Рішення № 132796735, 19.12.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/31341/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту стратегічних розслідувань (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 43305056) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань, в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації за всі невикористані дні відпустки за 2018 р. - 6 календарних днів основної оплачуваної та 14 днів додаткової щорічної відпустки, за 2019 рік - 24 календарних днів основної оплачуваної та 14 дні додаткової щорічної відпустки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції;

зобов`язати Департамент стратегічних розслідувань нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за 2018 р. - 6 календарних днів основної оплачуваної та 14 днів додаткової щорічної відпустки, за 2019 рік -24 календарних днів основної оплачуваної та 14 дні додаткової щорічної відпустки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області до 15.08.2019 року та у період з 16.08.2019 року по 28.10.2020 р. у Департаменті стратегічних розслідувань та відповідно до витягу з наказу № 362 о/с від 29 жовтня 2020 року Позивача звільнено зі служби. Відповідно до довідки №447 від 04.11.2019 року Позивачем використано щорічну чергову оплачувану відпустку за 2018 рік у кількості 18 діб. Відповідно до витягу з Наказу №157 о/с від 16.08.2019 року Позивачем не використано чергову оплачувану за 2019 рік. При цьому при звільненні Позивачу не була в повному обсязі нарахована та виплачена компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток. Таку бездіяльність Відповідача, а саме не нарахування та невиплата компенсації за всі невикористані дні відпустки позивач вважає протиправною та такою, що порушує встановлене статтею 43 Конституції України право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Ухвалою суду від 07.11.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту стратегічних розслідувань (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 43305056) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що Наказом Департаменту від 06.11.2019 № 28 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 призначено оперуповноваженим 9-го відділу (моніторингу та координації) управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту. Наказом Департаменту від 28.10.2020 № 362 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 30.10.2020, з виплатою компенсації за 23 доби щорічної чергової основної оплачуваної відпустки та 14 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2020 році. Залишок невикористаних частин щорічних відпусток за період проходження служби ОСОБА_1 в Департаменті з 07.11.2019 до 30.10.2020 становить: за 2019 рік 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки; Вищевказане підтверджується довідкою заступника начальника управління начальника 3-го відділу (кадрового забезпечення) 4-го управління Департаменту Е. Панченка від 21.10.2024. З вищезазначених відомостей вбачається, що позовна вимога ОСОБА_1 про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані 24 календарних дні основної оплачуваної відпустки та 14 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2019 рік є необґрунтованою, оскільки відповідно до довідки від 21.10.2024 у ОСОБА_1 за 2019 рік невикористаними залишаються лише 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки, а залишок додаткової оплачуваної відпустки відсутній. Вказане додатково підтверджується наказами Департаменту від 02.01.2020 № 3 о/с «Про відпустки» та від 18.06.2020 № 168 о/с «Про відпустки», відповідно до яких ОСОБА_1 надано 13 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2019 рік та 20 діб основної оплачуваної відпустки за 2019 рік. Відповідно до частини третьої статті 93 Закону № 580-VIII за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. З вищевказаної норми висновується, що поліцейському за кожний повний рік служби після досягнення п`ятирічного стажу служби, починаючи із шостого року і по п`ятнадцятий рік служби надається по одному дню додаткової оплачуваної відпустки і максимальний розмір додаткової оплачуваної відпустки становить 15 днів. Так, відповідно до послужного списку ОСОБА_1 у 2019 році мав 18 повних календарних років стажу служби в поліції, а відтак у 2019 році позивач набув право на отримання 13 днів додаткової оплачуваної відпустки (18 (повних років служби) 5 (мінімальних років служби в поліції після яких поліцейський набуває право на отримання 1 дня додаткової оплачуваної відпустки) = 13 днів). В позовній заяві ОСОБА_1 просить нарахувати йому грошову компенсацію за невикористані 14 днів додаткової оплачуваної відпустки за 2019 рік, що є необґрунтованим, оскільки позивач у 2019 році мав право на отримання лише 13 днів додаткової оплачуваної відпустки і вказану кількість днів відпустки останнім використано у повному обсязі, що підтверджується довідкою від 21.10.2024 та витягом з наказу Департаменту від 02.01.2020 № 3 о/с «Про відпустки». Про невірність обрахунку невикористаних додаткових днів відпусток проведених позивачем, також свідчить те, що останній просить нарахувати йому грошову компенсацію за невикористані 14 днів додаткової оплачуваної відпустки у 2018 році та 14 днів додаткової оплачуваної відпустки у 2019 році, однак з кожним роком служби додаткова відпустка поліцейського збільшується на один день у межах визначеної законодавством граничної кількості календарних днів додаткової оплачуваної відпустки. Водночас звертаємо увагу суду, що Департамент не володіє інформацією про використання чи невикористання ОСОБА_1 у 2018 році щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток, оскільки як вбачається з послужного списку та доданих позивачем наказів, останній у період з 01.11.2017 по 19.08.2019 проходив службу в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України. Після служби в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України ОСОБА_1 з 19.08.2019 переведено до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, де він проходив службу до 07.11.2019 і лише після цього з 07.11.2019 був переведений до Департаменту. У позовній заяві позивач зазначає, що 16.08.2019 по 28.10.2020 він проходив службу в Департаменті стратегічних розслідувань Національної поліції України, що є недостовірною інформацією, оскільки враховуючи вищевикладене останній з 19.08.2019 по 07.11.2019 проходив службу в Департаменті захисту економіки Національної поліції України. Звертаємо увагу суду, що Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40116086) Департамент захисту економіки (код ЄДРПОУ 40111732) та Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43305056) є різними юридичними особами, не є правонаступниками один одного, а відтак вищезазначені твердження позивача не відповідають фактичним обставинам справи. Так, позивач міг використати щорічну основну та додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік як у Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України, так і у Департаменті захисту економіки Національної поліції України, які є також різними юридичними особами і лише вони володіють такою інформацією. До позовної заяви позивачем додано довідку Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 04.11.2019 № 447 відповідно до якої ОСОБА_1 використав 18 днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік, однак із вказаної довідки не можливо встановити, який у ОСОБА_1 залишок щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2018 рік.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: згідно Наказу Департаменту внутрішньої безпеки ОСОБА_1 призначено старшим оперуповноваженим відділу моніторингу та зонального контролю Одеського управління з посадовим окладом 2600 гривень з 01 листопада 2017 року.

Згідно Наказу Департаменту внутрішньої безпеки від 16.08.2019 року підполковника ОСОБА_1 переведено, відповідно до ст. 65 ЗУ «Про Національну поліцію» для подальшого проходження служби до Департаменту захисту економіки Національної поліції України. Щорічну чергову оплачувану відпустку за 2019 рік не використав.

Наказом Департаменту від 06.11.2019 № 28 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 призначено оперуповноваженим 9-го відділу (моніторингу та координації) управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту.

Відповідно до витягу Наказу № 362 о/с від 28 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 30 жовтня 2020 року, установивши йому щомісячну премію за жовтень 2020 року в розмірі 52,29 відсотка, з виплатою компенсації за 23 доби щорічної чергової основної оплачуваної відпустки та 14 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2020 році.

Згідно Довідки Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 04.11.2019 № 447 ОСОБА_1 використав 18 днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік.

Згідно Довідки заступника начальника управління начальника 3-го відділу (кадрового забезпечення) 4-го управління Департаменту Е. Панченка від 21.10.2024 залишок невикористаних частин щорічних відпусток за період проходження служби ОСОБА_1 в Департаменті з 07.11.2019 до 30.10.2020 становить: за 2019 рік 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

До спірних правовідносин необхідно застосовувати Закон України від 15.11.1996 року №504/96-ВР "Про відпустки", Закон України від 02.07.2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію", Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260.

Закон №504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі ст.4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться і в ч.1 ст.83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закон №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ч.ч.1 та 3 ст.59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (ст.60 Закону №580-VIII).

Відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Статтею 92 Закону №580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Згідно з ч.1-3 ст.93 Закону №580-VIII, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість щорічної відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Поліцейським, які захворіли під час щорічної відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку (ч.8 ст.93 Закону №580-VIII).

Відповідно до ч.9-10 ст.93 Закону №580-VIII, поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров`я (через хворобу) або у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки. При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини щорічної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Суд звертає увагу, що ч.10 ст.93 Закону №580-VII викладена в редакції Закону №3379-IX від 06.09.2023 року, який набрав чинності 05.10.2023 року. Попередня редакція вказаної частини містила положення, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відкликання поліцейського із щорічної відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із щорічної відпустки здійснюється за письмовим наказом керівника відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (ч.11 ст.93 Закону №580-VIII).

Отже, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Частинами 1 та 2 ст.94 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.

Пунктом 3 Розділу І "Загальні положення" Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Розділом ІІІ Порядку №260 врегульовано окремі питання виплати грошового забезпечення.

Відповідно до п.8 розділу ІІІ Порядку №260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадках припинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 8 розділу I цих Порядку та умов, і призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день припинення (призупинення), крім премії.

При звільнені поліцейського зі служби в поліції розрахунок суми грошового забезпечення, яка підлягає відрахуванню за надмірно нараховану частину щорічної відпустки, здійснюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке отримав поліцейський за дні щорічної відпустки.

Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли в результаті не виплати грошової компенсації за не використані дні відпусток за минулі роки, а саме щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток.

Водночас, з 05.10.2023 року питання щодо виплати поліцейським, які звільняються зі служби, зокрема, за власним бажанням, грошової компенсації за всі невикористані під час проходження служби дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток поліцейського, врегульовано спеціальним законом.

Так, за нормами Закону №580-VIII не використана частина відпусток (щорічна, додаткова) поліцейськими за минулі роки проходження служби, компенсується в грошовій формі, що не було взято відповідачем до уваги.

Суд додатково зазначає, що Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо застосування норм матеріального права у спорах щодо невиплати позивачам (поліцейським) грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, що передують року звільнення.

Суд враховує, що у Постанові Верховного Суду від 19.01.2021 року по справі №160/10875/19, Верховний Суд убачає за необхідне відступити від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах №818/1276/17, №820/5122/17, №808/2122/18, №825/1038/16 і вважає правильним правовий висновок, який було викладено у постанові від 23.10.2019 в справі №826/8185/18.

Так, у постанові від 23.10.2019 в справі №826/8185/18 Верховний Суд виходив з того, що питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки не врегульоване положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260, а тому при вирішенні цього питання підлягають застосуванню приписи КЗпП України та Закону №504/96-ВР.

Таким чином, Верховний Суд відступив від правового висновку, що питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, урегульовані нормами пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. На підставі пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у ст.92 Закону №580-VIII. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин 8, 11 статті 93 Закону №580-VIII. Аналізуючи наведені норми законодавства, Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/200 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин 2, 3 ст.124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Не зважаючи на відсутність правового врегулювання положеннями Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд доходить до висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи Закону №580-VIII, КЗпП України і Закону № 504/96-ВР, якими визначено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Суд наголошує, що компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток не обмежується тільки роком звільнення поліцейського та поширюється на роки, що передували звільненню.

Так, судом встановлено, що згідно Довідки Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 04.11.2019 № 447 ОСОБА_1 використав 18 днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік.

Водночас, суд наголошує, що із наданої позивачем довідки не можливо встановити, який у ОСОБА_1 залишок щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2018 рік.

При цьому, позивач просить суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за 2018 р. - 6 календарних днів основної оплачуваної та 14 днів додаткової щорічної відпустки.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 93 Закону № 580-VIII за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

З вищевказаної норми висновується, що поліцейському за кожний повний рік служби після досягнення п`ятирічного стажу служби, починаючи із шостого року і по п`ятнадцятий рік служби надається по одному дню додаткової оплачуваної відпустки і максимальний розмір додаткової оплачуваної відпустки становить 15 днів.

Так, відповідно до послужного списку ОСОБА_1 у 2018 році мав 17 повних календарних років стажу служби в поліції, а відтак у 2017 році позивач набув право на отримання 12 днів додаткової оплачуваної відпустки.

Згідно Довідки заступника начальника управління начальника 3-го відділу (кадрового забезпечення) 4-го управління Департаменту Е. Панченка від 21.10.2024 залишок невикористаних частин щорічних відпусток за період проходження служби ОСОБА_1 в Департаменті з 07.11.2019 до 30.10.2020 становить: за 2019 рік 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки.

Згідно Наказами Департаменту від 02.01.2020 № 3 о/с «Про відпустки» та від 18.06.2020 № 168 о/с «Про відпустки» ОСОБА_1 надано 13 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2019 рік, та 20 діб основної оплачуваної відпустки за 2019 рік.

Таким чином, позовні вимоги позивача щодо невиплати ОСОБА_1 суму грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки за 2018 р. - 6 календарних днів основної оплачуваної та 14 днів додаткової щорічної відпустки, за 2019 рік -24 календарних днів основної оплачуваної та 14 дні додаткової щорічної відпустки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Поряд з цим, з урахуванням безпідставності невиплати компенсації за основну оплачувану відпустку, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2019 рік - 10 календарних днів основної оплачуваної виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції, та зобов`язання Департамент стратегічних розслідувань нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за 2019 рік -10 календарних днів основної оплачуваної відпустки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) і Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту стратегічних розслідувань (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 43305056) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки за 2019 рік - 10 календарних днів основної оплачуваної відпустки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції.

Зобов`язати Департамент стратегічних розслідувань нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за 2019 рік -10 календарних днів основної оплачуваної відпустки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка