Рішення № 132653991, 17.12.2025, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/4817/25

Номер провадження 2-о/541/198/2025

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 грудня 2025 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Городівського О.А.,

за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миргород цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Миргородський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті під час воєнних дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в якій просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та померла на окупованій території м.Дніпрорудне Васильківського району Запорізької області ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Свої вимоги заявниця обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території в м.Дніпрорудне Запорізької області, Україна. Зазначене місце смерті є територією України, визначеною відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309, де зазначено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блоковані). 06.12.2021 гр. ОСОБА_2 було складено заповіт відносно заявниці ОСОБА_1 щодо всього належного спадкодавиці майна. Отже, надати документи встановленої форми про смерть ОСОБА_2 заявниця не має можливості, оскільки вона померла на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Встановлення факту, що має юридичне значення, необхідне для державної реєстрації смерті особи в установленому порядку.

ОСОБА_1 , повідомлена належним чином, в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі (а.с. 19).

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, також надав заяву про розгляд справи без його участі, заперечень проти заяви ОСОБА_1 не має (а.с. 18).

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані письмові докази у сукупності, вважає, що заява підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час, у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Вимогами ч.1 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до п.п.1 п.5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом МЮУ 18 жовтня 2000 року №52/5 передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: 1) лікарське свідоцтво про смерть, форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за №1150/13024; 2) фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за №1150/13024; 3) лікарське свідоцтво про пренатальну смерть; 4) рішення суду про оголошення особи померлою; 5) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; 6) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; 7) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року №376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за №380/43786, територію Дніпрорудненської міської територіальної громади визнано тимчасово окупованою рф територією України.

З матеріалів справи суд встановив, що ОСОБА_2 06.12.2021 склала заповіт, який зареєстрований в реєстрі за №1200, 1201 та посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Запорізької області ПетричковичЮ.А. Даним заповітом спадкодавиця все належне їй майно де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, та все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.12-13).

У подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла в м.Дніпрорудне Васильківського району Запорізької області, що підтверджується довідкою про смерть №С-01315 від 27 листопада 2025 року (а.с. 9).

У зазначеній довідці про смерть №С-01315 від 27 листопада 2025 року вказано, що причинами смерті стали серцева недостатність та атеросклеротична хвороба серця.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованимиособами (якщовстановлення фактусмерті особивпливає наїхні права,обов`язки чизаконні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

При розгляді цієї справи суд враховує практику Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.

Враховуючи, що отримати свідоцтво про смерть особи на бланку українського зразка в м.Дніпрорудне Васильківського району Запорізької області, яке є територією, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, заявниця не може, то необхідно застосувати механізми передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту прав, свобод і законних інтересів.

При цьому, в практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», згідно яких, якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави-члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Відповідно до роз`яснень п.18 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму ВСУ №15 від 25 травня 1998 року) рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Таким чином, заявниця не має документу, передбаченого діючим законодавством України, для реєстрації смерті спадкодавиці ОСОБА_2 , що унеможливлює отримання нею свідоцтва про смерть в органах державної реєстрації актів цивільного стану України.

Встановлення факту смерті ОСОБА_2 має для її спадкоємиці ОСОБА_1 , юридичне значення, оскільки дозволяє реалізувати свої спадкові права.

За таких обставин, заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки вона є громадянкою України, вона є спадкоємицею всього майна померлої, що підтверджено документами, які містяться в матеріалах справи.

На підставі вищезазначеного та керуючись Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст.ст.4,13,18,293,315-319,352,354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки с.Ново-Нікольськ Альметьєвського району Республіки Татарстан, місце смерті м.Дніпрорудне Васильківського району Запорізької області, Україна, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті серцева недостатність та атеросклеротична хвороба серця.

Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя О. А. Городівський