Рішення № 132605655, 15.12.2025, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/6830/25

2/703/2298/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2025 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Овсієнка І.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установив:

09.10.2025 ТОВ «Діджи Фінанс» з використанням системи «Електронний суд» звернулося до Смілянського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №4884323 від 14.05.2021 в сумі 23250,00 грн, а також судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14.05.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладений договір про споживчий кредит №4884323, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 5000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Термін повернення кредиту та сплати комісії і процентів за користування кредитом 13.06.2021. ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало у повному обсязі, надавши відповідачу кредит на обумовлену суму. Відповідач зі свого боку не виконав умов кредитного договору.

13.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладений договір факторингу №07Т.

Відповідно до умов вказаного договору відбулося відступлення прав вимоги і за кредитним договором №4884323 від 14.05.2021, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем.

Сума заборгованості відповідача становить 23250,00 грн, з яких: 5000,00 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту; 17250,00 грн прострочена заборгованість за процентами, 1000,00 грн комісії.

Ухвалою суду від 15.10.2025 відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлений учасникам справи процесуальний строк для подання письмових заяв по суті справи.

03.11.2025 відповідачем подано письмовий відзив, за змістом якого позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки позивач не навів обґрунтованих аргументів та не надав переконливих доказів набуття права вимоги за договором, наявні копії договорів відступлення права вимоги та витяги із реєстру боржників не можуть підтвердити існування заборгованості та її розміру, бо не є первинними документами. Факт отримання грошових коштів позивачем також не підтверджений, оскільки відсутня банківська виписка за рахунком. Крім того, з наданих матеріалів не вбачається факту укладення кредитного договору, оскільки саме лише використання одноразового ідентифікатора не є належним та достатнім підтвердженням того, що між сторонами укладений договір позики та виникли відповідні правовідносини. Нараховані позивачем проценти, штрафні санкції, є явно завищеними та неспівмірними, суттєво перевищують суму кредиту, ведуть до невиправданого збільшення зобов`язання, чим суперечать принципам добросовісності та справедливості, умови договору в даній частині є несправедливими відповідно до законодавства про захист прав споживачів.

Відзив містить клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

03.11.2025 представником позивача із використанням системи «Електронний суд» подано відповідь на відзив, згідно з якою на задоволенні позовних вимог наполягає. Позивач посилається на те, що кредитний договір укладений в електронній формі, що відповідає вимогам законодавства та прирівнюється до письмового правочину.

Посилаючись на презумпцію правомірності правочину, позивач вказував, що відповідачем ОСОБА_1 не висловлено заперечень щодо укладення кредитного договору в електронній формі, не доведено, що використовувані при цьому номер телефону, ІР-адреса, належать не йому.

Первісний кредитор, як суб`єкт надання фінансових послуг, з використанням розрахункових документів, передбачених ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а саме платіжного доручення, здійснив перерахування суми кредиту на рахунок відповідача ОСОБА_1 і відповідна операція для платника є завершеною з дати надходження розрахункового документу на виконання до банку платника. У зв`язку із викладеним доводи відзиву про те, що платіжне доручення не є доказом надання коштів у користування, є помилковими.

При укладенні договору відповідач мав змогу ознайомитися із правилами надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан», що розміщені за загальнодоступним посиланням в мережі Інтернет, прийняв умови договору щодо строку кредитування (п. 1.3-1.4 договору), порядок нарахування процентів за користування кредитом (п. 1.5.2, 1.6 договору), комісію (п. 1.5.1 договору), а також щодо збільшення строку кредитування кожного разу на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами, однак не більше 60 днів (п. 2.3.1.2 договору). При цьому відповідне продовження строку кредитування із застосуванням базової процентної ставки, не вимагало від позичальника вчинення жодних додаткових дій, окрім наявності в нього кредитних коштів в користуванні.

Позивач в порядку, що відповідає вимогам ст. 512-516, 1077 та 1082 ЦК України набув право вимоги від первісного кредитора, ТОВ «Мілоан», на підтвердження чого надав копію договору факторингу, витяг із реєстру прав вимоги та платіжні документи на підтвердження набуття відповідного права. При цьому договір від 13.09.2021 №07Т не оспорювався та не визнавався недійсним, а зміна суб`єктного складу правочину внаслідок укладення договору факторингу не впливає на зміну зобов`язань боржника, не порушує його прав. Навпаки, після відступлення права вимоги позивачеві, останнім не здійснювалося жодних додаткових нарахувань.

До відповіді на відзив додано клопотання про витребування доказів, в задоволенні якого судом 12.12.2025 відмовлено у зв`язку із пропуском процесуального строку та відсутністю підстав для його поновлення.

Інших письмових заяв по суті справи сторонами не надано.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд доходить наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно положень статей 3, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 1047 ЦК України, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 14.05.2021 заповнив анкету-заяву на кредит №4884323, згідно якої сума кредиту 5000,00 грн у валюті українська гривня; строк кредиту - 30 днів з 14.05.2021; дата повернення кредиту 13.06.2021; сума до повернення 8250,00 грн. Складові частини сукупної вартості кредиту: комісія за надання кредиту 1000 грн; проценти за користування кредитом 2250,00 грн, нараховуються за ставкою 1,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

14.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №4884323 (індивідуальна частина).

Згідно п. 1.1 договору, кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній в п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений в п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2 зазначеного договору, сума кредиту становить 5000,00 грн.

Згідно з п. 1.3 вказаного договору, кредит надається загальним строком на 30 днів з 14.05.2021 (строк кредитування).

Відповідно до п. 1.4 договору, позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в дату платежу 13.06.2021.

Згідно п. 1.5 вказаного договору, загальні витрати позичальника складають 3250,00 грн в грошовому виразі та 90,00% річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), включає в себе складові, визначені в п. 1.5.1-1.5.2 договору.

Відповідно до п. 1.5.1 договору, комісія за надання кредиту 1000,00 грн, яка нараховується за ставкою 20 відсотків від суми кредиту одноразово.

Згідно п. 1.5.2 вказаного договору, проценти за користування кредитом 2250,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, тип процентної ставки - фіксована.

За п. 1.6 договору стандартна базова процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен дань строку користування кредитом.

Відповідно до п 1.7 договору особливості нарахування процентів визначені в п. 2.2-2.3 договору.

Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Згідно з п. 2.2.1 позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1-1.5.2 договору в термін, вказаний в п. 1.4 договору.

За п. 2.3.1.2 позичальник може продовжити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування. Таке продовження здійснюється кожного разу, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Протягом вказаного періоду проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою, передбаченою п. 1.6 договору.

Відповідно до п. 3.2.6 зазначеного договору, кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника. У випадку, якщо після відступлення прав вимоги за цим договором кредитодавець отримає від позичальника платіж (кошти) для погашення існуючої заборгованості за цим договором, такий платіж (кошти) відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України позичальнику не повертаються і зараховуються в рахунок виконання зобов`язань позичальника за договором.

Відповідно до п. 6.1 зазначеного договору, цей кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Згідно п. 6.3 вказаного Договору, приймаючи пропозицію товариства про укладання цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (Правилами та Графіком платежів).

Відповідно до п. 6.5 цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Згідно п. 7.1 вказаного договору, цей договір складається із правил та індивідуальної частини, набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п. 2.1 цього договору. Строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов`язань повинно відбутися не пізніше дати остаточного погашення заборгованості згідно п. 1.4 договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В абзаці другому частини другої статті 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем ТОВ «Діджи Фінанс» належними та допустимими доказами доведено факт укладення 14.05.2021 первісним кредитором з відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору в електронній формі, на підтвердження чого надано паперову копію правочину, вчиненого в електронній формі.

Як вбачається з Графіка розрахунків за договором про споживчий кредит від 14.05.2021, який є додатком №1 до договору про споживчий кредит №4884323 від 14.05.2021, датою платежу є 13.06.2021, сума до сплати 8250,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення №46233054 від 14.05.2021, ТОВ «Мілоан» на виконання договору №4884323 перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 5000,00 грн.

За ч. 2 ст. 29 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», фінансова компанія має право надавати фінансову платіжну послугу з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів на підставі ліцензії на діяльність фінансової компанії лише за умови, що така фінансова послуга поєднується з іншими видами фінансових послуг, передбаченими пунктами 1-5 частини першої цієї статті, та за умови внесення відомостей про таку фінансову компанію як фінансову установу, що має право на надання платіжних послуг, до Реєстру платіжної інфраструктури у порядку, визначеному законом та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 1-2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів, як зокрема, платіжне доручення.

За п. 22.4 ст. 22 того ж закону, під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

У зв`язку із викладеним суд погоджується із доводами позивача з приводу того, що наявне в матеріалах справи платіжне доручення є належним доказом надання коштів позикодавцем, а подальші дії банку адресата платежу, а також самого пози чальника знаходяться поза його волею.

Таким чином, ТОВ «Мілоан» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вказаним договором, здійснивши переказ коштів відповідачу на картковий рахунок.

Однак, згідно матеріалів справи відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним договором у строки, визначені у п. 1.4 Договору, щодо повернення кредиту, нарахованих процентів та комісії не виконав, що вбачається із відомості про щоденні нарахування та погашення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

13.09.2021 між ТОВ «Мілоан» як клієнтом та ТОВ «Діджи Фінанс» як фактором укладено договір факторингу №07Т.

Згідно з п. 2.1 на умовах, встановлених цим договором, кредитор зобов`язується відступити новому кредиторові за плату, а новий кредитор - прийняти права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників, передати грошові кошти в розпорядження клієнта.

Відповідно до п. 4.1 перехід права вимоги відбувається в день підписання договору.

Як вбачається з платіжних інструкцій, наявних в матеріалах справи, ТОВ «Діджи Фінанс» перерахувало на користь ТОВ «Мілоан» грошові кошти на виконання умов договору факторингу №07Т від 13.09.2021 відповідно до порядку, передбаченого п. 3.1 договору.

13.09.2021 клієнт, ТОВ «Мілоан» передав, а фактор, ТОВ «Діджи Фінанс» прийняв реєстр прав вимог від 13.09.2021, що підтверджується актом приймання-передачі реєстру прав вимоги від 13.09.2021 до договору факторингу №07Т від 13.09.2021.

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №07Т від 13.09.2021, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №4884323 від 14.05.2021 у загальній сумі 23250,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження №12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року №2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону №2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону №2664-III.

За змістом частини першої статті 6 Закону №2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

За договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

При цьому в згаданих правовідносинах застосовується презумпція правомірності правочину, зміст якої розкрито вище.

Вказаним спростовуються аргументи відповідача щодо відсутності підстав набуття позивачем ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги за кредитним договором №4884323 від 14.05.2021, оскільки сторонами договору №07Т від 13.09.2021 дотримано вимоги, що пред`являються до договорів даного виду, на підтвердження чого надано належні та допустимі докази примірник договору, акт приймання-передачі реєстру боржників, платіжні документи, що підтверджують придбання портфеля заборгованості.

Доказів погашення відповідачем заборгованості як позивачу, так і первісному кредитору, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 629 ЦПК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання /неналежне виконання/.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості, що складений первісним кредитором, ТОВ «Мілоан», суд вважає таким, що відповідає умовам договору, проценти нараховані в порядку та відповідно до процентної ставки, погодженої сторонами. Відповідні нарахування проведені первісним кредитором протягом 30 днів, за період із 15.05.2021 до 13.06.2021 із застосуванням на підставі п. 1.5.2 договору процентної ставки 1,50% на день, надалі протягом 60 днів, із 14.06.2021 до 12.08.2021 із застосуванням відповідно до п. 1.6 договору процентної ставки 5,00% на день, оскільки строк кредитування продовжувався відповідно до п. 2.3.1.2 договору. З наявних матеріалів не вбачається, що позивач проводив додаткові нарахування заборгованості відповідачеві.

Щодо заяви про застосування позовної давності.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30.06.2023 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651.

Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та тривав на час звернення позивача до суду.

Тобто, виходячи з вище наведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.

Строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року та на які поширюється позовна давність, вважаються продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а надалі - до закінчення воєнного стану.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що відповідач взятих на себе зобов`язань за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до платіжної інструкції №4884323 від 19.09.2025, позивачем при поданні позовної заяви сплачений судовий збір у сумі 2422,40 грн.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений при подачі позову судовий збір у сумі 2422,40 грн.

На підставі викладеного, відповідно до ст. 525, 526, 530, 546, 549, 598, 610, 625, 1046-1054 ЦК України, та керуючись ст. 4, 12, 13, 28, 76-82, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 280, 352, 354-355 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №4884323 від 14.05.2021 у сумі 23250,00 грн, а також 2422,40 грн судового збору, всього 25672 (двадцять п`ять шістсот сімдесят дві) грн 40 коп.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 42649746.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складене 15.12.2025.

Суддя І.В. Овсієнко