Рішення № 132952515, 26.12.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2025 р. Справа № 120/13250/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Гайсинської районної військової адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

22.09.2025 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов адміністративний позов за підписом адвоката Бобровської Аліни Леонідівни, поданий від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) до Гайсинської районної військової адміністрації Вінницької області (далі Гайсинська РВА), у якому представник позивача просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у взятті позивача на облік як внутрішньо переміщену особу, а також у відмові щодо надання позивачу відповідної довідки;

- зобов`язати відповідача взяти позивача на облік як внутрішньо переміщену особу та видати відповідну довідку, в якій обов`язково має бути позначена дата, з якої позивача вважати як внутрішньо переміщену особу, а саме з 02.08.2014.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач був зареєстрований та проживав на території Автономної Республіки Крим (далі АРК), але після окупації півострова російською федерацією був вимушений переїхати на постійне місце проживання на підконтрольну частину материкової України, де у добровільному порядку вступив на військову службу. Відтак починаючи з 2014 року і дотепер позивач безперервно служить у лавах Збройних Сил України. У 2025 році, з метою подання заявки на виплату грошової компенсації для отримання жилого приміщення для внутрішньо переміщеної особи, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність, позивач звернувся до Гайсинської РВА за місцем свого фактичного проживання щодо видачі довідки про взяття його на облік як внутрішньо переміщену особу. Листом від 25.04.2025 № 06-22/1107 відповідач надав відмову, посилаючись на абз. 12 п. 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (далі Порядок № 509). Зазначену відмову позивач вважає неправомірно, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.

Ухвалою суду від 26.09.2025 відкрито провадження у справі за вказаним позовом. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

22.10.2025 поштою до суду надійшов відзив на позовну заяву від Управління соціального захисту населення Гайсинської РВА (далі УСЗН Гайсинської РВА), в якому йдеться про правомірність наданої позивачу відмови з урахуванням положень абз. 12 п. 2 Порядку № 509. Крім того, Управління зазначає, що не може взяти на облік ОСОБА_1 як внутрішньо переміщену особу, а також надати відповідну довідку, оскільки програмне забезпечення ІСОІ ВПО (Єдиний реєстр внутрішньо переміщених осіб) дозволяє видавати довідки з дня звернення заявників.

Вирішуючи питання про можливість прийняття до розгляду вказаного відзиву з огляду на те, що його подано УСЗН Гайсинської РВА, суд враховує, що позов пред`явлено, а провадження у справі відкрито до Гайсинської РВА. Разом з тим, як можна побачити з матеріалів справи, оскаржувана відмова у видачі позивачу довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи була надана саме УСЗН Гайсинської РВА, яке і слід вважати належним суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах. Однак, зважаючи на те, що у позовній заяві такі реквізити відповідача як код ЄДРПОУ і місцезнаходження відповідають реквізитам УСЗН Гайсинської РВА, тобто зазначені правильно, а також враховуючи, що УСЗН Гайсинської РВА фактично бере участь у справі, що підтверджується фактом подання ним відзиву на позовну заяву, суд не вбачає достатніх правових підстав для вирішення питання про заміну неналежної сторони, що значно відтермінує розгляд справи, але разом з тим при вирішенні справи виходить з того, що відповідачем у справі є саме УСЗН Гайсинської РВА.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши доводи сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив таке.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Сімферополі (АРК).

12.09.2012 Київським РВ у м. Сімферополі ГУ ДМС України в АРК позивачу видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , який на сьогодні є дійсним.

Згідно з наявною у вказаному паспорті відміткою про місце проживання, позивач 25.01.2003 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Знятий з реєстрації за цією адресою 30.09.2014 Голосієвським РВ ГУ ДМС у м. Києві і цього ж дня зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (у зв`язку із вступом на навчання у військовий інститут).

Отже, на дату початку тимчасової окупації АРК (20.02.2014) позивач мав зареєстроване місце проживання в АРК.

Крім того, судом встановлено, що у період з 02.08.2014 до 27.08.2018 позивач був курсантом Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, з 27.08.2018 до 04.06.2022 помічником командира батальйону з правової роботи НОМЕР_2 окремого мотопіхотного батальйону НОМЕР_3 окремої мотопіхотної бригади, а з 04.06.2022 до 28.01.2025 помічником командира бригади з правової роботи-начальник юридичної служби НОМЕР_3 окремої мотопіхотної бригади. З 28.01.2025 і по теперішній час позивач служить помічником командира бригади з правової роботи-начальник юридичної служби НОМЕР_3 окремої штурмової бригади безпілотних систем Сил безпілотних систем (м. Гайсин).

Таким чином, починаючи з серпня 2014 року позивач безперервно проходить військову службу у Збройних Сил України.

Водночас, як можна побачити зі змісту позовної заяви та відмітки у паспорті громадянина України, фактичним та зареєстрованим місцем проживання позивача на сьогодні є наступна адреса: АДРЕСА_3 , за якою позивач був прописаний 12.10.2021.

22.04.2025 (вх. № 06.777 від 23.04.2025) позивач звернувся до УСЗН Гайсинської РВА з заявою, у якій просив взяти його на облік як внутрішньо переміщену особу та видати відповідну довідку, посилаючись на те, що у 2014 році він вимушено залишив місце свого проживання у м. Сімферополі (АРК) та переїхав на підконтрольну Україні територію, де добровільно вступив на військову службу, яку безперервно проходить до цього часу. До заяви позивач додав копію паспорта громадянина України на підтвердження зареєстрованого місця проживання в АРК на початок окупації півострова російською федерацією.

Листом від 25.04.2025 № 06-22/1107 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність у нього права на отримання довідки внутрішньо переміщеної особи. Свою відмову УПСЗН Гайсинської РВА мотивувало положеннями абз. 12 п. 2 Порядку № 509, згідно з якими на отримання довідки мають право військовослужбовці з урахуванням вимог пункту 4 цього Порядку (крім військовослужбовців строкової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу), які проходили/проходять військову службу та мали зареєстроване/задеклароване місце проживання на території, на якій ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території, що включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінрозвитку, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації Російською Федерацією, або які фактично проживали на зазначених територіях, або в яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, знищене або пошкоджене (до ступеня непридатного для проживання) житлове приміщення.

Вказану відмову позивач вважає протиправною, а тому оскаржує її до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд при вирішенні справи виходить з таких мотивів.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

За змістом положень ст. 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру".

Заява подається внутрішньо переміщеною особою, у тому числі неповнолітніми дітьми, особисто, а малолітніми дітьми, недієздатними особами або особами, дієздатність яких обмежено, через законного представника (далі заявник).

Заява підписується заявником або особою, зазначеною в абзацах другому-четвертому цієї частини, яка дає згоду на обробку, використання, зберігання його персональних даних та персональних даних особи, від імені якої подається заява.

Разом із заявою заявник подає документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини.

У разі наявності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі довідки з обов`язковим зазначенням підстави відмови, строків і порядку оскарження, підписане керівником уповноваженого органу, видається заявнику в день подання заяви.

У разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, заявник надає докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, визначених статтею 1 цього Закону (військовий квиток з відомостями про проходження військової служби, трудова книжка із записами про здійснення трудової діяльності (за наявності), документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно, свідоцтво про базову загальну середню освіту, атестат про повну загальну середню освіту, документи про професійно-технічну освіту, документ про вищу освіту (науковий ступінь), довідку з місця навчання, рішення районної, районної у місті Києві чи Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування, медичні документи, фотографії, відеозаписи тощо).

Рішення про видачу заявнику довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або про відмову у видачі довідки приймається з урахуванням вимог, передбачених Законом України "Про адміністративну процедуру".

Заявнику може бути відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з обґрунтуванням такого рішення, якщо:

1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, визначені у статті 1 цього Закону;

2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки;

3) заявник втратив документи, що посвідчують його особу, до їх відновлення;

4) у заявника немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені частиною сьомою цієї статті;

5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, не доводять факту проживання заявника на території зазначеної адміністративно-територіальної одиниці.

Особа має право звернутися із заявою повторно, якщо у неї з`явилися підстави, визначені у статті 1 цього Закону, або усунуті підстави для відмови у видачі довідки, передбачені цією статтею, чи оскаржити рішення про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи в адміністративному порядку відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" та/або до адміністративного суду.

У разі втрати або псування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи замість неї безоплатно видається дублікат.

Більш детально механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі довідка) регулюється Порядком № 509, який застосовується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про адміністративну процедуру".

Так, згідно з п. 1 цього Порядку довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, через законного представника із заявою про взяття на облік за формою згідно додатком 1 до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі уповноважені органи).

Водночас у період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", внутрішньо переміщена особа для отримання довідки може звернутися до уповноваженої особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг (далі уповноважена особа територіальної громади / центру надання адміністративних послуг).

Уповноважена особа територіальної громади / центру надання адміністративних послуг приймає рішення та видає довідку внутрішньо переміщеній особі і реєструє заяву з формуванням електронної справи з використанням інформаційних систем Мінсоцполітики для включення інформації про внутрішньо переміщену особу до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

З метою обліку внутрішньо переміщених осіб орган соціального захисту населення на підставі отриманої електронної справи включає інформацію про таких осіб до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Інформація про внутрішньо переміщену особу, у тому числі отримана від уповноваженої особи територіальної громади/центру надання адміністративних послуг у вигляді сформованої електронної справи, включається до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб без копій / сканкопій документів, передбачених пунктом 4 цього Порядку. При цьому посадова особа уповноваженого органу, уповноважена особа територіальної громади / центру надання адміністративних послуг несе персональну відповідальність за правильність внесення інформації про внутрішньо переміщену особу до електронної справи та Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до п. 3 Порядку № 509 заява про взяття на облік повинна містити таку інформацію про заявника: прізвище, ім`я та по батькові; громадянство; дата та місце народження; стать; відомості про малолітніх, неповнолітніх внутрішньо переміщених осіб, які прибули разом з ним (у разі необхідності); відомості про законних представників, які супроводжують малолітню дитину, недієздатних осіб або осіб, дієздатність яких обмежена, та осіб, зазначених в абзаці дев`ятому пункту 2 цього Порядку; відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання; адреса, за якою з особою може здійснюватися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та контактний номер телефону; обставини, що спричинили внутрішнє переміщення; відомості про житлові, соціальні, медичні, освітні та інші потреби; відомості про наявність інвалідності та потребу в технічних та інших засобах реабілітації; відомості про місце навчання/виховання дитини (найменування закладу); відомості про працевлаштування, освіту, спеціалізацію за професійною освітою, посаду, професію; серія (за наявності) та номер паспорта громадянина України або відомості з єДокумента, або свідоцтва про народження, або тимчасового посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, посвідки на постійне/тимчасове проживання, або іншого документа, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України, крім довідки про звернення за захистом в Україні), унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності); серія та номер свідоцтва про народження дитини; реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Відповідальним за достовірність відомостей, що містяться в заяві про взяття на облік, є заявник.

Пунктом 4 Порядку № 509 передбачено, що під час подання заяви про взяття на облік заявник пред`являє документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини.

У разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію/декларації місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону, заявник надає докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення (військовий квиток з відомостями щодо проходження військової служби; трудова книжка із записами про трудову діяльність; документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно; свідоцтво про базову загальну середню освіту; атестат про повну загальну середню освіту; документ про професійно-технічну освіту; документ про вищу освіту (науковий ступінь); довідка з місця навчання; рішення районної, районної у мм. Києві чи Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування; медичні документи; копії документів, до яких вносилися відомості про місце проживання, або витяг з реєстру територіальної громади, або е-паспорт/е-паспорт для виїзду за кордон, які містять відомості про задеклароване/зареєстроване місце проживання (у тому числі виданих/сформованих на ім`я батьків (одного з батьків) або інших законних представників) або відомості щодо навчання на відповідних територіях; фотографії; відеозаписи тощо);

Для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, достатньо наявності одного з перелічених доказів (у такому разі розглядаються фотографії або відеозаписи підтвердних документів), який надає обґрунтовані підстави вважати факт проживання на день виникнення обставин, зазначених у статті 1 Закону, на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення.

У разі прийняття органом соціального захисту населення рішення про те, що надані відомості не є достатньо обґрунтованими, заявник може оскаржити таке рішення в адміністративному порядку відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" та/або до адміністративного суду.

Згідно з п. 6 Порядку № 509 у день подання заяви про взяття на облік, крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 4 цього Порядку, безоплатно видається довідка за формою згідно з додатком 2, яка роздруковується на аркуші формату А4, підписується посадовою особою уповноваженого органу та скріплюється печаткою такого органу.

У період воєнного стану в разі звернення внутрішньо переміщеної особи для отримання довідки до уповноваженої особи територіальної громади/центру надання адміністративних послуг така довідка видається відповідною уповноваженою особою.

Довідка діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом восьмим цього пункту.

Водночас в силу приписів п. 8 Порядку № 509 заявнику може бути відмовлено у видачі довідки у разі, коли:

1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, зазначені у статті 1 Закону;

2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки;

3) заявник втратив документи, що посвідчують особу (до їх відновлення);

4) у документі заявника, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені абзацом другим пункту 4 цього Порядку;

5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону, не підтверджують такого факту.

Рішення про відмову у видачі довідки з обов`язковим зазначенням підстав для відмови, підписане керівником уповноваженого органу, видається заявнику в день подання заяви про взяття на облік, а у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 4 цього Порядку, не пізніше ніж через 15 робочих днів після її подання.

Відповідно до п. 10 Порядку № 509 у разі втрати або псування довідки уповноважений орган замість неї безоплатно видає дублікат на підставі заяви особи, якій видавалася довідка.

Таким чином, аналіз процитованих норм чинного законодавства дозволяє суду зробити такі ключові висновки в контексті спірних правовідносин.

Внутрішньо переміщеною особою (ВПО) вважається особа, яку змусили залишити місце проживання в Україні внаслідок збройного конфлікту, тимчасової окупації, насильства, порушень прав людини або надзвичайних ситуацій. Статус ВПО підтверджується довідкою про взяття на облік ВПО, яка є безстроковою (за винятками, передбаченими законом) та єдиним офіційним підтвердженням факту внутрішнього переміщення. Підставою для взяття на облік та видачі довідки є проживання особи на території, де виникли обставини внутрішнього переміщення, на момент їх виникнення, та подання відповідної заяви. Для отримання довідки подається заява і документ, що посвідчує особу (або свідоцтво про народження дитини); за відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання будь-який доказ, що підтверджує факт проживання на відповідній території на момент виникнення таких обставин. Відмова у видачі довідки можлива виключно з підстав, прямо визначених Законом № 1706-VII і Порядком № 509, зокрема за відсутності обставин переміщення, подання недостовірних відомостей, відсутності документів, що посвідчують особу, або недоведеності факту проживання. Водночас перелік таких підстав є вичерпним.

У свою чергу, уповноважений суб`єкт розгляду заяви про взяття на облік ВПО зобов`язаний належним чином обґрунтувати відмову у видачі довідки, оскільки таке рішення є індивідуальним адміністративним актом і приймається з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру". Відмова має бути викладена у письмовій формі, із чітким зазначенням конкретної законної підстави з відповідного вичерпного переліку, оцінкою поданих заявником доказів та мотивами їх недостатності (за наявності). Прийняття формальної, немотивованої або такої, що не містить посилання на визначені законом підстави відмови є протиправним.

З матеріалів справи судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що на дату початку тимчасової окупації АРК російською федерацією (20.02.2014) позивач ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але через відповідні обставини тимчасової окупації вимушено перемістився на підконтрольну Україні територію, де 02.08.2014 вступив на військову службу (став курсантом вищого військового навчального закладу).

При цьому суд зауважує, що до своєї заяви про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи позивач додав паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці (АРК), з якої було здійснено вимушене внутрішнє переміщення та який в силу зацитованих вище норм чинного законодавства є достатнім доказом на підтвердження факту проживання на відповідній території на момент виникнення таких обставин.

Втім, як можна побачити зі змісту листа УСЗН Гайсинської РВА від 25.04.2025 № 06-22/1107 про відмову у видачі позивачу довідки ВПО, вказаний документ (паспорт) відповідач проігнорував, будь-яких обґрунтованих мотивів його неврахування не навів, так само як і не зазначив, з яких саме підстав, передбачених ч. 10 ст. 4 Законом № 1706-VII та п. 8 Порядку № 509 позивачу надано відмову у видачі довідки про взяття на облік ВПО.

У справі № 805/4508/16-а Верховний Суд наголосив, що стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus) заява № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus) заява № 32181/04; пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria) заява № 38780/02).

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 1 липня 2003 року, звертає увагу на те, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Також відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, обґрунтованість є одним із принципів адміністративної процедури, за якою здійснюється розгляд заяв про видачу довідки ВПО. Зокрема, статтею 8 Закону України "Про адміністративну процедуру" визначено, що адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи. Адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи. Адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.

Отже, встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вищевказаним критеріям для оцінювання оскаржуваних рішень та дій під час судового розгляду справи є достатньою і самостійною підставою для визнання їх протиправними.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що рішення відповідача, оформлене листом від 25.04.2025 № 06-22/1107, про відмову у видачі позивачу довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є необґрунтованим і таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак підлягає скасуванню.

При цьому помилковими і такими, що не можуть бути задоволені суд вважає позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у взятті позивача на облік ВПО, оскільки відповідно до закону за наслідками розгляду заяви особи про взяття на облік ВПО уповноважений суб`єкт приймає саме рішення про видачу заявнику довідки про взяття на облік ВПО або про відмову у видачі довідки.

Щодо посилання відповідача на положення абз. 12 п. 2 Порядку № 509 як на підставу для відмови у видачі позивачу довідки ВПО, то суд зазначає таке.

По перше, як вже наголошувалося, підстави для відмови у видачі довідки ВПО чітко визначені ч. 10 ст. 4 Законом № 1706-VII та п. 8 Порядку № 509, а тому відповідач був зобов`язаний керуватися саме цими підставами, навівши належне обґрунтування щодо застосування однієї (чи декількох) з них у випадку позивача, чого однак зроблено не було.

По друге, відповідно до абз. 12 п. 2 Порядку № 509 на отримання довідки ВПО мають право військовослужбовці з урахуванням вимог пункту 4 цього Порядку (крім військовослужбовців строкової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу), які проходили/проходять військову службу та мали зареєстроване/задеклароване місце проживання на території, на якій ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території, що включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінрозвитку, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації Російською Федерацією, або які фактично проживали на зазначених територіях, або в яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, знищене або пошкоджене (до ступеня непридатного для проживання) житлове приміщення.

Отже, зі змісту наведеної правової норми висновується, що нею визначаються додаткові (окрім загальних) підстави для надання особі статусу ВПО, які поширюються виключно на військовослужбовців, які, зокрема, або мали зареєстроване місце проживання на окупованих територіях (у тому числі в АРК) або фактично проживали на таких територіях без реєстрації на момент початку тимчасової окупації та на цей момент проходили (та продовжують проходити) військову службу, за винятком військовослужбовців строкової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу.

Відтак, на думку суду, вказана підстава не є застосовною щодо позивача, який вступив на військову службу у Збройних Силах України 02.08.2014, тобто вже після окупації АРК російською федерацією та після вимушеного залишення місця свого постійного проживання на території півострова.

Ба більше, навіть якщо вважати, що ця підстава стосується усіх військовослужбовців, а не лише тих, які були військовослужбовцями на момент початку тимчасової окупації, то відповідач ніяк не пояснює, чому позивач не може отримати статус ВПО на цій підставі, адже позивач не є та не був військовослужбовцем строкової служби або військової служби за призовом осіб офіцерського складу, тобто тим військовослужбовцем, на якого відповідні норми не поширюються.

З огляду на викладене суд вважає неправомірним посилання відповідача на абз. 12 п. 2 Порядку № 509 для обґрунтування наданої позивачу відмови у видачі довідки ВПО.

Позивач просить суд захистити його порушені права у спірних правовідносинах шляхом зобов`язання відповідача взяти його на облік як внутрішньо переміщену особу та видати відповідну довідку, в якій обов`язково зазначити дату, з якої позивач вважається внутрішньо переміщеною особою, а саме з 02.08.2014.

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд враховує, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.

Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб`єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника.

Регламентований нормами Закону № 1706-VII та Порядку № 509 механізм видачі довідки ВПО передбачає перевірку та оцінку уповноваженим суб`єктом поданих заявником документів, з`ясування і встановлення індивідуальних обставин вимушеного переміщення особи та відповідно до їх результатів прийняття одного з двох рішень: про надання або про відмову у наданні довідки ВПО. Отже, повноваження відповідача з цього питання слід вважати дискреційними.

Під час розгляду справи судом встановлено, що оскаржуване рішення про відмову у видачі позивачу довідки ВПО є необґрунтованим та прийняте без зазначення законних підстав для його прийняття.

Разом з тим, у зв`язку з визнанням відмови відповідача протиправною в судовому порядку, процедура розгляду питання щодо надання позивачу статусу ВПО вважається незакінченою і відповідач, реалізуючи свої повноваження на підставі законодавства та з урахування висновків суду повинен повторно розглянути відповідну заяву позивача та прийняти обґрунтоване рішення по суті питання.

Водночас суд вважає безпідставними вимоги позивача щодо зазначення у довідці ВПО дати, з якої його слід вважати внутрішньо переміщеною особою, а саме 02.08.2014.

За приписами Закону № 1706-VII та Порядку № 509 факт внутрішнього переміщення особи і взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи підтверджується відповідною довідкою, яка, за загальним правилом, діє безстроково.

Така довідка (у паперовому вигляді) видається (за умови наявності усіх необхідних підтверджуючих документів) у день подання особою заяви про взяття на облік та за формою згідно з додатком 2 до Порядку № 509, яка, у свою чергу, не містить інформації про дату, з якої особу треба вважати внутрішньо переміщеною.

Відтак дата видачі довідки і є датою взяття особи на облік ВПО, тобто датою, з якої особа набуває юридичний статус ВПО.

Зазначений висновок підтверджується не лише змістом форми довідки ВПО, але й також відомостями, які вносяться до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб з метою їх обліку. Відповідні відомості не включають у себе інформацію про конкретну дату внутрішнього переміщення особи, що однозначно прослідковується з положень статті 4-1 Закону № 1706-VII, пункту 4 Порядку створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року № 646, та пункту 5 Порядку № 509).

При цьому необхідно врахувати, що згідно з п. 2 Порядку № 509 уповноважена посадова особа несе персональну відповідальність за правильність внесення інформації про внутрішньо переміщену особу до електронної справи та Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених.

В цьому аспекті суд враховує, що одним із конституційних принципів, на якому повинна базуватися діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, є принцип, відповідно до якого ці органи, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Тобто діяльність органів державної влади в Україні здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом".

Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

З огляду на викладене суд вважає, що вимога позивача про видачу довідки ВПА "заднім числом" не має правового підґрунтя та виходить за межі повноважень відповідача і його владно-управлінських функцій. У свою чергу, зобов`язання органу влади ухвалити рішення, яке не відповідає положенням закону, не лише суперечить вищезазначеному конституційному принципу, але й також створює прецедент свавільного втручання суду у суспільні правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень ст. 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд бере до уваги позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших документально підтверджених судових витрат у цій справі не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись ст.ст. 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Гайсинської районної військової адміністрації, оформлене листом від 25.04.2025 № 06-22/1107, про відмову у видачі ОСОБА_1 довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Гайсинської районної військової адміністрації з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.04.2025 (вх. № 06.777 від 23.04.2025) про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

В решті позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 );

2) представник позивача: адвокат Бобровська Аліна Леонідівна (РНОКПП НОМЕР_5 , має зареєстрований кабінет в ЄСІТС, адреса для листування: АДРЕСА_5 ),

3) відповідач: Управління соціального захисту населення Гайсинської районної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 03191934, місцезнаходження: вул. Центральна, 40, м. Гайсин, Вінницька область, 23700).

Повне судове рішення складено 26.12.2025.

Суддя Сало Павло Ігорович