Рішення № 132670475, 18.12.2025, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/9544/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2025 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Іванюк І.Д., розглянувши позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в інтересах якого діє адвокат Кудіна Анастасія В`ячеславівна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Позивач ТзОВ «ФК «ЄАПБ» в інтересах якого діє адвокат Кудіна А.В. 01.12.2025 року звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором №73639659 від 22.12.2024 року в розмірі 20460,00 грн, з яких: 12000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 900,00 грн сума заборгованості за відсотками, 5760,00 грн сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування кредитом, 1800,00 грн комісія та понесені судові витрати. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 22.12.2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №73639659, відповідно до умов якого TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» надало відповідачу у власність грошові кошти (позику) в сумі 12 000 гривень строком на 30 днів, перерахувавши кошти на банківський рахунок відповідача. Відповідач зобов`язувався повернути позику та сплатити відсотки за користування грошовими коштами, однак свого обов`язку не виконав. 27.03.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТзОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу №27/03/25, у відповідності до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до відповідача в розмірі 20460,00 грн, з яких: 12000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 900,00 грн сума заборгованості за відсотками, 5760,00 грн сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування кредитом, 1800,00 грн комісія. Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором №73639659 від 22.12.2024 року в розмірі 20460,00 грн. На підставі викладеного, просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 02.12.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач відзив на позовну заяву, у визначений судом п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження, не подав, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не скеровано.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України, в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, дослідивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 2 статті 11ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно із ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Судом встановлено, що 22.12.2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №73639659, відповідно до якого кредитодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 12000 грн шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Строк кредиту становить 30 днів, процентна ставка 0,725 %, комісія 15 %, проценти за понадстрокове користування кредитом 4,00% в день, дата повернення позики 20.01.2025 року /а.с.5-11/. Відповідно до пункту 2.3 договору позики ставки визначені цим пунктом є незмінними протягом всього строку позики та можуть бути змінені виключно на підставі укладеної між позикодавцем та позичальником додаткової угоди до договору .В пункті 2.5 договору передбачено, що проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дату отримання та повернення, на залишок позики, виходячи зі строку фактичного користування позикою та до повного погашення заборгованості за договором.

З довідки про трансакцію від 22.12.2025 року /а.с. 15/ встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором позики. При цьому, відповідач договірні зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, що призвело до виникнення у нього заборгованості за цим договором.

З розрахункузаборгованості (а.с16-18)вбачається,що заборгованістьвідповідача завказаним договоромстановить 20460,00 грн, з яких: 12000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 900,00 грн сума заборгованості за відсотками, 5760,00 грн сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування кредитом, 1800,00 грн комісія. Погашення боргу відсутнє.

Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною першою статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно із ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Статтею 512 ЦК Українивизначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно достатті 514 ЦК Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зістаттею 516 ЦК Українизаміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першоїстатті 517 ЦК Українипервісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.

Також судом встановлено, що 27.03.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТзОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу №27/03/25, а також 27.05.2025 року було укладено додаткову угоду №4 до договору факторингу №27/03/25 від 27.03.2025 року, у відповідності до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до відповідача за кредитним договором №73639659 в розмірі 20460,00 грн /а.с.26-32/.

Відповідно до Реєстру боржників № 6 від 27.05.2025 року ТзОВ «ФК«ЄАПБ»набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №73639659від 22.12.2024 року у сумі 20400 грн /а.с. 35/.

Відповідно до ч. 1, 6 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні договору позики та кредитного договору сторони узгодили розмір кредитного ліміту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договорів. Незважаючи на це, відповідач не виконав свого зобов`язання та не здійснив погашення кредитної заборгованості, у зв`язку із чим у нього виникла сума заборгованості за кредитним договором №79856893 в розмірі 14354,96 грн.

Разом з тим, як убачається із розрахунку заборгованості, Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» нараховувало ОСОБА_1 відсотки за користування кредитними коштами до 01.02.2025 року.

При цьому, заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 900 грн нараховано до 20.01.2025, тобто в межах строку кредитування, що відповідає умовам договору позики №73639659, відтак свідчить про правомірність нарахування такої.

Нараховуючи заборгованість за відсотками за понадстрокове користування кредитом в розмірі 5760,00 грн за період з 21.01.2025 року по 01.02.2025 року, позивач покликався на те, що відповідач не повернув кредитні кошти, продовжував ними користуватися після закінчення строку дії договору позики №73639659 від 22.12.2024 року, що є підставою для нарахування відсотків за передбаченою п. 2.3. договору процентною ставкою, що становить 4,00 % в день.

Однак, після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося, тому нарахування таких відсотків суперечить вимогам чинного законодавства.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Оскільки договір позики №73639659 від 22.12.2024 року укладено на 30 днів, строк дії договору закінчився 20.01.2025 року, про що безпосередньо зазначено в умовах договору, тому нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору позики є безпідставним, а тому у стягненні нарахованої позивачем заборгованості по процентам за понадстрокове користування кредитом у сумі 5760,00 грн слід відмовити.

Також, звертаючись до суду із позовом, позивач просив стягнути із відповідача заборгованість за комісією в розмірі 1800,00 грн, з приводу якої суд зазначає наступне.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до статті 47Закону України«Про банкиі банківськудіяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Згідно ізч.3ст.55вказаного ЗаконуУкраїни банкамзабороняється вимагативід клієнтапридбання будь-якихтоварів чипослуг відбанку абовід спорідненоїчи пов`язаноїособи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Водночас, суд зазначає, що згідно зі статтями 11, 18Закону України«Про захистправ споживачів» цейЗакон застосовуєтьсядо відносинспоживчого кредитуванняу частині,що несуперечитьЗакону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до частини п`ятої статті 12Закону України«Про споживчекредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власноюініціативою всилу свогоположення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1Закону України«Про споживчекредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8Закону України«Про споживчекредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України«Про споживчекредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1та частини другої статті 8Закону України«Про споживчекредитування» Правління Національногобанку Українипостановою від08червня 2017року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією жпостановоювизнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіхдодаткових тасупутніх послугбанку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

У своїйпостанові від13липня 2022року усправі №496/3134/19(провадження№ 14-44цс21) Велика Палата ВС констатувала, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власнукористь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метоювстановлення,зміни,припинення правовідносин (укладеннякредитного договору,внесення донього змінтощо).

З урахування наведеного суд зазначає, що умова договору позики №73639659 від 22.12.2024 року, якою передбачено комісію за надання кредиту, тобто за дію, яку вчиняє банк з метою встановлення правовідносин, вимагати придбання якої забороняє частина третя статті 55 Закону № 2121-III, є нікчемною.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що до стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» підлягає заборгованість у розмірі 12900,00 грн (12000+900), а тому позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витратискладаються зсудового зборута витрат,пов`язаних зрозглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

З матеріалівсправи вбачається,що приподанні позовупозивачем сплачено2422,40грн судовогозбору (платіжнедоручення №144749від 11.11.2025року).Водночас,враховуючи,що позовнівимоги судзадовольняє частково,відповідно довимог ст.141ЦПК України,з відповідачана користьпозивача слідстягнути судовівитрати пропорційнодо задоволенихпозовних вимог,а самена суму1527,31 грн (із розрахунку 12900 грн х 2422,40 грн : 20460 грн).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.5, 12, 13,19,81,89,141, 263-265 Цивільного процесуального України, суд -

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 12900 (дванадцять тисяч дев`ятсот) грн 00 коп. та 1527 (тисяча п`ятсот двадцять сім) грн 31 коп. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ЄДРПОУ 35625014, IBAN № НОМЕР_1 у АТ «ТАСкомбанк», юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Іванюк І.Д.