Рішення № 132618644, 10.12.2025, Хорошівський районний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області)

Справа № 276/1503/25

Провадження по справі №2/276/811/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2025 року селище Хорошів

Хорошівський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Збаражського А.М., з участю:

секретаря судового засідання Ігнатенко О.М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Хорошівської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 01.02.2010 року по цивільній справі №2-117/2010 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на частку у майні набутого подружжям за час шлюбу, а саме на частку квартири АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на ОСОБА_3 . Інша частина даної квартири належить ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі-продажу від 08.10.1996 року. Отже, вказане майно, у вигляді квартири АДРЕСА_2 , належить позивачу та ОСОБА_3 на праві приватної часткової власності. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті залишилося ніким успадковане майно у вигляді частки квартири АДРЕСА_1 . В даній квартирі позивач зареєстрована з 1999 року по теперішній час, сплачує комунальні платежі, робить поточний ремонт. Крім позивача ніхто не має жодного відношення до зазначеного нерухомого майна. Помешкання за вищенаведеною адресою вона використовує лише одна.

Ухвалою судді Хорошівського районного суду від 28.08.2025 року відкрито провадження за даним позовом та призначено у справі підготовче судове засідання.

27.10.2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у даній справі та призначено судовий розгляд по суті.

Представник позивача просив задовольнити позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача, Хорошівської селищної ради, в судове засідання не з`явився,селищний голова подав до суду заяву про проведення судового засідання за відсутності представника селищної ради за наявними документами, зазначив що позовні вимоги визнає та не заперечує проти їх задоволення.

Відповідно достатті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно дост. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановленихст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зістаттями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування поцивільній справі,як ісудове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, вислухавши учасників справи, оцінивши всі зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстровану шлюбі, який вони розірвали 04.09.2009 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 .

Як слідує із копії договору купівлі-продажу від 08.10.1999 року, ОСОБА_3 купив у ОСОБА_4 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Нова Борова Володарсько-Волинського району Житомирської області.

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №82415649 від 03.09.2025 в спадковому реєстрі відсутня інформація про заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 01.02.2010 року по цивільній справі №2-117/2010 року за ОСОБА_2 визнано право власності на частку у майні набутого подружжям за час шлюбу, а саме на частку квартири АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на ОСОБА_3 .

Згідно копії Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради №26613776 від 05.07.2010 та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №438619357 від 07.08.2025, ОСОБА_3 є власником частки квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08.10.1996 року; ОСОБА_5 є власником частки квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 01.02.2010 року, справа №2-117/2010 року.

Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 01.08.2025 року виготовлено на замовлення ОСОБА_2 .

Ринкова вартість частки житлової квартири, загальною площею 30,7 кв.м. с-ще АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_2 становить 101310,00 грн.; загальна вартість квартири становить 202620,00 грн, про що свідчить висновок до звіту №12-08/25 про вартість оцінки майна , підготовлений суб`єктом оціночної діяльності ПП ОСОБА_6 .

Згідно долученихквитанцій прооплату комунальнихпослуг слідує,що ОСОБА_2 за період з2019по 2024роки здійснювалаоплату закомунальні послугиза адресою:АДРЕСА_3 .

Свідок ОСОБА_7 , яка є сестрою позивача, суду надала показання, згідно з якими ОСОБА_2 проживає більше 10 років підряд в кв. АДРЕСА_1 . Зазначену квартиру придбала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі. Після розлучення з чоловіком вона продовжила проживати в цій квартирі, оплачує комунальні послуги. ОСОБА_2 є власником частки зазначеного нерухомого майна. Стосовно іншої частки свідку невідомо чи укладались договори про передачу у власність ОСОБА_2 зазначеного майна.

Допитана як свідок ОСОБА_8 повідомила, що її тітка ОСОБА_2 проживала в квартирі в смт Нова Борова з 1998 року разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 . Після розлучення продовжила проживати за цією ж адресою, оплачувала комунальні послуги, інші особи в квартирі не проживали.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що вона з 1999 року і по даний час безперервно, відкрито і добросовісно володіє частини квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому має право на набуття права власності на вказане майно за набувальною давністю, на підставіст.344 ЦК України.

Статтею 328ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина четверта статті 344 ЦК України).

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;володіння визнаєтьсявідкритим,якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником вказаного майна.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

При цьому необхідно враховувати, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. Позивачі, як незаконні володільці, протягом всього часу володіння майном повинні бути впевнені, що на це майно не претендуютьінші особи і вони отримали це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випадку при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності слід виходити з того, що задоволення таких вимог можливе лише за наявності необхідних умов, а саме: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто, бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексіУкраїни строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Саме таких висновків дійшла Велика палата Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом на підставі досліджених доказів встановлено, що ОСОБА_5 з 1999 року і по даний час безперервно та відкрито володіє частиною квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Що стосується добросовісності заволодіння вказаним нерухомим майном, то суд враховує наступне.

Як зазначено вище, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, якщо володіння є добросовісним, тобто, коли особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; це майно отримано з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. Передання майна особі у володіння (володіння та користування), а не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю.

Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_2 користується нерухомим майном, а саме часткою квартири, що належала ОСОБА_3 , без відповідних правових підстав, що могли б свідчити про набуття майна саме у власність. Жодних дій по набуттю права власності на частки нерухомого майна вона не вчиняла, договір купівлі-продажу чи дарування між сторонами не укладався, докази на спростування вказаного суду не надано. Відтак, відсутні підстави вважати, що майно позивачем набуто добросовісно.

Таким чином, відкрите безперервне проживання з 1999 року по даний час у вищевказаній квартирі, догляд та утримання житла не є підставою для задоволення позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відповідно до правил, встановлених статтею 344 ЦК України, оскільки у даному випадку відсутня така складова умова набуття права власності за набувальною давністю як добросовісне заволодіння чужим майном.

Сам лише факт користування спірним майном не дає підстав для задоволення позовних вимог про набуття права власності на нерухомість на підставі ст.344 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами факт добросовісності заволодіння чужим майном частини квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому підстави для визнання права власності на вказаний об`єкт нерухомості згідно статті 344ЦК України відсутні.

Також суд зазначає, що визнання відповідачем позовних вимог суперечитиме вимогам закону, оскільки статтею 344 ЦК України чітко визначені підстави набуття особами права власності за набувальною давністю, зокрема щодо добросовісності заволодіння чужим майном, і суди повинні неухильно дотримуватися вказаних вимог законодавства. Тому, судом не приймається визнання позову відповідачем.

Відтак, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за нею права власності за набувальною давністю на нерухоме майно необхідно відмовити.

Стосовно відшкодування судових витрат, то відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову.

Керуючись статтями4, 11, 12, 13, 76-83,141,258,259,263-265, 268,352,354,355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Хорошівської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи

Позивач: ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: Хорошівська селищна рада Житомирської області, адреса місцезнаходження: Житомирська обл., Житомирський р-н, с-ще Хорошів, вул. Героїв України, 13; код ЄДРПОУ: 2356619188.

Повний текст рішення складено 16.12.2025

Суддя А.М. Збаражський