Рішення № 132737190, 17.12.2025, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/2070/24

Провадження № 2/347/74/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(Заочне)

17 грудня 2025 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Кіцули Ю.С.,

за участю:

секретаря Сумарука І.П.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника

третьої особи Заячук М.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Яблунівської селищної ради про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в

Стислий виклад позицій позивача, та заперечень відповідача.

22.08.2024 року представник позивача ОСОБА_4 в системі Електронний суд подала до суду позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Яблунівської селищної ради про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 . На даний час дитина проживає з батьком та перебуває на його утриманні. Матидитиною не опікується, не займається його вихованням та не цікавиться його життямвід 16.09.2023 року.16.09.2023 року відповідач виїхала за межі України на роботу і більше неповерталася. У телефонному режимі відповідачка повідомила позивачу, що вона зним розходиться, більше жити вони не будуть і додому вона не повернеться. З тогочасу до дитини не телефонує, контактного номеру телефону з нею немає.Відповідач не виконує батьківських обов`язків покладених законом. Участі увихованні та догляді за сином не бере, його фізичним, духовним та моральнимрозвитком не займається та не цікавиться, з сином не спілкується. Матеріальноїдопомоги на утримання дитини матір не надає.Всі питання щодо виховання сина вирішуються позивачем самостійно без участі тапідтримки з боку відповідача. Для розвитку сина позивач прикладає всі свої зусиллята можливості. Батько дитини повністю опікується дитиною та матеріальнозабезпечує, дбає про його розвиток та навчання.

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов`язані поважати дитину, піклуватисяпро здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечитиздобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійногожиття.

Мати дитини ніяким чином не піклується про дитину. Не цікавиться успіхами унавчанні сина, не забезпечує шкільним приладдям, не відвідує батьківські збори угімназії, де навчається хлопчик, що підтверджується характеристикою Нижньоберезівської гімназії Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області № 02-06/47 від 14.06.2024 року.Дитина не отримувала від відповідача жодного подарунку на свій день народження тана інші свята.Матір не цікавиться станом здоров`я сина, за останній рік не зверталася до сімейноголікаря щодо лікування дитини. За лікуванням дитини звертається саме заявник. Даніобставини підтверджуються відповіддю КНП «Яблунівської районної лікарні» наадвокатський запит адвоката Зубченко І.І. №105 від 05.08.2024 року.Таким чином, відповідач не виконує своїх обов`язків матері, передбачених нормамистатті 150 Сімейного кодексу України.

Зважаючи на те, що відповідач повністю самоусунулася від виконання батьківських

обов`язків, а саме з дитиною не проживає, відтак не проявляє материнської турботищодо неповнолітнього сина, не піклується про його фізичний та духовний розвиток,не цікавиться здоров`ям та успіхами у навчанні та вихованні, а також матеріально незабезпечує сина ОСОБА_6 , а отже ухиляється від виконання своїх обов`язків повихованню дитини, що є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

У зв`язку з вищенаведеним позивач просить постановити рішення, яким позбавити відповідача ОСОБА_3 батьківських прав, відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такого не було подано.

Третя особа без самостійних вимог Служба у справах дітей Яблунівської селищної ради письмових пояснень суду не подавала.

Позиція учасників в судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 вимоги позовної заяви підтримав в повному обсязі, з підстав зазначених у позові, та ствердив, що відповідач (матір) дитини в вересні 2023 року покинула територію України та виїхала в Польщу. З того часу відповідач не цікавиться життям дитини, не допомагає у його вихованні та утриманні, не приймає участі в житті сина. Мати не телефонує йому, не вітає із днем народження, не цікавиться та не допомагає з навчанням у школі, не вітає з іншими святами. Матір просто усунулася від виконання своїх материнських обов`язків. Вихованням там утриманням сина повністю займається його батько, та бабуся (матір позивача).

Представник третьої особи Служби у справах дітей Яблунівської селищної ради Заячук М.Б. в судовому засіданні підтримала висновок комісії про недоцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_3 .

Зазначила, що при підготовці висновку, комісія зв`язувалась із відповідачем в мобільному месенджері Viber. Відповідач ОСОБА_3 категорично заперечила щодо позбавлення її батьківських прав. Зазначила, що дійсно проживала в зареєстрованому шлюбі з позивачем, у них народилася дитина. Але через початок повномасштабного вторгнення, безгрошів`я, змушена була поїхати за кордон на роботу. З нею також перебував і малолітній син. Але оскільки йому там було важко, то вона повернулась з сином в Україну, а в подальшому поїхала на роботу в Республіку Польща сама. Син залишився проживати разом із її чоловіком. ОСОБА_3 зазначила, що приїхати в України немає можливості оскільки чекає на виготовлення документів. Крім того, вона боїться колишнього чоловіка, оскільки той поводиться агресивно, та не дозволяє бачитись із сином. Представник третьої особи також зазначила, що батько категорично заперечував про заслуховування думки дитини на засіданні комісії без його участі. Дитина ОСОБА_5 дуже вразлива, закрита, відповідає не охоче на запитання про маму. Відчутно, що дитина має образу на маму.

Однак представник третьої особи зазначила, що перш за все конфлікт має місце між дорослими членами сім`ї. Ситуація коли мати виїжджає за кордон на роботу, а дитина залишається на вихованні з батьком, особливо під час воєнного стану не є поодинокою, однак це не є поважною причиною, щоб позбавляти відповідача батьківських прав. На переконання представника третьої особи, у матері, є шанси на виправлення ситуації, та налагодження зв`язку із сином, однак перш за все спілкування слід налагодити дорослим членам сім`ї та родини.

Свідок ОСОБА_7 в суді надала показання, що є класним керівником неповнолітнього ОСОБА_5 . Зазначила, що з часу як вона працює з класом ОСОБА_6 , то жодного разу не бачила, та не знає його матері ОСОБА_3 . Хлопчик дійсно вразливий, замкнутий, не охоче спілкується про маму, а відтак на уроках класний керівник, старається зайвий раз не травмувати дитину щодо його матері. Свідок зазначила, що вихованням дитини займається батько. Також зазначила, що їй відомо, що мати хлопчика за кордоном, і раніше коли вона перебувала в Україні, то вона займалася його вихованням, водила та забирала зі школи.

Свідок ОСОБА_8 яка є психологом Нижньоберезівської гімназії Косівського району зазначила, що про маму хлопчика їй нічого невідомо. З хлопчиком проблем в школі не виникало. Як психолог, ніяких бесід із дитиною не проводила, оскільки ні дитина, ні батьки дитини, ні класний керівник не зверталися за такою допомогою. Однак їй відомо, що коли хлопчик був в молодших класах, то його вихованням і навчанням займалась мати.

Свідок ОСОБА_9 , яка є бабусею неповнолітнього ОСОБА_5 , та матір`ю позивача, зазначила, що її невістка ОСОБА_3 виїхала за кордон на роботу. В Україну не поверталася. Коли онук захворів, і вона, і її син повідомляли відповідача, щоб та приїхала в Україну оскільки дитина хвора, однак відповідач стверджувала, що немає можливості і коштів. Свідок зазначила, що вона особисто телефонувала відповідачці та пропонувала надати фінансову допомогу, тільки щоб та приїхала в Україну, однак відповідач як мати дитини знехтувала своїм материнським обов`язком. Після того як свідок побачила у одній із соціальних мереж, про те, що відповідач змінила свій сімейний статус на розлучена, свідок вважає, що відповідач немає бажання спілкуватись з власною дитиною, і таким чином, показала своє відношення до сім`ї. На даний час її син, позивач, проходить службу по мобілізації. Однак малолітній дитині про це не розказують, щоб зайвий раз його не травмувати.

Неповнолітній ОСОБА_5 в присутності законного представника ОСОБА_9 в судовому засіданні висловив думку, що матір слід позбавити батьківських прав. Зазначив, що мати з ним не спілкується, її номеру телефону він немає, і мати не хоче. Контактувати з матір`ю теж не має бажання. Мати його не вітає зі святами, та з днем народження. ОСОБА_10 зазначив, що на даний час його вихованням і утриманням займається батько, а у його відсутність бабуся. Водночас ОСОБА_10 визнав, що коли мама була в Україні, вони проживали разом, вона водила і забирала його зі шкоди і до школи, вони разом їздили на велосипедах, і йому це подобалось. Дійсно він з мамою перебував якийсь період у республіці Польща, однак йому там не сподобалось, і не сподобався новий чоловік мами.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з?явилася, причини неявки суд не повідомила, заяв та клопотань до суду не подавала, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином, однак на адресу суду повернулося поштове відправлення з довідкою «Укрпошти», що «адресат відсутній за вказаною адресою».

Проте довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв?язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду (Постанова КЦС ВС від 10.05.2023 року справа № 755/17944/18 (61-185св23)).

Судом також було розміщено (оприлюднено) на веб-порталі Судової влади України оголошення про виклик у судове засідання по справі №347/2070/24 відповідача ОСОБА_3 .

Враховуючи те, що відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив, жодних заяв від нього не надходило, та у строк встановлений судом відповідач відзив на позов не подав, будь-яких інших клопотань та заяв від відповідача подано до суду не було, відтак у відповідності до ч.8 ст.178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

З урахуванням положень ст.280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

З врахуванням проведених судових засідань під час розгляду справи, стадію ухвалення судового рішення було відкладено на 17.12.2025 року. Однак учасники судового провадження, на проголошення судового рішення не з`явилися.

Заслухавши учасників судового провадження, показання свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, щозгідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 виданого 01.10.2011 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб01жовтня 2011 року у Нижньоберезівській сільській раді Косівського району Івано-Франківської області, про що було зроблено актовий запис №3 (т.1. а.с.13).

У даному шлюбі згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 16.07.2012 року, у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_5 (т.1. а.с.12).

Відповідно до копії Витягу з реєстру територіальної громади №2024/002488615 від 12.03.2024 року, позивач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.19).

Згідно копії Акта про проживання особи без реєстрації від 12.03.2024 року виданого уповноваженими особами Яблунівської селищної ради, встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , у житловому будинку батька ОСОБА_2 (т.1. а.с.8-9).

Згідно копії характеристики ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учня 5 класу виданої директором Нижньоберезівської гімназії Яблунівської селищної ради спільно із класним керівником за №02-06/47 від 14.06.2024 року, - ОСОБА_5 , 2012 р.н. на даний момент проживає у с. Нижній Березів, Яблунівської ОТГ, Івано-Франківської області з батьком ОСОБА_2 . Як учень характеризується позитивно, хоча навчання дається йому нелегко, як дитина спокійний, ввічливий, трохи сором?язливий, як і інші підлітки, має нестійкий настрій. Батько дитини ОСОБА_2 старається брати участь у шкільному та особистому житті дитини. Приймає участь у загальношкільних та класних батьківських зборах, хвилюється за його навчання та виховання. Мати ОСОБА_3 не виходила на зв?язок з вчителями та класним керівником щодо питань навчання та виховання сина, не цікавилася життям дитини та її успіхами, жодного разу не приходила до гімназії і не відвідувала дитину під час навчального процесу (т.1. а.с.10-11).

Відповідно до копії відповіді на адвокатський запит наданої КНП «Яблунівська районна лікарня» за №105 від 05.08.2024 року, - дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обслуговується в КНП «Яблунівська районна лікарня» в лікаря педіатра ОСОБА_11 . Лікуванням та профілактичними оглядами дитини займається батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , житель с. Н.-Березів, і забезпечує йому необхідний догляд. Мати дитини ОСОБА_3 , 1992 р.н., станом здоров?я дитини цікавиться рідко, а за останній рік взагалі не цікавилася (т.1.а.с.7).

Згідно копії Висновку комісії захисту дітей щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 затвердженого рішенням виконавчого комітету Яблунівської селищної ради за №10-1/2025 від 28.01.2025 року,встановлено, що комісія вважає недоцільним позбавляти матір ОСОБА_3 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1.а.с.90-93).

Відповідно до копії інформації №19/67227-25 від 20.08.2025 року наданої Головним Центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби на вимогу суду в порядку витребування доказів підтверджується факт перетинання державного кордону України ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_4 в період з 22 травня 2022 року по 16.09.2023 року (т.1.а.с. 175).

Відповідно до копії акту від 21.08.2025 року №82 ОСОБА_3 зареєстрована в АДРЕСА_2 , разом із батьком та неповнолітнім сином ОСОБА_5 (т.2. а.с. 5-7).

Відповідно до копії акту проживання особи без реєстрації від 04.09.2025 року, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично проживає без реєстрації в АДРЕСА_1 , разом із батьком ОСОБА_2 у житловому будинку бабусі ОСОБА_9 (а.с. т.2 а.с. 8).

04.09.2025 року директором Нижньоберезівської гімназії Косівського району, надано характеристику на учня ОСОБА_5 , в якій серед іншого зазначено, що участь у шкільному та особистому житті сина бере ОСОБА_2 (т.2. а.с.9-10).

Відповідно до копії медичних документів (т.2. а.с. 11-14) неповнолітній ОСОБА_5 перебував на лікуванні, і йому рекомендовано перебування під постійним батьківським наглядом.

Відповідно до копії психологічної характеристики на ОСОБА_5 тема матері для дитини є травматичною. Висловлює переконання, що він не потрібен матері, присутня образа та відторгнення від матері (т.2. а.с. 15-21).

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем (матір?ю) своїх батьківських (материнських) обов`язків щодо неповнолітньої дитини.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно зчастиною третьоюстатті 51Конституції Українисім`я,дитинство,материнство ібатьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі N 522/10703/18 (провадження N 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі N 760/468/18 (провадження N 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі N 638/16622/17 (провадження N 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі N 522/21914/14 (провадження N 61-8179св19).

Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше) є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Отже, законом визначено, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо та є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Вказаний висновок має рекомендаційний характер.

Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом, на підставі безпосередньо досліджених у справі доказів, достовірно встановлено, що сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На даний час неповнолітня дитина сторін фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , у житловому будинку батька ОСОБА_2 , хоча зареєстрований за місцем проживання матері, за адресою АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні представник позивача наполягав на позбавленні батьківських прав ОСОБА_3 відносно її неповнолітнього сина, ствердивши, що мати навмисно ухиляється від виховання своїх дітей, оскільки у 2023 році покинула територію України, та не цікавиться життям дитини. Відповідач ймовірно створила іншу сім`ю в Польщі.

Суд зауважує, що саме виїзд відповідача за кордон, та ймовірне створення іншої сім`ї і стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом. Оскільки в судовому засіданні при з`ясуванні особистих взаємин сторін, стало відомо, що після того як відповідач поїхала закордон на роботу, та не змогла повернутись додому, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу.

Допитаний в судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_5 зазначив, що з мамою не спілкується взагалі. Мобільний телефон у нього десь два роки, однак номеру телефону мами немає, і мати не хоче. При цьому впевнено зазначив, що мати має його номер телефону. Пояснити звідки у нього така інформація, неповнолітній ОСОБА_10 не зміг. Хлопчик визнав, що коли мати була в Україні, то в них були добрі відносини, і мама займалася його вихованням.

Суд зауважує, що неповнолітній ОСОБА_5 , якому виповнилось 13 років відповідав на запитання суду не охоче, короткими словами. Про маму відповідати не хотів. На запитання суду чи слід позбавляти його матір батьківських прав, хлопчик відповів коротке «так». Очевидно було, що хлопчику неприємні такі запитання, і протягом всього часу дитина була засмучена, не контактувала, відповідала на питання суду неохоче, навіть про інші свої інтереси, чи життя в школі, не міг сформувати свою думку. На запитання суду дитина відповідала коротко, без ентузіазму, невпевнено, інколи просто мовчала. Дитина не могла згадати коли останній раз бачила маму, плуталась в часовому проміжку.

Суд звертає увагу, що вік і рівень розвитку дитини дозволяє йому усвідомлено висловити свою думку стосовно питання позбавлення батьківських прав. При цьому суд стверджує, що думка дитини не є вирішальною, однак вона враховується в сукупності з іншими обставинами та доказами у справі.

В матеріалах справи, наявний висновок Служби у справах дітей, згідно з яким, комісія дійшла висновку, про недоцільність позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно її сина. Вказаний висновок в засіданні суду представник третьої особи підтримала в повному обсязі. На переконання представника третьої особи, між членами сім`ї існує конфлікт, заручником якого є неповнолітня дитина, оскільки мати та батько категорично не можуть знайти спільної мови між собою.

Що стосується думки самої дитини, про доцільність позбавлення її матері батьківських прав, то суд зауважує, що вік і рівень розвитку дитини цілком дозволяють їй усвідомлено висловити свою думку стосовно питання позбавлення батьківських прав. Разом з тим суд критично оцінює думку дитини та її пояснення, оскільки такі були висловлені ним в присутності бабусі, яка очевидно має вплив на онука. При заслуховуванні думки дитини, судом неодноразово робились зауваження бабусі, оскільки вона намагалась давати настанови дитині. Крім того, помітним було те, що бабуся обговорювала матір в присутності дитини. Суд позбавлений можливості, з`ясувати дійсну волю дитини, та достеменно стверджувати, що це її особиста думка, та вона не є наслідком впливу на неї сторонніх осіб, які могли бути присутніми в судовому засіданні в приміщенні Косівського районного суду.

При цьому суд зауважує, що має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ч. 3 ст. 171 СК). При вирішенні даної справи суд вважає, що думка дитини, хоча і має важливе значення, однак не може бути вирішальною у даному спорі, враховуючи тривале проживання дитини з матір`ю до 2023 року, та з батьком після 2023 року до часу звернення до суду з позовом, а також інші обставини, що характеризують спірні правовідносини, що не виключає можливість непрямого впливу близьких осіб на думку дитини.

Крім того, суд звертає увагу, що матір дитини виїхала за кордон в вересні 2023 році. З позовом відповідач звернувся до суду менш як через рік в серпні 2024 року. Отже, з часу виїзду відповідача за кордон пройшов короткий проміжок часу.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (п. п 57, 58).

У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100).

Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 року, винесеній у справі № 753/2025/19, дійшов наступного висновку: «Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить переконання, що обставини, на які посилається позивач у своєму позові, наразі не можуть бути підставою для позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав, обставини дійсної справи свідчать про відсутність належного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності належного спілкування, різних світоглядів, та існування взаємних образ один на одного всередині сім`ї.

Суду не надано доказів того, що мати не має шансу на виправлення своєї поведінки щодо участі у вихованні дітей, тому з урахуванням думки дитини, її віку, суд вважає в даному випадку неправильним розривати зв`язок з матір`ю на цей час й вважає за необхідне надати можливість виправитися матері в майбутньому.

Згідно роз`яснень, наданих в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Розподіл судових витрат між сторонами.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України у зв`язку із відмовою у позові понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції про права дитини, ст. ст. 7, 19, 150, 155, 164, 166, 171 Сімейного кодексу України, то керуючись ст. ст. 12, 13, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280-282 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Яблунівської селищної ради про позбавлення батьківських прав відмовити.

Попередити ОСОБА_3 , про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо свого сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покласти на Службу у справах дітей Яблунівської селищної ради Косівського районного суду Івано-Франківської області контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_3 , щодо свого сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте Косівським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до Косівського районного суду Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Позивач може оскаржити рішення суду безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19 грудня 2025 року

Суддя Ю. С. Кіцула