Рішення № 132779105, 04.12.2025, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/3698/22

Провадження № 2/0182/752/2025

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04.12.2025 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нікополі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави

В С Т А Н О В И В:

АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави.

В обгрунтування заявлених вимоги представник позивача посилається на те, що 30 січня 2020 року між акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 461/1289 (за продуктом «Зелена енергія»). Відповідно до Кредитного договору, Відповідачу було надано кредит в загальному розмірі 600 000 грн. 00 коп. на споживчі потреби, а саме: для придбання, встановлення, монтажу та запуску в експлуатацію Товару, зі сплатою 19,5 % річних, строком на 72 місяці, з кінцевим терміном повернення - не пізніше 29 січня 2026 року. В рамках укладеного Кредитного договору, Відповідачу було відкрито рахунок № НОМЕР_1 . При цьому, позичальник зобов`язується здійснювати повернення кредиту та сплату процентів, нарахованих на залишок основної суми боргу за кредитом, шляхом внесення власних коштів на поточний рахунок, які Банк, використовуючи право договірного списання коштів, наданого йому, згідно з умовами цього договору, списує в рахунок погашення основної суми боргу за кредитом та сплати процентів, відповідно до послідовності визначеної Кредитним договором (п.3.3.3. Кредитного договору). На виконання умов кредитного договору, а також в якості забезпечення виконання зобов`язання, 30 січня 2020 року між позивачем та відповідачем було укладено договір застави, а саме: сонячний фото гальмівний модуль, інвертор мережевий, щит змінного стурму та профіль. Позивачем зобов`язання були виконані сумлінно та вчасно, а відповідач як позичальник умов договору не дотримався та у нього, станом на 13 вересня 2022 року, рахується заборгованість в розмірі 547 723 грн. 00 коп., яка, з урахуванням добровільної сплати відповідачем під час розгляду справи по суті, була зменшена до 390 223 грн. 00 коп. Тому, враховуючи вищевикладене, представник позивача, у відповідності до ЗУ «Про заставу» та ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», змушений звернутись до суду і просить ухвалити рішення, яким звернути стягнення на предмет застави, а саме: сонячний фото гальмівний модуль, інвертор мережевий, щит змінного струму та профіль, яке належить відповідачу на праві власності, шляхом продажу на аукціоні, у формі електронних торгів, із встановленням початкової ціни продажу на рівні, не нижчому звичайної ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або належним експертом на стадії оцінки майна, в порядку ЗУ «Про виконавче провадження», в рахунок погашення заборгованості в розмірі 390 223 грн. 00 коп.

В судове засідання представник позивача, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, не прибула, однак, на адресу суду надала заяву, в якій просить суд розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримує та на задоволені позову наполягає.

Відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином, в судове засідання не прибув також, при цьому, на адресу суду надав заяву, в якій просить суд розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги не визнає та проти задоволення позову заперечує (а.с.249).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

В силу приписів ч.1, 3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим, відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Враховуючи положення ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами, згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 15 ЦК України закріплює право особи на захист цивільних прав та інтересів. Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як визначено ч.1, 2 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору (ч.1, 2 ст.634 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як передбачено ч.1, 2 ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Як закріплено у ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1, 2 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст.1055 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.526 ЦК України).

В силу приписів ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі, залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ст.572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ч.1-2 ст.1 Закону України «Про заставу», застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави, кредитор (заставодержатель) має право, в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання або в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч.1 ст.574 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про заставу» № 2654-XII від 02.10.1992 року, заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча вимога або вимога, яка може виникнути в майбутньому, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Згідно ч.1, 3, 6 Закону України «Про заставу» № 2654-XII від 02.10.1992 року, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором. Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1-2 ст.12 Закону України «Про заставу», у договорі застави визначаються суть, розмір та строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, тa/або посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Як встановлено приписами ч.1 ст.13 Закону України «Про заставу», договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.

Як передбачено ч.1, 3 ст.577 ЦК України, якщо предметом застави є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Моментом реєстрації застави рухомого майна є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (ч.4 ст.577 ЦК України).

Правові наслідки невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, передбачені ст.589 ЦК України. Так, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1, 2 ст.590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.5 ст.590 ЦК України, у разі часткового виконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави: 1) у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу; 2) у разі порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави; 3) в інших випадках, встановлених законом або договором (ч.2 ст.592 ЦК України).

Відповідно до ст.19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п`ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем, приватним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором (ч.1, 6, 7 ст.20 Закону України «Про заставу»).

Як передбачено ч.1 ст.21 Закону України «Про заставу», реалізація заставленого майна здійснюється шляхом його продажу на аукціонах (публічних торгах), у тому числі, у формі електронних торгів, якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, - виключно з аукціонів (публічних торгів).

Згідно ст.28 Закону України «Про заставу», застава припиняється, зокрема, з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі примусового продажу заставленого майна.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначений Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» № 1255-IV від 18.11.2003 року.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, в рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження. Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом. Боржник вправі до дня продажу предмета забезпечувального обтяження на публічних торгах повністю виконати забезпечену обтяженням вимогу обтяжувала, разом з відшкодуванням витрат, понесених обтяжувачем у зв`язку з пред`явленням вимоги і підготовкою до проведення публічних торгів. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета забезпечувального обтяження на публічних торгах.

Як передбачено ч.1 ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом (у тому числі передача цінних паперів електронної форми існування у власність обтяжувача відповідно до законодавства про депозитарну систему України); 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери. 5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Судом встановлено, що 30 січня 2020 року між акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 461/1289 (за продуктом «Зелена енергія»). Відповідно до Кредитного договору, Відповідачу було надано кредит в загальному розмірі 600 000 грн. 00 коп. на споживчі потреби, а саме: для придбання, встановлення, монтажу та запуску в експлуатацію Товару, зі сплатою 19,5 % річних, строком на 72 місяці, з кінцевим терміном повернення - не пізніше 29 січня 2026 року. В рамках укладеного Кредитного договору, Відповідачу було відкрито рахунок № НОМЕР_1 (а.с.27-39). Як передбачено умовами кредитного договору, кредит надається в загальному розмірі 600 000 грн. 00 коп. на строк - 72 місяці на споживчі потреби, а саме: для придбання, встановлення, монтажу та запуску в експлуатацію. При цьому, пунктами кредитного договору врегульовано питання дострокового погашення кредиту за ініціативою банку.

Відповідно до п.3.9.1, 3.9.2 кредитного договору, банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником взятих на себе обов`язків або недотримання умов, передбачених цим договором та/або документами забезпечення та/або іншими договорами, укладеними позичальником з банком, вимагати дострокового повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих процентів за користування кредитом (разом з будь-якими іншими нарахованими сумами або сумами, що підлягають до сплати за цим договором), у тому числі, але не виключно, у разі якщо відбулось: 3.9.1.1 затримання на один календарний місяць сплати частини Основної суми боргу за кредитом та/або процентів за користування кредитом, інших платежів за цим договором та/або платежів за договором відновлюваної кредитної лінії, укладеним між позичальником та банком щодо надання кредиту для оплати страхових платежів за договором страхування транспортного засобу (у разі укладення такого договору); 3.9.1.2 використання кредитних коштів не за цільовим призначенням кредиту; 3.9.1.3 втрати предметом застави ліквідності або зменшення її вартості, позбавлення позичальника права власності на предмет застави відповідно до умов документу забезпечення, виникнення обставин, що унеможливлюють звернення стягнення на предмет застави; 3.9.1.4 неподання позичальником на вимогу банку документів, що стосуються його фінансового стану; 3.9.1.5 порушення позичальником умов документів забезпечення, в тому числі в разі несплати страхових платежів, порушення умов зберігання предмету застави, що призведе до пошкодження, знищення та втрати його вартості, що обумовлена документом забезпечення; 3.9.1.6 у випадку відмови від підтримання ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансових операцій у випадках, визначених статтею 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», а також у випадку застосування інших санкційних списків в тому числі міжнародних (а.с.31).

Виконання позичальником вимоги банку щодо дострокового повернення кредиту, належних до сплати процентів, комісійних винагород та інших платежів відповідно до умов цього договору повинно бути проведено позичальником протягом тридцяти календарних днів з дати одержання такої вимоги від банку. Сторони підтверджують, що термін дострокового повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів за його користування та інших платежів, що містяться у вимозі банку, направленій позичальнику, відповідно до цього пункту договору є зміною терміну остаточного повернення кредиту в бік його зменшення. Сторони домовились, що вказана в цьому пункті зміна терміну, на який надано кредит, не є зміною банком в односторонньому порядку умов цього договору. Сторони за взаємною згодою встановили, що визначений в абзаці першому цього пункту договору строк починає відліковуватись з дати вручення позичальнику відправлення, що зазначена в повідомленні про вручення поштового відправлення, або дата, зазначена на такому листі позичальником при отриманні ним зазначеного листа особисто. Якщо пошта (поштова служба) не може вручити письмову вимогу про усунення порушення зобов`язання позичальнику через відсутність за місцем проживання вказаної особи, через його відмову прийняти поштове відправлення, через незнаходження фактичного місця проживання позичальника або з інших причин, письмова вимога про усунення порушення зобов`язання вважається врученою позичальнику у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Отже, на підставі кредитного договору, у сторін виникли зобов`язання, де банк зобов`язаний надати позичальнику кредит на умовах цього договору, а позичальник зобов`язаний повернути у передбачені цим договором строки кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Предмет застави є власністю заставодавця, на підставі договору купівлі-продажу, і немає жодних договірних змін строків позовної давності щодо правочинів, на підставі яких заставодавець набув право власності на предмет застави. Заставодавець свідчить, що договір купівлі-продажу укладений у відповідності до законодавства і майнові права за ними є дійсними та підлягають примусовій реалізації, а стосовно предмета застави не була оформлена довіреність іншій особі щодо володіння та/або користування, в тому числі, з правом відчуження. При цьому, застава припиняється у разі: 1) виконання у повному обсязі зобов`язання; 2) в інших випадках, передбачених законодавством та/або цим договором. Заставодержатель вправі задовольнити за рахунок предмета застави свої вимоги в повному обсязі, який визначається заставодержателем самостійно на момент реалізації права застави, у тому числі, але не виключно, щодо: 1) повернення основної суми кредиту; 2) сплати процентів за користування кредитом; 3) сплати комісійних винагород; 4) компенсації витрат, пов`язаних з конвертацією коштів; 5) сплати нарахованих та несплачених на момент реалізації права застави штрафні санкції за порушення зобов`язань за кредитним договором (неустойка, пеня, штраф); 6) компенсації витрат, понесених заставодержателем у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет застави та його реалізацією, у тому числі, витрат на оплату послуг аудиторів, адвокатів та інших документально підтверджених витрат заставодержателя, якщо вони будуть мати місце; 7) компенсації завданих заставодержателю збитків в повному обсязі (п.п.4.4 п.4 договору застави рухомого майна (майнових прав та транспортного засобу) № 620 від 24.09.2021 року).

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується стороною позивача, первісно, при зверненні до суду з даним позовом, загальна сума боргу становила 547 723 грн. 00 коп., однак, в ході розгляду справи, відповідач вніс відповідні платежі та частково сплатив суму боргу, в результаті чого сума боргу була зменшена до 390 223 грн. 00 коп.

Тобто, дані обставини свідчать про добровільне виконання відповідачем покладеного на нього обв`язку та дають суду підстави вважати, що останній не самоусунувся від його виконання, а мав тимчасові труднощі з оплатою боргу. При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на ту обставину, що безпосереднім зверненням до суду з даним позовом, предметом якого є звернення стягнення на майно, - це обставини, які свідчать про той факт, що особа, яка зобов`язана виконувати покладені на неї обов`язки щодо повернення суми кредиту, усунулась від їх виконання та свідомо нехтує вимогами чинного законодавства, не виконуючи обов`язок щодо повернення кредиту. Окрім цього, суд вважає, що звернення стягнення на предмет застави є крайнім заходом (subsidiarity), що застосовується, коли основне зобов`язання не виконується у строк, і це право виникає у заставодержателя, якщо договір чи закон не передбачають іншого, слугуючи механізмом реалізації права власності на заставлене майно для погашення боргу. Однак, матеріали справи містять докази часткової сплати суми боргу, що дає суду підстави вважати, що заявлені вимоги, в даному випадку, є передчасними, а тому, підстав для ухвалення рішення про задоволення позовних вимог не вбачається і в задоволенні позову слід відмовити.

Частиною 1 ст.141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи той факт, що в задоволенні позову відмовлено, судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного,керуючись ст.11, 15-16, 509, 526, 572, 574, 577, 589, 590, 633, 634, 638-639, 1048-1049, 1054 ЦК України, ст.4, 5, 12-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-282, 284, 289, 354-356 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал