Рішення № 132799550, 22.12.2025, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2025 року Чернігів Справа № 620/7618/25

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 14.03.2025 №156050026980 про відмову у призначенні позивачу пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу період строкової військової служби з 08.06.1988 по 09.01.1990 на підставі обліково-послужної картки та інших наданих доказів;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до пункту 4 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати первинного звернення до Пенсійного фонду України.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення відповідача є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте всупереч норм чинного законодавства, що визначає право особи на призначення пенсії.

Суд ухвалою від 11.07.2025 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та встановив відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області подано відзив на позов, в якому представник проти позову заперечує та просить у задоволенні вимог відмовити, оскільки позивачем не було надано військовий квиток, в результаті чого до страхового стажу не зараховано період проходження військової служби з 08.06.1988 по 09.01.1990.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

06.03.2025 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ст.115 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058).

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 14.03.2025 №156050026980 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 4 статті 115 Закону №1058.

При вирішенні питання щодо призначення позивачу пенсії відповідачем не зараховано до його страхового стажу період проходження військової служби з 08.06.1988 по 09.01.1990 згідно обліково-послужної картки до військового квитка НОМЕР_1 , оскільки відсутній військовий квиток.

Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Закон №1058-IV).

Згідно з преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, згідно з п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058, в редакції чинній на момент звернення позивача, право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п`ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Особи, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо уточнення норм, що регулюють питання визначення категорій осіб, які визнаються ветеранами війни та членами сімей загиблих Захисників і Захисниць України, та надання їм соціальних гарантій" з числа осіб, зазначених у статтях 10 і 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», продовжують користуватися правом на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до цього пункту, передбаченим для членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, без заміни відповідного посвідчення.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється відповідачем, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 04.02.2010. При цьому, як вбачається з оскаржуваного рішення, станом на момент звернення, позивач досяг 55 річного віку та його страховий стаж, що визнається відповідачем, становить 26 років 10 місяців 21 день.

А отже, оскільки позивач має статус учасника бойових дій, досяг 55 річного віку та має понад 25 років страхового стажу та ним виконано усі встановлені законодавством вимоги, підстави для відмови у призначенні позивачу пенсії об`єктивно відсутні, і не зарахування до страхового стажу періоду проходження строкової військової служби на право позивача на призначення пенсії відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058 не впливає взагалі.

Зазначена обставина є самостійною і достатньою підставою для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 14.03.2025 №156050026980.

Так, відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, від 02.02.2016 у справі №804/14800/14, від 27.02.2018 у справі №816/591/15-а та від 18.10.2018 у справі №818/1976/17.

Позаяк, слід зазначити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.

В даному випадку задоволення вимог щодо призначення позивачу пенсії дозволить ефективно відновити порушені права позивача та не буде становити втручання у дискреційні повноваження відповідачів.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин..

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувались у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12).

У ухвалі Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі №816/1229/14 серед іншого зазначено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, а у разі невиконання чи неналежного виконання рішення не виникала потреба повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У подібних справах вимагається формування судом активної позиції щодо захисту прав та дотримання принципу верховенства права, оскільки, як показує практика, позиція окремих суддів про неможливість втручання у дискреційні повноваження призводять виключно до негативних наслідків для суб`єкта звернення.

Підміною органу виконавчої можна було б вважати той випадок, коли власне суд вчинив якісь повноваження, властиві певному органу.

Однак, якщо дискреція органу передбачає лише два варіанти поведінки, і за наявних обставин доведено та встановлено судом, що "відмова" була незаконною, то зобов`язання судом органу державної влади задовольнити певне клопотання, вчинити відповідні дії не буде заміною повноважень, а буде способом відновлення порушених прав та інтересів суб`єкта, законності та справедливості загалом, як це передбачено Конституцією та КАС України.

Суд ще раз зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що позивач досяг встановленого законом віку, має необхідний стаж для призначення пенсії, належним чином звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії, додавши необхідні документи, водночас орган ПФУ, реалізуючи відповідні дискреційні повноваження щодо правових підстав для призначення пенсії за віком діяв протиправно, прийнявши оскаржуване рішення. При цьому, при вирішенні питання про наявність права особи на призначення пенсії відповідач не був наділений повноваженнями у конкретних фактичних обставинах діяти не за законом, а на власний розсуд, а тому мав би призначити позивачу пенсію.

Враховуючи вищенаведене, зобов`язання призначити позивачу пенсію за не є втручанням у дискреційні повноваження відповідачів, а є належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, який унеможливить подальші зловживання з боку відповідача.

Відповідно до ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Оскільки з заявою про призначення пенсії позивач звернувся 06.03.2025, то пенсія повинна бути призначена саме з цієї дати.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу період строкової військової служби з 08.06.1988 по 09.01.1990 на підставі обліково-послужної картки, суд зазначає про таке.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХИ «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Абзацом 2 пункту 1 статті 8 Закону України від 20.12.1991 №2011-Х11 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно- технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Так, оцінюючи підстави відмови врахування періоду проходження військової служби позивачем до страхового стажу, зазначені в оскаржуваному рішенні, суд наголошує, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено зарахування до страхового стажу, стажу роботи, стажу за спеціальністю, вислуги років, а також до стажу державної служби часу проходження громадянами України військової служби.

Зокрема, до 1 січня 2004 року стаж зараховується на підставі військових квитків, довідок, виданих територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, військовими частинами, установами Міноборони, архівними або військово-лікувальними установами.

Згідно з положеннями Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 для підтвердження військової служби приймаються, зокрема:

військові квитки;

довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Також, згідно з підпунктом 6 пункту 2.1 Порядку 22-1 до заяви про призначення пільгової пенсії військовослужбовцями, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, які брали участь у бойових діях, безпосередню участь в АТО/ООС та/або в обороні України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації подаються зокрема, документи про проходження військової служби (служби).

При цьому, хоч і законодавство чітко не встановлює поняття «документ про проходження служби», системний аналіз положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та підзаконних актів, таких як Указ Президента України №1153/2008 «Про положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» встановлює вимоги до ведення обліку та видачі документів, які підтверджують факт служби, серед яких основним документом є військовий квиток.

В той же час, як зазначалось вище, відповідно до положень Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, для підтвердження військової служби приймаються також довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Суд зазначає, що відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280 на особовий склад у штабі військової частини ведуться такі облікові документи:

1) електронний журнал обліку особового складу;

2) обліково-послужні картки (додаток 3);

3) особові справи осіб офіцерського складу, а також особові справи осіб рядового, сержантського і старшинського складу, що проходять військову службу за контрактом (далі - особи рядового, сержантського і старшинського складу);

4) особові картки працівників (далі - особові картки) за типовою формою первинного обліку № П-2 «Особова картка працівника», затвердженою наказом Державного комітету статистики України, Міністерства оборони України від 25 грудня 2009 року № 495/656;

5) трудові книжки працівників у порядку, передбаченому законодавством України.

Обліково-послужна картка призначена для організації персонального обліку та вивчення, військовозобов`язаних, осіб, направлених для проходження базової військової служби, а також осіб рядового, сержантського і старшинського складу в мирний час і в особливий період. У період проходження військової служби їхні обліково-послужні картки зберігаються в штабах військових частин, а після звільнення з військової служби передаються (пересилаються) до відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, до яких військовослужбовців вибувають для взяття на військовий облік. Після звірки облікових даних у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки обліково-послужні картки повертаються військовозобов`язаним та в подальшому зберігаються у них на руках.

Обліково-послужна картка складається в районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки в одному примірнику на кожного громадянина, якого направляють для проходження базової військової служби, та на всіх громадян, які звільняються від проходження базової військової служби і беруться на облік військовозобов`язаних.

Складена обліково-послужна картка ретельно перевіряється, засвідчується підписом керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, гербовою печаткою та надсилається до військової частини, до якої особу відправлено для проходження військової служби.

З урахуванням наведеного слід дійти висновку, що обліково-послужна картка є внутрішнім службовим документом для персонального обліку військовослужбовця, а отже не є військово-обліковим документом. В той же час, остання містить всю інформацію про військовослужбовця (проходження, звільнення, тощо), та може вважатися підтверджуючим документом проходження військової служби, оскільки оформлюється районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки та надсилається до військової частини, до якої особу відправлено для проходження військової служби.

Таким чином, оскільки обліково-послужна картка оформлена ІНФОРМАЦІЯ_1 , містить всі необхідні записи про проходження позивачем військової служби з 08.06.1988 по 09.01.1990, скріплена гербовою печаткою та підписом військового комісара, суд вважає, що існує достатньо підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження ним служби у період з 08.06.1988 по 09.01.1990.

Крім цього, суд також вважає, що відсутність військового квитка у разі підтвердження факту проходження служби іншим документом не може бути підставою для відмови у зарахуванні цього періоду до страхового стажу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що у позові належить задовольнити повністю.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись статтями 139, 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 14.03.2025 №156050026980 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби з 08.06.1988 по 09.01.1990.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту 4 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 06.03.2025.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83А, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14005, код ЄДРПОУ 21390940).

Повний текст рішення суду складено 22.12.2025.

Суддя Л.О. Житняк