Рішення № 132794822, 19.12.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 грудня 2025 року Справа № 280/8599/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник адвокат Погосян Маргарита Арсенівна (69005, м. Запоріжжя, а/с 1155, 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний 158) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166 ЄДРПОУ 44118663) про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі відповідач) про зобов`язання вчинити дії, відповідно до якої (в редакції уточненої позовної заяви) позивач просить суд:

визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень - ГУ ДПС у Запорізькій області протиправною стосовно не здійснення коригування індивідуальної картки платника податків - ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої по вимозі № Ф-6536-50 від 15.03.2019 недоїмки (боргу) з єдиного внеску 9 672 грн. 19 коп.;

зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування індивідуальної картки платника податків - ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої по вимозі № Ф-6536-50 від 15.03.2019 недоїмки (боргу) з єдиного внеску 9 672 грн. 19 коп.;

стягнути з Головного управління ДПС у Запорізькій області гонорар адвоката в розмірі 27 500 (двадцять сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією №: 26/09/30/2025 від 26.09.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.11.2019 у справі № 280/4109/19 скасовано вимогу ГУ ДПС у Запорізькій області від 15.03.2019 № Ф-6536-50. Однак, на виконання вказаного рішення відповідачем не було здійснено коригування інтеграційної картки платника податків ОСОБА_1 . Позивач вважає бездіяльність відповідач в частині не проведення коригування інтеграційної картки платника податків на суму вимоги від 15.03.2019 № Ф-6536-50 протиправною, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом. Позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 06.10.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позову.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.10.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

Представником відповідача через систему «Електронний суд» 04.11.2025 до суду надано відзив на позовну заяву. Представник відповідачів заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що згідно інформаційнокомунікаційної системи податкового органу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований, як фізична особа - підприємець з 05.11.1993, використовував спрощену систему оподаткування. На даний час стан платника 11 - припинено, але не знято з обліку (ІКП не пусті)(основне мiсце облiку). Дата припинення 29.10.2025. Наявна інформація щодо присвоєння статусу «особа з інвалідністю», яка дає право на пільги зі сплати єдиного соціального внеску 01.12.2008. Так, ФОП ОСОБА_1 подано 14.01.2019 Додаток 5 Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, яким самостійно нараховано суму єдиного внеску до сплати у розмірі 9828,72 грн. За результатом подання вищезазначеного звіту, по терміну 11.02.2019 в ІКП платника по КБК 71040000 ОСОБА_1 за кодом БК 71040000 виникла заборгованість по єдиному внеску у сумі 9672,19 грн., яка виникла з урахуванням переплати у сумі 156,53 грн. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464 та на підставі п. 3, п. 4 розділу VI Інструкції 449, у зв`язку з наявністю у ОСОБА_1 заборгованості з єдиного соціального внеску, ГУ ДПС у Запорізькій області в автоматичному режимі сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.03.2019 № Ф-6536-50 на суму 9672,19 грн, яка надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу зазначену в реєстраційних даних: АДРЕСА_2 та вручена поштою 01.04.2019. Згідно рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.11.2019 по справі 280/4109/19 визнана протиправною та скасована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.03.2019 № Ф-6536-50 на суму 9672,19 гривень. На виконання рішення суду вимогу відкликано в ІКС «Податковий блок». При цьому сума боргу з даною вимогою є самостійно задекларованою згідно Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік від 14.01.2019, а отже не може бути оскаржена та підлягає сплаті. Відповідно, з метою стягнення самостійно визначеної платником суми ЄСВ було винесено податкову вимогу від 06.02.2024 № Ф-0361-0801 14.04.2025 стягнуто в межах виконавчого провадження єдиного внеску у розмірі 2507,31 грн. Станом на 29.10.2025 згідно даних ІКС «Податковий блок» в ІКП Агаджаняна А.Г. по КБК 71040000 обліковується заборгованість по єдиному внеску у сумі 7164,88 гривень згідно податкової вимоги від 06.02.2024 № Ф-0361-0801. Відповідно до частин 7 та 8 ст. 25 Закону № 2464 передбачено, що сума недоїмки не підлягає списанню. З огляду на зазначене вище, відсутні підстави для визнання бездіяльності контролюючого органу протиправною та зобов`язання здійснити коригування інтегрованої картки платника податків шляхом виключення суми боргу за податковою вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 15.03.2019 № Ф-6536-50. Відповідач заперечує проти заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу по справі в повному обсязі та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 11.12.2025 витребувано додаткові докази у справі.

Представник позивача 16.12.2025 надав суду пояснення відповідно до змісту яких позивач з 05.11.1993 має статус фізичної особи-підприємця, а з 13.11.2017 є інвалідом другої групи, та отримує соціальну допомогу. Тобто, ОСОБА_1 є особою, яка звільняється від сплати за себе єдиного внеску, навіть якщо помилково в звіті не він, а інша особа зазначила інші дані, бо особисто він звіт не подавав та не знав, який звіт замість нього подавала довірена особа, з ним подання звіту не погоджено, бо він довірився іншій особі для подання звіту. Добровільної згоди участі у системі загальнообов`язкового державною соціального страхування ОСОБА_1 не надавав.

17 грудня 2025 року відповідачем надано до суду витребувані докази.

Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 у період з 05.11.1993 (дата запису: 31.10.2005, номер запису: 21030170000014889) по 29.10.2025 (номер запису: 2001030060003014889) був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.11.2019 у справі № 280/4109/19 задоволено частково адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання утриматись від вчинення дій, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6536-50 від 15.03.2019.

У зв`язку із наявністю в ІКП заборгованості по сплаті єдиного внеску 06.02.2024 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано податкову вимогу № Ф-0361-0801 від 06.02.2024 на суму 9 672,19 грн.

Постановою головного державного виконавця Хортицького відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 03.05.2024 відкрито виконавче провадження ВП № 74911466 щодо стягнення з ОСОБА_1 боргу на підставі податкової вимоги № Ф-0361-0801 від 06.02.2024.

ГУ ДПС у Запорізькій області 19.09.2025 повідомлено ОСОБА_1 (вих. № 40859/9/08-01-24-04-15) та його представника адвоката Погосян М.А. про те, що ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 14.01.2019 подано Додаток 5 Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, яким самостійно нараховано суму єдиного внеску до сплати у розмірі 9828,72 грн. За результатом подання вищезазначеного звіту, по терміну 11.02.2019 в інтегрованій картці платника (далі - ІКП) ОСОБА_1 за кодом БК 71040000 виникла заборгованість по єдиному внеску у сумі 9672,19 грн., яка виникла з урахуванням переплати у сумі 156,53 грн. Згідно даних інформаційно комунікаційної системи податкового органу в ІКП ОСОБА_1 за кодом БК 71040000 по єдиному внеску станом па 31.01.2024 обліковувалася заборгованість у сумі 9672,19 грн. У зв`язку з наявністю у ФОП ОСОБА_1 заборгованості з єдиного соціального внеску, ГУ ДПС у Запорізькій області в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2024 № Ф-0361-0801 на суму 9672,19 грн. Крім цього, резолютивною частиною рішення Запорізького окружного адміністративного суду під 25.11.2019 по справі №280/4109/19 не було передбачено зобов`язання Головного управління Д1ГС у Запорізькій області здійсни ти будь-які коригування в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 . Таким чином, відсутні правові підстави для проведення зменшень нарахувань по єдиному внеску в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 .

Позивач вважає незаконним нарахування йому боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI).

До вказаного Закону Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 2 Закону № 2464-VI передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно абзацу 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Як визначено п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 2 - 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.

У відповідності до ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VІ особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Особи, зазначені у пункті 5 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за умови взяття їх на облік фізичних осіб - підприємців та провадження ними одного виду діяльності одночасно як осіб, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті (ч.5 ст. 4 Закону №2464-VІ).

Відповідно до частин другої-четвертої, восьмої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

У відповідності до ч. 5 статті 9 Закону № 2464-VІ сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування або на єдиний рахунок, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Сплата єдиного внеску згідно з договорами про добровільну участь особами, зазначеними в абзаці п`ятому частини першої статті 10 цього Закону (з числа осіб, які працюють або постійно проживають за межами України), та у випадках, передбачених частиною дев`ятою статті 10 цього Закону, в іноземній валюті здійснюється на поточний рахунок податкового органу, відкритий в уповноваженому банку України, або на єдиний рахунок.

Згідно з приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449).

Абзацом 2 пункту 2 розділу VI Інструкції №449 визначено, що у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци 1-3, 11 пункту 3 розділу VI Інструкції №449).

Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Як встановлено судом згідно з вимогою Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6536-50 від 15.03.2019 позивачу нараховано суму єдиного внеску за 2018 рік у розмірі 9828,72 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.11.2019 у справі № 280/4109/19 задоволено частково адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання утриматись від вчинення дій, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6536-50 від 15.03.2019.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.11.2019 у справі № 280/4109/19 встановлено, що ОСОБА_1 з 13.11.2017 є інвалідом другої групи, та отримує соціальну допомогу, відповідно звільняється від сплати за себе єдиного внеску. З огляду на відсутність доказів укладання позивачем договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також відсутність звіту про суми нарахованого єдиного внеску суд дійшов висновку, що нарахування податковим органом зобов`язання, від якого позивач звільнений є протиправним.

Проте, відповідні суми єдиного внеску за 2018 рік у розмірі 9 672,19 грн не було виключено з інтеграційної картки платника податків - ОСОБА_1 та в подальшому за відповідними зобов`язаннями знову сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.03.2019 № Ф-6536-50 на суму 9672,19 грн.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд звертає увагу, що відомості з інформаційної картки платника податків не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки. Отже, податковий орган порушив процедуру, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Оперативний облік податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування контролюючими органами здійснюється відповідно до Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок), який затверджено наказом Міністерством фінансів України від 12.01.2021 №5.

Приписами пункту 4 розділу V Порядку встановлено, що працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем вносять дані до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Відображенню в інформаційній системі підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій. Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті.

Cтатус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску змінюється відповідно до суті рішення (постанови) («Скасовується в судовому порядку» / «Вручено, судовий розгляд»).

У підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та рішень щодо єдиного внеску змінюється на «Скасовується в судовому порядку» / «Вручено, судовий розгляд».

У разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Скасовується в судовому порядку»), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування/зменшення суми не проводиться.

Інформація, внесена та збережена працівниками підрозділів адміністративного/судового оскарження до інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, щоденно автоматично відображається в реєстрі «Апеляційне та судове оскарження» підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.

Працівники підрозділів, які проводять контрольно-перевірочні заходи, щоденно опрацьовують інформацію, завантажену в підсистему, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи з інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскаржень.

Тож, в силу положень вищевказаного порядку, працівники контролюючого органу можуть виключати з ІКП суми донарахувань та змінювати стан рішень контролюючого органу, якими визначено вказані суми зобов`язань.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.02.2019 (справа №825/999/17), від 26.02.2019 (справа №805/4374/15-а), від 25.03.2020 (справа №826/9288/18), від 28.10.2022 (справа №200/5487/21), від 02.03.2023 (справа №826/23604/15) та інших.

Відтак, наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності ГУ ДПС у Запорізькій області щодо не здійснення коригування індивідуальної картки платника податків - ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої по вимозі № Ф-6536-50 від 15.03.2019 недоїмки (боргу) з єдиного внеску 9 672 грн. 19 коп.

Суд зазначає, що спосіб захисту прав та інтересів осіб, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

"Ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо не здійснення коригування індивідуальної картки платника, ефективним та таким, що відповідає вимогам законодавства способом відновлення порушеного права позивача суд вважає зобов`язання відповідача здійснити коригування індивідуальної картки платника податків - ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої по вимозі № Ф-6536-50 від 15.03.2019 недоїмки (боргу) з єдиного внеску за 2018 рік у сумі 9 672 грн. 19 коп.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Розподіл судових витрат визначений ст. 139 КАС України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» розподіл судових витрату відповідності до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі, суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Судом встановлено, що позивачем було укладено договір про надання правової допомоги від 15.04.2025 № 15 з адвокатом Погосян М.А.

Згідно квитанції № 26/09/30/2025 сплачено вартість послуг на суму 27 500,00 грн.

У постановах від 19.02.2022 № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) зазначила, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

В постанові Верховного Суду від 23.07.2023 по справі № 340/4492/22 судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою ст. 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої ст. 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

Ураховуючи викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи та її складність, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача в розмірі 2 000,00 грн. Указаний розмір витрат зумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час складання позовної заяви, якістю та обсягом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом судового розгляду.

Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник адвокат Погосян Маргарита Арсенівна (69005, м. Запоріжжя, а/с 1155, 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний 158) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166 ЄДРПОУ 44118663) про зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Запорізькій області щодо не здійснення коригування індивідуальної картки платника податків - ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої по вимозі № Ф-6536-50 від 15.03.2019 недоїмки (боргу) з єдиного внеску за 2018 рік у сумі 9 672 грн. 19 коп.

Зобов`язати Головного управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування індивідуальної картки платника податків - ОСОБА_1 шляхом виключення нарахованої по вимозі № Ф-6536-50 від 15.03.2019 недоїмки (боргу) з єдиного внеску за 2018 рік у сумі 9 672 грн. 19 коп.

Стягнути з Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати на надання правничої допомоги в розмірі 2 000,00 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 19 грудня 2025 року.

Суддя О.О. Артоуз