Рішення № 132615480, 11.12.2025, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/7402/25

Провадження № 2/463/2143/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2025 року м. Львів

Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Білоуса Ю.Б.,

за участю секретаря с/з Козак О.В.,

розглянувши у підготовчому засідання в залі суду в м.Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб: ОСОБА_3 , Дулик Мирослава Богданівна приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання права власності на майно в порядку спадкування, -

в с т а н о в и в :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Бабій І.М. 07.08.2025 року через систему «Електронний суд» звернулася до суду з позовом про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Згідно прохальної частини поданої (на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяв без руху від 06.10.2025 року) позовної заяви просить суд:

-Встановити юридичний факт постійного проживання спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_1 разом на час відкриття спадщини за адресою АДРЕСА_1 .

-Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 (одну четверту) частку в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_4 в порядку спадкування.

Згідно матеріалів позовної заяви (а.с.1-5,19-21) заявлені позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому на момент смерті майно - 1/4 (одну четверту) частку в квартирі за адресою АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_4 зробив особисте розпорядження на випадок своєї смерті - склав заповіт, згідно якого заповів належне йому майно доньці ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_5 , реалізовуючи свої спадкові права після померлого батька ОСОБА_4 , 26 червня 2025 року звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з тим, що на момент смерті її батько ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 .

Так як ОСОБА_1 в порядку вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України фактично прийняла спадщину після батька ОСОБА_4 , оскільки на момент своєї смерті її батько ОСОБА_4 , проживав разом з нею та матір`ю за адресою АДРЕСА_1 , позивач здійснювала догляд за батьком, а тому з метою захисту своїх порушених спадкових прав позивач звернулася до суду з відповідним позовом, який просить задовольнити. Інших спадкоємців, які б претендували на спірне спадкове майно відсутні. Відповідач ОСОБА_2 , який був зареєстрований разом в 2016 році з померлим дідусем ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 та є онуком померлого, а відтак є особою, який міг би претендувати на отримання спадщини за померлим дідом по материнській лінії та відповідно є відповідачем по даній справі своїх вимог не спірне спадкове майно не заявляв.

Короткий зміст та узагальнені доводи і позиції учасників справи

Представник позивача - адвокат Бориславський А. Л. до підготовчого засідання подав заяву про розгляд справи у його та позивача відсутності, позовні вимоги підтримують та просять задовольнити (а.с.78).

Відповідача ОСОБА_2 в підготовче засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений. До засідання подав заяву, згідно якої зазначив, що заявлені позовні вимоги визнає, викладені у позовній заяві обставини підтверджує. Просить справу слухати у його відсутності (а.с.42).

Третя особа ОСОБА_3 в підготовче засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений.

Третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дулик Мирослава Богданівна в підготовче засідання не з`явилася, про дату та час розгляду справи була повідомлена. До судового засідання скерувала на адресу суду копію спадкової справи відкритої після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.44).

Відповідно до положень ч.2 ст.198 ЦПК України, суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках:

1) визначених частиною другою статті 223 цього Кодексу;

2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача;

3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 197 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

Зважаючи на положення ч.3,4 ст.200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Зважаючи на відсутність підстав, передбачених ч.2 ст.198 ЦПК України, для відкладення підготовчого засідання, а також враховуючи подану відповідачем до початку розгляду справи по суті заяву про визнання позову, яка з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених на їх підтвердження доказів підлягає до задоволення, а тому враховуючи вимог статті 200 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити рішення у підготовчому засіданні.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Учасники справи в підготовче засідання, призначене на 11.12.2025 року, не з`явилися, тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Рух справи в суді

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 08.08.2025 року справу передано для розгляду в провадження судді Білоуса Ю.Б.

Ухвалою судді від 06.10.2025 року позовну заяву залишено без руху.

20.10.2025 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м.Львова від 05.11.2025 року відкрито провадження у справі, а справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Суду

Оглянувши матеріали справи та додані до неї письмові документи, дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, а також матеріали спадкової справи №23/2025 щодо спадщини померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , постановляючи рішення відповідно до вимог ст.200,265 ЦПК України, суд вважає, що позов слід задовольнити виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи

чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Встановлені судом обставини. Мотиви, з яких виходить Суд, та застосовані норми права

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Починаючи з 01 березня 2011 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що стверджується інформацією за фіксованою в долученій до матеріалів справи копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с.7-9).

Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 ОСОБА_6 31 серпня 1991 року уклала шлюб із ОСОБА_7 , після укладення шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_6 (а.с.47).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 батьками ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказано: батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_9 (а.с.46).

Вказане свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_9 .

8 грудня 2006 року ОСОБА_9 , заповіла належну їй на праві приватної спільної сумісної власності частину квартири АДРЕСА_3 своїй доньці ОСОБА_1 (а..с.61).

8 грудня 2006 року ОСОБА_4 , заповів належну йому на праві приватної спільної сумісної власності частину квартири АДРЕСА_3 своїй доньці ОСОБА_1 (а.с.59).

Вказане стверджується долученими до матеріалів справи копіями заповітів (а.с.59,61).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_9 , що стверджується копією свідоцтва про смерть останньої серії НОМЕР_4 (а.с.63).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що стверджується копією свідоцтва про смерть останнього серії НОМЕР_5 (а.с.58).

ОСОБА_4 , будучи зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

Із Акту про встановлення факту проживання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Телур -6» (код 39781488, 79495, м. Винники, вул. Кільцева 6) від 10.06.2025 року вбачається, що громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 фактично на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав разом з своєю донькою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою АДРЕСА_1 без реєстрації та вели спільне господарство (а.с.65).

Доказом фактичного проживання ОСОБА_4 є медичні карти амбулаторного хворого ОСОБА_4 , в яких зазначено, місце проживання АДРЕСА_1 (а.с.70).

До матеріалів долучено копію квитанцій про оплату послуг ОСОБА_4 за вересень 2016 року, жовтень 2016 року, які також є доказом проживання та отримання ним послуг за адресою АДРЕСА_1 (а.с.71,72).

Відповідно до свідоцтва № 468 про право власності на житло від 9 квітня 1992 року квартира АДРЕСА_3 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 (а.с.54-55).

Відповідач ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_6 та починаючи з 13 грудня 1999 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.48-49), є племінником позивача ОСОБА_1 та онуком померлого ОСОБА_4 (а.с.51,52).

26 червня 2025 року за №269/02-14 приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дулик М.Б. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_4 з підстав пропуску, передбаченого ст.1270 ЦК України, 6-ти місячного строку для прийняття спадщини. Роз`яснила право на звернення до суду для оформлення спадкових прав (а.с.64).

Згідно матеріалів спадкової справи №23/2025, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дулик М.Б. із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_4 звернулась лише ОСОБА_1 . Інші спадкоємці відсутні. Донька померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_10 18.07.2025 року подала заяву про відмову у прийнятті спадщини.

Спір виник щодо підтвердження позивачем ОСОБА_1 факту спільного проживання із спадкодавцем ОСОБА_4 на момент його смерті, а відтак фактичного прийняття в порядку вимог ч.3 ст. 1268 ЦК України спадщини після такого, а також захисту порушених спадкових прав позивача шляхом визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом.

Аналізуючи мотивованість та підставність заявлених позивачем вимог на предмет їх відповідності вимогам чинного законодавства та обставинам справи суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач ОСОБА_1 просила встановити факт постійного її проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем - ОСОБА_4 .

Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (постанова КЦС ВС від 05 березня 2025 року, справа № 643/12963/23, провадження № 61-17328св24).

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України.

Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, провадження № 61-39308св18; від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15-ц, провадження № 61-5777св20; від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, провадження № 61-6290св20; від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, провадження № 61-15380св20; від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19, провадження № 61-3620св21; від 19 квітня 2023 року у справі № 2-516/2007, провадження № 61-11834св22.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Позивачка, пред`являючи позов, вказувала, що спадкодавець ОСОБА_4 не був зареєстрований з нею у спірний квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , будучи співвласником такої, однак фактично проживав в такій разом із позивачем, що стверджується долученими до матеріалів справи письмовими документами, які судом оглянуто. Крім того, як зазначає позивач і вказана обставина в ході судового розгляду не спростована, до моменту смерті ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 здійснювала за ним догляд.

Реєстрація місця проживання спадкодавця за адресою, відмінною від адреси реєстрації та водночас фактичного проживання позивача, не може бути доказом того, що позивач не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах: від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, провадження № 61-44149св18; від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20, провадження №61-2387св22; від 09 жовтня 2024 року у справі № 644/4646/23, провадження № 61-10383св24.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На підтвердження постійного проживання разом зі спадкодавцем на час його смерті позивач ОСОБА_1 представила суд відповідні докази, які оцінено судом з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності.

Зокрема, із Акту про встановлення факту проживання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Телур -6» (код 39781488, 79495, м. Винники, вул. Кільцева 6) від 10.06.2025 року вбачається, що громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 фактично на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав разом з своєю донькою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою АДРЕСА_1 без реєстрації та вели спільне господарство.

Доказом фактичного проживання ОСОБА_4 є медичні карти амбулаторного хворого ОСОБА_4 , в яких зазначено, місце проживання АДРЕСА_1 .

До матеріалів долучено копію квитанцій про оплату послуг ОСОБА_4 за вересень 2016 року, жовтень 2016 року, які також є доказом проживання та отримання ним послуг за адресою АДРЕСА_1 .

Вказаний факт підтвердив і відповідач ОСОБА_2 у поданій заяві про визнання позову.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом, а саме дочкою померлого - ОСОБА_4 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 якого прийняла спадщину, оскільки на час смерті батько проживав разом із нею, що підтверджується у своїй сукупності та взаємозв`язку належними і допустимими доказами.

Вказані обставини визнано і відповідачем, про що останній подав до підготовчого засідання відповідну заяву.

З правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15, провадження № 14-22цс20; від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16, провадження № 14-70цс22, слідує, що відмова у позові через незаявлення вимог про встановлення вказаного факту не є підставою для відмови у позові про право власності (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2024 року у справі № 642/4502/17, провадження № 61-14982св23).

А тому у справі, яка розглядаються судом, заявлена вимога про встановлення юридичного факту з`ясовується, оцінюється, як у мотивувальній частині, так і резолютивній частині судового рішення, що не є порушенням вимог закону.

Судом встановлено, що інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , немає.

А тому суд приходить до висновку про те, що наявні правові підстави для встановлення юридичного факту постійного проживання спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_1 разом на час відкриття спадщини за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ч. 1ст. 1297 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України у постанові від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, вимоги про визнання права на спадщину в судовому розгляді не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження (п. 23).

Згідно з ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Отже, судом встановлено, що позивач мешкала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, є єдиним спадкоємцем за заповітом, оформити свої спадкові права у нотаріуса позивач не змогла через не підтвердження факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Таким чином, в даній справі існують підстави для застосування виняткового способу захисту прав позивача шляхом визнання за нею права власності на спадкове майно в судовому порядку.

Відтак, позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на майно, належне її померлому батьку, також підлягають задоволенню у повному обсязі, адже ці вимоги належним чином обґрунтовані та підтверджуються наявними матеріалами справи.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі, встановлює факт проживання позивача зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнає за нею право власності на 1/4 (одну четверту) частку в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_4 в порядку спадкування.

Щодо наявної в матеріалах справи заяви відповідача ОСОБА_2 про визнання позову, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Згідно з частиною першою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22).

Встановивши, що підстави для задоволення позову відсутні, суд обґрунтовано не бере до уваги факт визнання позову відповідачем, зазначивши про це у своєму рішенні ( постанова КЦС ВС від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22, провадження № 61-11993св23).

Зважаючи на те, що за результатами розгляду справи судом встановлено законні та правові підстави для встановлення відповідного юридичного факту та визнання права власності в порядку спадкування, а тому відповідно до норм статті 206 ЦПК України, суд приймає визнання відповідачем позову, оскільки з наведених вище підстав, визнання відповідачем позову не суперечить зазначеним вимогам закону.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до положень ч.3 ст.2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ст. 133 ПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно положень ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_6 та відповідно до п. 9 ст.5 Закону України «Про судовий збір» була звільнена від сплати судового збору при поданні позову до суду (а.с.11).

В позові заявлено дві вимоги - 1 вимога немайнового характеру, за яку підлягав сплаті судовий збір в розмірі 1 211,20 грн. та 1 вимога майнового характеру, за яку підлягав сплаті судовий збір в розмірі 6 163,50 грн.

Розмір судового збору за вимогу майнового характеру розраховано судом наступним чином.

Згідно долученого до матеріалів справи висновку про вартість майна, вартість квартири за адресою АДРЕСА_1 , становить 2 465 400 гривень, відтак вартість 1/4 частки в квартирі становить - 616 350 гривень.

Відповідно до положень ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

Відтак, розмір судового збору становить 6 163,50 грн.,тобто 1% від 616 350 гривень.

Відповідно до положень ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Так як позивач була звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду із позовом, а відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, то з врахуванням положень ч.6 ст. 141, ч.1 ст.142 ЦПК України відповідна сума судового збору в розмірі 605,60 грн. (50% від 1 211,20 грн.) та 3081,75 грн. (50% від 6 163,50 грн.), разом 3687,35 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись статтями 10,12,13,76-80,259,263,264,273,354,355 ЦПК України, статтями 15,16,29,1216,1218,1268,1270,1296 ЦК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб: ОСОБА_3 , Дулик Мирослава Богданівна приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання права власності на майно в порядку спадкування - задовольнити.

Встановити юридичний факт постійного проживання спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_1 разом на час відкриття спадщини за адресою АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 (одну четверту) частку в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_4 в порядку спадкування.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 3687,35 грн. (три тисячі шістсот вісімдесят сім гривень тридцять п`ять копійок) судового збору, від сплати якого при зверненні до суду була звільнена позивач.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду в порядок та строки, передбачені ст.ст.354,355 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_7 );

Відповідач: ОСОБА_2 (ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_8 );

Третя особа: ОСОБА_3 (ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_8 , адреса АДРЕСА_6 );

Третя особа: Дулик Мирослава Богданівна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу (ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_9 , адреса 79024, м. Львів, вул. Б. Хмельницького 176, оф.227).

Суддя Юрій БІЛОУС