Рішення № 132842338, 22.12.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2025 р. справа № 520/23759/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши у порядку спрощеного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд:

1. визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), ЄДРПОУ НОМЕР_3 , яка полягає у тому, що на день звільнення з військової служби 01.08.2019 НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) протиправно не нарахував та не виплатив ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) грошове забезпечення у повному розміри з урахуванням індексації за період з 02.08.2019 по 04.08.2025;

2. стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), ЄДРПОУ НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період у 6 (шість) місяців з 02.08.2019 по 02.02.2020 в сумі 102574,48 грн.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він вважає протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у ненарахуванні та невиплаті йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2019 по 04.08.2025, а тому вважає свої права порушеними, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 09.09.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а позов відповідно таким, що не підлягає задоволенню. Також, зазначив, що наданий позивачем розрахунок середнього заробітку не відповідає критерію належності та допустимості доказів, оскільки позивач не має повноважень із самостійного визначення суми середнього заробітку.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді інспектора прикордонного контролю 1 категорії 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » 1 категорії (тип А).

Наказом Відповідача від 09.07.2019 № 323-ОС позивача звільнено з військової служби в запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та виключено зі списків особового складу військової частини 01.08.2019 на підставі наказу Відповідача від 01.08.2019 № 362-ОС «Про особовий склад».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 року у справі №520/26464/23, зокрема, зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 : індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.03.2018 із застосуванням січня 2008 року для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення із урахуванням раніше виплачених сум коштів; за період з 01.03.2018 по 01.08.2019 різницю суми індексації грошового забезпечення і розміру підвищеного доходу (посадового окладу), встановленого з 01.03.2018 із урахуванням раніше виплачених сум коштів; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби із включенням до такої допомоги різниці між сумою індексації і розміру підвищення доходу (посадового окладу) встановленого з 01.03.2018 із урахуванням раніше виплачених сум коштів; грошову компенсацію за 70 днів невикористаної щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 рік, яка нараховується та виплачується у день звільнення з військової служби із врахуванням різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу (посадового окладу) встановленого з 01.03.2018 із врахуванням раніше виплачених сум із урахуванням раніше виплачених сум коштів.

23.04.2024 за результатами виконавчих проваджень № 74458325; № 74458477; № 74458641; № 74458781; № 74458962; № 74459198 з примусового виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 по справі № 520/26464/23, на банківський рахунок позивача зараховано кошти від відповідача у сумі 124267,14 грн., коментар до платежу: переказ коштів-рішення суду.

Не погоджуючись з проведеним на виконання вказаного рішення суду розрахунком грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з відповідним позовом, який розглянуто в межах справи №520/17396/24.

Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 по справі №520/17396/24, яке набрало законної сили 15.05.2025, зокрема, зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 3562,09 грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 01.08.2019 яка виплачується в порядку абзацу 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 у розрахунку; зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу при звільненні з військової служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, яка виплачується в порядку абзацу 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за 7 (сім) календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2014 рік із урахуванням індексації грошового забезпечення, яка виплачується в порядку абзацу 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за 70 (сімдесят) календарних днів невикористаної додаткової відпустки, яка надається учасникам бойових дій із урахуванням індексації грошового забезпечення, яка виплачується в порядку абзацу 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу допомогу на оздоровлення за 2018 та 2019 рік із урахуванням індексації грошового забезпечення, яка виплачується в порядку абзацу 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу допомогу на оздоровлення за 2016 та 2017 роки з урахуванням додаткової грошової винагороди, виплата якої встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».

15.07.2025 державним виконавцем відкрито виконавчі провадження на підставі виданих судом виконавчих документів по справі № 520/17396/24: № АСВП: 78604766; № АСВП: 78604840; № АСВП: 78604915; № АСВП: 78605078; № АСВП: 78605242.

04.08.2025 відповідач виплатив на користь позивача 65972,69 грн.

Листом №09/К-881/855 від 22.08.2025 «Про надання інформації» на звернення позивача відповідач проінформував про перерахунок коштів на користь позивача на виконання судового рішення від 14.04.2025 по справі № 520/17396/24 та надав довідку-розрахунок про виплачені кошти.

Згідно довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.12.2015 по 01.08.2019 відповідач доплатив позивачу 38485,92 грн.

Згідно довідки-розрахунку доплат згідно рішення суду по справі № 520/17396/24 відповідач нарахував до виплати індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.08.2019 в сумі 38485,92 грн., доплатив одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби з урахуванням індексації в сумі 20336,31 грн., доплатив до допомоги на оздоровлення за 2018 та 2019 роки по 2259,59 грн., доплатив до компенсації до щорічної додаткової відпустки УБД 5272,38 грн., доплатив до компенсації до щорічної додаткової відпустки 831,15 грн., утримав військовий збір в сумі 3472,25 грн, всього виплачено: 65972,69 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період у 6 (шість) місяців з 02.08.2019 по 02.02.2020 в сумі 102574,48 грн., тобто за ст. 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022), позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою-третьою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.

Положеннями законодавства, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.

Поряд з цим суд зауважує, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Крім цього, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.).

Таким чином, при вирішенні питання про стягнення на користь звільненого військовослужбовця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України.

Так, відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, частиною першою названої статті установлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, нормами статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплату всіх сум, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

При дотриманні наведених умов підприємство (установа, організація) зобов`язане виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з цим суд звертає увагу на те, що вказаний у частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.

Відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Крім цього, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як вбачається зі встановлених у даній справі обставин, позивач звільнений з військової служби з 01.08.2019.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 у справі № 520/17396/24, позивачу 04.08.2025 зараховано на картковий рахунок суму в розмірі 65972,69 грн., що вбачається з наявних в матеріалах справи скріншоту про зарахування коштів та довідки-розрахунку доплат.

У межах даної справи позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати й виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2019 по 04.08.2025, але не більше шести місяців (з 02.08.2019 по 02.02.2020) у сумі 102574,48 грн.

Водночас, на підставі відомостей програми Діловодство спеціалізованого суду, судом установлено, що позивач уже звертався до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), згідно якого просив суд, зокрема, зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період у 6 (шість) місяців із урахуванням постійних складових та індексації грошового забезпечення.

При цьому, підставою для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачем було зазначено про виплату позивачу сум на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду по справам №520/9880/19, № 520/2273/2020 та № 520/26464/23 у загальному розмірі 160728.92 грн. (9828.00 грн. + 26633.78 грн. + 124267.14 грн.), які були виплачені частинами 13.12.2019, 28.05.2020 та 23.04.2024 відповідно, що є підставою для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.08.2019 (день звільнення) по 23.04.2024 (остаточний розрахунок), але не більше як за шість місяців.

У даній справі (№ 520/23759/25) в якості підстави для стягнення з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем також зазначено про виплату йому сум на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 у справі №520/17396/24, яка здійснена відповідачем 04.08.2025, що на думку позивача є підставою для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 02.08.2019 (наступний день звільнення) по 04.08.2025 (остаточний розрахунок), але не більше як за шість місяців.

Суд звертає увагу на те, що на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду по справам №520/9880/19, № 520/2273/2020 та № 520/26464/23 позивачу вже виплачено недоотримане грошове забезпечення при звільненні частинами - 13.12.2019, 28.05.2020 та 23.04.2024.

Крім того, у подальшому позивач звернувся до суду з двома позовами:

1) справа № 520/19759/24 - зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток з 01.08.2019 (день звільнення) по 23.04.2024 (остаточний розрахунок), але не більше як за шість місяців;

2) справа № 520/23759/25 - зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток з 02.08.2019 (наступний день звільнення) по 04.08.2025 (остаточний розрахунок), але не більше як за шість місяців.

При цьому, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі №520/19759/24, яке набрало законної сили 05.12.2024, зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02.08.2019 року за період у 6 (шість) місяців із урахуванням постійних складових та індексації грошового забезпечення.

Суд зауважує, що відповідно до частин другої, третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічного змісту положення також визначені і статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Зі змісту наведених норм вбачається, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб, і підлягає обов`язковому виконанню, зокрема, на всій території України органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями. У випадку невиконання судового рішення передбачається встановлена законом відповідальність.

Отже, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі №520/19759/24 судом уже стягнуто на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період, який охоплює шість місяців з дати звільнення позивача з військової служби.

Суд зауважує, що за змістом положень статті 117 Кодексу законів про працю України стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні та невчасній виплаті усіх належних позивачу сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні неможливе подвійне стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Враховуючи, що за рішенням суду у справі №520/19759/24 уже стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 02.08.2019-02.02.2020, тобто, фактично, відповідача вже притягнуто до відповідальності за несвоєчасний розрахунок із позивачем при його звільненні, суд дійшов висновку, що повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати позивачу всіх сум при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення.

Суд зазначає, що положеннями статті 117 Кодексу законів про працю України не передбачено обов`язку застосування подвійної відповідальності за кожною виплатою грошового забезпечення чи інших сум.

На переконання суду, за указаних вище обставин та норм права відсутні правові підстави у позивача на повторне отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2019 по 02.02.2020, але не більше як за шість місяців.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене, позов задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Повний текст рішення виготовлено та підписано - 22.12.2025, з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя Марина Лук`яненко