування).

У відповідності до п.п. 1.5.1-1.5.3 Кредитного договору, комісія за надання кредиту: 950,00 грн., яка нараховується за ставкою 19% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 1500,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 13500,00 грн., які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.

Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами. Приймаючи умови кредитного договору № 8547923 від 14.04.2023 року, відповідач підтвердив, що умови договору йому зрозумілі та підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану, а інформація надана йому кредитодавцем з дотриманням вимог законодавства та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

25.09.2024 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» було укладено договір факторингу № 25092024, відповідно до умов якого, ТОВ «Мілоан» відступає Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» приймає належні їй права вимоги до боржників, вказаних у відповідному реєстрі.

Відповідно до Акту прийому-передачі документів за договором факторингу № 25092024 від 25.09.2024 та Витягу з Акту приймання-передачі прав № 1 від 25.09.2024 року до Договору факторингу № 25092024 від 25.09.2024 року, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН. ГРУП» набуло право вимоги, зокрема, до ОСОБА_1 в сумі 42862,50 грн., з яких: 15000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 26212,50 грн. сума заборгованості за відсотками; 1650,00 грн. сума заборгованості за комісією.

У зв`язку із вищевикладеним позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про споживчий кредит № 8547923 від 14.04.2023 року в розмірі 16837,75 грн., з яких: 1250,00 грн. заборгованість за кредитом; 14637,75 грн. заборгованість за нарахованими процентами; 950,00 грн. заборгованість за комісією.

Відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Вивчивши надані суду докази, враховуючи, що договір факторингу, у встановленому законом порядку, не визнаний недійсними, суд вважає, що позивач довів наявність у відповідача кредитної заборгованості за договорами, що укладені з первісними кредитором та наявність права вимоги за ними у позивача.

Згідно ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

13.03.2025 року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН. ГРУП» було направлено на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором № 8547923 від 14.04.2023 року в сумі 16837,75 грн., з яких: 1250,00 грн. заборгованість за кредитом; 14637,75 грн. заборгованість за нарахованими процентами; 950,00 грн. заборгованість за комісією.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.

На підтвердження надання ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 кредитних коштів позивачем надано квитанцію № 2279776454 від 14.04.2023 року, призначення платежу «кошти згідно договору № 8547923».

В силу ч.1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст. 638 ЦК України).

Частиною 1 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон), так згідно зі ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст. 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст. 11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону).

Згідно із ч.6 ст. 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З огляду на вказане вище, суд вважає, що між сторонами правомірно укладений договір позики в електронній формі та у відповідності до вимог закону.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, у тому числі Закону України «Про електрону комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України та частини 2 статті 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 2.3.1 Кредитного договору, позичальник має право неодноразово продовжувати та/або поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на таких саме умовах, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені п. 2.3 Договору та розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту (якщо передбачено). Можливі періоди продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту, що визначається як відсоток від суми наданого кредиту, є наступними: продовження на 3 дні 3,00%; на 7 днів 6,00%; на 5 днів 10,00%. Якщо позичальник здійснює продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування (пролонгацію) на умовах визначених цим пунктом, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено/поновлено пільговий період, нараховуються за ставкою, визначеною п. 1.5.2 Договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово продовжував строк дії договору та пільгового періоду шляхом внесення відповідних часткових платежів за кредитом, а саме: 28.04.2023 року в сумі 1500,00 грн.; 14.05.2023 року в сумі 1500,00 грн.; 29.05.2023 року в сумі 1500,00 грн.; 13.06.2023 року в сумі 1500,00 грн.; 06.08.2023 року в сумі 544,00 грн.; 21.08.2023 року в сумі 544,00 грн.; 06.09.2023 року в сумі 544,00 грн.; 22.09.2023 року в сумі 544,00 грн.; 09.10.2023 року в сумі 544,00 грн.; 29.10.2023 року в сумі 544,00 грн.; 13.11.2023 року в сумі 544,00 грн.; 18.12.2023 року в сумі 544,00 грн.; 24.01.2023 року в сумі 544,00 грн.; 08.02.2024 року в сумі 544,00 грн.; 24.02.2024 року в сумі 544,00 грн.; 09.03.2024 року в сумі 544,00 грн.; 06.04.2024 року в сумі 544,00 грн.; 07.05.2024 року в сумі 544,00 грн.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) висловлено правову позицію про те, що відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультра активну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

В цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20), та зазначає, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».

Разом з тим, при розгляді справи судом встановлено відсутність доказів про те, що комісійна винагорода за надання кредиту включала в себе додаткові послуги, які надавалися поза межами інформування про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право вимагати безоплатно один раз на місяць.

У відповідності до ч. 2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Таким чином, суд вважає, що у стягненні заборгованості за комісією за надання кредиту в сумі 950,00 грн. слід відмовити.

До того ж, з розрахунку заборгованості наданого позивачем вбачається що ОСОБА_1 вносилися платежі в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Проте, Первісним кредитором частково внесені кошти всупереч вимог норм Закону України «Про споживче кредитування» було зараховано в рахунок погашення заборгованості за комісією, а саме в розмірі 3400,00 грн.

Враховуючи те, що загальний розмір заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, заявлений позивачем, становить 14637,75 грн., та підлягає зменшенню на суму сплачених коштів на погашення комісії за обслуговування кредиту в розмірі 3400,00 грн., то залишок заборгованості за процентами складає 11237,75 грн.

Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу, як новому кредитору не повернуті, що свідчить про порушення його прав, відповідач, в свою чергу, відомостей, що заборгованість погашена чи свого розрахунку заборгованості суду не надав, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми залишку заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 12487,75 грн., з яких: 1250,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 11237,75 грн. заборгованість за процентами, тобто позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З платіжної інструкції № 203 від 27.03.2023 року встановлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які в даному випадку складають (12487,75/16837,75*100)= 74,16 %, отже 1796,45 грн.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до відшкодування у розмірі 7000,00 грн., суд виходить з наступного.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат, зокрема: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01)).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.

На підтвердження отриманих правничих послуг позивач надав суду: копію Договору про надання правової допомоги № 011-25 від 03.03.2025 року; копію Додатку № 1 від 03.03.2025 року; копію акту прийому-передачі наданих послуг від 03.03.2025 року; копію детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом Середницьким Є.В. на виконання умов договору про надання правової допомоги від 03.03.2025 року.

Врахувавши характер спірних правовідносин, складність справи, тривалість її розгляду, обсяг виконаних робіт (наданих послуг) і часу, витраченого на виконання цих робіт (послуг), а також пропорційність задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН. ГРУП» у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 2000,00 грн.

Суд вважає такий розмір витрат дійсним та реальним з урахуванням як об`єму виконаної роботи, так і обставин справи.

На підставі ст. ст. 207, 526, 530, 626, 628, 633, 638, 1048, 1054, 1055 ЦК України, керуючись ст.ст.12, 19, 43, 49, 81, 133, 141, 259, 263-265, 274-284, 354-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 8547923 від 14.04.2023 року в сумі 12487 (дванадцять тисяч чотириста вісімдесят сім) гривень 75 копійок, з яких: 1250 (одна тисяча двісті п`ятдесят) гривень сума заборгованості за основним боргом; 11237 (одинадцять тисяч двісті тридцять сім) гривень 75 копійок сума заборгованості за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» 1796 (одну тисячу сімсот дев`яносто шість) гривень 45 копійок в рахунок сплаченого при зверненні в суд судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.ГРУП» 2000 (дві тисячі) гривень в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Найменування сторін :

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН. ГРУП», юридична адреса: 01001, м. Київ вул. М. Грушевського, 10, Код ЄДРПОУ 41240530.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 28.10.2025 року

СуддяЯ. В. Шестакова