Рішення № 132843080, 23.12.2025, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/1123/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про визнання протиправною та скасування постанови виконуючого обов`язки начальника державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» від 20 січня 2025 року про накладання дисциплінарного стягнення у вигляді догани на засудженого ОСОБА_1 .

В обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови позивач посилався на порушення відповідачем процедури її прийняття, що полягало у фактичному позбавленні позивача права на правничу допомогу при проведенні засідань дисциплінарної комісії Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» та відсутності кворуму комісії під час вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності згідно з оскаржуваною постановою. Крім цього, позивач вважає, що застосоване до нього дисциплінарне стягнення ґрунтується фактично лише на одному рапорті співробітника слідчого ізолятора, з яким ОСОБА_1 перебуває у неприязних стосунках, і при цьому жодними іншими доказами факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку не підтверджується.

Ухвалою суду від 25 березня 2025 року частково задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору; відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 968,96 грн до ухвалення судового рішення у даній справі; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано докази у відповідача.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано безпідставність доводів позову, якими позивач обгрунтовує протиправність оскаржуваної постанови. Зокрема, відповідач звертав увагу на те, що ним було враховано прохання позивача у наданні йому можливості скористатися правовою допомогою, у зв`язку з чим засідання дисциплінарної комісії було відтерміноване. Разом з цим таке прохання було заявлено позивачем безпосередньо під час проведення засідання комісії, який, до того ж, відмовлявся від отримання повідомлень про дату, час і місце проведення засідань дисциплінарної комісії, що, на думку відповідача, свідчить про виявлення ОСОБА_1 умисного уникнення бути присутнім на засіданнях комісії, у тому числі з використанням права на правову допомогу. Також відповідач вказав, що 20 січня 2025 року, тобто в день винесення оскаржуваної позивачем постанови, дисциплінарна комісія засідала повним складом, що свідчить про наявність кворуму та правомірність прийняття рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

У поданій до суду відповіді на відзив позивач вказав, що доводи відзиву не свідчать про законність оскаржуваної постанови, оскільки під час вирішення питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності його умисно було позбавлено права на правничу допомогу, а здійснення перенесення засідання комісії на три дні свідчить про створення перешкод у реалізації названого вище права.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджений вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2022 року до відбування покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років за вчинення злочину, передбаченого частиною 3 статті 186 Кримінального кодексу України.

З 28 листопада 2024 року позивач відбував покарання у Державній установі «Чернівецький слідчий ізолятор». 26 березня 2025 року ОСОБА_1 вибув плановою залізничною вартою для подальшого відбування покарання з ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» до ДУ «Одеська ВК (№14)». Вказане підтверджується довідкою Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» від 26 березня 2025 року.

13 січня 2025 року начальнику Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» подано рапорт про порушення засудженим ОСОБА_1 вимог Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України.

15 січня 2025 року уповноваженими особами ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» складено акт, в якому вказано, що засуджений ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився надавати будь-які пояснення.

Додатково 15 січня 2025 року старшим інспектором ВСВПР ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» було складено ОСОБА_1 повідомлення про проведення засідання дисциплінарної комісії 17 січня 2025 року о 10 год. 00 хв., від отримання якого позивач відмовився.

Вказаний вище рапорт від 13 січня 2025 року був предметом розгляду дисциплінарної комісії ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор», що підтверджується протоколом засідання комісії від 17 січня 2025 року №5.

Так, у протоколі зазначено, що засуджений камери №9 ОСОБА_1 під час видачі посилки в обладнаному для цього приміщенні вступив у словесну суперечку з представниками адміністрації установи, відмовився виконувати їх законні вимоги, перешкоджав проведенню обшуку без роздягання під час його виводу з камери, поводив себе зухвало та агресивно, принижував честь і гідність працівників СІЗО, емоційно розмахував руками, на неодноразові зауваження не реагував. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги, передбачені пунктами 2, 3, 4 глави 4 розділу І «Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України».

Крім цього, як вбачається зі змісту протоколу №5, під час засідання комісії, яке відбулося 17 січня 2025 року, ОСОБА_1 усно висловив бажання звернутися до адвоката з безоплатної правової допомоги для його захисту.

Заслухавши пояснення старшого інспектора відділу соціально-виховної та психологічної роботи ДУ «Чернівецький СІЗО», засудженого ОСОБА_1 та інших присутніх, дисциплінарною комісією вирішено відтермінувати проведення засідання дисциплінарної комісії щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з поданням ним заяви до Безоплатної правової допомоги про призначення йому захисника, терміном на дві доби.

17 січня 2025 року уповноваженою особою відповідача складено повідомлення про відтермінування проведення засідання відносно ОСОБА_1 терміном на дві доби та призначення наступного засідання дисциплінарної комісії 20 січня 2025 року о 10 год. 30 хв., однак від отримання таких повідомлень позивач також відмовився.

20 січня 2025 року дисциплінарною комісією ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» було проведено засідання про порушення ОСОБА_1 вимог, передбачених пунктами 2, 3, 4 глави 4 розділу І «Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», про що складено протокол №6.

Так, під час проведення засідання встановлено, що ОСОБА_1 свою провину у порушення вимог чинного законодавства не визнав, від надання письмових та усних пояснень відмовився в категоричній формі, поводив себе зухвало, на всі задані питання надавати відповідь відмовився.

Заслухавши пояснення старшого інспектора відділу соціально-виховної та психологічної роботи ДУ «Чернівецький СІЗО», засудженого ОСОБА_1 та інших присутніх, дисциплінарною комісією вирішено притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани за порушення встановленого розпорядку та за порушення встановлених заборон, передбачених пунктами 2, 3 глави 4 розділу І «Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України».

За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими, регулюються, зокрема, Кримінально-виконавчим кодексом України (далі КВК України в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до статті 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання (стаття 3 КВК України).

Частинами першою, другою, четвертою статті 7 КВК України встановлено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Статтею 9 КВК України визначені основні обов`язки засуджених, до яких належать, зокрема, виконання встановлених законодавством обов`язків громадян України, неухильне додержання правил поведінки, які передбачені для засуджених, заборона посягань на права і свободи, честь і гідність інших осіб; виконання встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань, ввічливе ставлення до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених.

Згідно з частиною другою статті 9 КВК України невиконання засудженими своїх обов`язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Відповідно до статті 131-1 КВК України дисциплінарним проступком особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, є протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань, вчинене цією особою. Персонал установи виконання покарань зобов`язаний довести наявність у діях чи бездіяльності особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, усіх ознак дисциплінарного проступку. Відсутність таких ознак виключає застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення.

Порядок та умови перебування у слідчих ізоляторах (далі - СІЗО) осіб, які тримаються під вартою, та окремих категорій засуджених, визначені Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 2019 року №1769/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 червня 2019 року №633/33604 (далі Правила №1769/5 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Пунктами 1, 2 глави 1 Розділу І Правил №1769/5 встановлено, що взаємовідносини персоналу СІЗО з ув`язненими та засудженими ґрунтуються на засадах взаємоповаги та розвитку позитивних відносин. Персонал СІЗО вживає всіх належних заходів для розвитку позитивних відносин із ув`язненими та засудженими, дотримуючись при цьому вимог законодавства.

Згідно з пунктом 1 глави 4 Розділу І Правил №1769/5 ув`язнені і засуджені мають право, зокрема, на ознайомлення з правилами внутрішнього розпорядку СІЗО персоналом СІЗО, одержання посилок (передач), бандеролей, грошових переказів.

Пунктом 2 глави 4 Розділу І Правил №1769/5 встановлено, що ув`язнені та засуджені зобов`язані, зокрема, додержуватися розпорядку дня, встановленого в СІЗО, виконувати законні вимоги адміністрації СІЗО та персоналу СІЗО. Не здійснювати умисних дій, що загрожують життю і здоров`ю інших осіб, а також принижують їх гідність; бути ввічливими між собою, а також з адміністрацією СІЗО та персоналом СІЗО; не вступати в суперечки з адміністрацією СІЗО та персоналом СІЗО, не принижувати їх гідність, не перешкоджати виконанню ними своїх обов`язків. На вимогу адміністрації СІЗО та персоналу СІЗО повідомляти свої прізвище, ім`я, по батькові.

Відповідно до пункту 3 глави 4 Розділу І Правил №1769/5 ув`язненим і засудженим забороняється, зокрема, порушувати правила поведінки та правила тримання під вартою; чинити опір законним діям персоналу СІЗО, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов`язків, підбурювати до цього інших ув`язнених і засуджених.

Порядок застосування заходів заохочення і стягнення до ув`язнених і засуджених встановлений главою 6 Розділу VIII Правил №1769/5.

Так, згідно з пунктами 2, 3 глави 6 Розділу VIII Правил №1769/5 застосування заходів заохочення має на меті здійснення виховного впливу на осіб, до яких ці заходи застосовуються, на основі об`єктивної оцінки додержання ними встановлених правил поведінки. Правом застосовувати в повному обсязі заходи заохочення і стягнення до ув`язнених та засуджених (за винятком переведення засуджених до приміщення камерного типу (одиночної камери)) користується начальник СІЗО або особа, яка виконує його обов`язки.

Відповідно до пункту 4 глави 6 Розділу VIII Правил №1769/5 перед накладенням стягнення питання про доцільність застосування стягнення до ув`язнених та засуджених вирішується на засіданні дисциплінарної комісії СІЗО, яка діє на постійній основі. Засідання дисциплінарної комісії є повноважним, якщо на ньому присутні більше половини її членів.

До складу дисциплінарної комісії входять начальник СІЗО, його перший заступник, заступники, а також начальники служб СІЗО, які за своїми посадовими обов`язками безпосередньо спілкуються з ув`язненими та засудженими. Очолює дисциплінарну комісію начальник СІЗО або особа, яка виконує його обов`язки.

На засідання дисциплінарної комісії запрошуються й інші особи, присутність яких є доцільною, для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності. Члени спостережних комісій на відповідній території мають право бути присутніми на засіданні дисциплінарної комісії та мають право дорадчого голосу.

Ув`язнений чи засуджений має бути письмово повідомлений про місце і час засідання дисциплінарної комісії не пізніше ніж за одну добу до його проведення. За письмовою заявою ув`язненого чи засудженого цей термін може бути продовжено, але не більш як на дві доби.

Ув`язнений чи засуджений під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії має право користуватися послугами захисника, адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правничої допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, за власним вибором, який представлятиме його інтереси під час засідання комісії. Якщо ув`язнений або засуджений не має доступу до цих осіб, адміністрація СІЗО зобов`язана надати йому можливість звернутися за отриманням правничої допомоги до суб`єктів надання такої допомоги.

Ув`язнений і засуджений та/або їх представники мають право: отримати інформацію про притягнення до відповідальності, у тому числі документи, що стосуються справи, не пізніш як за одну добу до початку засідання дисциплінарної комісії; бути присутніми на засіданні дисциплінарної комісії під час розгляду питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності; ознайомлюватися з матеріалами дисциплінарного провадження та особової справи, робити виписки, знімати копії з них; надавати пояснення, заперечення та заявляти клопотання в усному та письмовому вигляді, надавати докази; подавати клопотання не пізніш як за двадцять чотири години до визначеного часу засідання про залучення до засідання дисциплінарної комісії осіб, присутність яких є доцільною, для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності.

Матеріали про порушення доповідає на засіданні дисциплінарної комісії начальник відділення соціально-психологічної служби або особа, яка ініціювала притягнення до відповідальності, у присутності особи, яка вчинила порушення, та інших запрошених осіб.

Під час засідання дисциплінарної комісії заслуховуються пояснення ув`язненого чи засудженого та його представника, свідків, інших осіб, присутність яких є доцільною, для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності, адміністрації СІЗО, особи, яка ініціювала притягнення до відповідальності, та осіб, які мають право дорадчого голосу.

Рішення про притягнення до відповідальності приймається більшістю голосів членів дисциплінарної комісії. Результати розгляду дисциплінарною комісією питання про доцільність застосування стягнення до засудженого оформлюються відповідним письмовим рішенням.

Про заохочення і стягнення начальник СІЗО виносить постанову про заохочення (додаток 28) і постанову про накладення дисциплінарного стягнення (додаток 29). Про виявлене порушення вимог режиму посадова особа СІЗО складає вмотивований рапорт, який подає на розгляд адміністрації СІЗО. Облік таких рапортів здійснюється у журналі обліку рапортів про порушення ув`язненими і засудженими встановленого режиму тримання (додаток 30), що зберігається у черговій частині СІЗО (пункт 8 глави 6 розділу VIII Правил №1769/5).

Як свідчить зміст наявних у справі матеріалів, оскаржуваною в даній справі постановою від 20 січня 2025 року позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани за порушення пунктів 2, 3 глави IV розділу І Правил №1769/5.

Підставою порушення дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_1 з подальшим притягненням його до дисциплінарної відповідальності слугував рапорт уповноваженої особи ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» від 13 січня 2025 року, згідно з яким ОСОБА_1 від час видачі посилки в обладнаному для цього приміщенні вступив у словесну суперечку з представниками адміністрації установи, відмовився виконувати їх законні вимоги, перешкоджав проведенню обшуку без роздягання під час його виводу з камери, поводив себе зухвало та агресивно, принижував честь і гідність працівників СІЗО, емоційно розмахував руками, на неодноразові зауваження не реагував.

Дослідженням змісту протоколу засідання дисциплінарної комісії ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» від 20 січня 2025 року №6 судом встановлено, що з урахуванням обставин, наведених у рапорті від 13 січня 2025 року, характеристики засудженого ОСОБА_1 , невизнання останнім вини у вчиненому ним дисциплінарному правопорушенні, відмови від надання ним у категоричній формі усних та письмових пояснень та зухвалого погодження позивача з одночасною відмовою від надання відповідей на запитання дисциплінарної комісії, останньою 20 січня 2025 року і було прийнято рішення про притягнення засудженого ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани.

При цьому згідно зі встановленими обставинами позивач у ході здійснення дисциплінарного провадження не надавав дисциплінарній комісії доказів, які підтверджували би протилежне, або ж спростовували висновки дисциплінарної комісії ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор».

Не вказано про наявність таких і в позовній заяві.

Стосовно доводів позову про позбавлення позивача права на безоплатну правову допомогу під час проведення засідань дисциплінарної комісії, то такі суд оцінює критично з огляду на наступне.

Частиною другою статті 8 КВК України встановлено, що засудженому гарантується право на правову допомогу, конфіденційні юридичні консультації (побачення) із захисником (захисниками) у кримінальному провадженні, адвокатом (адвокатами), законним представником (законними представниками), який (які) представляє (представляють) особу під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, адміністративних, цивільних, господарських справ у суді, юристом (юристами), фахівцем (фахівцями) у галузі права, який (які) представляє (представляють) особу в Європейському суді з прав людини, захисником (захисниками), який (які) представляють особу в Міжнародному кримінальному суді, а також, якщо засуджений є неповнолітнім, - із своїм (своїми) законним представником (законними представниками).

Пунктом 1 глави 4 Розділу І Правил №1769/5 передбачено право ув`язнених і засуджених, зокрема, на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або тримання під вартою, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів тримання під вартою, оскарження їх до суду, отримання за особистою письмовою заявою в друкованому вигляді положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62, 63 Конституції України та інших встановлених законом прав затриманих або осіб, яких тримають під вартою, у тому числі право здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (тримання під вартою), право відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника.

Згідно з наявними у справі матеріалами засідання дисциплінарної комісії стосовно порушення ОСОБА_1 Правил №1769/5 на підставі рапорту уповноваженої особи ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» було призначено вперше на 17 січня 2025 року.

В ході проведення засідання, яке відбулося 17 січня 2025 року, позивач звернувся до дисциплінарної комісії із заявою про призначення йому захисника з метою надання йому безоплатної правової допомоги. За таких обставин дисциплінарною комісією було прийнято рішення про відтермінуванням проведення засідання терміном на дві доби.

Наведене свідчить про те, що відповідачем було надано позивачу можливість скористатися безоплатною правовою допомогою під час вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Водночас суд звертає увагу на те, що згідно з нормами глави VIII Правил №1769/5 термін продовження проведення засідання дисциплінарної комісії слідчого ізолятора не може перевищувати дві доби (абзац 4 пункту 4 глави 6 розділу VIII Правил №1769/5).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання наведеного вище абзацу 4 пункту 4 глави VIII Правил №1769/5 дисциплінарною комісією було відтерміновано проведення засідання відносно ОСОБА_1 терміном на дві доби.

Відтак, твердження позивача про умисне обмеження відповідачем строків отримання правової допомоги є безпідставними, оскільки нормами Правил №1769/5 не передбачено можливості відтермінування проведення засідання дисциплінарної комісії слідчого ізолятора на більший строк.

Крім цього суд зауважує, що позивачем не наведено жодних аргументів відносно того, яким чином залучення адвоката, уповноваженого на надання безоплатної правової допомоги, могло вплинути на хід розгляду відповідачем матеріалів дисциплінарного провадження про порушення позивачем Правил №1769/5. До матеріалів позову не надано жодних належних доказів, які могли б бути або повинні були бути подані позивачем з використанням при цьому права на безоплатну правову допомогу на спростування обставин вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного правопорушення, та які б суттєво впливали на результат прийнятого дисциплінарною комісією рішення. Розгляд дисциплінарною комісією матеріалів відносно ОСОБА_1 , навіть за умов лише його особистої присутності, не може нівелювати сам факт виявлених порушень та бути достатньою підставою для скасування прийнятої постанови.

Доводи позивача про відсутність кворуму на засіданні дисциплінарної комісії під час ухвалення постанови від 20 січня 2025 року суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Так, відповідачем додано до матеріалів відзиву наказ начальника ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» від 01 січня 2025 року №17/ОД-25, яким створено у названій установі дисциплінарну комісію у складі 8 осіб.

Як вбачається зі змісту постанови від 20 січня 2025 року, на засіданні дисциплінарної комісії ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» під час вирішення питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності були присутні 7 осіб зі складу комісії, визначених наказом від 01 січня 2025 року №17/ОД-25. Тобто, на момент ухвалення оскаржуваної позивачем постанови засідання дисциплінарної комісії було повноважним, з наявним кворумом для прийняття відповідного рішення.

Стосовно посилань позивача про порушення позивачем процедури проведення дисциплінарного провадження в частині того, що згідно з актом від 15 січня 2025 року, в якому вказано про відмову ОСОБА_1 від підписання рішення дисциплінарної комісії та постанови про накладення дисциплінарного стягнення, фактично засідання дисциплінарної комісії відбулося 15 січня 2025 року, а не 20 січня 2025 року, то суд бере до уваги доводи відзиву про допущення уповноваженою особою ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» помилки при зазначенні дати складання названого вище акту.

До того ж, на переконання суду, твердження позову у вказаній вище частині також не свідчать протиправність рішення відповідача про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та не є безумовною підставою для його скасування.

Встановлені у даній справі обставини на підставі наявних у ній письмових доказів свідчать про те, що під час прийняття оскаржуваної постанови відповідачем у повному обсязі та належним чином проведено перевірку за фактом порушень ОСОБА_1 вимог порядку відбування покарання, визначених, Правилами №1769/5. Здійснене відповідачем дисциплінарне провадження відносно ОСОБА_1 відповідає встановленій процедурі, з урахуванням обставин вчиненння порушення та поведінки засудженого. Рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є вмотивованим та обґрунтованим, з урахуванням усіх обставин вчинення засудженим порушення, тяжкості і характеру порушення та особи засудженого.

Суд погоджується із твердженнями відповідача про те, що застосування до позивача дисциплінарного стягнення було здійснено у відповідності до чинного законодавства, такому передувало проведене за належною процедурою дисциплінарне провадження, за результатами якого було прийнято постанову про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення від 20 січня 2025 року.

Доводи позову, якими позивач обґрунтовує незаконність прийнятої відносно нього постанови від 20 січня 2025 року, не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи. Такі спростовуються наявними у справі матеріалами дисциплінарного провадження.

Тому, оскаржувана постанова скасуванню не підлягає. При її винесенні відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Отже, заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частин першої-третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідача свідчать про безпідставність позову та законність оскаржуваного рішення.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Водночас частиною другою статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з частиною п`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як зазначалось вище, ухвалою суду від 25 березня 2025 року, якою відкрито провадження у даній справі, було частково задоволено клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору та відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 968,96 грн до ухвалення судового рішення у даній справі.

Доказів понесення інших судових витрат, визначених частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем до суду не подано.

Отже, враховуючи те, що судом було відстрочено позивачу сплату судового збору до прийняття рішення у справі і станом на момент прийняття рішення судовий збір ОСОБА_1 не сплачено, зважаючи на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з позивача судового збору у розмірі 968,96 грн до Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 133, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи «Чернівецький слідчий ізолятор» про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 до Державного бюджету України (отримувач Чернівец.ГУК/Чернівецька ТГ/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) 37836095; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); номер рахунку - UA538999980313141206084024405) судовий збір у розмір 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23 грудня 2025 року.

Повне найменування учасників справи: позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач Державна установа «Чернівецький слідчий ізолятор» (Площа Соборна, 6, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 08565032).

Суддя О.П. Лелюк