Рішення № 132723030, 18.12.2025, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/6123/25

18 грудня 2025 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якій просить:

-визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 07.08.2025 № 192050005329 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії по віку;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати з 01.08.2025 ОСОБА_1 до страхового стажу відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи з 06.07.1989 по 1996 рік відповідно до архівної довідки Архівного відділу № 1 Тернопільської районної військової адміністрації від 31.07.2025 № 03-05/114;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити з 01.08.2025 ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.08.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області) із заявою про призначення пенсії за віком.

Проте, 11 серпня 2025 року листом ГУ ПФУ в Тернопільській області № 1900-0204-8/37587, до якого долучено рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач) від 07.08.2025 № 192050005329 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Позивач, вважає дану відмову необґрунтованою та незаконною, що і слугувало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 28.10.2025 прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали суду від 28.10.2025 про відкриття провадження у справі відповідач отримав 28.10.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, з якого слідує, що 01.08.2025 ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058- ІV (далі Закон №1058). При опрацюванні наданих позивачем документів по обчисленню страхового стажу для призначення пенсії за віком, органом Пенсійного фонду України розраховано стаж, який склав 27 років 5 місяців 9 днів (з урахуванням ведення підприємницької діяльності 30 років 2 місяці 17 днів). Необхідний страховий стаж становить не менше 32 років.

За доданими позивачем документами до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі за 1984 - 1996 роки згідно довідки з архіву №03 05/114 від 31.07.2025, оскільки зазначене в ній ім`я не відповідає паспортним даним.

Дослідивши докази та письмові пояснення, наявні у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 (далі - позивачка), ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнувши віку 60 років, 01.08.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області) із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та прийнято рішення від 07.08.2025 за №192050005329 про відмову в призначенні пенсії з підстав необхідності страхового стажу для призначення пенсії не менше 32 роки. Страховий стаж позивачки 27 років 05 місяців 09 днів (з урахуванням ведення підприємницької діяльності 30 років 02 місяці 17 днів).

Вказано, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано:

-період роботи в колгоспі за 1984-1996 роки згідно довідки з архіву № 03-05/114 від 31.07.2025, оскільки зазначене в ній ім`я не відповідає паспортним даним;

-період перебування заявниці як фізична особа-підприємець згідно довідки №5338/6/19-00-24-04 від 15.04.2022, оскільки зазначене ім`я не відповідає паспортним даним та в ній відсутня інформація, що сплачено внески;

- період перебування заявниці на спрощеній системі оподаткування згідно довідки №1800-0504-8/32114, оскільки невідомо за що надходило розщеплення (так в документі) від Державного казначейства України.

Враховуючи зазначене, відповідач відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивачка не погоджується із указаним рішенням відповідача у частині не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 06.07.1989 по 1996 рік.

Як слідує з матеріалів справи, зокрема у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 22.08.1983, вказано дошлюбне прізвище « ОСОБА_2 ». На підтвердження зміна прізвища позивачкою надано свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 05.05.1984 із зазначенням, що після укладення шлюбу прізвище ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінюється на « ОСОБА_4 ».

Відповідно до записів трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 22.08.1983, щодо періоду роботи в колгоспі ім. Б. Хмельницького у частині спірного періоду з 06.07.1989 по 1996 рік встановлено наступне:

-28.01.1988 переведена з хім. лабораторії інженером-конструктором (запис №7);

-25.06.1992 переведена з посади інженера-конструктора нормувальником МВЦ (запис №8);

-06.02.1997 вибула з склотарного заводу с/спілки ім. Б. Хмельницького згідно заяви (запис №9).

Крім записів у трудовій книжці, спірні періоди стажу позивача підтверджуються наступними письмовими доказами у справі.

Так, відповідно до архівної довідки № 03-05/114 від 31.07.2025 ОСОБА_5 (так у документі) ОСОБА_6 у 1984 році сумарно виробила 117 вихододнів при нормі 100 вихододнів, що дорівнює 01 рік; у 1985 році сумарно виробила 43 вихододні при нормі 100 вихододнів, що дорівнює 01 місяць 18 днів; у 1986 році сумарно виробила 183 вихододні при нормі 150 вихододнів, що дорівнює 01 рік; у 1987 році сумарно виробила 8 вихододнів при нормі 150 вихододнів, що дорівнює 08 днів; у 1988 році сумарно виробила 245 трудоднів при нормі 150 вихододнів, що дорівнює 01 рік; у 1989 році сумарно виробила 256 вихододнів при нормі 150 вихододнів, що дорівнює 01 рік; у 1990 році сумарно виробила 285 вихододнів при нормі 150 вихододнів, що дорівнює 01 рік; у 1991 році сумарно виробила 241 вихододень (відомості про встановлений мінімум вихододнів відсутні), що дорівнює 09 місяців 12 днів; у 1992 році сумарно виробила 283 вихододні при нормі 150 вихододнів, що дорівнює 01 рік; у 1993 році сумарно виробила 254 вихододні при нормі 150 вихододнів, що дорівнює 01 рік; у 1994 році сумарно виробила 297 вихододнів при нормі 240 вихододнів, що дорівнює 01 рік; у 1995 році сумарно виробила 189 вихододнів (відомості про встановлений мінімум вихододнів відсутні), що дорівнює 07 місяців 11 днів; у 1996 році сумарно виробила 83 вихододні (відомості про встановлений мінімум вихододнів відсутні), що дорівнює 03 місяці 07 днів.

З архівної довідки від 31.07.2025 №03-05/116 встановлено, що у документах архівного фонду Рогачинський завод скловиробів Бережанського району Тернопільської області в історичній довідці є відомості про те, що Рогачинський склотарний завод до 18 листопада 1992 року був структурним підрозділом колгоспу ім. Б.Хмельницького.

З 18 листопада 1992 року по 06 лютого 1997 року завод був структурним підрозділом селянської спілки ім. Б. Хмельницького (протокол зборів уповноважених членів колгоспу ім. Б. Хмельницького від 18 листопада 1992 року №4).

З 06 лютого 1997 року, згідно протоколу №2 від 06 лютого 1997 року, ТзОВ Рогачинський склотарний завод є самостійним підрозділом та правонаступником с/с ім. Б. Хмельницького в частині майнових паїв засновників ТзОВ Рогачинський склотарний завод (згідно Статуту ТзОВ Рогачинський склотарний завод, зареєстрованого Бережанської РДА 14 лютого 1997 року №44-240).

З 08 липня 1998 року ТзОВ Рогачинський склотарний завод реорганізовано в Рогачинський завод скловиробів ТОВ ВКФ «Декор» (довідка ТОУС від 08 липня 1998 року).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно із ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

Відповідно до норм Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII), Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV).

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно із ч.ч. 1, 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

При цьому, суд наголошує, що наявність помилок у зазначенні імені заявника у архівній довідці не може бути підставою для відмови у зарахуванні цього періоду до страхового стажу, адже право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок військових квитків, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його військовому квитку.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Окрім того, суд звертає увагу, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України за №22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1) встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів, які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому числі і від архівних установ, контролюючих органів, подання додаткових документів, яких не вистачає.

Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.

Однак матеріали справи не містять, а відповідачем в обґрунтування правомірності прийняття спірного рішення не надано до суду доказів самостійного звернення до підприємств та/або архівних установ з метою отримання додаткових документів для підтвердження трудового стажу позивача.

Відтак, суб`єкт владних повноважень, у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо записів у трудовій книжці позивача на момент їх внесення, мав вжити заходів з метою перевірки відповідних відомостей.

Водночас, як встановлено судом, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача за спірні періоди.

Натомість пенсійним органом покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав виключно на позивача.

Періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01.01.2004 згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», а після 01.01.2004 - Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Аналогічне визначення поняття «страховий стаж» міститься у статті 1 вказаного Закону, а саме: страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше. Для зарахування періоду роботи до страхового стажу необхідною та обов`язковою умовою є сплата страхових внесків за вказаний період.

Наведене кореспондується з положеннями частини 2 статті 24 Закону №1058-ІУ, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004).

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846; далі Порядок №22-1).

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Згідно із пунктами 1 та 2 Порядку №637 (з наступними змінами та доповненнями) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно із пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У відповідності до пункту «б» частини 1 статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом: особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в колгоспі із 06.07.1989 по 1996 відповідно до архівної довідки від 31.07.2025 № 03-05/114, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 24 вказаного Законом «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» спірні правовідносини регулював Закон України «Про пенсійне забезпечення».

Положеннями ч. 1 ст. 56 вказаного Закону було передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Зазначені норми права вказують на те, що першочергово страховий стаж встановлюється на основі трудової книжки і лише в разі її відсутності або відсутності записів у трудовій книжці трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач надала відповідачу трудову книжку серії НОМЕР_1 та архівну довідку № 03-05/114 від 31.07.2025 виданої архівним відділом Тернопільської районної військової адміністрації.

Разом із тим, записи в трудовій книжці позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області визнано недостатніми для підтвердження трудового стажу. Відповідачем також вказано, що до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 06.07.1989 по 1996 рік відповідно до архівної довідки від 31.07.2025 № 03-05/114, оскільки ім`я заявника не відповідає паспортним даним.

У спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, положення якої діяли до 29.07.1993, а з 29.07.1993 - Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Відповідно до п.2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться зокрема, відомості, про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) п.2.3 Інструкції №162.

Відповідно до п.4.1 Інструкції №162 при звільненні робочого або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відтак, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, в зв`язку з чим недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи якій належить трудова книжка, та відповідно не може впливати на її особисті права.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі і щодо вирішення питання призначення пенсії за віком.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці.

Наявні у справі докази свідчать, що період роботи позивача в колгоспі підтверджено записами у трудовій книжці позивача про прийняття на роботу та звільнення, всі записи вчинені відповідно до наказів, засвідчені підписом та містять відбиток печатки.

Суд наголошує на тому, що всі записи в трудовій книжці позивача виконані послідовно (дати вчинення записів про прийняття на роботу узгоджуються із датами записів при звільнення з попередніх місць роботи), не містять суперечливих відомостей про періоди страхового стажу та узгоджуються між собою.

Поряд із цим, факт роботи позивача у спірні періоди підтверджується як і записами у трудовій книжці, так і архівною довідкою, які містять відомості про стаж роботи за період 1989-1996 в колгоспі ім. Б. Хмельницького.

Разом із тим, зазначені відповідачем формальні недоліки щодо імені позивача не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.

Системний аналіз вищезазначених положень дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

З урахуванням наведеного правового регулювання спірних правовідносин та усталеної судової практики, суд формулює висновок по суті спору, відповідно до якого позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення та ведення трудової книжки чи здійснення бухгалтерського обліку роботодовцем, в тому числі за неточність перекладу її імені у бухгалтерських документах, зокрема у цій справі згідно спірної довідки від 31.07.2025 № 03-05/114.

Виявлені відповідачем розбіжності щодо написання та перекладу імені позивача, на переконання суду, ґрунтуються на неповному з`ясуванні усіх обставин, які мають значення у спірному випадку, оскільки не спростовують дійсність наданих позивачем документів.

Таким чином, оскільки спірний період роботи позивача підтверджений записами в трудовій книжці, а тому наявні підстави для зобов`язання пенсійного органу зарахувати його до страхового стажу позивача згідно довідки від 31.07.2025 № 03-05/114.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити з 01.08.2025 ОСОБА_1 пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Аналізуючи даний адміністративний спір суд наголошує, що суб`єкт владних повноважень у спірних взаємовідносинах здійснив реалізацію дискреційних повноважень шляхом відмови в зарахуванні до страхового стажу зазначених періодів роботи.

Таким чином, суд вважає, що відповідач при розгляді заяви діяв поза межею наданих повноважень та реалізації дискреційних функцій, відповідно вважає за необхідне, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, ухвалити рішення про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії.

Як передбачено ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Аналіз зазначеної норми, у її взаємозв`язку з ч.2 ст.2 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначення пенсії за віком № 192050005329 від 07.08.2025 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.08.2025, зарахувавши їй до загального страхового стажу періоди роботи в колгоспі із 06.07.1989 по 1996 рік із урахуванням уже зараховного періоду, підлягають до задоволення частково.

При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1, 3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд позов задовольняє частково, тому на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, спірне рішення якого стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду, сплачений судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 605,60 грн.

Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №192050005329 від 07.08.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 06.07.1989 по 1996 рік відповідно до архівної довідки Архівного відділу № 1 Тернопільської районної військової адміністрації від 31.07.2025 № 03-05/114 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.08.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV із урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 18 грудня 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (місцезнаходження: пл. Центральна, 3, м. Чернівці, Чернівецький р-н, Чернівецька обл., 58002 код ЄДРПОУ 40329345).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.