Ухвала суду № 132738267, 17.12.2025, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

17.12.2025 Суддя ОСОБА_1

Справа № 644/5688/21

Провадження № 1-кп/644/8/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2025 рокуІндустріальний районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,

за участі прокурора - ОСОБА_5 ,

захисника - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритомусудовому засіданні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по об`єднаному кримінальному провадженню№ 12020220530001661; №12021221180000056, у відношенні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч.3 ст.15 п.13 ч.2 ст.115, ч.4 ст. 296 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

В провадження Індустріального районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч ч.3 ст.15 п.13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.296 КК України.

В судовому засіданні прокурор подав до суду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою, посилаючись на продовження існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1ст.177 КПК України, а саме наявність ризику спробам обвинуваченого переховуватись від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Обвинувачений в судовому засіданні звернувся з клопотанням про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, вказавши про те, що 4 роки 9 місяців перебуває під вартою, потерпілі та свідки ховаються або відмовляються з`являтися до суду, відмовляються давати показання. Сторона обвинувачення не надала суду доказів на підтвердження заявлених ризиків, не вказала мотиву злочину, не надала знаряддя злочину, обвинувачення ґрунтується на припущеннях. Сторона обвинувачення не має достатніх та достовірних доказів, які свідчать про те, що він, перебуваючи на свободі має намір вчинити інший злочин, здійснити вплив на свідків, потерпілих або ухилитися від суду.

Захисник обвинуваченого в судовому засіданні підтримав заявлене клопотання його підзахисним, просив змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт, вказав про наявність у обвинуваченого місця проживання та дружини.

Розглянувши клопотання, заслухавши думку учасників провадження, оглянувши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26.03.2021 року обвинуваченому ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Обраний запобіжний захід неодноразово продовжувався. Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 12.11.2025 року ОСОБА_7 продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 10.01.2026 року включно.

Згідно ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Так, за змістом ст.ст.131-132КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.

Відповідно дост.177КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

При вирішенні питання про необхідність ув`язнення особи вагомою підставою є ризик переховування цієї особи від правосуддя та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. При цьому переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують.

Вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 КПК України, повинно мітити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Під час вирішення питання про продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому судом враховується, що ризик, передбачений п.1 ч.1ст.177 КПК України, встановлений ухвалою суду, продовжує існувати, а саме можливість переховуватись від суду.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що військова агресія проти України, є обставиною (ризиком), яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Суворість покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторного вчинення злочинів («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч.3 ст.15 п.13 ч.2 ст.115, ч.4 ст.296 КК України, одиніз яких є особливо тяжким злочином (ч.3 ст.15п.13 ч.2 ст.115 КК України). Санкція частини 2ст.115 КК Українипередбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

А отже, очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховування від суду. Зазначена обставина на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності сама по собі може бути мотивом та підставою переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. При цьому, ризик втечі повинен оцінюватися й у світлі інших факторів, а тому колегія суддів, вирішуючи питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу, враховує тяжкість злочинів, які інкримінуються ОСОБА_7 у сукупності з іншими обставинами.

При цьому, колегія суддів враховує, що на даний час не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, а тому, на переконання суду, останній може зокрема незаконно перетнути державний кордон України з метою уникнення кримінальної відповідальності, тому альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого.

Крім того, ОСОБА_7 , може незаконно впливати на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні, а тому на переконання колегії суддів ризик, передбачений п.3 ч.1ст.177 КПК України, продовжує існувати.

Також колегія суддів вважає, що перебуваючи на свободі, обвинувачений може продовжити вчинення кримінальних правопорушень, а отже вважає встановленим також існування ризику, передбаченого п.5 ч.1ст.177 КПК України.

Під час розгляду даного клопотання судом також встановлено, що ОСОБА_7 одружений, не працевлаштований, осіб на утриманні немає, має непогашені судимості за вчинення тяжких та особливо тяжкого злочинів, в провадженні суду перебуває кримінальне провадження № 12017220510002900 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 345 КК України, розгляд якого триває.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Суд не ігнорує ті аргументи, які наводяться стороною захисту, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважують вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання ним процесуальних обов`язків та прийнятих рішень у справі.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що передбачені п.п.1,3,5ч.1ст.177КПК Україниризики продовжують існувати, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання винуватим у злочинах, у вчиненні яких обвинувачується, дані про особу обвинуваченого, якийне працевлаштований, а отже не має законних джерел отримання прибутків, одружений, осіб на утриманні немає, раніше судимий, колегія суддів вважає, що застосування відносно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу недостатнє для запобігання вищевказаним ризикам, тому суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою на строк 60 діб, тобто до 14 лютого 2026 року включно, що на думку суду забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Даних щодо неможливості продовження дії раніше обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за станом здоров`я суду не надано.

У відповідності ч.2 ст.331, ч.4 ст.199 КПК Українисуд розглядає клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Так, відповідно дост.183 КПК Українислідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно ч.4ст.183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями177та178цьогоКодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне не визначати розмір застави при продовженні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Зважаючи на вказане вище, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.176-178,183,194,196,199,314,331,369,372 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання прокурора задовольнити.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити без змін - у вигляді тримання під вартою в Державній установі Харківський слідчий ізолятор, продовживши строк дії запобіжного заходу на 60 днів, до 14 лютого 2026року включно.

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу на домашній арешт відмовити.

Копію ухвали вручити учасникам провадження.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали складено19 грудня 2025 року.

Головуючий: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3