Ухвала суду № 132694190, 17.12.2025, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/5331/24

н/п6/490/265/2025

Центральний районний суд м. Миколаєва

______________

У Х В А Л А

17 грудня 2025 року м. Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Гуденко О.А., із секретарем судових засідань Могила Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві подання Центрального відділу державної виконавчої служби у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документу ,-

ВСТАНОВИВ :

16.12.2025 року представник Центрального відділу державної виконавчої служби у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документу до виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням суду.

Зазначає, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 77306222 з виконання виконавчого листа № 490/5331/24 виданого 06.02.2025 Центральним районним судом м. Миколаєва про: Стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Миколаївській області борг в розмірі 281469,00 грн.

15.12.2025 здійснено вихід за місцем проживання боржника - за вказаною адресою перевірити майновий стан не виявилось можливим. За результатами перевірки «НАІС ДДАІ» МВС України станом на 25.02.2025, 13.04.2025, 07.07.2025, 14.10.2025, 02.12.2025 транспортні засоби за боржником не зареєстровано. 25.02.2025 винесено постанову про арешт коштів боржника, яку направлено для виконання до банківських установ. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до наступного висновку.

Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 14.11.2024 року у справі № 490/5331/24 позов заступникакерівника Окружноїпрокуратури містаМиколаєва вінтересах державив особіУправління Державногоагентства зрозвитку меліорації,рибного господарствата продовольчихпрограм уМиколаївській області до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням рибному господарств -задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) шкоду заподіяну навколишньому природному середовищу незаконним заняттям рибним та водним добувним промислом в сумі 281 469 грн. на користь держави . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 2814,69 грн.

14 січня 2025 року Центральним районним судом м. Миколаєва по вищевказаній справі видано виконавчий лист.

25.02.2025 року головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Куліковим В.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №77306222 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Центральним районним судом м.Миколаєва по справі №490/5331/24.

15.12.2025 здійснено вихід за місцем проживання боржника - за вказаною адресою перевірити майновий стан не виявилось можливим. За результатами перевірки «НАІС ДДАІ» МВС України станом на 25.02.2025, 13.04.2025, 07.07.2025, 14.10.2025, 02.12.2025 транспортні засоби за боржником не зареєстровано.

25.02.2025 винесено постанову про арешт коштів боржника, яку направлено для виконання до банківських установ. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо

Відповідно дост. 33 Конституції Україникожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 ЦК Українивстановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються ЗУ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Згідно зістаттею 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України`право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17-ц.

Відповідно до частини 1ст.11 Закону України "Про виконавче провадження"державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Подання державного виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити зазначення обставин, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України.

Обґрунтовуючи подання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, державний виконавець посилається на ухилення ним від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням.

Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 1 лютого 2013 року, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Згідно з ч.ч.1,3ст.441 ЦПК Українитимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

На підставі визначених у ч. 5 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження`обов`язків боржника можна зробити висновок, що поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, і коли виконати цей обов`язок не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Таким чином, основною і єдиною підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України є його ухилення від виконання зобов`язань.

В матеріалах справи містяться докази, що з 2025 року боржник не здійснював виїзд за межі України.

Так, з матеріалів подання Центрального відділудержавної виконавчоїслужби ум.МиколаєвіПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса) вбачається, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні жодні підтвердження про отримання боржником ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № №77306222.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На переконання суду, тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є пропорційним втручанням у його право на свободу пересування, лише у випадку наявності достатніх та переконливих доказів про обізнаність боржника за виконавчим документом про відкрите виконавче провадження відносно нього.

При вирішенні подання суд виходить з того, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України можливе лише після того, як державним (або приватним) виконавцем були застосовані усі передбачені Законом заходи процесуального примусу для виконання рішення суду.

Тобто, звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України повинно бути підтверджене відповідними документами, що підтверджують підстави та наявність невиконаного виконавчого провадження з вини боржника.

Суд, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у поданні докази, оцінивши їх достатність, з`ясувавши усі обставини справи, приходить до висновку, що таке подання заявлено до суду передчасно, а отже у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документу слід відмовити.

Керуючись ст. 441 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання Центрального відділу державної виконавчої служби у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документу - відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за вебадресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за вебадресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Суддя Гуденко О.А.