Рішення № 132909697, 01.10.2025, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/612/25

провадження № 2/492/712/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

01 жовтня 2025 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Гусєвої Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Рябчук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

встановив:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (далі за текстом ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР»), звернулося до суду з зазначеною позовною заявою до відповідачки, в якому просило суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором на загальну суму 173082,30 грн., а також судові витрати. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» (далі за текстом - ТОВ «МІЛОАН») та відповідачкою було укладено електронний договір про споживчий кредит № 4930137 від 12 червня 2021 року, згідно з умовами якого ТОВ «МІЛОАН» надало, а відповідачка отримала кредит у сумі 15000,00 грн. строком на 30 днів та зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом з процентною ставкою залежно від строку повернення кредиту, комісію за надання кредиту у сумі 1050,00 грн. Також, між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачкою було укладено електронний договір про споживчий кредит № 101095545 від 11 серпня 2021 року, згідно з умовами якого ТОВ «МІЛОАН» надало строком на 15 днів, тобто до 26 серпня 2021 року, кредит у сумі 15000,00 грн. на умовах повернення, платності та строковості, та відповідачка зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом з процентною ставкою залежно від строку повернення кредиту, комісію за надання кредиту у сумі 1500,00 грн. ТОВ «МІЛОАН» виконало умови вказаних договорів у повному обсязі, надавши відповідачці обумовлені вказаними договорами грошові кошти, однак відповідачка не здійснила повернення кредитних коштів у повному обсязі, а також не сплатила відсотки за користування кредитними коштами.

Між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (далі за текстом - ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ») було укладено договір факторингу № 15/12-2021-22 від 15 грудня 2021 року та договір факторингу № 17/12-2021-62 від 17 грудня 2021 року, згідно умов якого до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за вказаними договорами про споживчий кредит. Між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, згідно з умовами якого до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за договором про споживчий кредит № 4930137 від 12 червня 2021 року на загальну суму 72108,80 грн. та договором про споживчий кредит № 101095545 від 11 серпня 2021 року на загальну суму 100973,50 грн. Враховуючи, що відповідачка ухилилися від погашення заборгованості, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за вказаними договорами, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Представниця позивача у судове засідання не з`явилася, але просила суд про розгляд справи за її відсутності, про що зазначила у позовній заяві, у разі повторної неявки відповідачки у судове засідання не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідачка у судове засідання повторно не з`явилась, про дату, час і місце судового засідання двічі поспіль була повідомлена належним чином. Так, судом, відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України, надсилалися судові повістки про виклик до суду за адресою місця проживання відповідачки, зареєстрованою у встановленому законом порядку, однак, згідно з поштовими конвертами з судовими повістками, що повернулися до суду з довідками відділення «Укрпошти» з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою», свідчить про неможливість вручення відповідачці судових повісток, та відповідно до частини 8 статті 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручений відповідачці належним чином. Відповідачка відзив на позов, клопотання про розгляд справи за її відсутності до суду не подала, про причини неявки в суд не повідомила.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність за вказаною адресою, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд бере до уваги, що учасник справи зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо її, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Отже, відповідачка зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року в справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22), якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідачка надавала суду доказів неможливості прибути у судове засідання.

Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки поспіль відповідачки у судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для її неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідачки про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.

Виходячи з вищезазначеної практики ЄСПЛ, беручи до уваги дві неявки поспіль відповідачки у судове засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності відповідачки, яка з 23 травня 2025 року, тобто з моменту прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, до ухвалення даного заочного рішення жодного разу у судове засідання не з`явилась, станом розгляду справи не цікавилась, тим самим своїм процесуальним обов`язком з`явитись в судове засідання за викликом, знехтувала.

Враховуючи вказані факти, згоду представниці позивача, що викладена у позовній заяві, щодо заочного розгляду справи, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із зобов`язального права, пов`язані з ухиленням боржниці від виконання своїх обов`язків з повернення кредитних коштів кредитору, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

12 червня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, було укладено договір про споживчий кредит № 4930137 (далі за текстом Договір-1), згідно умов якого ТОВ «МІЛОАН» передало ОСОБА_1 , відповідачці у справі, грошові кошти (позику) у сумі 15000,00 грн. на умовах повернення, платності та строковості на строк 30 днів до 12 липня 2021 року (а. с. 20-26, 27-30). Відповідно до пункту 1.5.2. Договору-1 проценти за користування кредитом: 3960 грн., які нараховані за ставкою 0,88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

11 серпня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, було укладено договір про споживчий кредит № 101095545 (далі за текстом Договір-2), згідно умов якого ТОВ «МІЛОАН» передало у власність ОСОБА_1 , відповідачці у справі, грошові кошти (позику) у сумі 15000,00 грн. на умовах повернення, платності та строковості на строк 15 днів до 26 вересня 2021 року (а. с. 8-14, 15-19).Відповідно до пункту 1.5.2. Договору-2 проценти за користування кредитом: 2250 грн., які нараховані за ставкою 1 відсоток від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно пункту 1.6. Договору-1, Договору-2 стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до пункту 2.1. Договору-1, Договору-2 кредитні кошти надаються позичальниці шляхом переказу на картковий рахунок.

Підписавши Паспорт споживчого кредиту сторони вказаного Договору узгодили розмір кредиту, строк та умови користування кредитними коштами.

Відповідно до пункту 6.1., пункту 6.5. Договору-1, Договору-2 договори укладені в електронній формі в особистому кабінеті позичальниці, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця та доступний зокрема через сайт Кредитодавця та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби та прирівнюються до таких, що укладені у письмовій формі.

Згідно пункту 4.2. Договору-1, Договору-2 у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цих договорів, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою пунктом 1.6 Договору-1, Договору-2 в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини 2 статті 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 Договору-1, Договору-2.

Відповідно до пункту 6.3. Договору-1, Договору-2 приймаючи пропозицію Кредитодавця про укладання вказаних договорів позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у том числі Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Кредитодавцем, що розміщені на сайті Кредитодавця та є невід`ємною частиною вказаних договорів.

Відповідно до квитанції LIQPAY від 12 червня 2021 року, було здійснено переказ коштів у сумі 15000,00 грн. картковий рахунок НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , відповідачці у справі (а. с. 34 зворот) та квитанції LIQPAY від 11 серпня 2021 року, було здійснено переказ коштів у сумі 15000,00 грн. картковий рахунок НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , відповідачці у справі (а. с. 31 зворот).

Судом встановлено, що вказані договори та додаткові угоди були укладені, кредити були надані позичальниці ОСОБА_1 , відповідачці у справі, виключно за допомогою веб-сайтів кредитодавця, а також сторони вказаних договорів узгодили розмір кредиту, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 , відповідачки у справі, для укладення договорів в електронній формі на погоджених умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом положень частини 1, частини 2 статті 207, пункту 2 частини 1 статті 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, шляхом власноручних введень одноразових ідентифікаторів, отриманих від ТОВ «МІЛОАН» прийняла публічні пропозиції (оферти) та підписала Договір-1 та Договір-2, тобто здійснила акцепти пропозицій товариства, тому Договір-1 та Договір-2 вважаються укладеними відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, не спростовано презумпцію правомірності правочину та не надано будь-яких доказів того, що ТОВ «МІЛОАН» отримало її персональні дані та використали їх у власних цілях.

Судом встановлено, що сторони договору про споживчий кредит № 4930137 від 12 червня 2021 року та договору про споживчий кредит № 101095545 від 11 серпня 2021 року досягли згоди з усіх істотних їх умов, уклали їх відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом обміну електронними повідомленнями та підписали у порядку, визначеному статтею 12 Закону, а тому вказані договори позики вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі.

Вказаними договорами та передбачено порядок та умови отримання кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами.

ОСОБА_1 , відповідачка у справі, підписавши Договір-1 та Договір-2 надала згоду на отримання та повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитними коштами, інші платежі у строки та порядку, встановленими вказаними договорами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 15/12-2021-22 від 15 грудня 2021 року та договір № 17/12-2021-62 від 17 грудня 2021 року, згідно умов якого до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за договором про споживчий кредит № 4930137 від 12 червня 2021 року та за договором про споживчий кредит № 101095545 від 11 серпня 2021 року, що також підтверджується Реєстрами боржників до вказаних договорів факторингу (а. с. 41-45, 46, 47-51, 52).

Між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (а. с. 61-62, 65), позивачем у справі, укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, згідно з умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за договором про споживчий кредит № 4930137 від 12 червня 2021 року на загальну суму 72108,80 грн. та за договором про споживчий кредит № 101095545 від 11 серпня 2021 року на загальну суму 100973,50 грн., що також підтверджується Реєстрами боржників до вказаного про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги (а. с. 53-59, 60, 61).

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок також зроблено Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61-10389св21 від 23 лютого 2022 року, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039св21 від 19 січня 2022 року, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14 липня 2021 року.

Оскільки, позивач ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на підставі договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, набуло право вимоги за договором про споживчий кредит № 4930137 від 12 червня 2021 року та за договором про споживчий кредит № 101095545 від 11 серпня 2021 року, укладеними між первісним кредитодавцем ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, то у нього, як у нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредитних коштів та інших передбачених договорами платежів, у зв`язку з неналежним виконанням позичальницею ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за договором позики.

Доказів про визнання вказаних договорів факторингу, договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги недійсними чи погашення боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що згідно з умовами договору про споживчий кредит № 4930137 від 12 червня 2021 року та договору про споживчий кредит № 101095545 від 11 серпня 2021 року, позичальниця ОСОБА_1 , відповідачка у справі, зобов`язалася повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитами та інші платежі у повному обсязі у строки та на умовах, передбачених вказаними договорами.

Всупереч умовам вказаних договорів ОСОБА_1 , відповідачка у справі, не виконала своїх зобов`язань, після відступлення позивачу прав грошової вимоги до відповідачки не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості на рахунки ТОВ «МІЛОАН», ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» або ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За правилом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 580 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідачка у справі, кредитні кошти отримала, якими в подальшому розпорядилася на власний розсуд, однак свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів та сплати процентів не виконала, внаслідок чого у неї перед позивачем, до якого перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 , відповідачки у справі, виникла заборгованість за договором про споживчий кредит № 4930137 від 12 червня 2021 року та за договором про споживчий кредит № 101095545 від 11 серпня 2021 року, згідно з розрахунком, наданого позивачем, склала загальну суму 173082,30 грн., з якої: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 22058,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 148474,30 грн.; заборгованість за комісіями - 2550,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів, у розумінні статей 77, 78 ЦПК України, щодо неправильності розрахунків заборгованості за вказаними договорами ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, суду не надано, іншого розрахунку заборгованості на іншу дату за вказаними договорами суду також не надано, чим відповідачкою не виконані вимоги частини 1 статті 81 ЦПК України, тому вказаний розрахунок приймається судом як доказ у вирішенні спору.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на загальну суму 173082,30 грн., оскільки зібрані у справі докази та їх належна оцінка доводять, що позов обґрунтований, а викладені позивачем в позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та вони не спростовані відповідачкою.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог позивача, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі спати судового збору у сумі 2422,40 грн., сплачені позивачем при зверненні з наявним позовом до суду, оскільки сплата судового збору підтверджена платіжною інструкцією кредитного переказу коштів № 0521820004 від 13 травня 2025 року (а. с. 1).

Позивачем у позовній заяві заявлено вимогу щодо стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 25000,00 грн. у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, частини 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За правилами частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем суду надано договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01 липня 2024 року (а. с. 66-67).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений також і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн. надано суду договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01 липня 2024 року.

Судом встановлено, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн. не підтверджені, оскільки суду окрім договору про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01 липня 2024 року не надано доказів здійснення таких витрат (протокол наданих послуг, акт надання послуг, рахунок на оплату, копія платіжного доручення тощо), які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Враховуючи викладене, беручи до уваги відсутність документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 15, 19, 44, 48, 76-81, 89, 95, 128, 133, 137, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274-279, 280-282, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (місцезнаходження: вулиця Мечникова, будинок 3, офіс 306, місто Київ, 01133; код ЄДРПОУ: 44276926) заборгованість за договором про споживчий кредит № 4930137 від 12 червня 2021 року та за договором про споживчий кредит № 101095545 від 11 серпня 2021 року у розмірі 173082 (сто сімдесят три тисячі вісімдесят дві) гривні 30 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (місцезнаходження: вулиця Мечникова, будинок 3, офіс 306, місто Київ, 01133; код ЄДРПОУ: 44276926) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

У задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідачка, якій повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення їй повного заочного рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачкою в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.