Рішення № 132813074, 12.12.2025, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/12492/25

Провадження №2/523/5469/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2025 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси у складі

головуючої судді - Середи І.В.,

за участю секретаря Ячменьової Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 9 в м. Одесі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторінцивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

26 травня 2025 року до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 34920 грн за кредитним договором № 3894765 від 27 липня 2021 року, укладеним між відповідачкою та ТОВ «Мілоан», право вимоги за яким набув позивач.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що 27 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем був укладений договір про споживчий кредит № 3894765, за умовами якого ОСОБА_1 отримав споживчий кредит в розмірі 8000 грн, а відповідач зобов`язався повертати його, сплачувати проценти за користування кредитом відповідно до графіку платежів, проте, свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 34920 грн, з яких прострочена заборгованість за сумою кредиту 8000 грн, прострочена заборгованість за процентами 25400 грн, заборгованість за комісією 1520 грн.

18 жовтня 2021 року за договором відступлення прав вимоги № 77-МЛ ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги за кредитними зобов`язаннями відповідача.

Оскільки у добровільному порядку відповідач заборгованість не сплатив, позивач звернувся до суду з цим позовом.

11 вересня 2025 року після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача та тимчасове місце його проживання як внутрішньо переміщеної особи відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

27 жовтня 2025 року через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» представниця відповідача адвокат Зінченко А.О. надала суду відзив на позов, в якому просили відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Позивач посилається на укладення із відповідачем кредитного договору у формі підписання заяви та приєднання до Умов та правил в електронному вигляді, проте ним не надано докази про ідентифікацію особи, яка вчинила ці дії на сайті Товариства, жоден із документів, що складають кредитний договір і на які посилається позивач, не містять електронного підпису позичальника і Банку, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит Капітал» у зв`язку із їх необґрунтованістю та недоведеністю.

У договорі про споживчий кредит № 3894765 від 27 липня 2021 року відсутнє посилання на номер банківського рахунку або номер картки, на яку необхідно кредитодавцю було б перерахувати кредит.

На підтвердження отримання ОСОБА_1 кредитних коштів позивач надав платіжне доручення № 52259128 від 27 липня 2021 року, яке не містить відмітки про час його прийняття та виконання банком, не містить повного номера картки/кредитного рахунку, з чого можна було б встановити факт перерахування коштів на картковий рахунок відповідача, позивач не надав первинних бухгалтерських документів на підтвердження зарахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 , оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Також відсутня виписка про рух коштів по картці відповідача, з якої можна встановити фактичне використання коштів, їх повернення та порядок нарахування відсотків.

Сторона відповідача також заперечує проти стягнення заборгованості за комісією, оскільки послуга з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Отже, відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» вимоги в частині стягнення комісії за обслуговування кредиту є такими, що суперечать чинному законодавству, а тому задоволенню не підлягають.

Сторона відповідача також вказує на незаконне нарахування відсотків та комісії після закінчення строку дії кредитного договору, оскільки кінцева дата повернення кредиту 03 серпня 2021 року, а позивач продовжував нарахування до 02 жовтня 2021 року.

Оскільки позивач не надав належних доказів переходу права вимоги від первісного кредитора ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «Кредит Капітал», якими є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором, то боржник має право не виконувати свій обов`язок новому кредиторові.

Наданий позивачем витяг не є витягом з оригінального реєстру боржників, оскільки являє собою аркуш паперу, на якому позивачем надрукована певна інформація.

Сторона відповідача просить застосувати строк позовної давності тривалістю у три роки та відмовити у задоволенні позову, оскільки кінцевою датою повернення кредиту є 03 серпня 2021 року, а позивач звернувся до суду із позовною заявою у червні 2025 року, що виходить за межі встановленого законодавством строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, сторона відповідача зазначила, що вказана позовна заява є шаблонним документом, яка не потребує окремого написання, стосовно кожного кредитного договору, не містить особливих складнощів щодо її підготовки, тому витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн за подання позовної заяви не є співмірними та обґрунтованими, тому у разі задоволення позовних вимог представниця відповідача просить зменшити розмір витрат на правову допомогу до 500 грн.

03 листопада 2025 року представник позивача надав суду письмові пояснення, в яких зазначив наступне.

У матеріалах справи наявні усі необхідні документи, які засвідчують факт набуття позивачем прав вимоги за кредитним договором, а саме: копія договору відступлення прав вимоги №77-МЛ від 18 жовтня 2021 року, копія витягу з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги, копія акту приймання-передачі Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги та копія платіжної інструкції.

Позивач звернув у вагу суду на те, що Товариство позбавлене можливості надати оригінал Реєстру договорів, права вимоги, за якими відступаються, та боржників за такими договорами з метою захисту інформації, яка містить банківську таємницю щодо осіб, що не є учасниками даної справи (ст. 60 Закону України «Про банківську таємницю»), тому позивач надав копію витягу з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги.

На підтвердження факту укладення кредитного договору представником позивача разом із позовною заявою було додано копію договору про споживчий кредит № 3894765 від 27 липня 2021 року та копію довідки про ідентифікацію. Кредитний договір укладався між сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису через одноразовий ідентифікатор відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», тому заперечення відповідача щодо не укладення договору через відсутність електронного підпису на паперовій копії не відповідають вимогам чинного законодавства України та суперечать фактичним обставинам справи.

При відкритті договору в програмі для перегляду PDF-файлів видно наявність одноразового ідентифікатора, який є електронним підписом відповідача. Той факт, що ідентифікатор не відображається при друкуванні документа, не нівелює його існування та юридичну силу в електронному оригіналі, оскільки паперова копія є лише візуальним відображенням електронного документа, а не його оригіналом, який зберігається в електронній формі.

Позивач зазначає, що до матеріалів справи ним додані відомості про щоденні нарахування та погашення (розрахунок заборгованості), який містить усі необхідні відомості, зокрема відображає суму боргу за вказаним договором. Судова практика свідчить про те, що розрахунок заборгованості може бути належним доказом існування боргу у взаємозв`язку з іншими доказами, а саме платіжним дорученням, яке надав позивач.

Разом з тим відповідач не надав суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту в розмірі, визначеному договором, так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника.

Згідно з п. 2.1 кредитного договору кредитні кошти надавалися позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок, ТОВ «Мілоан» не створює окремий рахунок для позичальника, а тому не має доступу до таких рахунків для того, аби отримати інформацію щодо вчинених фінансових операцій. Крім того, Товариство не отримує повні реквізити банківської картки, для платіжних операцій по картах Товариством використовуються відповідні сертифіковані платіжними системами сервіси, в базі даних яких захист реквізитів карт відповідає міжнародному стандарту PCI DSS.

Нарахування процентів та комісії за надання кредиту здійснювалося відповідно до умов кредитного договору № 3894765 від 27.07.2021 року, протягом строку кредитування, встановленого п. 1.3 договору, та на підставі п. 2.3.1.1 договору у зв`язку з продовженням строку кредитування на стандартних (базових) умовах.

Пролонгація здійснювалася у період з 04 серпня 2021 року по 02 жовтня 2021 року, як це передбачено умовами кредитного договору (п.2.3.1.2 ) та правилами надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан».

Крім того, відповідач до укладення цього договору ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав у письмовій формі (у вигляді електронного документа розміщеного в особистому кабінеті) паспорт споживчого кредиту, який є невід`ємною частиною цього договору, з інформацією, передбаченою ч.ч.2,3 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування»; до укладення договору отримав проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на вебсайті Товариства та є невід`ємною частиною цього договору.

Позивач зазначає, що строки позовної давності за позовними вимогами до Козюпи не пропущені, оскільки під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року та на підставі п.19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України на строк дії воєнного стану.

Сторони у судове засідання 09 грудня 2025 року не з`явилися, у матеріалах справи є клопотання представника позивача про розгляд справи у його відсутності.

Представниця відповідача адвокат Зіненко А.О. подала заяву про участь у судовому засіданні 09 грудня 2025 року у режимі відеоконференції, проте не зв`язок вона не вийшла, причини неявки суду не повідомила, із клопотаннями не зверталася.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з вимогами ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 27 липня 2021 року ОСОБА_1 уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» у електронній формі договір про споживчий кредит № 3894765, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачеві грошові кошти у безготівковій формі сумі 8000 грн строком на 7 днів з 27 липня 2021 року до 03 серпня 2021 року зі сплатою процентів за користування кредитом за процентною ставкою 2,50 % за кожен день користування кредитом у межах строку кредитування та стандартною (базовою) ставкою 5,00 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у випадках продовження строку кредитування на стандартних умовах згідно з п. 2.3.1.2 договору, а також комісії за надання кредиту у розмірі 19 % від суми кредиту одноразово у розмірі 1520 грн.

Пунктом 1.5.2 кредитного договору були встановлені проценти за користування кредитом, які нараховуються за ставкою 2.50 % від фактичного залишку за кожен день користування кредитом з дати наступної за днем надання кредиту до дати завершення строку кредитування на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 договору.

У п. 2.2.3. передбачено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 договору.

Відповідно до п. 2.3.1.2 кредитного договору, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.

Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тіло кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 договору.

У той же день ТОВ «Мілоан» здійснив переказ грошових коштів в сумі 8000 грн на платіжну картку відповідача НОМЕР_1 , емітовану в АТ КБ «ПриватБанк» (платіжне доручення 52259128), що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору строк кредиту склав 7 днів. Дата повернення кредиту вказується у Графіку платежів, що є Додатком № 1 до кредитного договору.

Кредитний договір укладався за допомогою ІТС Товариства, електронна ідентифікація відповідачки здійснювалася при вході клієнта в особистий кабінет шляхом перевірки Товариством правильності введення одноразового ідентифікатора F82282, направленого на номер мобільного телефону відповідача НОМЕР_2 , вказаний при вході. Текст договору, підписаний Товариством аналогом власноручного підпису уповноваженої особи та відтиску печатки Товариства, направлявся в особистий кабінет відповідачки для ознайомлення та підписання.

Відповідач не виконував своїх зобов`язань щодо повернення кредиту та інших платежів за договором відповідно до графіку платежів.

Відповідно до розрахунку суми заборгованості, який зазначений в позовній заяві, борг відповідача перед ТОВ «Мілоан» за період з 27 липня 2021 року по 02 жовтня 2021 року складає 34920 грн, з яких прострочена заборгованість за сумою кредиту 8000 грн, прострочена заборгованість за процентами 25400 грн, заборгованість за комісією 1520 грн.

За відомостями ТОВ «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення з 27 липня до 03 серпня 2021 року кредитодавець нараховував проценти за користування кредитом за процентною ставкою 2,50 % від фактичного залишку за кожен день користування кредитом, визначеною п. 1.5.2 договору; за період з 04 серпня 2021 року по 02 жовтня 2021 року за базовою процентною ставкою 5% від фактичного залишку за кожен день користування кредитом, визначеною п. 1.6 відповідно до п. 2.3.1.2 договору.

18 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір відступлення прав вимоги № 77-МЛ, за яким до позивача перейшло право вимоги за кредитним зобов`язанням відповідача № 3894765 від 27 липня 2021 року на суму 34920 грн.

Перелік боржників, підстави виникнення права вимоги та сума грошових вимог визначені у реєстрі боржників від 18 жовтня 2021 року, що є невід`ємною частиною договору відступлення прав вимоги № 77-МЛ.

23 червня 2025 року ОСОБА_1 направлялася претензія про погашення кредитної заборгованості, в якій також повідомлялося про відступлення права вимоги.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Судом встановлено, що кредитний договір був укладений сторонами в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на вебсайті позивача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого позивач надіслав відповідачеві за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21)

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України), у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Як судом було з`ясовано відповідач отримав кредит у розмірі 8000 грн на рахунок № НОМЕР_3 із строком повернення 03 серпня 2021 року, однак до теперішнього часу не повернув вказані кошти, чим порушив зобов`язання, тому вимога про стягнення тіла кредиту є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Щодо стягнення процентів необхідно зазначити, що відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

З відомостей ТОВ «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 3894765 вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами, але свої кредитні зобов`язання щодо їх повернення не виконував. Продовжив користуватися коштами і після закінчення строку кредитування, визначеного п. 1.3 договору, чим збільшив строк кредитування відповідно до п. 2.3.1.2 на 60 днів.

Як вбачається з відомостей про щоденні нарахування та погашення, складених ТОВ «Мілоан», проценти, нараховані за умовами договору з 27 липня по 03 серпня 2021 року за процентною ставкою 2,50 % від фактичного залишку за кожен день користування кредитом, визначеною п. 1.5.2 договору, та за період з 04 серпня 2021 року по 02 жовтня 2021 року за базовою процентною ставкою 5% від фактичного залишку за кожен день користування кредитом, визначеною п. 1.6 відповідно до п. 2.3.1.2 договору.

Щодо застосування до спірних правовідносин положення Закону України № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року, якими встановлюється максимальний розмір денної процентної ставки слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Крім того, у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23).

Відповідно до розрахунків заборгованості, наданих позивачем, прострочена заборгованість за сумою кредиту 8000 грн, прострочена заборгованість за процентами 25400 грн.

Отже у даному випадку, визначений у вказаному вище договорі розмір процентів (2,5 % та 5% за кожен день) є непропорційно високою та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак пункти п.1.6 та п.2.3.1.2 є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 %) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Фактично ТОВ «Кредит Капітал» порушує питання про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за нарахованими процентами, які складаються з суми 1400 грн (2,5%) та 24000 грн (5%), тобто у розмірі, що у три рази перевищує розмір простроченої заборгованості за тілом кредиту.

З огляду на встановлені судом обставини та з урахуванням доводів відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру суми процентів, які просить стягнути позивач на свою користь з 25400 грн до 4000 грн, тобто 50% від простроченої заборгованості, яку позивачем визначено у розмірі 8 000,0грн.

Отже, зважаючи на викладене вимога про стягнення заборгваності за процентами підлягає частковому задоволенню.

Законом України «Про споживче кредитування» не забороняється встановлювати в договорі комісії, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 8 вказаного Закону комісія, пов`язана з наданням кредиту включається до загальних витрат за споживчим кредитом.

Тому п.1.5.1 договору про споживчий кредит № 3894765 від 27 липня 2021 року, який встановлює одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 1520 грн, не суперечить вимогам законодавства.

Твердження відповідача про відсутність ідентифікації, не укладення договору, неотримання кредитних коштів спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про те, що на ім`я відповідача у банку емітовано картку № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), клієнт верифікований шляхом підписання анкети-заяви, отримав на рахунок 27 липня 2021 року зарахування грошових коштів у розмірі 8000 грн.

На підставі викладеного, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, беручи до уваги недопустимість односторонньої відмови від виконання договірного зобов`язання, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення боргу за кредитом в розмірі 34920 грн, підлягають задоволенню, так як фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що є порушенням грошового зобов`язання.

Що стосується строків позовної давності, слід зазначити наступне.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки позов давності розраховуються з урахуванням заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30 березня 2020 року.

Положеннями п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, і спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09.12.2020 (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на всій території України.

Крім того, пункт 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З урахуванням вказаних положень та того, що станом на день розгляду справи термін дії воєнного стану продовжений, позивач не пропустив строк для звернення до суду з вказаним позовом.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

За нормами ст.137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження витрат правничої допомоги позивачем надано договір надання правничої допомоги № 0206 від 02 червня 2025 року, укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Апологет», акт наданих послуг № 159 від 16 червня 2025 року, в якому зафіксовано вартість наданих послуг стосовно боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 894765 на суму 7000 грн та детальний опис наданих послуг до акту № 159, за яким позивачеві надані послуги у вигляді усної консультації 30 хв, ознайомлення з матеріалами кредитної справи 2 години; складання позовної заяви з урахуванням позиції позивача 3 години 30 хвилин.

Ураховуючи вказані норми, нескладність справи, розгляд якої здійснено судом в порядку спрощеного провадження, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення правничої допомоги підлягає частковому задоволенню у розмірі 5000 грн.

При вирішенні питання про стягнення правничої допомоги судом враховано правові висновки Верховного Суду у справах № 755/9215/15-ц, № 922/445/19.

Згідно зі ст.ст. 137, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також слід стягнути судовий збір у розмірі 832,34 грн, що складає розмір пропорційно задоволеної суми ( 2422,40 грн Х34,36 %/100%) , а також витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 259, 263-265, 268,273, 279, 354, 355 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

ПозовТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; тимчасове зареєстроване місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ: 35234236, місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28, м. Львів, 79018) заборгованість за кредитним договором № 3894765 від 27 липня 2021 року у розмірі 12000 грн, судовий збір у розмірі 832,34 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Рішення складено 12 грудня 2025 року.

Суддя