Ухвала суду № 132643967, 11.12.2025, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"11" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3672/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.

секретар судового засідання Чуйко О.О.

при розгляді справи за позовом: Акціонерного товариства Херсонська теплоелектроцентраль (Бериславське шосе, 1, м. Херсон, 73028)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Поліс (вул. Шовковична, 42-44, офіс 13-В, м. Київ, 01024)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Фізична особа-підприємець Курдіновська Світлана Анатоліївна ( АДРЕСА_1 ).

про стягнення 89104,76 грн,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Єрашов І.Є.;

від відповідача: Тута І.В.;

від третьої особи: не з`явився.

УСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Херсонська теплоелектроцентраль звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Поліс, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 89104,76 грн.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору про надання послуг з постачання теплової енергії від 01.11.2020 № 396 в частині здійснення повної та своєчасної сплати вартості фактично спожитої у загальному періоді з листопада 2021 року по березень 2025 року теплової енергії, а також послуг за абонентське обслуговування за період з 01.01.2021 по 31.03.2025.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 позовну заяву Акціонерного товариства Херсонська теплоелектроцентраль було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3672/25; постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін; призначено у справі судове засідання для розгляду справи по суті на 14 жовтня 2025 року об 11:20.

Судове засідання 14.10.2025 об 11:20 не відбулось, у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги. Ухвалою суду від 14.10.2025 судом було призначено судове засідання у справі на 31 жовтня 2025 року об 11:00.

При розгляді справи у судовому засіданні 31.10.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу, згідно з якою суд залучив Фізичну особу-підприємця Курдіновську С.А. ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача. Крім цього, суд протокольною ухвалою оголосив перерву в судовому засіданні до 20 листопада 2025 року о 12:20.

20.11.2025 суд протокольною ухвалою оголосив перерву в судовому засіданні до 11 грудня 2025 року о 14:00.

10.12.2025 до суду від позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд зупинити провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23.

У засіданні суду 11.12.2025 представник позивача підтримав подане ним клопотання про зупинення провадження у справі та просив суд його задовольнити. Представник відповідача щодо задоволення клопотання позивача не заперечив.

Отже, вирішуючи питання щодо подальшого розгляду справи, суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 статті 2 ГПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України (далі Закон) в редакції з 07.05.2022 та чинній на цей час, тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

Частина 3 статті 1 Закону містила наступні редакції: з 20.03.2022: дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України; з 03.12.2022: дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України; з 06.05.2023 та станом на даний час: дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Статтею 2 Закону передбачено, що цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону, в редакції з 21.11.2021, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону, в редакції з 20.03.2022, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.

За змістом ч. 1 ст. 3 Закону, в редакції з 07.05.2022, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України; 4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону, в чинній редакції, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку; 4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону, в редакції з 21.11.2021, здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону, в чинній редакції з 20.03.2022, положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону, в редакції з 21.11.2021, під час режиму тимчасової окупації платіжний режим діє з урахуванням того, що система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавні платіжні системи, платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території. На тимчасово окуповану територію поширюються норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з урахуванням того, що електронні платіжні засоби, емітовані на тимчасово окупованій території, у тому числі мобільні платіжні інструменти, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання переказу коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону, в чинній редакції з 20.03.2022, здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 13-1 Закону, в редакції з 21.11.2021, на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено. Контроль в`їзду - виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території поза межами контрольних пунктів в`їзду - виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13-1 Закону, в чинній редакції з 20.03.2022, положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Згідно з ч. 2 ст. 13-1 Закону, в редакції з 21.11.2021, фізичним особам дозволяється переміщення на тимчасово окуповану територію та з такої території особистих речей у ручній поклажі та супроводжуваному багажі. Перелік і обсяги (вартість/вага/кількість) обмежених або заборонених до переміщення через адміністративну межу, а також товарів, які можуть бути віднесені до особистих речей, затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях та тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя.

Відповідно до ч. 2 ст. 13-1 Закону, в редакції з 20.03.2022, на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено. Контроль в`їзду - виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території поза межами контрольних пунктів в`їзду - виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.

Згідно з ч. 2 ст. 13-1 Закону, в чинній редакції з 07.05.2022, на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в`їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в`їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в`їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.

У зв`язку з військовою агресією рф проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні був введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Вказаний указ затверджено Верховною Радою України шляхом прийняття Закону України від 24.02.2022 №2102-IX. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, внаслідок чого останній триває до теперішнього часу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією територію Херсонської міської територіальної громади віднесено: з 01.03.2022 до 11.11.2022 до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України; з 11.11.2022 до 01.05.2023 до території можливих бойових дій; з 01.05.2023 до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, в редакції з 16.01.2025, установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством розвитку громад та територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, а також затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Щодо Херсонської міської територіальної громади перелік містить ідентичні дані з тими, які вказані у переліку, затвердженому наказом від 22.12.2022 № 309.

В провадженні об`єднаної палати КГС у складі Верховного Суду перебувала справа № 908/1162/23, яка була передана на розгляд об`єднаної палати у зв`язку з тим, що колегія суддів вважала, що є необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 щодо того, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. Колегія суддів вважала, що положення статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 сформульовано такі висновки щодо застосування положень пункту 7 частини 1 статті 11, пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 та статей 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" в подібних правовідносинах, що виникли в зв`язку з переміщенням енергоресурсів на тимчасово окуповані території після їх окупації російською федерацією:

1) з 07.05.2022 ані пункт 7 частини 1 статті 11, ані пункт 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

2) однак відповідно до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України", правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини 1 статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася;

3) враховуючи викладене, об`єднана палата вважає, що висновок, викладений Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про застосування до спірних правовідносин положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" з огляду на загальновідомий факт окупації міста Мелітополь, відповідає Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

У зв`язку з наведеним об`єднана палата не відступила від викладеного в постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 висновку про поширення положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Водночас, як встановлено судом, на підставі частини 3 статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.11.2025 було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 280/5808/23 з метою відступу від сформульованого в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 висновку про можливість застосування відповідних заборон без наявності спеціального рішення Кабінету Міністрів України щодо введення таких обмежень.

Так, в ухвалі від 05.11.2025 колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначила про те, що:

1) рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України";

2) загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень;

3) правовідносини у справі № 280/5808/23 є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду в справах № 910/9680/23 і № 908/1162/23, оскільки вирішувалося питання можливості застосування обмежень, передбачених статтями 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, що виникли на територіях, які були фактично окуповані, але щодо яких Кабінетом Міністрів України не приймалося окреме рішення про застосування обмежень. Спільним для цих справ є також правова природа спору, що пов`язана з визначенням умов, за яких факт окупації може бути підставою для застосування економічних обмежень, установлених зазначеними статтями Закону, а відтак - і з необхідністю наявності офіційного рішення Кабінету Міністрів України як передумови для поширення дії обмежень на відповідну територію;

4) законодавство (як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час постановлення ухвали) в умовах воєнного стану передбачає обов`язкову наявність рішення Кабінету Міністрів України про поширення норм статей 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону.

Господарський суд зазначає, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду неодноразово зазначала, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (схожий висновок викладено постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 (пункти 9.27, 9.28, від 16.08.2024 у справі № 925/80/23 (пункт 35), від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23 (пункт 43)).

Згідно з ч. 1-5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, позивач - Акціонерне товариство Херсонська теплоелектроцентраль, зареєстрований за адресою: Бериславське шосе, 1, м. Херсон, 73028, а постачання теплової енергії, вартість якої є предметом позову позивача, здійснювалось за адресою: вул. І. Кулика, 137-В, м. Херсон. Отже, приймаючи до уваги, що предметом позову позивача у цій справі є вимога про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію у період з листопада 2021 року по березень 2025 року, а також надані послуги за абонентське обслуговування за період з січня 2021 року по березень 2025 року, тобто частково під час періоду тимчасової окупації Херсонської міської територіальної громади, з огляду на те, що формування Великою Палатою Верховного Суду висновку щодо застосування положень статей 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" матиме вирішальне значення для однакового застосування зазначених норм матеріального права судами різних юрисдикцій при розгляді справ зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, суд вважає, що наразі існує необхідність у зупиненні провадження цієї справи до перегляду судового рішення у справі № 280/5808/23.

При цьому суд вважає, що зупинення провадження у цій справі є цілком виправданим, оскільки врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду сприятиме в ухваленні судом за результатами вирішення спору у цій справі законного і обґрунтованого судового рішення, з дотриманням завдань та основних засад господарського судочинства.

Керуючись п. 7 ч.1 ст.228, ст.234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Зупинити провадження у справі № 916/3672/25 до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в іншій справі № 280/5808/23 у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.

Повну ухвалу складено 16.12.2025.

Ухвала набрала законної сили 11.12.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Суддя Д.О. Бездоля