Постанова № 132944, 11.07.2006, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа №22-912ас 2006 рік Головуючий у 1 інстанції - Шальєва В.А.

Категорія-41 Доповідач- ПономарьоваО.М.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2006 р. Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Пономарьової О.М.,

суддів: Бондаренко Л.І., Бабенко П.М.,

при секретарі: Вершковій С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу по апеляційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у місті Донецьку ради на рішення Київського районного суду м. Донецька від 21 лютого 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у місті Донецьку ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення, -

встановив:

У листопаді 2005 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він являється інвалідом 2 групи та відноситься до категорії осіб, які постраждали під час виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. На підставі Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" він має право на одержання щорічної компенсації на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Незважаючи на вимоги Закону, відповідач в 2003-2004 році виплачував йому щорічну компенсацію у розмірі 26 грн. 70 коп., а з 2002 рік взагалі нічого не виплатив, в результаті чого за період 2002-2004 р. недоплата складає 4054,90 грн., яку просив стягнути на його користь.

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 21 лютого 2006 р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково і на його користь з відповідача стягнуто недоотриману суму на оздоровлення за період 2002-2004 рр. у розмірі 4031,60 грн..

Не погодившись з рішенням суду, Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у місті Донецьку ради принесло апеляційну скаргу, в якій просили рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просили постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги управління посилалося на те, що виплати, розмір яких пов'язаний з мінімальною заробітною платою, проводяться в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Компенсаційні виплати вказаній категорії осіб проводилися на підставі постанови Кабінету Міністрів України №836 від 28 липня 1996 р. і на теперішній час постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12 липня 2005 р. Крім того, Законами України „Про Державний бюджет України" на поточні роки (тобто 2002-2004 рр.) не передбачені витрати на компенсаційні виплати у розмірі, на якому наполягає позивач, при цьому заборгованість за попередні роки не враховувалася. В Законі України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2003 р." йдеться річ про поетапну зміну мінімальної заробітної плати, але при цьому питання про застосування таких розмірів стосовно інших правових актів не передбачено.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі і просив її задовольнити.

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив її відхилити, а рішення суду залишити без зміни.

Заслухавши доповідача, сторони, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового за таких підстав.

При розгляді справи судом було встановлено, що позивач являється інвалідом другої групи, як учасник ліквідації та постраждалий при виконанні робот по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи".

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив з того, що відповідно до вимог ст. 48 вищевказаного Закону, зокрема, інвалідам другої групи передбачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. За період 2003-2004 рр. Управління ПСЗН Київської районної у місті Донецьку ради, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26 липня 1996 р. „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи виплатило позивачукомпенсацію у розмірі по 26,70 грн., а

за 2002 рік взагалі не виплатило ніякої суми. Оскільки такі виплати не відповідають вимогам Конституції і названого Закону, то суд, враховуючи розмір мінімальної заробітної плати, який встановлювався законодавством за період 2002-2004 р., стягнув на користь позивача недоотриману суму.

Між тим такі висновки суду не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Дійсно ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена щорічна компенсація на оздоровлення, зокрема інвалідом другої групи у розмірі 5-ти мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до ст. 62 названого Закону, застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Ст. 63 зазначеного Закону, фінансування витрат, пов'язаних з його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Вказані норми Закону не суперечать Конституції України, оскільки ст. 95 Конституції передбачено, що тільки виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Відповідно до ст. 116 Основного Закону, розроблення проекту закону про Державний бюджет України віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, а відповідно до ст. 117 Конституції України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України є обов'язковими для виконання.

Таким чином, виходячи з наведеного, у суду першої інстанції не було підстав не приймати до уваги постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 р. „Про компенсаційні виплати особам, , які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" та № 562 від 12 липня 2005 р. „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи", якими визначено розмір виплат.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України №987 від 20 червня 2000 р. "Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення" передбачено, що фінансування видатків Фонду здійснюється Державним казначейством у межах наявних фінансових ресурсів шляхом переказу коштів територіальним управлінням Державного казначейства на підставі поданого Міністерством надзвичайних ситуацій розподілу коштів Фонду. Перелік видатків на здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, що фінансується з Фонду, затверджується Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно ст. 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2002 р.", саме на Кабінет Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету покладено обов'язок затвердити розподіл бюджетних призначень на погашення заборгованості із соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розрізі бюджетних програм.

Статтею 33 Закону України "Про Державний бюджет на 2003", визначено, що Кабінетом Міністрів України за узгодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету затверджено розподіл коштів на погашення заборгованості по соціальним виплатам, передбаченим програмою по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, чим підтверджена наявність заборгованості державним бюджетом.

Статтею 28 Закону України „Про Державний бюджет на 2004 р." встановлена необхідність передбачити бюджетні призначення за державною програмою "Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні" у сумі 14.108.908,1 тис. гривень, з яких на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначено 1.659.228,1 тис. гривень, у тому числі соціальні виплати, які здійснюються безпосередньо громадянам, - 1.341.235,1 тис. гривень, з яких 414.279,4 тис. гривень - на повне погашення заборгованості, що виникла у минулі роки. Заборгованість при цьому враховувалися в межах розміру, встановленого вищевказаними постановами Кабінету Міністрів України, в цих розмірах кошти надходили на відповідний рахунок УПСЗН, з якого і проводилися виплати. Проведення виплат бюджетних коштів з інших рахунків, являється порушенням Бюджетного Кодексу України і тягне за собою певну відповідальність.

Таким чином, у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог і стягнення недоотриманої суми 4031,60 грн., виходячи з розміру щорічної компенсація на оздоровлення, передбаченого ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" .

Виходячи з наведеного, судом першої інстанції були порушені норми матеріального права, що відповідно до вимог п.4 ч. 1 ст. 202 КАС України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

В той же час, в судовому засіданні встановлено, що позивач в 2002 році не отримував компенсаційних виплат на оздоровлення, хоча відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26 липня 1996 р. „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" відповідач повинен був виплатити позивачу компенсацію у розмірі 26,70 грн.. Відповідачем не надано суду доказів про виплату позивачу компенсації на оздоровлення за 2002 рік. За таких підстав вказана сума підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 195-196, 198 ч.1 п.3, 202 ч.1 п.4, 205 ч.1 п.3, 207,167 ч.4 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

постановив:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у місті Донецьку ради задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Донецька від 21 лютого 2006 р. скасувати.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради / код ЄДРПОУ 25968659, р/р 35214027001472 в УДК в Донецькій області , МФО 834016/ на користь ОСОБА_1 неотриману за 2002 рік суму на оздоровлення 26,70 грн..

В задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складання постанови в повному обсязі, тобто з 14 липня 206 року.