Рішення № 132885442, 24.12.2025, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/2290/23

Провадження №2/367/496/2025

РІШЕННЯ

Іменем України

24 грудня 2025 року м. Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Одарюка М.П.

за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу № 367/2290/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «А Ріаліті», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс Сіті» про витребування майна з чужого незаконного користування,

у с т а н о в и в:

В квітні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «А Ріаліті», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс Сіті» про витребування майна з чужого незаконного користування, в якому просить суд: витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «А Ріаліті» на його користь, квартиру АДРЕСА_1 . Та судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування позову вказує, що 26 грудня 2011 року він набув квартиру АДРЕСА_1 , шляхом укладення договору про внесення змін та доповнень до договору купівлі продажу майнових прав № 1/424_ИП від 25 жовтня 2010 року з ТОВ «АВЕРС СІТІ» (продавець), в особі Генерального директора Мансурова Андрія Олексійовича, та в особі Фінансового директора Підгорного Олексія Володимировича. Відповідно до даного договору ОСОБА_1 (покупець) купує майнові права на об`єкт нерухомості. Даний договір був укладений на підставі договору відступлення права вимоги від 26 грудня 2011 року між ОСОБА_2 (цедент) та ОСОБА_1 (цесіоанарій), згідно якого цедент здійснює відступлення права вимоги цесіонарію, а цесіонарій приймає право вимоги до боржника (ТОВ «АВЕРС _СІТІ», який є одночасно продавцем за договором купівлі продажу майнових прав № 1/424_ИП від 25 жовтня 2010 року. 30 грудня 2011 року ОСОБА_1 була видана довідка ТОВ «АВЕРС СІТІ» про відсутність заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «АВЕРС-СІТІ» за договором купівлі продажу майнових прав № 1/424_ИП від 25 жовтня 2010 року. Він повністю виконав свої зобов`язання за договором купівлі продажу майнових прав та оплатив вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_2 . Загальною площею 76,86 кв.м. на 15 поверсі у будинку АДРЕСА_3 . Проте, продавець всупереч укладеному договору купівлі продажу майнових прав за № 1/424 від 25 жовтня 2010 року зареєстрував право власності на спірну квартиру на себе. Відповідно до сертифікату серії КС № 16411043016 від 16 вересня 2011 року підтверджено готовність до експлуатації житлового будинку АДРЕСА_4 . Відповідно до рішення № 270 Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області від 22 вересня 2011 року об`єкту закінченого будівництва було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_3 . Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державний реєстр Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 263892210, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстрована на ТОВ «АВЕРС-СІТІ» на підставі свідоцтва права власності серії НОМЕР_1 від 30 вересня 2011 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради № 270 від 22 вересня 2011 року.

В 2013 році він звертався до суду з позовом про визнання права власності (справа № 367/3268/13-ц), проте йому було відмовлено у зв`язку із обранням неправильного способу захисту. У 2017 році він знову звернувся до суду з позовом про визнання недійним свідоцтва про право власності (справа № 367/3981/47) , проте у задоволенні позовних вимог було відмовлено у зв`язку з неправильною юридичною позицією. У 2016 році ТОА «АВЕРС СІТІ» звернулось до суду з позовом до нього про розірвання договорів ( справа № 367/2854/16-ц). 27 листопада 2019 року постановою Верховного Суду було відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «АВЕРС СІТІ». Окрім того, у липні 2017 року ТОВ «АВЕРС СІТІ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 (уклала договір купівлі продажу майнових прав № 1/424_ИП від 25 жовтня 2010 року, права покупця по якому перейшли до нього) про визнання договору цесії недійсним та 06 квітня 2020 року Верховний Суд у справі № 489/3571/16-ц відмовив ТОВ «АВЕРС СІТІ» у вимогах касаційної скарги. Таким чином, Верховний Суд підтвердив дійсність договорів укладених між ним та ТОВ «АВЕРС СІТІ» та повне виконання ним своїх зобов`язань перед ТОВ «АВЕРС СІТІ», проте він не може реалізувати своє право на квартиру, що є предметом договору про внесення змін та доповнень до договору купівлі продажу майнових прав № 1/424_ИП від 26 грудня 2011 року, а тому він повторно змушений звернутися до суду за захистом його порушених прав.

У доповненнях до позову (том 3 а.с.14-18) представник позивача вказує, що відповідно до Акту про проведенні електронні торги за № 49927151/21 від 05.04.2019 року даний документ є підставою для оформлення покупцем Товариством з обмеженою відповідальністю « А Ріалті» права власності на квартиру АДРЕСА_5 в порядку визначеному законодавством. Таким, чином зважаючи на той факт, що проведення торги (аукціон) є правочином, до таких правовідносин застосовуються загальні положення купівлі продажу. Проте, детально ознайомившись з доданими документами наданими ДП « СЕТАМ» вважає, що Акт про проведення електронних торгів за № 49927151/21 від 05 квітня 2019 року мають усі ознаки фраудаторності: відповідно до інформації, що отримана з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта датою прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру є 30.09.2011 року, проте той момент дане право власності не могло бути зареєстроване, оскільки існувала постанова заступника начальника управління ГСУ МВС України Мамки Г.М. від 28.09.2011 про заборону відчуження квартир у будинку за адресою: АДРЕСА_3 . Дана постанова була скасована в частині відчуження квартир 424 та 444 лише 26.12.2012 року постановою Генеральної прокуратури України. Дані документи містяться в матеріалах справи. Окрім того, між сторонами існувало ряд судових справ щодо спірної квартири наявні рішення Верховного Суду у справах № 367/2854/16-ц від 27 листопада 2019 року та № 489/3570/16-ц від 06 квітня 2020 року. Контрагента з яким боржник вчиняє оспорюваний договір. ТОВ «Аверс Сіті» та ТОВ «А-Ріалті» є пов`язаними юридичними особами. ТОВ «А-Ріалті» не самостійним суб`єктом господарської діяльності. Так, обидві юридичні особи мали засновників, які знаходилися на території Кіпру юрисдикція з вільною ринковою економікою, з найнижчим податком на прибуток в ЄС і ліберальною податковою системою. В обох компаніях 21.01.2019 року відбувалась зміна кінцевих бенефіціарів власників, що знаходилися на території Республіки Крим, до моменту зміни (зміни державного реєстру вносилися в один день) вони мали аналогічну адресу, а саме: АДРЕСА_6 . Наявні вироки Шевченківського районного суду м. Києва, які вказують на той факт, що ТОВ « А Ріалті» не є самостійним суб`єктом господарської діяльності, а використовується з метою ухилення від виконання обов`язків групою осіб, які контролюють його діяльність.

Так, відповідно до наявної інформації, що містяться в матеріалах справи ТОВ «Євроексперт груп» надало звіт з незалежної оцінки арештованого державним виконавцем майна, відповідно ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 75,8 кв.м., що станом на 27.11.2018 року становить 888 170 грн.00 коп. Ціна продажу склала 621 719,00 грн.

При цьому звертаю увагу суду, що відповідно до Протоколу № 392795 проведення електронних торгів цінову пропозицію було подано 14 березня 2019 року о 09:00:08 , тобто переможцю знадобилось всього 08 секунд для отримання перемоги і отримання квартири за ціною на 30% нижче ринкової. Більше того, надзвичайно цікавим моментом є те, що підтвердженням перерахування коштів у розмірі 590 633,05 грн. за отриману квартиру на підставі Акту про проведенні електронні торги від 05 квітня 2019 року (самі торги відбувалися 14 березня 2019 року) є виписка з рахунку від 27 березня 2018 року. Яким чином,станом на 27 березня 2018 року ТОВ «А-Ріалті» могло знати про ціпу купівлі на торгах квартири є не встановлено.

Окрім того, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ТОВ «Аверс Сіті» володіє великою надзвичайно великою кількістю об`єктів нерухомого майна (Інформація зайняла 88 сторінки 153 об`єкти). А тому, на нашу думку, вибір даного спірного об`єкту здійснений для зміни «власника», з виключно метою недопущення звернення стягнення на майно. Такі дії вказують на узгодженні недобросовісні дії ТОВ «Аверс Сіті» та ТОВ «А-Ріалті», що є зловживання правами з метою укладення правочину, який порушує майнові інтереси позивача.

Окрім того, звертаю увагу суду, Акт про проведенні електронні торги був укладений ще 05 квітня 2019 року, проте ТОВ «А -Ріалті» не зареєструвало «право» на спірну квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, виходячи із сказаного вище, очевидним є укладення фраудаторного правочину з метою уникнення стягнення позивачем належної йому квартири, що є предметом даного спору.

У відзиві на позовну заяву (том 3 а.с.215-229), представник відповідача вказує, що 18 квітня 2013 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовною заявою до ТОВ «Аверс Сіті» про визнання права власності на квартири АДРЕСА_7 та зобов`язання вчинити дії, а саме передати ОСОБА_1 технічну документацію (технічні паспорти) на вищезазначені квартири. У позовній заяві ОСОБА_1 у справі № 367/2290/23 зазначив наступне: «Так, в 2013 році позивач звернувся до суду про визнання права власності ( справа № 367/3268/13-ц), проте йому відмовлено у зв`язку із неправильним способом захисту. У 2017 році позивач знову звертався з позовними вимогами про визнання недійсним свідоцтва про право власності (справа № 367/3981/17), проте йому знову було відмовлено у зв`язку з неправильною юридичною позицією». Представник відповідача посилаючись на постанови: Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2016 року справа № 761/5156/13-ц (провадження № 14-425цс19),Верховного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц, Великої Палати Верховного суду від 22 травня 2018 року справа № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, Верховного Суду від 03.02.2021 року у справі № 910/18125/19, Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 04/3405/19,Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 15/2177/16-ц, від 21.07.2021 у справі № 910/8137/19, вважає, що початком перебігу позовної давності у ОСОБА_1 збігається з правом на подання позовної заяви. Днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладення договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Підтвердження поважності причин пропуску подання позову задля захисту своїх прав, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову покладено на самого позивача. ОСОБА_1 зав про свого порушено право на яке було достатньо часу на звернення до суду з належним способом захисту, також наголошує на тому, що позивач звертався до відповідача з позовом, що стосується квартири АДРЕСА_1 . Враховуючи вищевикладене, представник відповідача вважає, що позивачем пропущено строки позовної давності на звернення до суду з відповідним позовом. Також позивачем вибраний неефективний спосіб захисту, оскільки в разі пред`явлення віндекаційного позову суду зобов`язання з`ясувати у чиєму фактичному володінні знаходиться спірне майно на час вирішення спору. За загальним правилом, речово правові способи захисту прав особи підлягають застосуванню у тих правових відносинах, коли їх сторони не пов`язані зобов`язально правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Чинне в Україні право виключає можливість у такому випадку конкуренції позовів та не визнає позивачем право добровільного вибору способу захисту його прав на власний розсуд. Позивач не зазначив попередніх розрахунків щодо професійної правничої допомоги, а тому слід вважати, що таке можливе майбутнє стягнення з ТОВ «Аверс Сіті» на користь позивача є безпідставним. Відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 , право власності на яку набуте на підставі прилюдних торгів, а отже є добросовісним набувачем, оскільки відчуження майна з електронних торгів відноситься до угод купівлі продажу. ТОВ «А-Ріалті» не змогло зареєструвати за собою право власності на вказану вище квартиру через допущені державним виконавцем помилки в актах про проведені електроні торги, після виправлення помилок ТОВ «А Ріалті» звернулось до приватного нотаріуса та домовили про видачу свідоцтва на 25.02.2022 року, натомість у зв`язку із повномасштабним вторгненням рф, частина документів, в тому числі і акт, були знищені. Відповідач просить відмовити позивачу у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

У відповіді на відзив (том.3 а.с.196-201) представник позивача вказує, що відповідач посилається на застосування строку позовної давності, та зазначає, що « Початком перебігу позовної давності у ОСОБА_1 слід вважати день вчинення правочину ( укладення договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права». Проте, це прямо суперечить вимогам ЦПК та принципам раціональності тому що, якби ОСОБА_1 завчасно довідався або міг довідатися про порушення своїх прав, у такому випадку укладення даного характеру правочину не мало би ніякого сенсу.

ОСОБА_1 , 26 грудня 2011 року з метою набути у власність квартиру АДРЕСА_1 , уклав Договір про внесення змін та доповнень до Договору купівлі-продажу майнових прав №1/424_ИП від 25 жовтня 2010 року з ТОВ «АВЕРС-СІТІ» (Продавець), в генерального директора ОСОБА_3 та фінансового директора ОСОБА_4 . Відповідно до даного Договору ОСОБА_1 купує майнові права на об`єкт нерухомості. Даний Договір був укладений на підставі Договору відступлення права вимоги від 26 грудня 2011 року між громадянкою України ОСОБА_2 (Цедент) та громадянином України ОСОБА_1 (Цесіонарій), згідно якого Цедент здійснює відступлення права вимоги Цесіонарію, а Цесіонарій приймає право вимоги до Боржника (ТОВ «АВЕРС- СІТІ»), який є одночасно Продавцем за Договором купівлі-продажу майнових прав №1/424_ИП від 25 жовтня 2010 року. 30 грудня 2011 року ОСОБА_1 була видана Довідка ТОВ «АВЕРС- СІТІ» про відсутність заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «АВЕРС СІТІ» за Договором купівлі-продажу майнових прав №1/424_ИП від 25 жовтня 2010 року.

Таким чином, 30 грудня 2011 року Позивач набув майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .

Щодо строку позовної давності:

18.04.2013 року, зрозумівши, що будь яке досудове врегулювання спору з третьою особою ТОВ «АВЕРС СІТІ» є не можливим. Позивач звернувся до суду із захистом своїх прав. 29.03.2016 року ТОВ «Аверс-Сіті» також звернулось з позовною заявою до ОСОБА_1 про розірвання договорів, а саме договорів купівлі-продажу майнових прав № 1/444_ИП та 1/424 ИП від 03.12.2010 року. 19.04.2016 року Позивач звернувся з заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Київської області від 15.10.2013 року у справі 367/3268/13-п за нововиявленими обставинами. У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Аверс-Сіті» про визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Та остаточну крапку у цих спорах поставив 06 квітня 2020 року Верховний Суд у справі 489/3570/16-ц, відмовивши ТОВ «Аверс - Сіті» у вимогах касаційної скарги.

Таким чином, Верховний Суд підтвердив дійсність договорів укладених між Позивачем та Відповідачем та повне виконання своїх обов`язків ОСОБА_1 перед ТОВ «Аверс - Сіті».

Ч. 2-3 ст. 264 ЦК України вказує: позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. -

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

В Постанові Великої Палати ВС від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/191 прийшов до висновку:

З наведених норм статей 263 та 264 ЦК України вбачається, що переривання пер( позовної давності відрізняється від зупинення перебігу позовної давності тим,] після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховує! Натомість у випадку зупинення позовної давності від дня припинення обставин, були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг цього сі продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Зупинення перебігу позовної давності має тимчасовий характер, коли до її строї зараховується час існування визначених законодавством обставин, за наявності цей строк не спливає. Натомість переривання позовної давності означає анулювання строку, який сплив до моменту вчинення боржником передбачених законодавством дій щодо визнання боргу або іншого обов`язку.

Окрім того, окремої уваги суду потребує той факт, що постановою Кабінету Міни України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2 змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який діяв до мої звернення позивача з позовом.

Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID -19)" "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID -19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину."

Також, відповідач у відзиві на позов вказує, що позивачем використано неефективний спосіб захисту порушених прав, з огляду на що вважає за потрібне зазначити наступне: саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою. Таким чином, інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь якої іншої особи. Тому в разі порушення його речових прав він має право на завершення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особою (ст.ст. 392,388 ЦК України). Докази щодо витрат на професійну правничу допомогу будуть надані суду у відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Представник позивача в судове засідання не прибула, через канцелярію суду надала письмову заяву, в якій просила суд розглядати справу без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи, в судове засідання не прибув, подав до суду письмову заяву в якій просив суд відкласти розгляд справи,оскільки він приймає участь в іншому судовому засіданні.

Зважаючи на положення ст. 223, 240 ЦПК України, зокрема, п. 2 ч.3 ст. 223 ЦПК України, те, що не надано доказів вирішення справи мирним шляхом, про що зазначалось представниками сторін, з огляду на заяву представника позивача, який наполягав на вирішенню спору, то суд відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з відсутністю сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 25 жовтня 2010 року між ТОВ « Аверс Сіті» та громадянкою України ОСОБА_2 укладено договір відступки вимоги (цесії) у відповідності до умов якого порядку та на умовах, визначених цим договором, цемент передає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право інвестора , належне цементові, і стає замовником за інвестиційним договором № 424/1 від 13.09.2008 року ( том 1 а.с.20-21).

ТОВ «Аверс Сіті» та громадянка України ОСОБА_2 25 жовтня 2010 року уклали договір купівлі продажу майнових прав № 1/424_ИП, згідно умов якого продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості (двокімнатна квартира АДРЕСА_8 ) у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлі продаж ( 2.1 договору) ( том 1 а.с.22-29).

13 вересня 2008 року між ТОВ « Регіональні будівні інвестиції» та ЗАТ « Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», в особі генерального директора Горбенко С.А. уклали інвестиційний договір № 424/1, предметом якого є інвестиційна діяльність інвестора по інвестуванню об`єкта будівництва двокімнатної квартири АДРЕСА_8 ( том 1 а.с.30-31).

13 листопада 2008 року між ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «НАШІ ІНВЕСТИЦІЇ», що діє в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції» не диверсифікованого виду закритого типу ЗАТ « Компанія управліннями та адміністрування пенсійних фондів «НАШІ ІНВЕСТИЦІЇ», в особі Генерального директора ОСОБА_2 та ТОВ «Регіональні будівні інвестиції», уклали договір № 3 про зарахування зустрічних однорідних вимог, у відповідності до умов якого, маючи одна до одної зустрічні грошові вимоги, строк виконання яких настав 13 листопада 2008 року, дійшли згоди на підставі ст. 601 ЦК України про зарахування таких зустрічних однорідних вимог, що випливають із договорів укладених між сторонами (том 1 а.с. 32-34).

13 листопада 2009 року між ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції» (боржник) та громадянка України ОСОБА_2 (кредитор) уклали Акт розрахунку з кредитором про нижченаведене: з метою розрахунку з кредитором ЗАТ « Компанія управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції» під час ліквідаційної процедури боржник передає, а кредитор приймає наступний актив: право вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональні будівні інвестиції» за наступним договором: Інвестиційний договір № 424/1 від 13.09.2008, предметом якого є повністю виконання обов`язки боржника по здійсненню інвестування об`єкту: двокімнатна квартира АДРЕСА_8 (том 1 а.с.35-36).

26 грудня 2011 року громадянка України ОСОБА_2 та громадянин України ОСОБА_1 уклали договір відступлення права вимоги , відповідно до умов якого цемент здійснює відступлення права вимоги цесіаонарію, а цесіонарій приймає право вимоги до боржника, який є одночасно продавцем за договором купівлі продажу майнових прав № 1/424_ИП, укладеного між боржником та цементом 25 жовтня 2010 року, щодо передачі у власність згідно з умовами договору майнових прав на двокімнатну квартиру АДРЕСА_8 ( п.1.2 договору).

Права вимоги , що відступаються за цим договором, належать цементу як набувачу прав за договором купівлі продажу майнових прав № 1/424_ИП укладеного між боржником та цементом 25 жовтня 2010 року (п. 1.3 договору ( том 1 а.с.39-42).

Договором про внесення змін та доповнень до договору купівлі продажу майнових прав № 1/424_ип від 25 жовтня 2010 року, укладеного 26 грудня 2011 року було викладено договір договором купівлі продажу майнових прав № 1/424_ИП укладеного між боржником та цементом 25 жовтня 2010 року в новій редакції ( том 1 а.с.43-50).

23 грудня 2014 року ТОВ « Підприємство АГРОФОН» виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_9 , замовник ОСОБА_1 ( том 1 а.с.51-54).

Інспекцією ДАБК у Київській області засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта, введення в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_4 та підтверджує його готовність до експлуатації, що підтверджується копією сертифікату серії КС № 16411043016 (том 1 а.с.55).

Рішенням Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області № 270 від 22.09.2011 року «Про оформлення та видачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Аверс Сіті» свідоцтв про право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 » присвоєно поштову адресу закінченому будівництвом об`єкта 1 черги будівництва: ІІІ та ІV пусковий комплекс, введення в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_4 , АДРЕСА_3 . Доручити КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити та видати свідоцтва про право власності товариству з обмеженою відповідальністю «Аверс Сіті» на квартири закінченого будівником обєкта1 черги будівництва: ІІІ та ІV пусковий комплекс, введення в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_10 ( том 1 а.с.56-66).

30 грудня 2011 року ТОВ «Аверс Сіті» надало ОСОБА_1 довідку, в якій повідомило, що ОСОБА_1 за договором купівлі продажу майнових прав № 1/424_ИП від 25 жовтня 2010 року (об`єкт нерухомості квартира під будівельним номером АДРЕСА_1 , заборгованість відсутня. Будь яких вимог майнового (грошового) характеру ТОВ «Аверс Сіті» до ОСОБА_1 не має ( том 1 а.с.68). Подібна довідка видана ТОВ «Аверс- Сіті» на ім`я ОСОБА_2 30 жовтня 2010 року ( том 1 а.с.69).

Квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ТОВ «Аверс Сіті» 30 вересня 2011 року на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області (том 1 а.с.71-72).

Частиною 4 статті 88 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, постановою Верховного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 367/2854/16-ц встановлено (том 1 а.с.73-81), що відповідно до договорів купівлі продажу майнових прав (в редакції, яка викладена в договорах про внесення змін та доповнень від 26 грудня 2011 року) ТОВ «Аверс Сіті» продав, а ОСОБА_1 купив майнові права на об`єкти нерухомості квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_11 .

26 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір відступлення прав вимоги, згідно з яким відповідач набув статусу сторони ( покупця) за договором купівлі продажу майнових прав від 25 жовтня 2010 року У цей же день між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладений договір відступлення прав вимоги, згідно з яким відповідач набув статусу сторони (покупця) за договором купівлі продажу майнових прав від 03 грудня 2010 року .

Відповідно до пункту 3.2 договорів відступлення права вимоги від 26 грудня 2011 року, укладених між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , і між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , сторони підтвердили, що розрахунки за цим договором здійснені до моменту укладення цього договору.

Факт повного розрахунку ОСОБА_7 та ОСОБА_5 перед ТОВ «Аверс Сіті» за придбані майнові права на квартири підтверджується довідками позивача від 25 жовтня та від 03 грудня 2010 року відповідно,постановою старшого прокурора Генеральної прокуратури України від 26 грудня 2012 року, а також договорами № 29/10/10 та № 444-3 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Згідно з договором про зарахування зустрічних однорідних вимог ОСОБА_2 та ТОВ «Аверс - Сіті», які мали один до одного зустрічні грошові вимоги, строк виконання яких настав 27 жовтня 2010 року, сторони дійшли згоди на підставі статті 601 ЦК України про зарахування таких зустрічних однорідних вимог, що випливають із договорів, укладених між сторонами, а саме за договорами купівлі продажу майнових прав № 1/424/ИП, згідно з якими ОСОБА_2 має виконати грошові зобов`язання перед ТОВ «Аверс Сіті».

Згідно з договором про зарахування зустрічних однорідних вимог ОСОБА_2 та ТОВ « Аверс Сіті», які мали один до одного зустрічні грошові вимоги, строк виконання яких настав 27 жовтня 2010 року, сторони дійшли згоди на підставі ст. 601 ЦК України про зарахування таких зустрічних однорідних вимог, що випливають з договорів, укладених між сторонами, а саме за договором купівлі продажу майнових прав № 1/424/ИП, згідно з якими ОСОБА_2 має виконати грошові зобов`язання перед ТОВ « Аверс Сіті».

Відповідно до договору про зарахування зустрічних однорідних вимог ОСОБА_5 та то « Аверс Сіті» які мали один до одного зустрічні грошові вимоги, строк виконання яких настав 06 грудня 2010 року, сторони дійшли згоди на підставі ст. 601 ЦК України про зарахування таких зустрічних однорідних вимог, що випливають з договорів, укладених між сторонами, а саме за договором купівлі продажу майнових прав № 1/444/ИП, згідно з якими ОСОБА_5 має виконати грошові зобов`язання перед ТОВ «Аверс Сіті».

Таким чином, зобов`язання відповідача, до якого перейшло відступлення права вимоги за договорами, перед позивачем припинилося на підставі частини 1 статті 601 ЦК України, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у позові.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 належать на праві власності майнові права на квартиру АДРЕСА_12 .

В ході примусового виконання державним виконавцем наказу Господарського суду Київської області від 01.10.2015 № 911/1396/15 стягнення з ТОВ «Аверс Сіті» на користь ПАТ «Київобленерго» боргу в сумі 1569770,19 грн та наказу Господарського суду м. Києва від 14.09.2017 №911/845/17 про стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Сіті» на користь ОСОБА_8 220238,77 грн судового збору.

В ході примусового виконання державним виконавцем описано та арештовано майно боржника, а саме: двокімнатна квартира загальною площею 75,8 кв.м., житловою 39,7 кв.м., що знаходиться на 15 поверсі за адресою: АДРЕСА_13 , про що державним виконавцем складено постанову про опис та арешт майна від 02.11.2018 року.

Квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 75,8 кв.м., що належить на праві власності ТОВ « Аверс Сіті», код ЄДРПОУ 33939099, на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого 30.09.2011 року на підставі рішення виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради № 270 від 22.09.2011 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно 30.09.2011 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34768794.

Відповідно до протоколу № 392795 (лот № 334219) проведення третіх електронних торгів від 14.03.2019, складеного Державним підприємством «СЕТАМ» відбулися торги з реалізації вказаного нерухомого майна.

Переможцем торгів визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «А-Ріалті», код ЄДРПОУ 35466551, адреса: 040, м. Київ, вул. Січових Стрільців,77 (том 2 а.с.206,207,210,211).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року по справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що: «належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.[...] Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі».

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18) вказано, що:

«70. За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-251цс15. 71. Велика Палата Верховного Суду з цим висновком Верховного Суду України погоджується».

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) зазначено, що:

«43. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

44. На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів, які підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені у Законі України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (далі - Закон № 606-XIV) у відповідній редакції.

45. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина перша статті 52 Закону № 606-XIV).

46. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина п`ята зазначеної статті).

47. Відповідно до частини першої статті 62 Закону № 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

48. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що:

«46. Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))».

Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання конструкції юридичної особи (зокрема, внесення нерухомості до статутного капіталу юридичної особи, вихід учасника із юридичної особи та отримання при виході), інших правомірних приватно-правових засобів (зокрема, поділ об`єктів нерухомості) з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову.

Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту.

До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що:

«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.59. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)).

Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

При зверненні до суду з позовом позивач вказує, що ТОВ «А- Ріалті» отримало квартиру на підставі фраудаторного договору та не зареєструвало право власності на спірну квартиру з часу проведення електронних торгів.

Суд вказує, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

При вирішенні позовної вимоги про витребування прав на спірну квартиру суд звертає увагу, на те що: можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно), питання про можливість витребування від відповідача майна необхідно оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна; право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача; судове рішення, постановлене за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, не може вважатися таким, що відповідає вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 вказано, що правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу.

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів. Покупцем, відповідно, є переможець електронних торгів.

Отже, відчуження майна з електронних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).

Подібний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може вважатися добросовісною особа, яка набула майно на прилюдних торгах, якщо така особа знала чи мала знати про порушення порядку реалізації майна, зокрема про порушення вимог до інформації про майно. Не може вважатися добросовісною і особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону.

Відповідно до частини першої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Передання майна полягає у переході його з володіння однієї особи (яка втрачає володіння) до іншої (яка його набуває).

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Близькі за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95, 96), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).

Відповідно до частини третьої статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Оскільки, як зазначено вище, оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна, проданого на прилюдних торгах, як окремого документа законодавством не передбачено, то виникнення права власності не пов`язується з його нотаріальним посвідченням.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Отже, одночасно з набуттям особою у володіння нерухомого майна шляхом державної реєстрації за нею права власності така особа за наявності правових підстав набуває право власності на таке майно.

Тому підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу (укладення якого підтверджується протоколом електронних торгів) та дії сторін, спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця (затвердження акта про проведені електронні торги, видача або надсилання його покупцю, звернення покупця до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності проводиться, зокрема, на підставі виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів.

Отже, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує вчинення сторонами дій, спрямованих на передання нерухомого майна у володіння покупцю. Видача свідоцтва не тягне переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Абзац другий пункту 8 розділу X Порядку, відповідно до якого у випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги, не відповідає зазначеній нормі закону, а тому не підлягає застосуванню згідно з частиною сьомою статті 10 ЦПК України. Тому свідоцтво є лише підставою для державної реєстрації права власності за покупцем, але не є правовстановлюючим документом, і вичерпує свою дію із здійсненням такої реєстрації.

Абзацом першим частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що діяла на момент ухвалення судових рішень судами попередніх інстанцій, було встановлено, що у разі скасування на підставі рішення суду, зокрема, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у чинній редакції встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. За змістом цих положень вони застосовуються в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування не будь-яких, а правовстановлюючих документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до яких свідоцтво про придбання нерухомого майна з торгів не належить.

Суд наголошує на тому, що позивач не має права на витребування спірного майна від добросовісного набувача, оскільки останній придбав спірну квартиру в порядку, встановленому для виконання судових рішень, а матеріали справи не містять доказів того, що відповідач знав чи мав знати про порушення порядку реалізації майна, зокрема про порушення вимог до інформації про майно.

Суд звертає увагу на те, що розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо. У кожному такому випадку слід також встановити, чи є легітимна мета відповідного втручання, яка випливає, зокрема, зі змісту абзацу другого вказаної статті, а також, чи є втручання у право мирного володіння майном за обставин конкретної справи пропорційним відповідній меті.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просить суд застосувати до спірних правовідносин строку позовної давності.

У постанові ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

«Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)», йдеться у постанові.

Також у постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними:

«Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

Загальні положення застосування позовної давності також викладені у наступних постановах: № 522/1029/18 (14-270цс19); № 522/2110/15-ц (14-247цс18)/п.61; № 522/2201/15-ц (14-179цс18)/п.61/; № 522/2202/15-ц (14-132цс18)/п.61/; № 372/1036/15-ц (14-252цс18);№ 904/10956/16 (12-90гс19); № 183/1617/16 (14-208цс18)/п.п.73/;№ 911/1437/17 (12-226гс18)/п.76/.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, судовий збір відноситься за його рахунок.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 223, 258, 259, 263-265, 266, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «А Ріаліті», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс Сіті» про витребування майна з чужого незаконного користування відмовити.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_14 ;

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «А-Ріалті», код ЄДРПОУ 35466551, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 77 кімната 709;

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс Сіті», код ЄДРПОУ 33939099, адреса: 08298, Київська область, Бучанський район, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, буд. 26 корпус 2 офіс 173.

Суддя М.П. Одарюк