Вирок № 132808818, 12.12.2025, Оболонський районний суд міста Києва

12.12.2025 Справа № 756/16635/21

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/16635/21

1-кп/756/423/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.12.2025 місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021100050001836 від 13.08.2021, на підставі обвинувального акта за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, РНОКПП НОМЕР_1 , уродженки с. Сенча Лохвицького району Полтавської області, зареєстрованої у цьому ж населеному пункті ( АДРЕСА_1 ), жительки АДРЕСА_2 , офіційно непрацевлаштованої, неодруженої, раніше несудимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурори ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

потерпілий ОСОБА_12 ,

обвинувачена ОСОБА_13 ,

захисники ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,

в с т а н о в и в:

Судом встановлено, що 13.08.2021 приблизно о 01:00 ОСОБА_13 та ОСОБА_12 знаходились за адресою: м. Київ, Оболонська площа, 6/2 в Оболонському районі міста Києва, де між ними на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин виник словесний конфлікт, під час якого у ОСОБА_13 виник злочинний умисел, спрямований на спричинення раніше незнайомому ОСОБА_12 тілесних ушкоджень. Надалі, реалізуючи свій вищевказаний умисел, ОСОБА_13 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, умисно завдала один удар кулаком правої руки в область голови ОСОБА_12 , внаслідок чого останній втратив рівновагу та впав на землю. Після цього, ОСОБА_13 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, завдала численних ударів (не менше 3-4 ударів) обома ногами по тулубу ОСОБА_12 , чим спричинила останньому тілесних ушкоджень у вигляді закритої травми живота, а саме розриву селезінки у воріт з розповсюдженням майже на всю товщину паренхіми, з послідуючим оперативним її видаленням, два розриви лівої нирки в середній третині у воріт та по зовнішньому краю в середній третині, з явищами гемоперитонеуму, що є небезпечним для життя в момент заподіяння та відноситься до ТЯЖКОГО тілесного ушкодження. Таким чином, ОСОБА_13 реалізувала свій злочинний умисел, спрямований на спричинення ОСОБА_12 тяжкого тілесного ушкодження.

10.01.2022 у судовому засіданні після оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта та під час роз`яснення судом ОСОБА_13 суті обвинувачення, остання повідомила суду, що їй зрозуміло в чому її обвинувачує прокурор, винуватість у вчиненому вона не визнає, давати показання суду не відмовляється.

У зв`язку з цим, з`ясувавши позиції сторін щодо обсягу доказів, які підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження, судом було постановлено рішення про повний порядок дослідження доказів у кримінальному провадженні, а саме: дослідження письмових документів, допит потерпілого, допит свідків сторони обвинувачення, дослідження доказів сторони захисту та допит обвинуваченої.

Під час судового провадження судом було досліджено письмові документи сторони обвинувачення, здійснено допит потерпілого та частково допитано свідків сторони обвинувачення.

11.12.2025 в судовому засіданні захисник ОСОБА_15 ззаявив клопотання про зміну порядку дослідження доказів у кримінальному провадженні та здійснення судового розгляду за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки під час конфіденційної зустрічі з підзахисною йому стало відомо про те, що в ОСОБА_13 змінилася позиція стосовно висунутого обвинувачення, вона повністю визнає свою винуватість у повному обсязі, на що він роз`яснив їй юридичні наслідки щодо порядку оскарження вироку суду до апеляційного суду.

11.12.2025 в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_13 повідомила суду про те, що в неї змінилася позиція щодо висунутого обвинувачення. При цьому, остання пояснила, що суть обвинувачення їй зрозуміло, вона щиро розкаюється у вчиненому, винуватість визнає в повному обсязі, висловила щирий жаль з приводу події кримінального правопорушення, принесла свої вибачення потерпілому, надала свою згоду з запропонованим порядком дослідження доказів, повідомила, що зміна позиції щодо висунутого обвинувачення є добровільною, жодного тиску на неї не здійснювалося, юридичні наслідки щодо порядку оскарження вироку суду першої інстанції до апеляційного суду їй достатньо роз`яснено та зрозуміло.

Прокурор не заперечувала проти зміни порядку дослідження доказів й розгляду провадження у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 349 КПК України суд, враховуючи, що учасники судового провадження не оспорюють обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, й судом було встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, за відсутністю будь-яких сумнівів у добровільності та істинності позиції останніх, за згодою учасників судового провадження, суд дійшов висновку про зміну порядку дослідження доказів у кримінальному провадженні та про можливість проведення судового розгляду щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись дослідженням матеріалів кримінального провадження, що мають істотне значення для вирішення обвинувачення по суті та допитом обвинуваченої, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, судом роз`яснено сторонам кримінального провадження, що у цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Це повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно якими суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_13 свою винуватість у вчиненні злочину визнала повністю, щиро розкаялась, зазначила, що жалкує, що так сталося, беззаперечно підтвердила обставини кримінального провадження, при цьому не оспорювала день, час, місце, спосіб та мотиви вчиненого нею злочину відповідно до висунутого обвинувачення й показала, що 13.08.2021 приблизно о першій годині ночі вона перебувала в приміщенні кафе «ГЕОРГ» в Оболонському районі міста Києва, де вживала алкогольні напої. Потім вони разом із покійним свідком ОСОБА_16 вийшли з приміщення кафе на вулицю, де зустріли потерпілого ОСОБА_12 , котрий у компанії декількох чоловіків випивав на літньому майданчику кафе. Між ними відбулась суперечка з приводу спілкування про спорт, так як покійний ОСОБА_17 був спортсменом у минулому, на цій підставі в них відбулась спільна розмова. Чоловіки почали провокувати ОСОБА_17 «покажіть», «розкажіть», потім почалися словесні образи в бік ОСОБА_13 , внаслідок чого вона не втрималась і завдала ОСОБА_12 удару кулаком правої руки в область голови. ОСОБА_12 розлютило те, що вона його вдарила і він почав ще більше словесно її ображати з використанням ненормативної лексики. Після чого, вона ( ОСОБА_13 ) ще раз вдарила рукою ОСОБА_12 в голову, від чого він не втримався на ногах та впав. Лежачи долі, потерпілий почав погрожувати їй тим, що зараз він встане і поб`є її. Після цього, вона почала бити потерпілого обома ногами в область тулуба, коли потерпілий перебував у горизонтальному положенні на землі та кричав до неї. Обвинувачена ОСОБА_13 не змогла пояснити, що її спонукало до завдання ударів потерпілому ОСОБА_12 , зазначила лише те, що їй було неприємно і образливо через його поведінку та слова. Водночас ОСОБА_13 щиро висловила самозасудження свого вчинку та, зазначивши про готовність нести кримінальну відповідальність, свою вину в учиненні злочину визнала повністю, щиро покаялась, просила суд суворо не карати.

Показання обвинуваченої ОСОБА_13 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння останнім змісту обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження стосовно обвинуваченої ОСОБА_13 в межах висунутого обвинувачення, допитавши останню, дослідивши письмові матеріали, долучені прокурором відповідно до встановленого порядку, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_13 в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, тобто умисному тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння, за обставин, установлених у судовому засіданні, доведено повністю та кваліфікує дії обвинуваченої ОСОБА_13 за ч. 1 ст. 121 КК України.

Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання обвинуваченій ОСОБА_13 , суд приходить до наступного висновку.

Як неодноразово орієнтував у своїх постановах Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (зокрема, у постановах від 13.11.2018 у справі №401/2807/16-к (провадження №51-2816км18), від 11.06.2024 у справі №638/1500/23 (провадження №51-965км24) дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Суд, призначаючи покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато у чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання повною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

У правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватись не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.

На реалізацію принципу, встановленого ч. 2 ст. 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 зі змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання» слід звернути увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.

З огляду на викладене, справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.

Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину.

Такий висновок узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (рішення у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009) (рішення Конституційного Суду України від 26.01.2011 №1-рп/2011).

Із системного аналізу положень ст. 23 КПК України та ст. 65 КК України слідує, що питання про наявність чи відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, вирішується судом у нарадчій кімнаті на підставі безпосередньо досліджених доказів.

Так, приймаючи рішення щодо виду та розміру покарання обвинуваченій ОСОБА_13 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, що відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, характер, мотиви та обставини вчинення злочину, особу винної, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_13 відповідно до ст. 67 КК України суд не встановив.

Обставиною, яка пом`якшує покарання відповідно до ст. 66 КК України суд визнає щире каяття з огляду на те, що обвинувачена ОСОБА_13 , висловивши самозасудження своєї кримінально караної поведінки та зазначивши про готовність нести кримінальну відповідальність, винуватість у вчиненні злочину визнала повністю та під час допиту в суді зазначила, що шкодує про свій вчинок і розкаюється, що, на переконання суду, свідчить про наявність обставини, що пом`якшує покарання, - щире каяття.

Вказаний висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.09.2022 справа №397/92/15-к, від 02.11.2021 справа №643/13256/17 та ін., які беруться судом до уваги в силу вимог ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Зважив суд і на дані про особу винної, котра хоча й неофіційно, однак працює, вдова, має двох повнолітніх дітей ( ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), має постійне місце реєстрації та проживання, де характеризується формально посередньо, була рекомендована командиром військової частини НОМЕР_2 для проходження військової служби за контрактом, однак за станом здоров`я на військову службу не було заховано, у вересні 2025 року перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом: серцева аритмія, стан важкий, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, що свідчить про її осудність.

Враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, беручи до уваги вказані обставини в сукупності, суд приходить до висновку про призначення ОСОБА_13 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції норми закону, що передбачає відповідальність за вчинене.

Водночас, умови, підстави та порядок звільнення особи від покарання та його відбування визначені розділом ХІІ Загальної частини КК України. Одним із таких випадків є звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з ч. 3 ст. 75 КК України у випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. При цьому, статтею 76 цього Кодексу визначено коло обов`язків, які суд покладає на особу в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Таким чином, ураховуючи вищевказані обставини в сукупності зі ставленням обвинуваченої до вчиненого та відомостями про її особу, зваживши на позиції сторін кримінального провадження в судових дебатах, як прокурора, так і сторони захисту, котрі, кожен окремо, вважали можливим виправлення обвинуваченої ОСОБА_13 без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, урахувавши й позицію потерпілого ОСОБА_12 , викладену в заяві, що надійшла до суду, відповідно до якої потерпілий не наполягає на призначенні обвинуваченій покарання з реальним відбуванням, суд вважає за можливе звільнити останню від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки вважає, що виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень можливо без реального відбування покарання, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою протягом іспитового строку з покладенням на неї обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Цивільний позов не заявлявся.

Заходи забезпечення кримінального провадження - не застосовувались.

Долю речових доказів у кримінальному провадженні слід вирішити відповідно до положень ст. 100 КПК України.

Питання процесуальних витрат суд вирішує з урахуванням приписів Глави 8 КПК України.

Керуючись положеннями статей 100, 124, 369-371, 373, 374, 376, 395, 532 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_9 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 (три) роки.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_9 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- пара капців світлого кольору з рожевою вставкою (постанова від 13.08.2021), які передано до камери зберігання речових доказів Оболонского УП ГУНП у м.Києві, - після набрання вироком законної сили повернути власнику за належністю.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь держави у рахунок відшкодування витрат на залучення експерта 5 676 (п`ять тисяч шістсот сімдесят вість) грн 00 коп. (висновок експерта від 22.10.2021 №042-1416-2024) (Отримувач: ГУК у м. Києві/Оболонський р-н 24060300; Код отримувача ЄДРПОУ: 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.); Номер рахунку (IBAN): UA098999980313040115000026006; Код класифікації доходів бюджету: 24060300; Найменування коду класифікації доходів бюджету: Інші надходження).

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченій та прокурору.

Суддя ОСОБА_1