Рішення № 132914478, 12.12.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/34000/25-ц

пр. 2-8004/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Остапчук Т.В.,

при секретарі судового засідання - Погребняк В.Д.,

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Прасол А.С.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення невиплачених сум при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

16.07.2025р. позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення невиплачених коштів при звільненні. 02.01.2025 Відповідачем було видано наказ № 2/ос про припинення трудового договору з Позивачкою за ст. 38 КЗпП України, згідно з яким 06.01.2025 ОСОБА_2 було звільнено з посади у зв`язку з виходом на пенсію. Відповідач зобов`язаний був виплатити Позивачці матеріальну допомогу при виході на пенсію в розмірі 45 576,42 грн. та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024р. в розмірі 53 099,97 грн. Однак ці суми не були виплачені, тому просить стягнути в примусовому порядку та середній заробіток за час затримки розрахунку 136 729,68 грн., моральну шкоду 10 000 грн. В судовому засіданні представник позивачки позов підтримав, просив задовольнити.

Ухвалою від 25.07.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.

7.08.2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача, надійшов Відзив на позовну заяву де зазначено про те, що позов не визнають та вважають позовну заяву необґрунтованою і безпідставною та на даний час позов є передчасним, пред`явленим до суду з порушенням строку, встановленого у статті 233 КЗпП України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався шляхом внесення відповідних змін до вказаного Указу.

Таким чином, відповідно до ч.1ст.11Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовах воєнного стану» від 15 березня 2022року,дія якогопоширюється направовідносини,що виниклиз 24лютого 2022року,роботодавцю надаєтьсяправо водносторонньому порядкузупиняти окреміположення колективногодоговору на період воєнного стану.

АТ «Укрзалізниця» є товариством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави».

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14 березня 2022 року) було призупиненоздійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні.

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 року ухвалено здійснювати, починаючи з 01.07.2024 року нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця», в тому числі за 2022 рік, планується розпочати з 2025 року за графіком в порядку черговості.Нарахування виплат зазначені в позові не відбулось, оскільки наразі такі виплати призупинені та не здійснюються у цілому нікому з працівників Залізниці.

Враховуючи, що відповідач не відмовляв позивачу у виплаті передбаченої колективнимдоговором вказаних виплат, виплати яких відповідно до вимог ст. 11 ЗаконуУкраїни «Проорганізацію трудовихвідносин вумовах воєнногостану» на період дії воєнного стану(якийна данийчас продовжується)відповідачем призупинена,тому безпідставнимє твердженняпозивача пронібито порушенняйого трудовихправ зоплати праці гарантованих колективним договором та ст. 18 КЗпП України, ст. 526 ЦК України.

Також, Позивачем пропущено строк для звернення до суду з даним позовом враховуючи, що відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Просить відмовити у задоволені позову.

В судовому засіданні представник відповідача проти вимог позовної заяви заперечував та просив у їх задоволенні відмовити з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

При розгляді справи судом встановлено, що 02.01.2025 Відповідачем було видано наказ № 2/ос про припинення трудового договору з Позивачкою за ст. 38 КЗпП України, згідно з яким 06.01.2025 ОСОБА_2 було звільнено з посади у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідно до п. 2.2.9 Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002 - 2006 роки при звільненні працівників вперше з роботи, у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі:- до 5 років - 1 (один) середньомісячний заробіток ;- від 5 до 10 років - 2 (два) середньомісячних заробітки;- від 10 років - 3 (три) середньомісячні заробітки. Відтак, враховуючи, що мій стаж роботи в АТ «Укрзалізниця» становить понад сім років, в день звільнення Відповідач зобов`язаний був виплатити мені згідно п. 2.2.9 Колективного договору матеріальну допомогу в розмірі 2 середньомісячних заробітків.

Отже, в день звільнення Відповідач зобов`язаний був виплатити Позивачці матеріальну допомогу при виході на пенсію в розмірі 45 576,42 грн., тобто рівнозначну суму отриманих мною коштів за два місяці, що передували звільненню. Щодо стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до п 2.2.10 Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002 - 2006 роки роботодавець зобов`язується надавати працівникам апарату Укрзалізниці при виході у щорічну відпустку (тривалість якої не менше 14 календарних днів) матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки). За період з 2017-2025 роки позивачці надавалась щорічна тарифна відпустка та вона користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка відповідно до умов колективного договору повинна була виплачуватись в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки). Так, наказами Відповідача від 16.12.2022 № 2740, від 28.06.2023 № 1601 та від 16.05.2024 № 1285 позивачці надавалась щорічні відпустки в яких в графі «Надання матеріальної допомоги на оздоровлення:» зазначено «Так». Проте матеріальна допомога на оздоровлення позивачці не була виплачена ні з виплатою відпускних сум, ні при розрахунку при звільненні.

В день звільнення Відповідач зобов`язаний був виплатити позивачці матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 - 2024 роки в розмірі 53 099,97 грн., що дорівнює 3 (трьом) розмірам посадового окладу (місячної тарифної ставки)

З наказом було ознайомлено 6.01.2024 року, про що міститься його підпис.

Згідно Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 06.09.2024 року Позивачу було нараховано при звільнені та виплачено 18540,32 грн.

Згідно зі ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що відповідно до ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбаченаст.117 КЗпП відповідальність.

Відповідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

При розгляді справи судом встановлено, що позивач отримав наказ (розпорядження) № 2/ос від 2.01.2024 року 06.01.2024 року, в якому містилось повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, які не відносяться до заробітної плати.

Ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначає структуру заробітної плати, згідно якої основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за1 працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (за особливі чи шкідливі умови праці тощо).

З вищевикладеного вбачається, що окрім самого факту виконаної роботи, заробітна плата залежить від обставин виконання цієї роботи: об`єму виконаної роботи (згідно плану чи понад план), періоду виконання (в денний робочий час, в нічні часи, вихідні та святкові дні, терміново), часу виконання роботи (вчасно, згідно графіка, понад графік), умов виконання (шкідливі та особливі умови).

Аналізуючи зміст ч. 2 ст. 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Однак, оскільки до заробітної плати не відносяться матеріальна допомога, грошова винагорода з нагоди ювілею та грошова винагорода за сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у його розвиток, а тому, до позовних вимог позивача застосовується строк визначений ст. 233 КЗпП України.

Позивачка звернулася з позовом до суду 16.07.2025 року, тобто, з пропуском встановленого ст. 233 КЗпП України строку.

Згідно з ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року.

Позивачем не було заявлено клопотання про поновлення строку на звернення до суду за захистом порушених трудових прав.

В абзаці 1 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені ст. 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Указана судова практика є незмінною.

Для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

Частина 2 статті 233 КЗпП України в редакції від 11.08.2013 (яка була чинною на момент прийняття рішення Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013, на яке посилається Позивачка у своєму позові) була викладена в такій редакції «У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.». Тобто, у вказаному рішенні, Конституційним Судом України вказано тлумачення ч.2 ст. 233 КЗпП України (станом на 15.10.2013 була чинною редакція від 11.08.2013) та ст. ст. 1,12 ЗУ «Про оплату праці» (станом на 15.10.2013 була чинною редакція від 11.08.2013), в редакціях які були чинними на момент прийняття вказаного рішення Конституційним Судом України .

01.07.2022 було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022, та яким було внесено відповідні зміни до КЗпП України, зокрема у ст. 233 щодо строків звернення до суду Працівником.

Так у відповідності до вказаного Закону, ч. 2 ст. 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, а саме: «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Судом встановлено, що позивач пропустив строк на звернення до суду з цим позовом та при цьому не навів будь-яких поважних підстав щодо його пропуску.

Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс) та ухвалила Рішення № 1-р/2025. Суд наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Частина перша ст. 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд звертає увагу на постанову ВП ВС від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц, в якій зроблено висновок, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Якщо право чи інтерес не порушено, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

В судовму засіданні представником відповідача не заперечувався факт невиплати сум при звільненні в розмірі 45576,42 грн. та 53 099,97 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки ним у судовому засіданні не доведено факт поважності порушення строку звернення до суду.

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди є похідними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст..141 КПК України, судові витрати відповідачеві в зв`язку з відмовою в позові не відшкодовуються.

Керуючись ст. 4,11,12,13,76-81,89,141,263,265,268 ЦПК України, на підставі ст.116,233 КЗпП України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення невиплачених сум при звільненні.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_2 АДРЕСА_1

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, м. Київ, 03150вул. Єжи Гедройця, буд. 5

Суддя Т.В.Остапчук