Рішення № 132790103, 22.12.2025, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа №484/6434/25

Провадження №2/484/2798/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2025 Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі: головуючого судді - Медведєвої Н.А.

секретар судового засідання - Бикова О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Первомайську в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Новий колектор" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за участю відповідача ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий колектор" (далі - ТОВ "Новий колектор") до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Мотивуючи позовні вимоги представник позивача вказала, що 24.01.2020 між відповідачем та ТОВ «Споживчий центр» укладений кредитний договір №23.01.2020-100003008, згідно з умовами якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 16000грн на споживчі цілі. Позивач свої зобов`язання згідно з умовами договору виконав, надавши позичальнику кредитні кошти, але позичальник взяті на себе зобов`язання не виконав, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 16320грн.

06.08.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Новий колектор» укладений договір факторингу №СЦ-060824-13, за умовами якого первісний кредитор відступив позивачу вимоги до відповідача. Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за вказаним вище договором в розмірі 16320грн., до якої входять заборгованість за тілом кредиту в сумі 9600грн, за відсотками 6720грн, та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422 грн 40 коп.

Ухвалою від 24.11.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, визначені строки для подачі заяв по суті.

03.12.2025 до суду надійшов відзив, в якому відповідач вказав, що він з 2001 року має статус військовослужбовця, отже звільнений від сплати відсотків за вказаним вище кредитним договором. Крім того, позивач пропустив строк позовної давності.

Представник позивача на судове засідання надала заяву, в якій позов підтримала в повному обсязі, просила задовольнити його та розглядати справу без її участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач в судовому засіданні підтримав відзив та вказав, що дійсно між ним та ТОВ «Споживчий центр» 24.01.2020 укладений кредитний договір, за умовами якого він отримав 16000грн. Він частково сплатив кредит. Однак повністю заборгованість за кредитом він не сплатив, оскільки у нього на той час були відсутні грошові кошти. Із розрахунком заборгованості він не погодився. Просив відмовити у задоволенні позову через сплив строку позовної давності. У випадку, якщо строк позовної давності не закінчився, просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з нього процентів за кредитним договором.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що 24.01.2020 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладений електронний кредитний договір №23.01.2020-100003008, відповідно до умов якого позичальнику наданий кредит у розмірі 16000грн строком на 70 календарних днів з дати отримання. Процентна ставка фіксована незмінна у розмірі 70% за 70 календарних днів користування кредитом в сумі 11200грн. Встановлений графік платежу, згідно із яким 06.02.2020, 20.07.20202, 05.03.2020, 19.03.2020 та 02.04.2020 відповідач зобов`язався сплачувати по 2240грн на погашення процентів та по 3200грн на погашення тіла кредиту. Відповідач, підписавши договір, погодився з умовами договору.

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч.2 ст.638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцентуючи пропозицію товариства відповідач електронним підписом одноразовим ідентифікатором А6097 у договорі приєднався до Правил надання споживчих кредитів визнає та погоджується на запропоновані позивачем умови користування та порядок надання товариством грошових коштів.

Тобто, підписуючи кредитний договір, у якому зазначені сума кредиту, строки його повернення, а також вказані відсотки за користування кредитом, відповідач погодилася із вказаними умовами договору та розмірами відсоткових ставок за користування кредитними коштами, які застосовуються у різні періоди користування кредитом, тому зобов`язана його (Договір) виконувати в повному обсязі. Отже, підписання кредитного договору свідчить про те, що відповідач всі умови цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Відповідно до ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст.3 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.7,12 ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно з вимогами ст.ст.526 ,527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідач визнав факт укладення вказаного договору та отримання кредитних коштів.

Згідно із розрахунком, наданим ТОВ «Споживчий центр», 06.02.20-20 та 20.02.2020 відповідачем на погашення заборгованості сплачені по 5440грн. Однак повністю зобов`язання за договором не виконані, отже станом на 20.03.2020 виникла заборгованість за тілом кредиту в сім 9600грн, за відсотками 6720грн.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами

06.08.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Новий колектор» укладений договір факторингу №СЦ-060824-13, за умовами якого первісний кредитор відступив позивачу вимоги до відповідача, а позивач прийняв права вимоги.

Пунктом 2.4. договору факторингу передбачено, що право вимоги вважається відступленим Клієнтом Факторові з моменту підписання Сторонами відповідного Акту приймання-передачі Переліку (Додаток 1).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1статті 1077 ЦК України).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Матеріали справи вістять Акт приймання-передачі переліку №1 та Перелік №1 до вказаного договору факторингу, в якому міститься інформація щодо зазначеного вище кредитного договору. Отже, позивач набув право вимоги до відповідача.

Відповідно до посвідчення офіцера серії НОМЕР_1 відповідач має статус військовослужбовця та на час укладення кредитного договору проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , має право на пільги, встановлені для учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням.

Відповідно до п.п. 3 п. 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію п.п. 3 п. 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року.

За змістом ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У ч. 4 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Отже, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі №813/402/17 дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Відповідно до п. 13 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у п. 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц.

Крім того, указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 в Україні введено воєнний стан, який наразі триває.

Отже, відповідачу як військовослужбовцю не повинні були нараховуватися проценти за кредитними договорами, оскільки на нього поширювалися пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За таких обставин, позовні вимоги належать задоволенню лише в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту.

Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Строк повернення кредиту 02.04.2020, отже позовна давність закінчилась 04.04.2023.

Законом № Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 19, відповідно до якого у період дії в України і воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Законом України від 08.11.2023№ 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» у розділі «Прикінцеві та перехідні положення» пункт 19 викладено в такій редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Законом України № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Вказаний закон набрав чинності 04.09.2025, отже саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Отже, загальний строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України, був призупинений до 03.09.2025. Тобто такий строк, з урахування його зупинення через введення воєнного стану, позивачем при подачі позовної заяви пропущений не був.

Згідно з ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги належать задоволенню частково в сумі 9600грн, відтак позивач має право на відшкодування сплаченого судового збору пропорційно задоволеним вимогам у сумі 1424грн 94коп.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий колектор" заборгованість за кредитним договором №23.01.2020-100003008 від 24.01.2020 за тілом кредиту 9600 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1424грн 94коп., всього 11 024 (одинадцять тисяч двадцять чотири) грн 40коп.

В задоволенні позову в частині стягнення процентів відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи або особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Миколаївського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених уч.2 ст.358 ЦПК України.

Інформація про учасників справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Новий колектор", місцезнаходження: Алмазова Генерала, 13, офіс 601, м.Київ, ЄДРПОУ 43170298.

відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя Н.А.Медведєва