Рішення № 132888837, 19.09.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/48235/24

Провадження № 2-а/761/462/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2025 року суддя Шевченківський районний суд м. Києва Пономаренко Н.В. розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: АТ «Укрпошта», про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2024 року до Шевченківського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: АТ «Укрпошта», про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, у якій позивач просить суд:

1.Постанову від 07.12.2024 визнати протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

2.Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повернути сплачений штраф у розмірі 17 000 грн. позивачу.

3.Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 07.12.2024 позивач прибув до Шевченківського районного відділу поліції, надав всі необхідні документи та разом із працівниками поліції поїхали до ІНФОРМАЦІЯ_1 . При прибутті до ІНФОРМАЦІЯ_1 було з`ясовано, що позивачу було направлено повістку для уточнення даних Укрпоштою, проте позивач нібито не з`явився у визначений день та час, а тому, порушив чинне законодавство України щодо мобілізації. Начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 того ж дня (07.12.2024) було складено постанову про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, що передбачене ч. 3 с. 210 КУпАП та накладено штраф у сумі 17 000 гривень. Позивач не погоджується із даною постановою, оскільки ані жодних повісток, ані жодних повідомлень про надходження кореспонденції Укрпоштою (в тому числі з поміткою повістки) він не отримував.

У позовній заяві зазначено, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню з наступних підстав:

-у протоколі не зазначено конкретної дати та часу вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, не зазначено конкретний час та день, коли б Позивач мав з`явитись по повістці до ТЦК. Також не зазначено та не долучено доказів, які б підтверджували вчинення Позивачем порушень правил військового обліку військовозобов`язаних;

-У протоколі про адміністративне правопорушення не має посилання на наказ керівника, на підставі якого діє уповноважена особа, що склала протокол. Не було надано відповідачем копію наказу та усіх матеріалів, на підставі яких прийнята оскаржувана постанова. А отже, підстав вважати, що протокол був складений уповноваженою особою відповідача, немає.

-25.09.2024 позивачем було відправлено заяву про надання відстрочки відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у заяві Позивач зазначив також свій мобільний номер телефону для зв`язку. Крім того позивач через мобільний додаток «Резерв+» оновив дані вчасно. У відповідача наявна вся актуальна інформація щодо позивача, оскільки дані було оновлено вчасно та через мобільний застосунок «Резерв+».

У позовній заяві зазначено, що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 було повідомлено, що повістку для уточнення даних було відправлено 11.10.2024 укрпоштою, проте, позивач не отримував жодних повідомлень, про те, що на відділенні поштового зв`язку 04060 його очікує рекомендоване відправлення. Варто зазначити, що не надходило ані смс-повідомлень на номер телефону, ані письмового повідомлення у поштову скриньку, а тому зазначає, що не був належним чином повідомлений про наявність повістки.

Окрім того, позивачем вказано, що 09.12.2024 позивачем сплачено штраф з метою уникнення негативних наслідків для себе у майбутньому, проте не погоджується із постановою про притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення штрафу. У разі задоволення позову просить зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повернути сплачений штраф у розмірі 17 000 грн. позивачу

Також, у позовній заяві вказано, що враховуючи тяжкість і тривалість переживань позивача, а також обставини справи, сума моральної шкоди у розмірі 20 000 грн. є справедливою і відповідною до обставин справи, спрямована на відшкодування завданих страждань та моральних збитків.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2025 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст. 261 КАС України.

У відповідності до ч.8 ст. 262 КАС України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ст.ст. 159,162 КАС України відповідач не скористався своїм правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї. Як вбачається з матеріалів справи відповідач отримав копію позовної заяви та ухвалу суду від 17.01.2025.

28.01.2025 до суду надійшло клопотання представника позивача - адвоката Крюкової М.В. про долучення доказів.

31.01.2025 до суду надійшли додаткові пояснення сторони позивача у справі.

20.02.2025 до суду надійшли пояснення третьої особи Акціонерного товариства «Укрпошта» у яких вказано, що АТ «Укрпошта» при доставці рекомендованого листа №0600293231890 на ім`я ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) діяла в межах Правил надання послуг поштового зв`язку та Закону України «Про поштовий зв`язок». Третьою особою зазначено, що ремонтований лист № 0600293231890 на ім`я ОСОБА_1 надійшов 15.10.2024 до відділення поштового зв`язку №04060 та 16.10.2024 виданий листоноші для здійснення доставки. Під час доставки рекомендованого листа листоношею, адресат був відсутній, тому листоноша виписала повідомлення про надходження поштового відправлення та у зв`язку з відсутністю світла у під`їзді і несправністю поштових скриньок залишила повідомлення на поштовій скринці. SMS-повідомлення про находження рекомендованого листа АТ «Укрпошта» не доставлялось, оскільки відправник не казав номер телефону адресата для інформування. Оскільки за одержанням рекомендованого листа ніхто не звернувся, 21.10.2024 воно було повернуто відправнику.

07.03.2025 до суду через систему «Електронний суд» подано додаткові пояснення у справі представником позивачем - адвоката Крикової М.В.

02.04.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли пояснення третьої особи АТ «Укрпошта».

За даних обставин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч.6 ст. 162 КАС України.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, що 07 грудня 2024 року уповноваженою посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 начальником групи військового обліку сержантів і солдатів запасу капітаном ОСОБА_2 у відношенні ОСОБА_1 складено протокол № ВОБр-649 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, з якого вбачається, що 07.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_2 . Під час перевірки облікових даних встановлено, що він не прибув до центру комплектування та соціальної підтримки по повістці № 353093 від 15.10.2024 у визначені в ній часі і термін. Отже в порушення вимог абзацу 2 статті 17 Закону України «Про оборону України» не виконав свій військовий обов`язок (визначений ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»), тим самим порушивши правила військового обліку військовозобов`язаних, затверджені постановою КМУ від 30 грудня 2022р. №1487, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст.210 КУпАП.

Як встановлено судом, постановою № ВОБр-649 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП від 07 грудня 2024 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковника ОСОБА_3 , позивача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Як зазначено в постанові, 07 грудня 2024 року, ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Під час перевірки облікових даних встановлено, що він не прибув до центру комплектування та соціальної підтримки по повістці № 353093 від 15.10.2024 у визначені в ній часі і термін. Отже в порушення вимог абзацу 2 статті 17 Закону України «Про оборону України» не виконав свій військовий обов`язок (визначений ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»). Тим самим порушивши правила військового обліку військовозобов`язаних, затверджені постановою КМУ від 30 грудня 2022р. №1487, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст.210 КУпАП.

Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП, доказами в8 справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України), визначено Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом Міністерства оборони України №3 від 01.01.2024, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.01.2024 за №36/41381 (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 3 Розділу ІІ Інструкції у протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена, по батькові (за наявності), адреси свідків (якщо вони є); пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до ч. 6 Розділу ІІ Інструкції до протоколу долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов`язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.

Відповідно до ст. 210 КУпАП порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1). Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2). Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 3).

Вказана редакція ч. 3 ст. 210 КУпАП діє з 19.05.2024 відповідно до Закону України № 3696-IX від 09.05.2024 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До 19.05.2024 норми ч. 3 ст. 210 КУпАП не існувало.

Так, згідно з приміткою до вказаної статті, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Згідно з ч. 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згаданий вище Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджений постановою КМУ від 30.12.2022 №1487.

Пункт 79 Порядку передбачає, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

Додатком №2 до Порядку №1487 є Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Підпунктом 1.2 пункту 1 Правил військового обліку передбачено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до абзацу 3 підпункту 2 пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ,є :1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

В постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №285/1535/15 міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Так, як вбачається з відповіді Акціонерного товариства «Укрпошта» від 28.01.2025 №1853-Д-2024123110094-В на адвокатський запит представника позивача, що згідно з інформацією, наданою відповідальними підрозділами Укрпошти та розташованою у пошуковій системі Укрпошти, рекомендований лист № 0600293231890, що направлений 11.10.2024 з об`єкту поштового зв`язку м. Київ (поштовий індекс 05300) на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), надійшов 15.10.2024 до відділення поштового зв`язку (надалі - ВПЗ) Київ -60 (поштовий індекс 04060), 16.10.2024 видано листоноші для здійснення доставки. Номер телефону у адресі одержувача не зазначений SMS-Viber-повідомлення адресата про надходження даного поштового відправлення не здійснювалось. За поясненнями отриманими від листоноші відділення поштового зв`язку 04060, адресат був відсутній під час доставки, тому повідомлення щодо надходження відправлення було залишено без вкладення до абонентської поштової скриньки та залишено зверху оскільки у листоноші відсутня можливість належним чином оповістити адресата про надходження на його адресу повістки ТЦК, тому що дане приміщення являється гуртожитком (від якого у листоноші відсутні ключі - не надають мешканці), в приміщенні де знаходяться поштові скриньки, не має світла та майже всі поштові скриньки в незадовільному стані. Оскільки за одержанням поштового відправлення до відділення поштового зв`язку м. Київ - 60 (поштовий індекс 04060) адресат не звернувся, 21.10.2024 воно було повернуто відправнику у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме: відсутня як сама повістки №353093 від 15.10.2024 р., так і докази належного підтвердження оповіщення ОСОБА_1 про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, а саме фотознімку мобільного застосунку Резерв + позивача ОСОБА_1 вчасно уточнив облікові дані, зазначив також свій мобільний номер телефону для зв`язку, адресу електронний пошти та адресу проживання .

Про відсутність порушень правил військового обліку зі сторони позивача також свідчить те, що на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» він отримав відстрочку відповідно до військово - облікового документу, сформованого «Резерв +» до 07.02.2025 року.

Крім цього, ст. 210 КУпАП є бланкетною, тому серед ознак, які мають бути відображені при викладенні суті такого правопорушення, обов`язковим є наведення конкретного нормативно-правового акту, яким встановлюються відповідні правила та яких така особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не дотрималася, порушивши тим самим законодавчі приписи.

При цьому, відповідач як у протоколі, так і у постанові не розкрив суті вчиненого позивачем правопорушення, хоча формулювання повинно бути конкретним із зазначенням конкретного пункту, який позивач порушив, оскільки це є важливою умовою справедливого та об`єктивного розгляду справи. При цьому, у протоколі та постанові також не зазначено суті адміністративного правопорушення, оскільки не зазначено конкретно термін у який ОСОБА_1 зобов`язаний був з`явитись до центру комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, в оскаржуваній постанові начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Києві не вказав який пункт вказаного Порядку був порушений позивачем, не конкретизовано суть адміністративного правопорушення і не зазначено доказів на підтвердження обставин, викладених в поставі № ВОБр-649 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП від 07 грудня 2024 року.

Як уже зазначалось судом, що приміткою до статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення вказано, що положення статей210,210-1цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач є органом адміністрування/органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (надалі також Закон про держреєстр) органи адміністрування Реєстру, серед іншого, забезпечують взаємодію щодо ведення Реєстру, контролюють повноту, відповідність та своєчасність внесення інформації, наданої державними органами, контролюють виконання рішень Держателя та розпорядника Реєстру. Орган адміністрування Реєстру має доступ до статистичних відомостей Реєстру.

Судом вже констатувалось, що відповідачем визнається, що належним виконанням обов`язку, передбаченого положеннями абзацу 5 (за Постановою № 2148 абзацу 4) п.п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, є уточнення у період з 18 травня 2024 року по 17 липня 2024 року персональних даних позивача щодо адреси проживання, номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти, тобто, персональних даних позивача, передбачених п. 7 та 7-1 ч. 1 ст. 7 Закону про держреєстр.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 14 означеного Закону актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді, зокрема, від: 2) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, - відомості, зазначені у пунктах 1-7,9, 9-1, 14, 21, 26 частини першої статті 7 цього Закону; 10) Міністерства внутрішніх справ України та інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України, - відомості, зазначені у пунктах 1-7, 9, 9-1, 14, 15, 15-1, 20, 20-1, 21, 24, 26, 27, 32 частини першої статті 7 цього Закону; 15) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення, - відомості, зазначені у пунктах 7, 7-1, 8, 8-1, 11,17, 33 частини першої статті 7 цього Закону; 17) централізованої системи державних установ, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, соціального захисту від безробіття, - відомості, зазначені у пунктах 1-4, 7, 13, 16-2, 25 частини першої статті 7 цього Закону; 18) інших державних органів - держателів (розпорядників, адміністраторів) інформаційно-комунікаційних систем, реєстрів, баз (банків) даних, крім тих, що містять відомості, зібрані під час виконання завдань оперативно-розшукової, контррозвідувальної та розвідувальної діяльності, - відомості, зазначені у частиніпершійстатті 7 та у частині першій статті 8 цього Закону.

Суд зауважує, що відповідачем не надано жодних доказів того, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 , як органом адміністрування/ведення Реєстру, були відсутні відповідні персональні дані позивача, отримані у порядку інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, в тому числі, зазначені вище.

При цьому, суд констатує, що відповідачем не тільки не надано доказів неможливості отримання відповідних персональних даних від означених органів державної влади, а й навіть звернення відповідача до таких державних органів для отримання відповідної інформації/персональних даних позивача.

Відтак, в постанові про адміністративне правопорушення, посадовою особою не наведено усіх необхідних обставин із посиланням на докази, оскільки в протоколі в графі до протоколу «до протоколу додається» взагалі нічого не вказано, свідків вчинення правопорушення немає, інші докази в розумінні правил ст.251 КУпАП, у постанові про притягнення до відповідальності посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_6 не зазначені, а сама постанова про накладення адміністративного стягнення не може бути належним доказом вчинення правопорушення.

За правилами ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

В силу ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Поряд із цим, згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.

Саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 712/12830/16-а та від 26.04.2018 у справі № 338/1/17.

У той же час, відповідачем у ході розгляду даної справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували вину позивача у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210 ч.3 КУпАП, за викладених у оскаржуваній постанові про притягання до відповідальності обставин.

Зокрема, на виконання ухвали суду про призначення справи до розгляду відповідач, будучи повідомлений, не надав жодних доказів, що підтверджують факт вчинення позивачем правопорушення.

У відповідності до ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Таким чином, правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною постанову № ВОБр-649 від 07.12.2024, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 полковником ОСОБА_3 , відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення даного позову та скасування постанови № ВОБр-649 від 07.12.2024, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 полковником ОСОБА_3 07.12.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн., і закриття справи про адміністративне правопорушення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 повернути сплачений штраф у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. Позивачу., суд зазначає наступне.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Позивач свої вимоги в цій частині обґрунтовує тим, що ним було сплачено 09.12.2024 позивачем сплачено штраф з метою уникнення негативних наслідків для себе у майбутньому, проте не погоджується із постановою про притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення штрафу.

Згідно з ч. 1 ст. 296 КУпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв`язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість.

Відповідно до ст. 304 КУпАП питання, пов`язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Відповідно до п. 5 Порядку № 787 повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що на моментсплати позивачемадміністративного штрафуврозмірі 8500гривень юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові.

Відтак, кошти сплачені на виконання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, яка на момент сплати не була скасована, а тому до цих правовідносин не може бути застосований Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до Державного та місцевих бюджетів України, затвердженого наказом Мінфіну від 3 вересня 2013 року № 787( далі Порядок №787)

Такі висновки суду ґрунтуються на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 08 серпня 2023 року № 910/5880/21.

Так, Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом товариства до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) щодо повернення платникові суми адміністративно-господарського штрафу зауважила, що Порядок № 787 застосовний до випадків повернення помилково чи надміру зарахованих коштів до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку товариство внесло до бюджету, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється.

Відтак, враховуючи наведене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають

Також, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 335/6977/22 від 22 січня 2025 року зроблено наступні висновки: «п. 133. Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.

Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.

У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.»

Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.

В обґрунтування позовної вимоги, про стягнення моральної шкоди позивачем вказано, що враховуючи тяжкість і тривалість переживань позивача, а також обставини справи, сума моральної шкоди у розмірі 20 000 грн. є справедливою і відповідною до обставин справи, спрямована на відшкодування завданих страждань та моральних збитків.

Окрім того, позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували виникнення у нього розладів здоров`я, стресового стану тощо після винесення відповідачем постанови про накладення на нього штрафу, зокрема, доказів звернення до медичних установ та довідок з них з відповідними діагнозами, виписки з історії хвороби тощо.

На переконання суду, не є достатнім лише тверджень позивача про завдання йому моральної шкоди для задоволення відповідної вимоги. Позивач обов`язково має надати суду докази наявності заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, а також обґрунтувати її розмір, оскільки у протилежному випадку існує загроза зловживань процесуальними правами у вигляді заявлення позивачами безпідставних та необґрунтованих вимог про стягнення моральної шкоди лише з посиланням на допущення відповідачем протиправних дій, та без надання доказів завдання такою бездіяльністю втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань.

Наведене, у свою чергу, суперечитиме положенням частини першої статті 77 КАС України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому суд зауважує, що згідно з частиною другою цієї ж статті на відповідача лише покладено обов`язок із доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, а тому саме позивач має довести суду факт заподіяння йому моральної шкоди поведінкою відповідача.

Суд також звертає увагу позивачки на положення частини першої статті 9 КАС України, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Засади змагальності покладають на позивача обов`язок довести суду правомірність вимог, викладених у позовній заяві, зокрема, у даному випадку, щодо заподіяння моральної шкоди.

Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди відсутні.

Окірм того, враховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність протоколу чи постанови вимогам закону або через інші протиправні дії уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_7 під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, суд, із врахування вищевикладених висновків Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку, що оскільки у справі не встановлено підстав, визначених статтею 1174 ЦК України для відшкодування шкоди, у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Такої позиції притримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові по справі № 543/775/17 від 18.03.2020 року.

З огляду на викладене, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, щодо вимоги про щодо скасування оскаржуваної постави, то суд приходить до висновку, що потрібно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 605,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 8, 9, 19, 25, 72, 77, 78, 90, 121, 139, 241-246, 250, 251, 286, 293, 295 КАС України; ст. 19 Конституції України; ст. ст. 7, 9, 14-1, 22, 33-35, 38, 210, 245, 251, 254, 280, 284 КУпАП, суд, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: АТ «Укрпошта», про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, - задовольнити частково.

Постанову від 07 грудня 2024 року №ВОБр-649, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 полковником ОСОБА_3 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП - скасувати.

Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладення адміністративного стягнення згідно постанови від 07 грудня 2024 року № ВОБр-649.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, -відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.

З урахуванням ч.4 ст.286 КАС України, рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду на протязі десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя: