Рішення № 132856631, 09.12.2025, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/16986/25

Провадження № 2/686/5772/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2025 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд

Хмельницької області в складі:

головуючого судді Палінчака О.М.,

за участю секретаря судового засідання Цибульської Г.В.,

представника відповідача Ленчика В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України (представник Офіс Генерального прокурора) про відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

13 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна визначивши її представником Офіс Генерального прокурора, про відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконних рішень та бездіяльності посадових осіб держави Україна, що привело до порушення його Конвекційного права на ефективний засіб юридичного захисту внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження № 42023242260000034 в порядку ч. 1 ст. 23 та ст. 1174 ЦК України, ст. 56 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що в провадженні дізнавачів Головного управління національної поліції в Хмельницькій області знаходилось кримінальне провадження № 42023242260000034 про вчинення директором Державного підприємства «Радгосп «Лісовогринівецький» Лежанським Василем Васильовичем кримінального правопорушення щодо невиплату позивачу заробітної плати. Незважаючи на очевидність кримінального правопорушення та особу, яка його вчинила, а саме директор ДП «Радгосп «Лісовогринівецький» Лежанський В.В., персональні відомості про його особу містяться в ЄДРПОУ, службові і посадові особи Хмельницької обласної прокуратури та ГУНП в Хмельницькій області, з особливою зухвалістю та винятковим цинізмом роблять видимість розслідування даного кримінального правопорушення, оскільки всупереч статті 6 КПК України директор ДП «Радгосп «Лісовогринівецький» ОСОБА_2 в них перетворився на невідому особу. Такі дії дізнавача та групи процесуальних прокурорів є триваючим катуванням позивача як споконвічного українця, зухвалим і цинічним порушенням його прав та його людської гідності, оскільки нічим іншим це пояснити неможливо.

Надмірна тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною, є очевидною і не потребує доказування (одна відома особа, а саме директор ДП «Радгосп Лісовогринівецький» ОСОБА_2 і один факт вчинення ним кримінального правопорушення).

Строк досудового розслідування проступків становить один календарний рік.

Проте, розслідування триває з 06 червня 2023 року і на дату звернення до суду позивача з позовною заявою у 2025 році становить два роки та є неефективним.

За такий строк орган досудового розслідування мав би звернутися до суду з обвинувальним актом, оскільки директор ДП «Радгосп Лісовогринівецький» ОСОБА_2 в змові з працівниками національної поліції та наданих йому гарантій безкарності судовою гілкою влади держави Україна не тільки не виконує рішення суду, а й не збирається його взагалі виконувати.

Внаслідок неефективного розслідування кримінального провадження особами, які здійснюють свої офіційні повноваження, порушено права позивача та завдано йому моральної шкоди. Надмірна тривалість кримінального провадження привела до моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом ділової репутації і т.д.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просить суд стягнути з Держави Україна на його користь п`ятнадцять п`ять мільйонів гривень моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконних рішень та бездіяльності службових осіб держави Україна, що призвело до порушення його Конвекційного права на ефективний засіб юридичного захисту внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження № 42023242260000034 в порядку ч. 1 ст. 23 та ст. 1174 ЦК України, ст. 56 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судові витрати та видатки і можливі податки, платежі та збори покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 17 червня 2025 року по справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

10 липня 2025 року від представника відповідача Офіс Генерального прокурора на запит суду надійшло наглядове провадження № 50-1300-25 за кримінальним провадженням № 42023242260000034 (копія якого долучена до матеріалів справи).

Ухвалою суду від 25 листопада 2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку,заяв чи клопотань до суду не подавав, в позовній заяві вказав, що у випадку його відсутності в судовому засіданні, не заперечив проти ухвалення рішення без його участі.

Представник відповідача Офісу Генерального прокурора Ленчик В.М. в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог з мотивів їх безпідставності та необґрунтованості.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані докази, оцінивши їх у сукупності та взаємозв`язку, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частина перша статті 2 ЦПК України передбачає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі представника Офіс Генерального прокурора, про відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконних рішень та бездіяльності посадових осіб Держави Україна, що призвело до порушення Конвекційного права на ефективний засіб юридичного захисту внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження № 42023242260000034, в порядку ч. 1 ст. 23 та ст. 1174 ЦК України, ст. 56 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Підставою позову про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 вказує те, що йому завдана моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях та переживаннях, які він переніс під час тривалого кримінального провадження №42023242260000034 про вчинення директором ДП «Радгосп «Лісовогринівецький» кримінального правопорушення за невиплату позивачеві заробітної плати. Розслідування триває з 06.06.2023 року і по дату звернення до суду з позовом, що становить два роки і є неефективним.

Так, у відділі дізнання Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області перебуває кримінальне провадження № 42023242260000034.

Під час досудового розслідування: здійснено тимчасовий доступ до речей та документів Головного управління ДПС у Хмельницькій області, Головного управління ПФУ у Хмельницькій області; отримано ухвалу Хмельницького міськрайонного суду про дозвіл на здійснення тимчасового доступу до речей та документів, що перебувають у володінні Державного підприємства «Радгосп «Лісовогринівецький», проте за юридичним місцем знаходження підприємство не знаходиться; отримано інформацію Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці; направлено запит до ВДВС Хмельницького відділу ДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про надання інформації по виконавчому провадженню; тощо.

Позивач вважає, що внаслідок неефективного розслідування вказаного кримінального провадження, порушено його права і завдано йому моральну шкоду, яку він оцінив у п`ятнадцять п`ять мільйонів гривень.

Згідно із частиною четвертою статті 58 ЦПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 року у справі № 641/8857/17 зазначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

У свою чергу, під компетенцією розуміють сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов`язків державного органу або посадової особи, що визначаються законодавством.

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21.08.2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18.12.2019 року у справі № 688/2479/16-ц) зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В силу ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких наведено у ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Як передбачено ч. 1 ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2024 року у справі № 463/1698/21 (провадження №61-9237св23) зроблено висновок, що «правовою підставою для відшкодування шкоди є не лише сам факт скасування процесуальних рішень, прийнятих прокурором або судом, а встановлення протиправності та систематичної бездіяльності слідчих або посадових осіб органів прокуратури, надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні та спричинених у зв`язку із цим негативних наслідків для позивачки.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово визначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень,були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини,через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону,фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст,значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення,а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі пособі строки поза зв`язком з конкретною правовою ситуацією,набором фактів,умов та обставин,за яких розгорталися події,не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути)правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк. Така правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 12-1393а17 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17) та від 27 лютого 2020 року у справі № 800/304/17».

Вказаний висновок також підтриманий Верховним Судом в постанові від 12.02.2025 у справі № 953/20085/21-ц.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, позивачем не надано жодного доказу протиправної бездіяльності Офісу Генерального прокурора.

На противагу цьому, представником позивача надано суду наглядове провадження № 50-1300-25 за кримінальним провадженням № 42023242260000034, зокрема про вжиті дізнавачем заходи, а тому матеріалами наглядового провадження спростовуються доводи позивача про бездіяльність відповідача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року в справі № 686/5244/21 зазначено, що: правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи діяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача.

Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Причинний зв`язок між цим діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц виснувала, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц виснувала, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не вказує, в чому саме виражається завдана йому моральна шкода, не наводить жодних розрахунків або обґрунтування визначеного в позовній заяві розміру відшкодування, не надає жодного доказу на підтвердження існування будь-яких негативних явищ, викликаних діями/бездіяльністю Офісу Генерального прокурора.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, суд, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони покликалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, висновує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Держави України (представник Офіс Генерального прокурора) про відшкодування моральної шкоди

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначено нормами ст. 141 ЦПК України.

Так, частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог понесені ним судові витрати йому не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України (представник Офіс Генерального прокурора) про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне рішення суду складено 19 грудня 2025 року.

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Офіс Генерального прокурора ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15.

Суддя О.М. Палінчак