Рішення № 132885827, 24.12.2025, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 536/3205/24

Провадження №2/524/3170/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2025 року Автозаводський районний суд міста Кременчука у складі головуючого судді Рибалки Ю.В., за участю секретаря судового засідання Панченко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди заподіяної смертю фізичної особи,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України, про відшкодування шкоди заподіяної смертю фізичної особи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 31.01.2023 близько 11:00 в Полтавській обл., м. Кременчук на перехресті вул. Вадима Пугачова та пров. Будівельників відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі за текстом ДТП) в якій водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 217030», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Внаслідок даної ДТП ОСОБА_3 від отримання тілесних ушкоджень загинув.

За фактом ДТП Слідче управління ГУНП у Полтавській області 01.02.2023 року внесло відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, до ЄРДР.

Таким чином, на думку позивача, між отриманими потерпілим внаслідок ДТП тілесних ушкоджень та настання його смерті існує прямий причино-наслідковий зв`язок.

Станом на дату подання позову кримінальне провадження № 12023170000000077 закрите у зв`язку з відсутністю в діях водія складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Підсумовуючи викладене, позивач вважає, що в результаті вищевказаного ДТП та наслідків від нього дружина потерпілого-позивач зазнала шкоду, у зв`язку з чим вважає, що у неї виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача у розмірі 241 200 грн. шкоди по втраті годувальника, 36 500 грн. витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника, 20 000 грн. витрат на правничу допомогу. Відповідач в добровільному порядку не сплачує позивачу шкоду завдану ДТП, а тому позивач вимушена звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20.12.2024 року вирішено передати справу за підсудністю до Автозаводського районного суду міста Кременчука.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2025 цивільну справу передано для розгляду судді Автозаводського районного суду міста Кременчука Рибалці Ю.В.

Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 04.02.2025 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

25.02.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позов в обґрунтування якого вказано, що за шкоду завдану ДТП, що мала місце 31.01.2023 року за участю т.з. «ВАЗ 217030» , НОМЕР_1 , має нести відповідальність винна в ДТП особа. Вказував, що позивачем не надано довідку про доходи до моменту настання ДТП, а отже, на думку відповідача, жодним документом не підтверджено потребу у матеріальній допомозі. Також не надано жодного доказу проте, що позивач має право на утримання та потребувала утримання внаслідок низького доходу. Представник відповідача, окрім того, посилався на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів понесення витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника. Щодо витрат на правничу допомогу зазначено, що такі витрати мають бути понесені за рахунок позивача. Підсумовуючи викладене, просив відмовити у задоволенні позову, зменшити витрати на правничу допомогу.

27.02.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив в обґрунтування якої вказано, що позивач вважає, що шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, оскільки учасниками ДТП є водій автомобіля та велосипедист. Вважає, що позивачем надано всі належні та допустимі документи, що підтверджують перебування на утриманні в потерпілого як його дружини. Також, зазначав, що стороною позивача надано в розумінні чинного законодавства належні та допустимі докази понесення витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника. Позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 12.03.2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 08.05.2025 року залучено до участі у справ як третю особу ОСОБА_2 .

25.11.2025 представником позивача до суду подано додаткові пояснення у яких представник позивача позов просив задовольнити.

У судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання попередньо направив заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 31.01.2023 близько 11:00 в Полтавській обл., м. Кременчук на перехресті вул. Вадима Пугачова та пров. Будівельників відбулась ДТП в якій водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 217030», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підтвердженя чого надано довідку № 3023031595409488 про дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 11-12).

Внаслідок даної ДТП ОСОБА_3 від отримання тілесних ушкоджень загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 виданим Департаментом «Центру надання адміністративних послуг» Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (а.с. 13).

Підтвердженням того, що ОСОБА_3 та позивач перебували у шлюбі є свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 (а.с. 14).

Згідно з перевіркою наявності полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на транспортний засіб «ВАЗ 217030» р.н. НОМЕР_1 чинного полісу не знайдено (а.с. 15).

За фактом ДТП слідче управління ГУНП у Полтавській області 01.02.2023 року внесло до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Станом на дату подання позову кримінальне провадження № 12023170000000077 закрите у зв`язку з відсутністю в діях водія автомобіля складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, що підтверджується відповіддю № 36 від 21.10.2024 року (а.с. 10) та копією постанови про закриття кримінального провадження від 31.05.2023, отриманою на запит суду.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем на підтвердження перебування на утриманні загиблого надано свідоцтво про народження, свідоцтво про укладення шлюбу, довідку ОК-5 (а.с. 14, 16, 17-19). Позивач є пенсіонером.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем на підтвердження витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника надано засвідчені копії товарних чеків, рахунку) на оплату наданих послуг та товарів (а.с. 20-21).

Щодо страхового відшкодування шкоди пов`язаної з втратою годувальника суд приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За змістом вказаної норми (за загальним правилом) шкода підлягає відшкодуванню: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Водночас, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 05.06.2019 у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15.08.2019 у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 02.10.2019 у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11.12.2019 у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 03.06.2020 у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18).

Утім, із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ст. 89 Закону України «Про страхування» страхування здійснюється на підставі договору страхування, який укладається відповідно до загальних умов страхового продукту, якщо інше не визначено законодавством України..

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Спеціальним законом, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон України №1961-IV).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України №1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Пунктом 22.1 ст. 22 цього Закону України №1961-IV встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно пп. 9.1 та 9.4 ст. 9 Закону України №1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (п. 35.1 ст. 35 Закону).

Відповідно до ст. 39 Закону України №1961-IV Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно п. 41.1 ст. 41 Закону України №1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;

г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;

ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством.

Регламентні виплати, зазначені у підпунктах "а"-"д" цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.

Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його (абз. 2 п. 36.2 ст. 36 Закону).

Виключний перелік підстав для відмови у здійсненні страховиком страхового відшкодування передбачений у статті 37 Закону України № 1961-ІV.

Згідно з п.п. 37.1.1-37.1.4 п. 37.1 статті 37 Закону України № 1961-ІV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно п. 23.1 ст. 23 Закону України № 1961-ІV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди (п. 27.1 ст. 27 Закону України № 1961-ІV).

Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п. 27.2 ст. 27 Закону України № 1961-ІV).

Згідно ч. 1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;

3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що членами сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Отже суд, враховуючи положення п. 27.2 ст. 27 Закону та те, що Законом «Про держаний бюджет України на 2023 рік» було встановлено мінімальний розмір заробітної плати у місячному розмірі 6 700 грн., визначає розмір страхового відшкодування за шкоду заподіяну смертю потерпілого внаслідок ДТП з розрахунку 36 х 6 700 грн, що дорівнює 241 200 грн., та приходить до висновку про стягнення з МТСБУ вказаної суми, оскільки дружина перебувала на утриманні потерпілого на день його смерті, судом встановлено факт завдання шкоди позивачу, протиправність дій особи, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки та відповідний протиправно-наслідковий зв`язок між такими діями та шкодою.

При цьому така шкода підлягає стягненню за відсутності заподіювача.

Доводи, викладені представником відповідача у відзиві, не спростовують позовних вимог.

Суд не може погодитися з твердженням відповідача МТСБУ про те, що позовна заява є передчасною, оскільки бере до уваги висновок, до якого прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.10.2022 по справі № 208/4598/21, а саме про те, що: «цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП».

Крім того, пунктом 36.2 статті 36 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом у порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 242/1930/21 (провадження № 61-17923св21).

Таким чином, обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Суд врахувавши недоведеність умислу потерпілого чи дії непереборної сили, на підставі наведених норм права дійшов висновку про доведеність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача шкоди, заподіяної позивачу у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 241 200 грн.

Щодо страхового відшкодування пов`язаного із витратами на поховання та спорудження надгробного пам`ятника суд приходить до такого висновку.

Так, відповідно до статті 1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Стаття 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначає поховання померлого, як комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечить законодавству.

Відповідно до п.27.4.ЗаконуУкраїни «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

У відповідності дост.39.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.

Статтею 41 Закону № 1961-IV передбачено також перелік випадків, в яких регламентні виплати здійснюються саме МТСБУ за рахунок коштів з централізованих страхових резервних фондів чи з коштів фонду страхових гарантій, а відповідно до приписів пункту 41.1. статті МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У відповідності до ч.ч. 1, 2ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістомст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.ч. 1, 2ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищенаведені обставини та аналізуючи норми закону, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на поховання загиблого в ДТП чоловіка та спорудження надгробного пам`ятника, оскільки вони підтверджені наданими позивачем належними та допустимими доказами, а відповідач попри заперечення, не надав суду будь-яких доказів на їх спростування чи невідповідності розміру таких витрат.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, з відповідача як страховика на користь позивачки необхідно стягнути відшкодування пов`язане з втратою годувальника та витрати на поховання і спорудження надгробного пам`ятника.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на викладене, враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а позивач звільнена від сплати судового збору, відповідно до положень частини 6 статті 141 ЦПК України, судовий збір за подання даного позову в сумі 2777 грн. 00 коп. (277700 грн. х 1%) підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Надаючи оцінку вимогам позивача про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката у справі, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частина 4 статті 137 ЦПК України передбачає, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу надано: договір про надання професійної правничої (правової допомоги) № Ж324 від 21.06.2024, укладений між адвокатським об`єднанням «Автопоміч Україна» та позивачем, детальний розрахунок робіт (наданих послуг), виконаних для надання правничої (правової) допомоги від 11.12.2024, з якого вбачається надання послуг з професійної правничої допомоги на загальну суму 20 000 грн.

Надаючи оцінку зазначеним доказам, суд виходить з такого.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

При цьому, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 4-7, 9 статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись положеннями статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Ніколова проти Болгарії та Єчюс проти Литви , пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Суд зазначає, що з огляду на характер виконаних адвокатом робіт і обсяг наданих послуг, характер спору, складність справи, суд вважає, що розмір витрат на правову допомогу в заявленій сумі 20 000 грн. не в повній мірі відповідає критерію реальності, співмірності та обґрунтованості витрат на правничу допомогу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру правової допомоги адвоката.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, складність самої справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що справедливим і співмірним є стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн.

Керуючись ст. 19, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354-356 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди заподіяної смертю фізичної особи задовольнити.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування пов`язане з втратою годувальника у розмірі 241 200 (двісті сорок одну тисячу двісті) гривень.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування пов`язане із витратами на поховання та спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 36 500 (тридцять шість тисяч п`ятсот) гривень.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Держави судовий збір у розмірі 2 777 (дві тисячі сімсот сімдесят сім) гривень.

Повне найменування сторін:

позивач ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );

відповідач - Моторне (транспортне) страхове бюро України (адреса: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, код ЄДРПОУ 21647131);

третя особа ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ).

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене 24.12.2025.

Суддя Ю. В. Рибалка