Вирок № 132885340, 17.12.2025, Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/1631/25

Провадження № 1-кп/366/225/25

В И Р О К

Іменем України

17 грудня 2025 року Іванківський районний суд Київської області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , за участі секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Іванків кримінальне провадження № 22023101110000156 від 14.02.2023 року за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина російської федерації, уродженця м. Аніва Анівського району Сахалінської області російської федерації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , російська федерація, військовослужбовця, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого за ч. 1 ст. 438 КК України,

В С Т А Н О В И В:

1. Обвинувачення

З лютого 2014 року до цього часу триває міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією російської федерації (далі рф) проти України та окупацією частини території України. У ході вказаного міжнародного збройного конфлікту 24 лютого 2022 року президент рф оголосив початок так званої спеціальної військової операції, що полягала у здійсненні повномасштабного вторгнення зс рф, інших збройних формувань рф та підконтрольних їм угруповань іррегулярних збройних формувань на територію України.

Факт повномасштабного збройного вторгнення на територію України не приховувався владою рф, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п.п. 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п.п. 17, 18 наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Україна проти рф та ін.)».

Відповідно до ст. 2, спільної для Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року, ці конвенції, як і інші акти законів і звичаїв війни (міжнародного гуманітарного права), застосовуються до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни, у тому числі до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 11 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року (далі ДП І), фізичному і психічному стану здоров`я і недоторканності осіб, що перебувають під владою супротивної сторони, або затриманих чи яким-небудь іншим чином позбавлених свободи, не повинно завдаватися шкоди шляхом якоїсь невиправданої дії або бездіяльності. Будь-яка навмисна дія чи навмисна бездіяльність, що серйозно загрожують фізичному чи психічному стану або недоторканності будь-якої особи, яка перебуває під владою супротивної сторони, до котрої вона не належить, є серйозним порушенням цього Протоколу.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 43 ДП І особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, є комбатантами, тобто вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 44 ДП І всі комбатанти зобов`язані додержувати норм міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів, порушення цих норм не позбавляє комбатанта його права вважатися комбатантом. Також для сприяння посиленню захисту цивільного населення від наслідків воєнних дій комбатанти зобов`язані відрізняти себе від цивільного населення в той час, коли вони беруть участь у нападі або у воєнній операції.

Згідно з ст. 48 ДП І для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.

Згідно з ст. 50 ДП І у разі сумніву щодо того, чи є яка-небудь особа цивільною особою, вона вважається цивільною особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 ДП І цивільне населення й окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 51 ДП І цивільне населення як таке, а також окремі цивільні особи не повинні бути об`єктом нападів.

Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 75 ДП І та до ст. ст. 3, 32 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 (далі Конвенції) заборонені в будь-який час і в будь-якому місці насильство над життям, здоров`ям і фізичним та психічним станом осіб, що перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті, зокрема вбивство та будь-яке інше брутальне поводження з військових властей.

Також відповідно до п. а ст. 3 ст. 85 ДП І перетворення цивільного населення або окремих цивільних осіб на об`єкт нападу є серйозним порушенням цього Протоколу, коли вони вчиняються навмисне на порушення відповідних положень цього Протоколу і є причиною смерті або серйозного тілесного пошкодження чи шкоди здоров`ю.

Разом з цим, ст. 31 Конвенції передбачено, що жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей.

При цьому, в ст. 32 Конвенції зазначено, що її сторони спеціально дають згоду на те, що їм забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Відповідно ст. 147 Конвенції серйозні порушення становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, які умисно спричиняють великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`ю, нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.

Також відповідно до ст 8 (2) (а) (іі) (ііі), (б) (і) (х) Римського статуту Міжнародного кримінального суду грубі порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, а саме, будь-яке з таких діянь проти осіб або майна, що охороняються згідно з положеннями відповідної Женевської конвенції, зокрема: катування або нелюдське поводження; умисне заподіяння сильних страждань або тяжких тілесних ушкоджень чи шкоди здоров`ю; умисне спрямування нападів на цивільне населення як таке або на окремих цивільних осіб, що не беруть безпосередньої участі у воєнних діях; заподіяння особам, які перебувають під владою ворожої сторони, фізичного каліцтва, які призводять до смерті або серйозно загрожують здоров`ю такої особи, є воєнними злочинами.

Так, ОСОБА_5 обвинувачується у тому, що, будучи військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка входила станом на лютий березень 2022 року в угрупування військ (сил) «Восток» зс рф, т.зв. «польову пошту в/ч НОМЕР_2 » та будучи відрядженим з 04.03.2022 до військової частини в/ч « НОМЕР_2 », до складу якої входила ІНФОРМАЦІЯ_5 (в/ч НОМЕР_3 ), обіймаючи посаду начальника штабу та заступника командира 2 самохідно-артилерійського дивізіону, сержант, усвідомлюючи існування міжнародного збройного конфлікту, 10 березня 2022 року, приблизно о 14.00 год., більш точний час органом досудового розслідування не встановлено, перебуваючи в польовій палатці, у невстановленому органом досудового розслідуванні місці, на території села Обуховичі Вишгородського району Київської області, будучи озброєним автоматичною вогнепальною зброєю АК-74 та одягненим у військову форму зс рф кольору «Флора», в порушення вимог ст. ст. 11, 44, 48, 51, 75, 85 ДП І, ст. ст. 3, 31, 32, 147 Конвенції, діючи умисно, усвідомлюючи, що ОСОБА_6 є цивільною особою у розумінні ст. 50 ДП І, тобто особою, яка є громадянином України, на момент події у складі Збройних Сил України чи інших військових формувань України не перебував, жодної зброї не мав, участі у бойових діях не брав, до таких дій не готувався, був одягнений у цивільний одяг та яка перебуває під захистом міжнародного гуманітарного права та яка не повинна бути об`єктом нападів, позбавив його волі та вдарив прикладом автомата АК-74 в зону обличчя, а також проводив незаконний допит, після чого наніс останньому удар зазначеним автоматом з прикріпленим до нього внизу штик-ножем в зону правого стегна та упродовж 10-15 хв. безперервно наносив удари прикладом автомата АК-74 з усіх боків по тілу і голові потерпілого.

Унаслідок указаних умисних дій військовослужбовця зс рф ОСОБА_5 цивільній особі ОСОБА_6 нанесено тілесні ушкодження у вигляді відкритих глибоких ран в ділянці правого стегна та в проекції лівого плечового суглобу, а також численні забої по всьому тілі, що спричинило останньому кровотечу та сильний фізичний біль, а також психологічні та моральні страждання.

Отже, військовослужбовець зс рф ОСОБА_5 своїми умисними діями, що виразились у здійсненні катування (тортур) ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вчинив жорстоке поводження з цивільним населенням, чим порушив вимоги ст. ст. 11, 44, 48, 51, 75, 85 Додаткового протоколу І Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів та ст. ст. 3, 31, 32, 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року.

Таким чином, ОСОБА_5 , вчинив кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 438 КК України, яке полягало у жорстокому поводженні з цивільним населенням.

2. Позиція сторін.

Прокурор ОСОБА_3 просила суд, визнати ОСОБА_5 винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 11 років.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4 , просив призначити покарання обвинуваченому більш м`яке, в межах санкції статті.

3. Розгляд справи за відсутністю обвинуваченого (in absentia).

3.1. Аналіз дотримання прав підозрюваного на захист та доступ до правосуддя в межах спеціального досудового розслідування.

При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з ІНФОРМАЦІЯ_6 з надання безоплатної вторинної правової допомоги: адвоката ОСОБА_4 (доручення № 044-260002820 від 04.03.2025 року), який був захисником на стадії досудового розслідування та на стадії судового провадження і обізнаний з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування.

Відповідно до ухвали суду від 27.08.2025 вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.

При цьому повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_5 , а також інформацію про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України шляхом опублікування повістки про виклик на офіційному сайті ІНФОРМАЦІЯ_7 і в газеті «Урядовий кур`єр», а також шляхом опублікування на офіційному сайті ІНФОРМАЦІЯ_8 , однак у судові засідання обвинувачений не з`являвся.

Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до слідчого (прокурора) та суду, направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що ОСОБА_5 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя.

Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безоплатно.

Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_5 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.

Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед судом та захищати себе безпосередньо в суді, а так само свідчить про його наміри на ухилення від кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 4 ст. 349 КПК України, допит обвинуваченого в судовому засіданні не здійснювався.

Захисник у судовому засіданні зазначив, що не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим і з`ясувати в нього правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Захисник обвинуваченого здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого: приймав участь у допиті потерпілого, свідків та дослідженні письмових доказів, виступав у дебатах.

Враховуючи наведене, з урахуванням здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, суд вважає, що під час досудового розслідування та судового розгляду вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого ОСОБА_5 на захист та доступ до правосуддя.

При цьому суд зауважує, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений ОСОБА_5 був поінформований належним чином про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

27 лютого 2025 року старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України, майором юстиції ОСОБА_7 складено повідомлення про підозру ОСОБА_5 у кримінальному провадженні по справі та оприлюднено її разом з повістками про виклик ОСОБА_5 на 19.05.2025, 20.05.2025, 21.05.2025 до слідчого у газеті «Урядовий кур`єр» та на сайті офісу ІНФОРМАЦІЯ_9 .

04 березня 2025 року старшим слідчим 1 відділу слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області капітаном поліції ОСОБА_8 , винесено постанову про залучення захисника за призначенням для підозрюваного. Залучено захисника, адвоката ОСОБА_4 .

Постановою старшої слідчої в ОВС СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_7 від 13.03.2025 року ОСОБА_5 оголошено в державний та міжнародний розшуки.

05 травня 2025 року ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №22023101110000156 від 14 лютого 2023 року по обвинуваченню ОСОБА_5 за вчинення ним кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України. У зв`язку із здійсненням спеціального досудового розслідування, 08.05.2025, відповідно до вимог ст. 297-5 КПК України, у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження газету «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора опубліковано повідомлення про здійснення спеціального досудового розслідування.

14 травня 2025 року на офіційних веб-сайтах газети «Урядовий кур`єр» та ІНФОРМАЦІЯ_8 опубліковано повідомлення про завершення досудового розслідування, відкриття й надання доступу до матеріалів досудового розслідування та про виклик підозрюваного ОСОБА_5 до слідчого СУ ГУ СБУ у м. Києві та Київській області на 19.05.2025, 20.05.2025, 21.05.2025 для проведення за його участю процесуальних дій, однак останній не з`явився та не повідомив про причини неявки.

15 травня 2025 року про завершення досудового розслідування у порядку ч. 8 ст. 135 КПК України повідомлено захисника підозрюваного адвоката ОСОБА_4 , якому надано доступ до матеріалів досудового розслідування.

08 травня 2025 слідчими суддями ІНФОРМАЦІЯ_10 винесено ухвали, відповідно до яких відносно підозрюваного ОСОБА_5 обрано запобіжних захід у вигляді тримання під вартою та надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні, повідомлення про це, разом з повістками про виклик на 19.05.2025, 20.05.2025, 21.05.2025, оприлюднені в газеті «Урядовий кур`єр» та на сайті ІНФОРМАЦІЯ_8 .

3.2. Аналіз дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя в межах спеціального судового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.

Оскільки АТ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » припинено приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до російської федерації, судом здійснювалось повідомлення обвинувачених про дату та час розгляду справи шляхом публікації у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 цього Кодексу та на офіційному веб-сайті суду.

Водночас, за змістом ч. 8 ст.135 КПК України передбачено, що повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної ВР України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_8 .

У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).

Зазначені положення процесуального закону судом були дотримані.

Зважаючи на правила ст. 42, 135 КПК України, дотримання прав особи, яка тимчасово не проживає за місцем реєстрації або переховується від органів досудового розслідування, полягає не в обов`язку інших осіб, якими отримано процесуальний документ, призначений для неї, повідомити про надходження процесуального документу, а в тому, що про наявність цих процесуальних документів особа може дізнатися не тільки від правоохоронних органів чи суду, а й з інших, доступних для неї джерел.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 52 КПК України участь захисника у цьому кримінальному провадженні є обов`язковою, але з моменту прийняття відповідного процесуального рішення.

Захисник, адвокат ОСОБА_4 , здійснював захист під час досудового розслідування за призначенням на підставі постанови про залучення захисника для підозрюваного, винесеної слідчим, а також під час судового провадження.

Захисник ОСОБА_4 був присутнім під час судового провадження, виявляв активну позицію стосовно захисту обвинуваченого, приймав участь у допиті потерпілого, свідків та у судових дебатах.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні, посилаючись на відсутність можливості узгодити позицію захисту зі своїм підзахисним, просив суд вирішити справу на підставі зібраних по ній доказів, надати їм належну правову оцінку і ухвалити справедливе, законне та обґрунтоване рішення.

Підсумовуючи наведене вище, суд вважає, що як стороною обвинувачення, так і судом були здійснені всі можливі заходи із забезпечення дотримання прав підозрюваного/обвинуваченого під час проведення досудового розслідування та судового провадження.

Суд, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходить з наступного в своїх висновках.

Судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що 24.02.2022 о 05 год. 00 хв. президент рф оголосив своє рішення про початок спеціальної військової операції в Україні та збройними силами рф здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.

Відповідно до положень статті 33 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, пограбування забороняється, а згідно ст. 4 цієї ж Конвенції особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у порушенні законів та звичаїв війни, що передбачене міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а саме порушенні ст. 33 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, що полягало у жорстокому поводженні з цивільним населенням, за обставин викладених в обвинувальному акті та визнаних судом доведеними підтверджується сукупністю зібраних в кримінальному провадженні та досліджених в судовому засіданні доказів.

4. Досліджені судом докази.

4.1. Показання потерпілого та свідків.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 пояснив, що зранку, 10.03.2022, він разом з своїм сусідом ОСОБА_9 , поїхали на власному транспортному засобі ОСОБА_6 марки ВАЗ 21080 з державним номером НОМЕР_4 до с. Обуховичі Вишгородського району Київської області з метою відвідати родича: ОСОБА_10 , а також взяти в нього продукти харчування.

Приблизно о 13:00 год. вони виїхали з с. Болотня та під`їжджаючи ближче до повороту на с. Обуховичі побачили блокпост, де стояло приблизно 15 озброєних військовослужбовців зс рф та ворожий БТР, останні зупинили вказаний транспортний засіб, витягли їх з машини та поклали обличчям до землі, провели обшук транспортного засобу, та їх, особисто.

В подальшому, його та ОСОБА_11 доставили до армійської палатки, де ОСОБА_5 допитував його, а також застосовував фізичне насильство шляхом нанесення останньому удару автоматом АК-74 з прикріпленим до нього внизу штик-ножем в зону правого стегна, що спричинило глибокий розріз ділянки стегна та велику кровотечу. Біль був дуже сильним, а потім, повторно ОСОБА_5 вдарив його прикладом автомату з метою надання останнім інформації щодо мети приїзду. ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем зс рф, упродовж 10-15 хв. безперервно наносив йому удари прикладом автомата АК-74 з усіх боків по тілу і голові, що завдавало сильного фізичного болю.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_9 пояснив, що 10.03.2022 разом з ОСОБА_6 вирішили поїхати на автомобілі ОСОБА_6 до с. Обуховичі Вишгородського району Київської області по продукти харчування. На блок-посту були зупинені військовослужбовцями рф, які витягнули їх з машини та почали проводити огляд. Також проводили обшук транспортного засобу.

В подальшому, їх доставили до армійської палатки, де один з військовослужбовців допитував ОСОБА_6 , а також застосовував до нього фізичне насильство шляхом нанесення останньому удару автоматом АК-74 з прикріпленим до нього внизу штик-ножем в зону правого стегна, що спричинило глибокий розріз ділянки стегна та велику кровотечу. Згодом повторно вдарив ОСОБА_6 прикладом автомату з метою надання останнім інформації щодо мети приїзду.

Також, ОСОБА_9 показав, що військовослужбовець зс рф упродовж 10-15 хв. безперервно наносив удари прикладом автомата АК-74 з усіх боків по тілу і голові потерпілого, що завдавало останньому сильного фізичного болю.

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_12 пояснила, що 10.03.2022 її чоловік ОСОБА_6 разом із сусідом виїхали до с. Обуховичі Вишгородського району Київської області по продукти харчування і декільки днів його не було дома. Через деякий час, вона зустріла ОСОБА_9 , який повідомив, що її чоловіку орки нанесли тілесні ушкодження та забрали на свою територію, а він, ОСОБА_11 , втік.

4.2. Письмові докази:

Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023101110000156 про внесення 14.02.2023 року відомостей про кримінальне правопорушення з правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 438 КК України за фактом вчинення дій, які пов`язані з жорстоким поводженням з цивільним населенням;

Повідомленням начальника 1 відділу слідчого управління Головного управління ОСОБА_13 про початок досудового розслідування від 15.02.2023 року, з якого слідує, що з кінця лютого 2022 по березень 2022 року представники збройних формувань російської федерації, іррегулярних незаконних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією під час перебування в с. Обуховичі Вишгородського району Київської області жорстоко поводились з цивільним населенням, застосували засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, вчинювали інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародним правом, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддавали накази про вчинення таких дій. Так, до вказаної протиправної діяльності причетний громадянин рф ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовслужбовець зс рф в/ч НОМЕР_1 , начальник штабу та заступник командира 2 самохідно-артилерійського дивізіону;

Повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення від 27.02.2025 року, з якого слідує, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , огошено підозру за ч. 1 ст. 438 КК України (жорстоке поводження з цивільним населенням);

Протоколом огляду від 28.02.2023 із залученнмя спеціаліста, з якого слідує, що здійснено огляд мережі Інтернет «Вконтакте» та оглянуто Web-сторінки з інформацією про ОСОБА_5 (його місце проживання, номер мобільного телефону, ідентифікаційний номер IDпрофілю сторінки тощо);

Протоколом огляду від 27.07.2023, відповідно до якого здійсненого огляд мережі Інтернет «Вконтакте» та оглянуто Web-сторінки з інформацією про ОСОБА_5 (його місце проживання, номер мобільного телефону, ідентифікаційний номер IDпрофілю сторінки тощо);

Протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 31.10.2023 року та від 15.11.2023 року за участю потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_9 , відповідно до яких останні впізнали військовслужбовця ОСОБА_5 ;

Протоколами проведення слідчих експериментів від 21.03.2024 та від 21.03.2024 між потерпілим ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_9 ;

Протоколом огляду від 06.12.2023, відповідно до якого проведено огляд публікації на офіційній Інтернет-сторінці (сайті) «Воєнні злочини», в якій міститься інформація про підрозділ 36-загальновійськової армії рф, які перебували на території Київської області;

Протоколом огляду від 02.11.2024, відповідно до якого встановлено, що на різних сайтах ( ІНФОРМАЦІЯ_12 » та інших) міститься інформація про викладений пост від авторів, що до складу в/ч НОМЕР_2 відноситься ІНФОРМАЦІЯ_13 ;

Висновком експерта № 31/осв від 26.12.2023 року, з якого слідує, що при огляді у ОСОБА_6 виявлено два рубці в ділянці правого стегна, рубець в проекції лівого плечового суглобу. Вказані рубці є наслідками загоєння ран вторинним натягом, які утворились в термін більше 1,5 року до моменту огляду при виконанні цієї експертизи в результаті не менше 3-х прямих дій предмету (ів), яким(и) міг (могли) бути штик-ніж на який вказує потерпілий;

Висновоком судово-психіатричного експерта № 316 від 05.03.2025, відповідно до якого встановлено психологічні та моральні страждання ОСОБА_6 внаслідок вчиненя стосовно нього злочину, зазначеного в обставинах обвинувального акта;

Протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 06.11.2024, з якого слідує, що проведено тимчасовий доступ до речей і документів: до оператора мобільного зв`язку ПРАТ « ІНФОРМАЦІЯ_14 » з доступом до відомостей про абонентський номер телефону потерпілого, відповідно до якого встановлено, що потерпілий перебував з 01.01.2022 по 03.05.2022 на території Вишгородського та Іванківського районів;

Також встановлено особу військовослужбовця, який причетний до вчинення вказаного кримінального правопорушення, а саме, - ОСОБА_5 ;

Відповідно до листа УКР ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 14.03.2023 № 51/1/4-6809 на виконання доручення слідчого від 24.07.23 № 51/12-4313 встановлено, що ОСОБА_5 гром. рф: паспорт серії НОМЕР_5 , виданий 30.07.2008 ІНФОРМАЦІЯ_15 , ІПН: НОМЕР_6 ), використовує наступні номери моб. телефонів: НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , а також користується наступною соціальною мережею «Вконтакте, посилання на профіль: ІНФОРМАЦІЯ_16 .

Також встановлено, що ОСОБА_5 04.03.2022 відряджений з ІНФОРМАЦІЯ_17 (в/ч НОМЕР_1 ) до в/ч НОМЕР_2 (умовне найменування: «польова пошта в/ч НОМЕР_2 »), до складу якої, також входила ІНФОРМАЦІЯ_18 , яка переміщувалася з території Гомельської області республіки білорусь по території Вишгородського району Київський області маршрутом: «Чорнобиль-Іванків-Бородянка»;

Відповідно до листа УКР ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 25.11.2024 № 51/1/4-8163 на виконання доручення слідчого від 13.09.2024 № 51/12-6516 та протоколу огляду за участю спеціаліста від 25.11.2024 встановлено інформацію на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_19 » стосовно приналежності Туркіна до 39 ОМТ бригади;

Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_20 від 29.03.23 № 116/2/3/4663 у березні 2022 року на території с. Обуховичі перебувала БТГР ІНФОРМАЦІЯ_5 (в/ч НОМЕР_3 ), пункт постійної дислокації АДРЕСА_2 забайкальського краю;

Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_21 від 13.09.2024 за № 51/12-6515 в/ч НОМЕР_2 (умовне найменування: «польова пошта»), до складу якої, також входила ІНФОРМАЦІЯ_18 .

Прокурором також долучено у судовому засіданні документи, що підтверджують вжиті заходи щодо виклику обвинуваченого ОСОБА_5 та повідомлення останнього про вчинення стосовно нього процесуальних дій та забезпечення останнього правами на захист.

Інші досліджені судом та долучені до матеріалів справи документи з матеріалів кримінального провадження (Витяги з ЄРДР, постанови, листи, доручення, ухвала слідчого судді про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, супровідні листи, та інші), не підтверджують і не спростовують винуватість ОСОБА_5 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, однак підтверджують дотримання кримінального процесуального законодавства при проведенні досудового розслідування та допустимість отриманих в ході його проведення доказів.

Усі перераховані джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

5. Аналіз пред`явленого прокурором обвинувачення.

Прокурором пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, яка є бланкетною нормою. «Міжнародно-правова» бланкетність у кожному конкретному випадку потребує звернення до правил та звичаїв ведення війни, які повинні містити посилання на норми, статті і правила конвенцій, додаткових протоколів до конвенцій або норми звичаєвих правил, що наповнюють зміст об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 438 КК України.

За диспозицією частини 1 ст. 438 КК України законодавець кримінально-караними визначив наступні діяння: 1) жорстоке поводження з військовополоненими 1.2) або цивільним населенням, 2) вигнання цивільного населення для примусових робіт, 3) розграбування національних цінностей на окупованій території, 4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, 5) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВР України, 6) а також віддання наказу про вчинення таких дій.

Отже, стосовно обвинуваченого має бути встановлено елементи міжнародних злочинів, а саме контекстуальні та спеціальні.

У Додатку до IV Конвенції «Про закони і звичаї війни на суходолі» від 18.10.1907 зазначено, що сімейна гідність і права, життя фізичних осіб і приватна власність, а також релігійні переконання і обряди повинні поважатися. Приватна власність не підлягає конфіскації, а мародерство офіційно забороняється.

ч. 2 ст. 33 Конвенції від 12.08.1949 «Про захист цивільного населення під час війни», де пограбування забороняються.

ст. 147 Конвенції серйозні порушення, про які йдеться у Конвенції, становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.

IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та IV Конвенція «Про закони і звичаї війни на суходолі» від 18.10.1907, є міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Не кожне порушення норм міжнародного гуманітарного права (далі - МГП) свідчитиме про вчинення воєнного злочину, оскільки таке порушення має становити його «серйозність».

Ознака вчинення дій, що вважаються серйозними порушеннями норм МГП становить:

грубе порушення норм договірного права (конвенцій й протоколів до них, а також грубі порушення звичаєвих норм МГП);

такі дії мають посягати на найважливіші принципи МГП, тобто порушувати норму, яка передбачає захист найважливіших цінностей, при цьому його наслідки повинні бути трагічними для жертви;

такі дії можуть вважатися воєнними злочинами незалежно від настання наслідків.

МГП спеціально призначене для регулювання збройних конфліктів. Як таке, воно містить детальні положення, що регулюють засоби та методи ведення бойових дій, а також захист осіб та об`єктів, які потрапили під владу сторони, що воює. Щойно виникає збройний конфлікт, будь-які дії, вчинені з причин, пов`язаних із цим конфліктом, повинні відповідати МГП.

Поняття збройного конфлікту відсутнє у договірному міжнародному праві. Втім, послуговуються поняттям, яке було визначено рішенням Апеляційної палати Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії (далі - МТКЮ) у справі «The Prosecutor v. Dusko Tadic» від 02.10.1995, у пункті 70 якого говориться про те, що збройний конфлікт існує тоді, коли має місце застосування збройної сили між Державами або тривале збройне насильство між урядовими силами та організованими збройними групами, або між такими групами в межах Держави. Міжнародне гуманітарне право застосовується з моменту початку таких збройних конфліктів і виходить за межі припинення військових дій, поки не буде укладено мир; або, у випадку внутрішніх конфліктів, допоки не буде досягнуто мирного врегулювання конфлікту. До цього моменту міжнародне гуманітарне право продовжує застосовуватися на всій території ворогуючих Держав або, у випадку внутрішніх конфліктів, на всій території, яка перебуває під контролем однієї сторони, незалежно від того, чи відбуваються там фактичні бойові дії чи ні.

Міжнародний характер збройного конфлікту обумовлюється тим, що він відбувається між Високими Договірними Сторонами Женевських конвенцій 1949 року, якими можуть бути лише держави.

Спільна ст. 2 для Женевських конвенцій 1949 року передбачає, що Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.

Традиційно держави висловлювали свій воєнний намір (animus belligerendi) через офіційні оголошення війни, які, ipso facto, встановлювали політичний стан війни і ставали причиною застосування права війни (jus in bello) між ними, навіть за відсутності відкритих бойових дій.

Вважається, що міжнародний збройний конфлікт виникає з того моменту, коли держава використовує збройні сили проти іншої держави, незалежно від причин чи інтенсивності протистояння, і незалежно від того, чи офіційно оголошено чи визнано політичний стан війни.

Існування міжнародного збройного конфлікту визначається, передусім, тим, що насправді відбувається.

У суду немає сумнівів в розумінні обвинуваченим ОСОБА_5 факту незаконного перетину державного кордону України, участь у військовій агресії проти України, враховуючи показання потерпілого та свідків, що обвинувачений та його співслужбовці перебували у військовій формі, зі зброєю, на військовій техніці та надані письмові докази перебування обвинуваченого у складі збройних сил російської федерації.

Положеннями Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 закріплений статус осіб, які перебувають під захистом, та яким має бути поводження з ними, зокрема містяться положення, спільні для територій сторін конфлікту та для окупованих територій.

Так, статтею 27 передбачено, що особи, які перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.

Сторона конфлікту, під владою якої є особи, які перебувають під захистом, як говорить про це стаття 29, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників.

Особами, що перебувають під захистом ЖК IV від 12.08.1949, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є (ст. 4).

Будь яких доказів того, що потерпілий ОСОБА_6 брав в активній чи пасивній формі участь в бойових діях, належав до складу збройних сил України, або склав зброю, учасниками судового провадження не надано, а тому суд вважає поза розумним сумнівом перебування потерпілого зі статусом захищеної особи у складі цивільного населення.

Показання потерпілого ОСОБА_6 суд вважає послідовними та логічними, суттєвих відмінностей його показань від наведеного обвинувачення не встановлено, фактично його показання є єдиним прямим джерелом доказів, а тому мають бути детально проаналізовані.

Суд, дослідивши за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, розглянувши наявні докази, з огляду на належне повідомлення обвинуваченого про судовий розгляд, характер обвинувачення та забезпечення його права на захист захисником, вважає за можливе прийняття обвинувального вироку у справі.

Сукупність показань потерпілого, свідків у співставленні з наявними в справі письмовими доказами, які узгоджуються між собою, є цілком змістовними та дозволяють скласти цілісний сюжет реконструйованої ними події. Підстав для піддання сумніву достовірності показань допитаних у судовому засіданні осіб судом не встановлено.

Будь яких порушень процесуального закону під час руху кримінального провадження на всіх стадіях процесу, які були б підставою для визнання доказів неналежними чи не допустимими не виявлено.

Вирішуючи питання щодо надання юридичної оцінки діям обвинуваченого ОСОБА_5 , суд виходить з того, що ст. 27 Конвенції визначено право цивільних осіб, за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі. Відповідно до ст. ст. 31-32 Конвенції, забороняється, зокрема: жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей; застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей. Відповідно до ст. 33 Конвенції пограбування та репресалії стосовно осіб, які перебувають під захистом, і їхнього майна забороняються.

Суд вважає, що діяння, яке вчинене обвинуваченим, становить серйозне порушення міжнародного гуманітарного права, прокурор надав суду істотні докази та достатні пояснення стосовно обставин порушення законів та звичаїв війни обвинуваченим. Суд, дотримуючись вимог ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину доведеною, що ніяк не можна вважати припущенням суду, а є сукупністю вагомих підстав для прийняття відповідного процесуального рішення.

У зв`язку з чим, є достатньо підстав для обвинувачення ОСОБА_5 у жорстокому поводженні з цивільним населенням, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, а також порушенні ним вимог ст. ст. 11, 44, 48, 51, 75, 85 Додаткового протоколу І Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів та ст. ст. 3, 31, 32, 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року.

Обставин, які згідно статті 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Обставин, які згідно статті 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Судом при призначенні покарання враховуються вимоги статті 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Обираючи обвинуваченому ОСОБА_5 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України віднесене до категорії особливо тяжких злочинів, фактичні обставини його вчинення (час, місце, спосіб, наслідки, характер та інтенсивність протиправних дій), форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, яке являється злочином проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, порушення законів і звичаїв ведення війни і становить значну суспільну небезпеку з огляду на дику та варварську поведінку обвинуваченого у сучасному світі, що не може мати місця у 21 сторіччі та нівелює, зводить нанівець всі досягнення сучасної цивілізації в області миру та гуманності людства; дані про особу обвинуваченого, який хоча і не притягувався до кримінальної відповідальності і органу досудового розслідування не вдалося здобути даних щодо особи обвинуваченого, але його протиправні дії характеризують його як особу, позбавлену будь-яких моральних принципів, співчуття, совісті й свідчать про ігнорування ним норм не тільки міжнародного права, а й норм людського співжиття, повне знецінення в його свідомості життя інших людей, презирливе ставлення до їх страждань як фізичних, так і моральних; відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, суд дійшов висновку про необхідність призначити обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі в розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 438 КК України, що в даному випадку є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів.

На думку суду таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Запобіжний захід у цьому кримінальному провадженні обвинуваченому обирався у вигляді тримання під вартою, однак обвинувачений ОСОБА_5 не був затриманий та доставлений до слідчого судді для розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв`язку з чим строк відбування покарання слід рахувати із моменту затримання обвинуваченого у порядку виконання цього вироку.

Крім цього, положення ст. 373 КПК України не зобов`язують суд під час ухвалення вироку оголошувати засудженого у розшук, тим більше, що у цьому випадку судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) в порядку спеціального судового провадження.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Речові докази у даному кримінальному провадженні відсутні.

Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні вирішити відповідно до ст. 122 КПК України.

Суд, керуючись ст. ст. 94, 135, 139, 297-1, 297-5, 323, 368, 370, 374, 615 КПК України,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України та призначити йому покарання у виді 11 (одинадцять) років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання.

ОСОБА_5 залишити незмінним запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Іванківський районний суд Київської області протягом 30 (тридцяти) днів з моменту його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Згідно з ч. 3 ст. 400 КПК України, якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених ст. 399 КПК України.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.

Згідно ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно

Копію вироку видано «____» _______ 20 ___ року

Вирок набрав законної сили «____» ______ 20 ___ року

Суддя ОСОБА_14