Рішення № 132701633, 18.12.2025, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/18576/24

Провадження № 2/161/599/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2025 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Антіпової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Семенової І.М.,

представника відповідача

ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» - Прихода О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції (дистанційного судового провадження) в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,

В С Т А Н О В И В:

07.10.2024 року позивач звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.03.2023 року близько 14:40 год. у Волинській області, Луцькому районі, смт. Торчин, вул. Луцька, на автодорозі Н-22 сполученням «Устилуг-Луцьк-Рівне», відбулась ДТП, в якій водійка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «Skoda Superb» р.н. НОМЕР_1 , наближаючись до нерегульованому пішохідного переходу , грубо порушуючи п.2.3 (б, д), 10.1, 12.3, 12.4, 12.9 (б), 14.6 (а, в) Правил дорожнього руху України, не переконалась, що рух керованого нею транспортного засобу буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не правильно оцінила дорожню обстановку, перевищивши максимально дозволену швидкість на вказаній ділянці дороги, та не вживши заходів щодо зменшення швидкості руху аж до зупинки керованого нею транспортного засобу, в момент виявлення небезпеки для руху, а саме: виконання маневру: повороту ліворуч до вул. Коцюбинського водієм ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який керував мотоциклом марки «МТ10-36», р.н. НОМЕР_2 та рухався у попутному напрямку попереду, виїхала на зустрічну смугу руху, з метою об`їзду мотоцикла, де допустила зіткнення правою передньою частиною автомобіля з лівою бічною частиною мотоцикла. В результаті ДТП водій мотоцикла ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді зламу кісток склепіння та основи черепа, забою головного мозку із крововиливами під оболонки крововиливів на внутрішній поверхні м`яких тканин голови, множинних зламів ребер зліва із ушкодженням перієтальної плеври , забою легень, крововиливів у середостіння, крововиливів в м`які тканини грудної клітки зліва, неповної травматичної ампутації лівого гомілкового ступневого суглобу, саден волосистої ділянки голови, обличчя, китиць. Тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, що супроводжувалось зламом кісток склепіння і основи черепа із забоєм головного мозку, належить до тяжких, як небезпечних для життя в момент спричинення, і в даному конкретному випадку, викликали смерть потерпілого.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.09.2023 року в справі № 161/10004/23, ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців без позбавлення права керування транспортним засобом. На підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбуття призначеного їй покарання, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 1 рік не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов`язки.

Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією автомобіля «Skoda Superb» р.н. НОМЕР_1 була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 208855741, чинного на дату ДТП.

До вказаної страхової компанії представником позивачів було повідомлено про настання страхового випадку і подано заяви про виплату страхового відшкодування, а саме: просили виплатити 12245,00 грн. в рахунок відшкодування витрат на поховання; 241200,00 грн. в рахунок відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника для батьків пенсіонерів, встановленої п. 27.2 ст. 27 ЗУ № 1961-IV від 01.07.2004 року. Вказані документи відповідач отримав 09.08.2024 року.

Листом про прийняте рішення від 13.09.2024 року за вих. № 1611-31 відповідачем здійснено виплату та визнано вимоги, пов`язані з моральною шкодою та витратами на поховання. Проте, станом на дату подання цього позову, Відповідач так і не здійснив виплату страхового відшкодування в повному обсязі. Так, позивачі посилаються на те, що вони, як батьки загиблого сина, перебували у нього на утриманні, що підтверджується пенсійними посвідченнями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Посвідченням ветерана праці ОСОБА_1 , довідкою Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області про місце проживання загиблого; Виписками з медичної карти ОСОБА_1 .

Окрім цього зазначають про те, що на момент ДТП загиблий ОСОБА_4 офіційних доходів не отримував, проте, сам факт того, що особа не мала офіційних доходів, не може свідчити про те, що утримання матері та батька не відбувалось взагалі.

Як вбачається з паспортних даних, довідки про реєстрацію місця проживання особи та довідки Торчинської селищної ради, загиблий син спільно проживав із своїми батьками та утримував їх, а також утримував будинок та прибудинкову територію. Окрім цього, батько загиблого з 2015 року має серйозні проблеми зі здоров`ям, в 2019 році ОСОБА_1 було поставлено діагноз: - ОД злоякісне новоутворення шкіри внутрішнього кута повік з проростанням у тканини орбіти(трихобазалиома) та проведена операція 25.03.2019 року з подальшим лікуванням та оперативними втручанням, опроміненням.

Отже, батьки загиблого, пенсіонери перебувають на обліку в Пенсійному фонді України, та мають єдиний дохід у вигляді пенсії, яка однозначно не є достатньою для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я, набору продуктів харчування тощо, а тому є особами, які потребують матеріальної допомоги.

Щодо розрахунку розміру відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, посилаються на положення п. 27.2. ст. 27 ЗУ №1961-IV, який розрахований за формулою 36х6700,00, що становить 241200,00 грн., тобто по 230600,00 грн. на кожного з батьків.

Із врахуванням ліміту відповідальності Відповідача, який становить за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, встановлено в розмірі 260000,00 грн. на одного потерпілого, тож таке відшкодування складається з наступного:

80400,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, яке було виплачене позивачам;

21245,00 грн. в рахунок відшкодування витрат на поховання, яке також було добровільно виплачене Відповідачем;

167355,00 грн. в рахунок відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника для батьків пенсіонерів, відповідно до п. 27.2 ст. 27 ЗУ №1961-IV.

Окрім цього, просять стягнути з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

Таким чином, позивачка ОСОБА_2 просить стягнути з ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на її користь 83677,50 грн. страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника; 24000,00 судових витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.

Позивач ОСОБА_1 просить стягнути з ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на його користь 83677,50 грн. страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника; 10000,00 судових витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.

На підставі вищевикладеного, просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.10.2024 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження.

23 листопада 2023 року представник відповідача - ОСОБА_5 подала відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення. Просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи (а.с. 68-73). В обґрунтування своєї позиції посилаються на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження розміру отримуваної пенсії позивачами. Крім того, посилаються на те, що на час ДТП загиблий ОСОБА_4 офіційних доходів не отримував.

Отже, стороною позивачів не додано доказів того, у який спосіб відбувалося утримання, як часто (наприклад, раз у місяць, раз у декілька місяців чи ін.), який розмір допомоги надавався та інші факти, які б вказували, що мала місце систематична допомога і що така допомога була основним джерелом до існування позивачів. Тому, вважають, що позивачами та їх представником не надано належних та допустимих доказів того, що вони мають право на страхове відшкодування в порядку ст. 1200 ЦК України та пункту 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Окрім того, заперечували щодо розміру витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, оскільки вважають її неспівмірною та значно завищеною.

Розпорядженням керівника апарату суду від 05.12.2024 року № 104/01-06 щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи у зв`язку із звільненням у відставку судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_6 , здійснено повторний автоматичний розподіл даної справи між суддями, відповідно до якого справу передано на розгляд судді Антіповій Т.А.

Відповідно до Ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.12.2024 року зазначена цивільна справа прийнята до провадження суддею Антіповою Т.А., визначено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження та справу призначено до підготовчого засідання (а.с. 82).

Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.04.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи до судового розгляду по суті (а.с. 106-107).

Позивачі та їх представник в судове засідання не з`явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, заяв та клопотань до суду не надали.

Представник відповідача ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ «Україна» в судовому засіданні підтримала пояснення, викладені в письмовому відзиві на позовну заяву, вважала позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, оскільки позивачами не надано суду доказів того, що вони перебували на утриманні загиблого сина, немає доказів та відомостей щодо місця роботи загиблого, щодо його доходів, що позбавляє позивачів правових підстав для отримання страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника. Орім цього, підтримала позицію, викладену в письмовому відзиві на позовну заяву про завищений та такий, що є неспівмірним, розмір заявлених позивачами витрат на професійну правничу допомогу. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ «Україна», перевіривши матеріали справи, оцінивши та дослідивши в сукупності докази у справі, приходить до наступних висновків.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту передбачені ст. 16 ЦК України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази надаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3,4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).

За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом при розгляді справи встановлено наступні фактичні обставини та зміст виниклих правовідносин.

Згідно з вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.09.2023 року в справі № 161/10004/23, ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців без позбавлення права керування транспортним засобом. На підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбуття призначеного їй покарання, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 1 рік не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов`язки (а.с. 46-48).

Так, даним вироком суду встановлено, що 23.03.2023 року близько 14:40 год. у Волинській області, Луцькому районі, смт. Торчин, вул. Луцька, на автодорозі Н-22 сполученням «Устилуг-Луцьк-Рівне», відбулась ДТП, в якій водійка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «Skoda Superb» р.н. НОМЕР_1 , наближаючись до нерегульованому пішохідного переходу , грубо порушуючи п.2.3 (б, д), 10.1, 12.3, 12.4, 12.9 (б), 14.6 (а, в) Правил дорожнього руху України, не переконалась, що рух керованого нею транспортного засобу буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не правильно оцінила дорожню обстановку, перевищивши максимально дозволену швидкість на вказаній ділянці дороги, та не вживши заходів щодо зменшення швидкості руху аж до зупинки керованого нею транспортного засобу, в момент виявлення небезпеки для руху, а саме: виконання маневру: повороту ліворуч до вул. Коцюбинського водієм ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який керував мотоциклом марки «МТ10-36», р.н. НОМЕР_2 та рухався у попутному напрямку попереду, виїхала на зустрічну смугу руху, з метою об`їзду мотоцикла, де допустила зіткнення правою передньою частиною автомобіля з лівою бічною частиною мотоцикла. В результаті ДТП водій мотоцикла ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження у вигляді зламу кісток склепіння та основи черепа, забою головного мозку із крововиливами під оболонки крововиливів на внутрішній поверхні м`яких тканин голови, множинних зламів ребер зліва із ушкодженням перієтальної плеври , забою легень, крововиливів у середостіння, крововиливів в м`які тканини грудної клітки зліва, неповної травматичної ампутації лівого гомілкового ступневого суглобу, саден волосистої ділянки голови, обличчя, китиць. Тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, що супроводжувалось зламом кісток склепіння і основи черепа із забоєм головного мозку, належить до тяжких, як небезпечних для життя в момент спричинення, і в даному конкретному випадку, викликали смерть потерпілого.

У прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, які настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_3 пунктів п.п. 2.3 (б, д), 10.1, 12.3, 12.4, 12.9 (б), 14.6 (а, в) Правил дорожнього руху України.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (праве власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкодь було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищено' небезпеки, - незалежно від наявності вини» (п.4 Постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 віл 01.03.2013 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки).

Відповідно до роз`яснень пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляд цивільних і кримінальних справ, викладених у пункті 8 його постанові від 01 березня 2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні: спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, що її завдала, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є винне зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі завданої здоров`ю особи" (постанови Верховного Суду у справах: №751/8121/17 від 14.01.2019 року; №500/2095/15-ц від 10.01.2019 року; №757/59802/16-ц від 05.12.2018 року; №126/1439/17 від 01.02.2018 року).

Отже, з вищевикладеного випливає, що саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за шкоду завдану ними в розумінні ст. 1166, ст. 1187 ЦК України, а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних врегульовано Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортний засобів» N°1961-IV від 01.07.2004 р. (далі - Закон України № 1961-IV від 01.07.2004 р.).

Суд керуються редакцією цього закону, що була чинна на момент звернення до суду.

Згідно з п. 21.1 ст.21 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р., в редакції, чинній на дату ДТП, з урахуванням положень п. 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «Skoda Superb» р.н. НОМЕР_1 була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 208855741, чинного на дату ДТП (а.с. 42).

Відповідно до ст. 22 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 року, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч.1 ст.35 Закону України №1961-1V від 01.07.2004 року, в редакції чинній на дату ДТП, Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

До вказаної страхової компанії представником позивачів було повідомлено про настання страхового випадку і подано заяви про виплату страхового відшкодування, а саме: просили виплатити 12245,00 грн. в рахунок відшкодування витрат на поховання; 241200,00 грн. в рахунок відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника для батьків пенсіонерів, встановленої п. 27.2 ст. 27 ЗУ № 1961-IV від 01.07.2004 року. Вказані документи відповідач отримав 09.08.2024 року (а.с.38-41).

Згідно п.36.2 ст. 36 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовіносин), Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: 1) у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його,- 2) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених ст.32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Листом про прийняте рішення від 13.09.2024 року за вих. № 1611-31 відповідачем здійснено виплату та визнано вимоги, пов`язані з моральною шкодою та витратами на поховання (а.с. 33), що не заперечується всіма учасниками справи.

Проте, станом на дату подання цього позову, Відповідач так і не здійснив виплату страхового відшкодування в повному обсязі, а саме страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника.

Щодо вимоги про відшкодування, пов`язаного зі смертю годувальника.

Так, позивачі посилаються на те, що вони, як батьки загиблого сина, перебували у нього на утриманні, що підтверджується пенсійними посвідченнями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Посвідченням ветерана праці ОСОБА_1 , довідкою Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області про місце проживання загиблого; Виписками з медичної карти ОСОБА_1 .

П.27.2. ст.27 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р. встановлено, що Страховик (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст.1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку".

Згідно з ч.1 ст.1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Шкода відшкодовується: батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно.

Наданим позивачами свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 підтверджено, що вони є батьками покійного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 43).

Довідкою Торчинської селищної ради №3935-ЖР-07/2024 від 26.07.2024 року підтверджено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований і проживав до дня смерті (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ) в АДРЕСА_1 (підстава, акт обстеження) (а.с. 30).

Позивачі є пенсіонерами, що підтверджується пенсійними посвідченнями № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , посвідченням ветерана праці, виданого на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 31-32).

Окрім цього, Позивач ОСОБА_1 з 2015 року має ряд важких захворювань. Так, в 2019 році ОСОБА_1 було поставлено діагноз: - ОД злоякісне новоутворення шкіри внутрішнього кута повік з проростанням у тканини орбіти (трихобазалиома) та проведена операція 25.03.2019 року. З 08.03.2023 року по 22.03.2023 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з приводу діагнозу - ОД злоякісне новоутворення шкіри нижньої повіки (трихобазалиома), проведено операцію 13.03.2023 року; з 15.08.2023 року по 24.08.2023 р. перебував на лікуванні з діагнозом: дисциркуляторна енцефалопатія із цефальгічним синдромом, як прояв гіпертонічної хвороби ІІІ ст., ст. 3, ризик 4 (дуже високий). Церебральний атеросклероз, наслідки перенесеного лакунарного ішемічного інсульту в підкоркових структурах справа (ВББ, згідно даних СКТ Дисліпідемія. Злоякісний новоутвір нижньої повіки правого ока (анамнестично). Стан після оперативного лікування, променевої терапії (а.с. 26-29).

Вищезазначені факти не спростовані відповідачем в ході розгляду справи.

Доводи представника відповідача про відсутність доказів перебування позивачів на утриманні в загиблого сина суд відхиляє, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 р., непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Крім цього, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 березня 2019 року у справі справа №643/207/16-ц (провадження №61-33638св18) передбачено, що підпунктом «є» п.35.2 ст.35 Закону не встановлено чіткого переліку документів на підтвердження факту перебування особи на утриманні потерпілого, а тому необхідно дійти висновку, що такими документами можуть бути в тому числі, надана довідка житлово-експлуатаційної організації з місця проживання (реєстрації) або довідка органу місцевого самоврядування про перебування на утриманні чи про спільне проживання із заявником.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року у справі № 212/1055/18-н (провадження №61-2386сво19) під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Так, стороною позивачів до суду не було надано жодного належного та допустимого доказу того, що загиблий син позивачів взагалі мав будь-який дохід (відсутні довідки з Податкової про суми нарахованих, отриманих доходів; відомості з Державних Реєстрів щодо перебування у нього на праві власності або іншому праві володіння, користування рухого/нерухомого майна). Не надано відомостей щодо доходів позивачів: довідка з Пенсійного фонду про розмір отриманої пенсії, відомості з Податкової інспекції про суми нарахованих, отриманих доходів, тощо; відомості з Державних Реєстрів щодо перебування у них на праві власності або іншому праві володіння, користування рухого/нерухомого майна).

Окрім цього, суд звертає увагу на інформацію, яка міститься в Довідці Торчинської селищної ради №3935-ЖР-07/2024 від 26.07.2024 року, якою лише підтверджено факт спільної реєстрації та проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до дня его смерті (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ) в АДРЕСА_1 (підстава, акт обстеження) (а.с. 30). Проте, даною довідкою не підтверджено факт перебування позивачів на утриманні померлого сина ОСОБА_4 , не повідомлено інформацію про те, що ОСОБА_4 утримував будинок та прибудинкову територію, як про це зазначено в обґрунтування позовних вимог.

Стороною позивачів не було заявлено клопотань щодо виклику та допиту під час судового розгляду справи свідків, які б могли підтвердити факт перебування позивачів на утриманні свого загиблого сина, або ж надання ним періодичної або систематичної допомоги.

Отже, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо наявності підстав для виплати на їх користь страхового відшкодування пов`язаного з втратою годувальника, відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закону України №1961- IV від 01.07.2004 р. та в порядку ст. 1200 ЦК України, позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Враховуючи результат вирішення спору, керуючись ст. 141 ЦПК України, судові витрати розподілу не підлягають та підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України- з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Т.А. Антіпова