Рішення № 132636519, 17.12.2025, Тетіївський районний суд Київської області

17.12.2025 Провадження по справі № 2/940/703/25

Справа № 940/1727/25

РІШЕННЯ

Іменем України

17 грудня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судових засідань Зіп`юк Т.А.

розглянувши в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» пред`явило позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 200342766 від 17.09.2015. Крім того, у позовній заяві також порушено питання про поновлення строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Позовна заява обґрунтована тим, що 17.09.2015 між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено угоду № 200342766 щодо кредитування, за умовами якої банк надав відповідачці кредитні кошти в розмірі 11300,00 грн, які відповідачка зобов`язалася повернути.

20.07.2020 позивач ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020, укладеного за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071, проведеного 15.06.2020, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі № 910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за договором, що був укладений з відповідачкою. ПАТ «Банк Михайлівський», правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс», виконав свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, в той час як відповідачка порушила умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та у визначений строк.

Позивач зазначав, що станом на 19.08.2025 розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором № 200342766 від 17.09.2015 становить 34344,50 грн, з яких 11092,08 грн - заборгованість за кредитом, 23252,42 грн - заборгованість за відсотками.

Також позивач вважає, що відповідачка має сплатити 3 % річних та інфляційні втрати.

У поданій до суду позовній заяві позивач просить стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 44942,61 грн, понесені судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 12.09.2025 відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

04.11.2025 до суду від представника відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву у якому він просить поновити пропущений процесуальний строк для подання відзиву, відмовити позивачу у поновленні строку позовної давності, застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обгрунтування поданого відзиву представник відповідачки зазначає, що жодним доказом, що наданий позивачем разом із позовною заявою, не доведене укладення кредитного договору № 200342766 від 17.09.2015 між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Михайлівський», саме надання (перерахування) ПАТ «Банк Михайлівський» відповідачці коштів у кредит за кредитним договором № 200342766 від 17.09.2015, також не підтверджене відступлення ПАТ «Банк Михайлівський» права вимоги до відповідачки на користь ТОВ «Діджи Фінанс» за договором про відступлення прав вимоги від 20.07.2020 №7_БМ, а також наявність будь-якої заборгованості відповідачки перед позивачем. Представник відповідачки також наголосив, що за кредитним договором № 200342766 від 17.09.2015 сплила позовна давність, оскільки фактично строк кредитування та дії кредитного договору закінчився 17.09.2016. Отже, перебіг позовної давності почався 18.09.2016, а строк позовної давності сплив 18.09.2019 року і поважних підстав для його поновлення позивачем не зазначено. При цьому, позивачем не надано доказів зміни тривалості позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України ( а. с. 35-54).

Крім того, представником відповідачки заявлено клопотання про витребування доказів, в якому він просить витребувати ТОВ «Діджи Фінанс» для дослідження у судовому розгляді оригінали таких письмових доказів, а саме заяву (оферту) від 17.09.2015 № 200342766 (додаток 4 до позову); довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту «Прибуткова картка+Кредитка (не іменна)» від 17.09.2015 (додаток 4 до позову); розписку про отримання платіжної картки та/або ПІН-коду від 17.09.2015 (додаток 4 до позову); реєстр боржників ПАТ «Банк Михайлівський» до Договору 7_БМ про відступлення прав вимоги від 20.07.2020; оригінал довіреності ПАТ «Банк Михайлівський», якою товариство (банк) доручило гр. ОСОБА_3 (або іншій особі) укласти (підписати) від імені ПАТ «Банк Михайлівський» кредитний правочин від 17.09.2015 №200342766 та/або вчинити інші дії ( а. с. 55-66).

01.12.2025 на виконання ухвали Тетіївського районного суду Київської області від 20.11.2025, від ТОВ «Діджи Фінанс» надійшла до суду запитувана інформація стосовно ОСОБА_1 ( а. с. 74-82).

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Фактичні обставини встановлені судом.

17.09.2015 між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено угоду № 200342766 шляхом підписання заяви щодо кредитування. За змістом вказаної заяви (оферти) відповідачка отримала платіжний засіб «Прибуткова картка Кредитка» із встановленим максимальним кредитним лімітом у розмірі 50000 грн. зі сплатою 58,8% річних.

Відповідно до довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартсіть споживчого кредиту в рамках карткового продукту «Прибуткова картка Кредитка (не іменна)» строк кредиту 12 місяців. У графі «Орієнтована сукупна вартість кредиту» вказано строк 5 років.

Факт отримання ОСОБА_1 платіжної картки та/або ПІН-коду підтверджується оригіналом розписки від 17.09.2015 року.

20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору № 7_БМ від 20.07.2020 ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 34344,50 грн, з яких 11092,08 грн - заборгованість за кредитом, 23252,42 грн - заборгованість за відсотками.

Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021р. у справі №910/11298/16 встановлено, що ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020.

Ураховуючи наведені обставини, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги за кредитним договором до нього.

Між сторонами виникли правовідносини з кредитного договору.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Судом встановлено, що кредитний договір між первісним кредитором ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено не у формі одного документу, а у формі декількох.

Згідно із довідкою про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартсіть споживчого кредиту в рамках карткового продукту «кредитна картка МТС/Зарплатна» строк кредиту 12 місяців. У графі «Орієнтована сукупна вартість кредиту» вказано строк 5 років.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, як роз`яснив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 «… з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту».

Тобто, в правовому полі споживач за кредитним договором є більш слабшою стороною в порівнянні з кредитором, та відповідно потребує встановлених законом гарантій захисту її прав. Натомість, кредитор повинен дотримуватися встановлених законодавством положень та добросовісно користуватися своїми правами.

Як роз`яснив КЦС ВС в постанові від 08.02.2018 в справі № 552/2819/16: «За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».

Як роз`яснив Верховний Суд в своїй постанові від 13.05.2020 у справі №219/1704/17 суд при оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищим, ніж до споживача фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. Тому, всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Крім того, тягар доказування обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи суперечливість даних, внесених у вказані вище документи, суд вважає, що строк дії договору все ж таки становив 12 місяців і сплив 17.09.2016, адже саме таке словосполучення застосовано у документах, які надані суду «строк кредиту 12 місяців» і саме його можливо недвозначно тлумачити.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України).

Між тим, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором і ці докази мають знаходитися у кредитора, в тому числі нового, до якого перейшли права та обов`язки попередника.

Суду надана виписка по рахунку за період з 23.05.2016 по 27.07.2020 загалом на 615 (шістсот п`ятнадцяти) аркушах. Інформація, що міститься у вказаній виписці достеменно підтверджує наявність боргу у розмірі 11092,08 грн. по рахунку № НОМЕР_1 , при цьому ця сума боргу є однаковою і, наприклад, 05.11.2019 і 27.07.2020.

Проте, перевірити правомірність нарахування відсотків за цією випискою є неможливим, оскільки вона складена не у хронологічному порядку і не містить обов`язкових відомостей щодо відсоткової ставки та тіла кредиту на яку нараховуються відсотки.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст.612 ЦК України).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Відтак, суд, вирішуючи цей спір, керується саме вказаною презумпцією правомірності, укладеного між позивачем та відповідачем договору позики.

Згідно із приписами статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Та обставина, що відповідачка отримала кредитні кошти та користувалася ними, останньою не спростовано та не надано суду належних та допустимих доказів, що вона повністю повернула кредитні кошти банку.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем у належний та допустимий спосіб доведена лише сума основного боргу, а сума нарахованих відсотків натомість не доведена.

Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «Діджи Фінанс», окрім самої суми заборгованості за кредитним договором, просить стягнути з ОСОБА_1 також інфляційні втрати у сумі 7509,92 грн та 3 % річних у сумі 3088,19 грн за період з 25 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року.

Суд не погоджується з розрахунком позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат, з огляду на таке.

Так, пунктом 1 статті 1 Закону України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», який набрав чинності 04 липня 2020 року, внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та доповнено його пунктом 15 такого змісту: «У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення».

Отже, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від обов`язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Законодавець на рівні акта цивільного законодавстві (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов`язок припиняється без його виконання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на усій території України було установлено карантин, який неодноразово продовжувався.

Із 21 січня 2022 року до 23 лютого 2022 року включно карантин не завершився, про що свідчить постанова Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2021 року № 1336, якою він був продовжений до 31 березня 2022 року.

Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2024 року у справі № 201/9121/22 заначив: «Тобто з огляду на приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховуються три проценти річних та пеня, суди помилково не застосували вказані норми права та дійшли необґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 суми трьох процентів річних та пені за період з 21 січня 2022 року до 23 лютого 2022 року включно, що є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права».

Отже, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, які є особливою мірою відповідальності за невиконання зобов`язання, з 12 березня 2020 року до 23 лютого 2022 року є таким, що не відповідає нормам матеріального права.

Відтак, суд злійснив перерахунок та встановив, що стягненню з відповідачки підлягає сума 3% річних у розмірі 347,17 грн. та інфляційні втрати у сумі 267,08 грн. за період з 25.02.2019 по 11.03.2020.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (статті 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою взятих на себе зобов`язань щодо погашення кредиту, ПАТ «Банк Михайлівський» мало право від дня завершення строку кредиту (договір між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено 17.09.2015 строком на 12 місяців (згідно із довідкою про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту), та протягом наступних трьох років, тобто до 17.09.2019, звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права. Однак, позовну заяву з вимогою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 200342766від 17.09.2015 ТОВ «Діджи Фінанс», як правонаступник ПАТ «Банк Михайлівський», подало до суду лише 03.09.2025, тобто з пропуском строку на звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до частини першої статті 262 ЦК України, заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Представник відповідачки Андрущак С.В. разом з відзивом подав до суду заяву про застосування строку позовної давності до вимог ТОВ «Діджи Фінанс» до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором № 200342766від 17.09.2015, укладеним між відповідачкою та ПАТ «Банк Михайлівський».

У свою чергу, звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Діджи Фінанс» заявило клопотання про поновлення строку позовної давності.

Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на звернення до суду з цим позовом, ТОВ «Діджи Фінанс» посилається на наявність тривалого судового спору щодо приналежності права вимоги кредитору за частиною кредитних договорів, в тому числі за кредитним договором № 200342766 від 17.09.2015, укладеним ПАТ «Банк Михайлівський» із ОСОБА_1 , а також, те, що оригінали документів, а саме кредитних договорів, щодо яких право вимоги відступлено на підставі договору від 20.07.2020 отримані ТОВ «Діджи Фінанс» за результатами примусового виконання лише на початку 2023 року, що, на переконання позивача призвело до спливу встановленого законодавством загального строку позовної давності, в межах якого суд має право задовольнити позовні вимоги кредитора, що в свою чергу також є підставою для його поновлення/не застосування судом позовної давності оскільки кредитор з об`єктивних причин був позбавлений можливості звернутись до суду в межах такого строку (частина п`ята статті 267 ЦК України).

Суд вважає, що наведені вище обставини, не дають підстав для поновлення або не застосування строку позовної давності, про що просить позивач, так як з матеріалів справи вбачається, що строк позовної давності за укладеним між ПАТ «Банк Михайлівський» із ОСОБА_1 договором № 200342766від 17.09.2015 сплив 17.09.2019, а договір між ТОВ «Діджи Фінанс» та ПАТ «Банк Михайлівський» про відступлення права вимоги №7_БМ укладено лише 20.07.2020.

До ТОВ «Діджи Фінанс» від ПАТ «Банк Михайлівський» перейшли права та обов`язки тільки за визначеним переліком кредитних договорів, тобто ТОВ «Діджи Фінанс» не є правонаступником ПАТ «Банк Михайлівський» за всією діяльністю Банку.

Станом на 20.07.2020, враховуючи дату закінчення кредитного договору, загальний строк позовної давності за договором № 200342766від 17.09.2015 сплинув.

Отже, уклавши договір відступлення прав вимоги, позивач набув права вимоги щодо відповідачки за спірним кредитним договором, але пропустив строк позовної давності на пред`явлення позову до відповідачки, оскільки такий строк пропущений попереднім кредитором.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто позивач, як набувач прав кредитора (новий кредитор), за певної обачності мав реальну можливість дізнатися про пропуск строку позовної давності станом на час укладення договору відступлення прав вимоги. Таким чином, позивач міг передбачити обсяг прав, що перейде до нього в разі укладення договору про відступлення права вимоги, однак не здійснив достатньої належної обачності при укладенні договору.

Згідно із частиною п`ятою статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд приходить до висновку, що відсутні підстави вважати, що строк позовної давності пропущений з поважних причин, а тому в поновленні строку позовної давності щодо стягнення заборгованості необхідно відмовити.

Посилання ТОВ «Діджи Фінанс» на зупинення строків позовної давності також не береться до уваги судом виходячи з такого.

Так, дійсно пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Тобто перебіг строку позовної давності у зв`язку із встановленням на всій території України карантину почався з 12.03.2020, а строк позовної давності за вимогами ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , викладеними у цій позовній заяві, закінчились 17.09.2019.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позов ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, не підлягає задоволенню у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначено статтею 141 ЦПК України.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати не підлягають стягненню з відповідачки.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 133, 137, 141, 178, 247, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 205, 207, 256, 257, 509, 513, 514, 525, 526, 530, 611, 638, 639, 1049, 1054 ЦК України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог Товариства зобмеженою відповідальністю«Діджи Фінанс»до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості закредитним договором - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р.В. Самсоненко