Вирок № 132540788, 12.12.2025, Білопільський районний суд Сумської області

Справа № 573/1306/24

Номер провадження 1-кп/573/25/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2025 року Білопільський районнийсудСумської областіу складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

прокурора ОСОБА_4 ,

потерпілої ОСОБА_5 ,

обвинуваченої ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченої адвоката ОСОБА_7 ,

свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

експерта ОСОБА_10 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Білопіллі кримінальне провадження, внесене 13 квітня 2024 року до ЄРДР за №12024200570000181, по обвинуваченню

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки смт Улянівка Білопільського району Сумської області, із повною середньою освітою, одруженої, непрацюючої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої

- за ст. 128 КК України,

УСТАНОВИВ:

11 квітня 2024 року близько 12:45 год ОСОБА_6 перебувала на польовій дорозі біля городу по вулиці Сосновій у смт Миколаївка Сумського району Сумської області, де в цей час там також перебувала ОСОБА_5 . Між ними виникла словесна сварка стосовно проїзду трактора до городу ОСОБА_5 .

У ході сварки ОСОБА_6 штовхнула ОСОБА_5 долонями правої та лівої рук у грудну клітку, від чого остання впала на правий бік тулуба на крайню частину городу та відчула різкий біль в області правого коліна. На цьому сварка між ними закінчилася.

Унаслідок вказаних дій ОСОБА_6 ОСОБА_5 спричинено тілесне ушкодження у вигляді закритого перелому зовнішнього виростку правої великогомілкової кістки без зміщення, яке відноситься до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що не було небезпечним для життя, потягло за собою тривалий розлад здоров`я.

Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 свою винуватість не визнала повністю, суду пояснила таке.

11 квітня 2024 року в обідню пору вона побачила, що через її город збирається їхати на тракторі ОСОБА_9 ОСОБА_6 прийшла до городу та сказала, щоб ОСОБА_11 не їхав і встромила палку в землю. ОСОБА_5 підбігла та вихватила палку. Потім не втрималася на ногах і впала. ОСОБА_6 її не штовхала і до неї не наближалася.

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_8 нічого не бачили і не могли бачити, бо ОСОБА_9 одразу поїхав, а ОСОБА_8 там не було взагалі. Вони її обмовляють, бо ОСОБА_8 п`є і боїться сина ОСОБА_5 . А ОСОБА_9 є родичем потерпілої та таке говорить, щоб не прикрили його бізнес, бо він займається незаконною діяльністю та продає наркотики, скуповує крадене. Із ОСОБА_5 у неї неприязні стосунки з причин, що 10 років назад онука потерпілої позичила у них гроші і не віддала, тому ОСОБА_6 перестала з нею вітатися. Вважає, що з цих підстав потерпіла її також обмовляє та бажає отримати від неї фінансову вигоду.

Суд зазначає, що незважаючи на невизнання своєї винуватості обвинуваченою ОСОБА_6 , факт вчинення нею інкримінованого їй кримінального правопорушення підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , експерта ОСОБА_10 ,

Так, потерпіла ОСОБА_5 суду пояснила, що проживає в смт Миколаївка. Поряд із своєї квартирою вона обробляє город неподалік від будинку АДРЕСА_2 . ОСОБА_5 збиралася на ньому посадити картоплю, а тому попросила ОСОБА_9 , у якого є трактор, допомогти їй у цьому. Він погодився і 11 квітня 2024 року близько 13 години приїхав на тракторі саджати картоплю. Також підійшов ОСОБА_8 їм допомогти. Але для того, щоб доїхати до городу ОСОБА_5 , треба було проїхати по межі поряд з городом ОСОБА_6 . Але остання встромила палку в землю посеред дороги та сказала, що не пропустить трактор, бо вона вже посадила картоплю, а він її затопче. Місця для проїзду, не заїжджаючи на город ОСОБА_6 , було достатньо. ОСОБА_5 підійшла до ОСОБА_12 щоб витягнути палку і звільнити проїзд для трактора. У цей час ОСОБА_6 штовхнула її з усієї сили обома руками в груди, від чого вона впала на землю на праву сторону на коліно і почула як воно тріснуло. На тому місці, де вона впала, каміння не було. ОСОБА_5 одразу сказала, що зламала коліно. При цьому між ними не було ніякої сварки, обвинувачена одразу її штовхнула.

Все це проходило на очах у ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які були присутні під час цього конфлікту. Її син знаходився біля погребу неподалік від городу. ОСОБА_9 побачив, що ОСОБА_6 її штовхнула, тому розвернувся і поїхав з місця події. А ОСОБА_8 під час цього стояв у ОСОБА_6 за спиною, а тому добре все бачив. З городу додому її привели син і ОСОБА_8 . За допомогою вона одразу звернулася до лікаря у день отримання травми.

До вказаних подій у ОСОБА_5 були нормальні стосунки з ОСОБА_6 , конфліктів до цього моменту між ними не було. Медичні документи вона надала слідчому особисто.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що у квітні 2024 року ОСОБА_9 попросив його допомогти посадити картоплю під трактор на городі у ОСОБА_5 . Десь в обідню пору ОСОБА_9 на тракторі приїхав до городу, а він пішки прийшов слідом за ним. Щоб попасти на город ОСОБА_5 потрібно проїхати по межі повз город ОСОБА_6 . Але остання перегородила їм дорогу, встромила палку в землю і сказала, що не пропустить їх. ОСОБА_5 підійшла до неї, а вона одразу штовхнула її в груди, від чого потерпіла впала на землю. Він чітко бачив, що ОСОБА_6 умисно штовхнула ОСОБА_5 , бо стояв за спиною у ОСОБА_6 на відстані близько 3-4 м. Але як саме та на яку сторону впала потерпіла він вже не пам`ятає. Після цього ОСОБА_9 з городу одразу поїхав. ОСОБА_6 , не надавши допомогу потерпілій, втекла з городу. При цьому вона ще й обізвала ОСОБА_8 нецензурною лайкою. Він побачив, що потерпіла не може сама піднятися, а тому намагався підняти її із землі, але не зміг. Тому він покликав її сина, який знаходився біля погребу. Удвох вони привели ОСОБА_5 додому, яка скаржилась на біль у нозі.

До вказаної події ОСОБА_8 як з потерпілою, так і обвинуваченою ніколи не сварився, ніяких відносин з ними не підтримував. Спілкувався із сином ОСОБА_5 . З ОСОБА_6 ніколи не спілкувався і не спілкується, бо вона має сварливий характер. А ОСОБА_5 , навпаки, за характером спокійна та добра жінка.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що весною 2024 року ОСОБА_5 попросила його трактором посадити їй картоплю. Точної дати не пам`ятає, десь у квітні 2024 року, він приїхав до городу потерпілої. Остання показала куди треба їхати. Але ОСОБА_6 прийшла за ними на город і сказала, що не дозволить проїхати до городу ОСОБА_5 і встромила палку посеред дороги, де йому було потрібно проїхати. ОСОБА_5 підійшла щоб витягнути палку, але ОСОБА_6 підійшла до неї і обома руками штовхнула її в груди, від чого потерпіла впала на землю і стала кричати. Він зрозумів, що кричала вона від болю. У цей час свідок знаходився у кабіні трактору на відстані 2-3 м від жінок. Також під час цієї події був присутній і ОСОБА_8 , який йому потім сказав, що теж бачив як ОСОБА_6 штовхнула ОСОБА_5 .

ОСОБА_9 як побачив, що ОСОБА_5 впала від поштовху на землю, одразу звідти поїхав, бо не хотів приймати участь у цих подіях, оскільки як обвинувачена, так і потерпіла доводяться йому ріднею, ОСОБА_6 йому - троюрідна сестра, а син ОСОБА_5 троюрідний брат. З обома у нього до цих подій і після цих подій нормальні стосунки. Потім до нього додому прийшов ОСОБА_8 і розказав, що ОСОБА_5 вони із сином останньої відвели додому, у неї щось із ногою.

Отже, суд зазначає, що свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили, що саме ОСОБА_6 штовхнула ОСОБА_5 , від чого остання впала на землю та отримала тілесне ушкодження.

Експерт ОСОБА_10 суду пояснила, що у травні 2024 року проводила судово-медичну експертизу щодо ОСОБА_5 по медичній документації, яку їй надала слідчий. У потерпілої виявлено перелом зовнішнього виростку правої великогомілкової кістки без зміщення. Утворитися такий перелом міг від падіння. Більш схоже, що падіння відбулося на тверду поверхню. Падіння потерпілої можливе від поштовху. Без зовнішнього впливу на потерпілу така травма у неї не могла виникнути.

Окрім показань потерпілої, свідків, експерта винуватість ОСОБА_6 у завданні потерпілій ОСОБА_5 середньої тяжкості тілесного ушкодження з необережності підтверджується такими письмовими доказами:

- рапортом помічника чергового ВП №1 (м. Білопілля) Сумського РУП ГУНП в Сумській області про те, що 12 квітня 2024 року до поліцейського офіцера громади Реви звернулася ОСОБА_5 та повідомила, що сусідка ОСОБА_6 11 квітня 2024 року штовхнула її обома руками в груди, внаслідок чого вона впала та отримала перелом правої ноги (том 1 а. п. 77);

- протоколом прийняття заяви ОСОБА_5 від 12 квітня 2024 року про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 , яка 11 квітня 2024 року близько 12:45 год по вул. Сосновій в смт Миколаївка штовхнула її, від чого вона впала та отримала тілесне ушкодження у виді перелому коліна на правій нижній кінцівці (том 1 а. п. 78);

- протоколом огляду місця події від 12 квітня 2024 року з фототаблицею до нього, під час якого була оглянута відкрита ділянка місцевості на польовій дорозі біля городу по вулиці Сосновій в смт Миколаївка Сумського району Сумської області, де ОСОБА_6 штовхнула ОСОБА_5 (том 1 а. п. 79-84);

- протоколом слідчого експерименту від 02 травня 2024 року та флеш-картою з відеозаписом до нього, що була переглянута в судовому засіданні, під час якого потерпіла ОСОБА_5 розповіла та показала, як і при яких обставинах 11 квітня 2024 року ОСОБА_6 штовхнула її, від чого вона впала та отримала тілесне ушкодження. Захисник ОСОБА_7 зазначив, що цей протокол є неналежним доказом, бо слідчий експеримент проведений не на місці вчинення злочину, а в будинку потерпілої. Окрім того, протокол містить лише пояснення потерпілої без відтворення обстановки та обставин події. Тому сторона захисту вважає його повторним допитом. Суд зазначає, що після отримання тілесного ушкодження, яке потягло за собою тривалий розлад здоров`я, потерпіла не могла належним чином рухатися, бо з часу отримання травми і до проведення слідчого експерименту пройшов невеликий проміжок часу. Тому проведення слідчого експерименту на місці вчинення злочину, а саме на городі, було неможливим з поважних причин, оскільки це загрожувало здоров`ю потерпілої. Також суд відмічає, що чинний КПК України не містить заборони проведення слідчого експерименту у житлі потерпілої. Окрім того, суд звертає увагу, що під час слідчого експерименту потерпіла не тільки розказала про обставини отримання нею тілесного ушкодження, а й продемонструвала як її штовхнула ОСОБА_6 , від чого вона впала на праву частину тіла. Окреслюючи вказанінедоліки зміступротоколу слідчогоексперименту,захисник фактичноне оспорюєрезультату цієїслідчої діїі ненаводить аргументівщодо порушенняправ тасвобод їхучасників.Перевіркою матеріалівкримінального провадженнясудом невстановлено допущеннятаких порушеньстатей 104,224,240КПК України,які бпозначились надопустимості протоколуслідчого експериментуз участюпотерпілої.Тожйого використанняяк джереладоказу несуперечить ст.84КПК України.Така позиціякореспондується звисновком ВеликоїПалати ВерховногоСуду проте,що нівелюватидоказове значеннявідомостей,одержаних урезультаті процесуальнихдій,може небудь-яканевідповідність тимчи іншимвимогам закону,а лишета,яка ставитьпід сумнівпоходження доказів,їх надійністьі достовірністьабо жпризвела допорушення правлюдини йосновоположних свобод(постановавід 31серпня 2022року,справа №756/10060/17).Отже,суд невбачає підставдля визнанняпротоколу слідчогоексперименту зучастю потерпілоїнедопустимим таненалежним доказом(том 1 а. п. 87-92);

- протоколом слідчого експерименту від 02 травня 2024 року та флеш-картою з відеозаписом до нього, що була переглянута в судовому засіданні, під час якого свідок ОСОБА_9 розповів та показав як 11 квітня 2024 року ОСОБА_6 штовхнула ОСОБА_5 , від чого остання впала на землю. Цей протокол сторона захисту теж вважає неналежним доказом, бо він містить лише пояснення свідка без відтворення обстановки та обставин події. Тому вказаний протокол вони вважають повторним допитом. Але суд аргументи захисту в цій частині не приймає з тих підстав, що перевіркою матеріалівкримінального провадженнясудом невстановлено допущеннятаких порушеньстатей 104,224,240КПК України,які бпозначились надопустимості протоколуслідчого експериментуз участюсвідка ОСОБА_9 .Останній безпосередньона місцівчинення кримінальногоправопорушення нетільки розповівпро обставинивчинення злочину ОСОБА_6 ,а йпродемонстрував настатистові якобвинувачена йоговчинила.Тожйого використанняяк джереладоказу несуперечить ст.84КПК України(том 1 а. п. 93-98);

- висновком судово-медичної експертизи №720 від 23 травня 2024 року, що проводилася на підставі постанови слідчого від 03 травня 2024 року, згідно з яким потерпіла ОСОБА_5 саме 11 квітня 2024 року отримала тілесне ушкодження у вигляді закритого перелому зовнішнього виростку правої великогомілкової кістки без зміщення, яке відноситься до середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Воно могло утворитися внаслідок падіння з вертикального положення на площину, враховуючи характер та локалізацію. Виявлене у потерпілої тілесне ушкодження не є небезпечним для життя і потягло за собою тривалий розлад здоров`я і за цією ознакою відноситься до середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Захисник цей висновок просив визнати недопустимим доказом, оскільки медична документація не отримана в порядку тимчасового доступу, бо вони містять лікарську таємницю. З цього приводу суд зазначає, що під час судового розгляду установлено, що медичну документацію слідчому надала особисто потерпіла, а слідчий, в свою чергу, ці документи передав експерту. Це підтверджується показаннями потерпілої, експерта в судовому засіданні та висновком експертизи, де зазначено, що документи на дослідження надані слідчим. 27 січня 2020 року у справі №754/14281/17 (провадження №51-218кмо19) об`єднана палата ККС ВС зазначила, що потерпіла особа має право безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються шкоди, завданої кримінальним правопорушенням її здоров`ю, а слідчий зобов`язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з`ясування всіх обставин, які заст. 91 КПКналежать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною карткою, отриманою від указаної сторони. У такому випадку разом із відповідною постановою слідчий скеровує до експертної установи медичну документацію, яка є об`єктом експертного дослідження. При цьому, об`єднана палата акцентувала, що лише у разі коли потерпіла не згодна надати наявні в її розпорядженні необхідні документи, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до них слідчий, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, звертається до суду за правилами глави15розділуII КПК. Окрім того, як зазначено у постанові ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21 липня 2021 у справі №552/1884/20 слідчий має особисто отримати від потерпілої медичні документи, оглянути їх і надати експертові разом з постановою про залучення останнього. Відсутність у матеріалах кримінального провадження письмових доказів про надання медичної документації потерпілою слідчому не свідчить про те, що висновок експерта отриманий внаслідок істотного порушення прав та свобод обвинуваченої. При цьому суд враховує також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17, провадження № 13-3 кс 22), відповідно до якої суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання. Але отримання документів у зазначений спосіб нічим не звузили та не вплинули на права та інтереси обвинуваченої. Окрім того, за змістом ч. 1ст. 87 КПКдоказ має бути визнаний недопустимим лише за умови, якщо він отриманий виключно в результаті дій, що становили істотне порушення прав та свобод людини. Водночас, якщо відповідний доказ із неминучістю був би отриманий незалежно від такого порушення прав підозрюваного, такий доказ може бути визнаний допустимим (доктрина «неминучого виявлення» є одним із виключень з доктрини «плодів отруйного дерева») (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2022 року у справі 737/641/17). Отже, суд зазначає, якщо б потерпіла не надала медичну документацію слідчому добровільно, то така документація із неминучістю була б вилучена слідчим на підставі ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ. Отже, аргументи захисту щодо отримання медичних документів лише на підставі ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ не заслуговують на увагу. Відсутність письмових документів про передачу документів потерпілою слідчому не свідчить про істотні порушення прав та свобод обвинуваченої та не є підставами для визнання висновку експертизи від 23 травня 2024 року недопустимим доказом (том 1 а. п. 106-107, 109-110);

- висновком судово-медичної експертизи №8289 від 28 травня 2024 року, яка проводилась на підставі постанови слідчого від 16 травня 2024 року, згідно з яким характер та локалізація тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_5 , можуть відповідати механізму їх виникнення, продемонстрованому свідком ОСОБА_9 під час проведення слідчого експерименту (том 1 а. п. 115, 117-118);

- висновком судово-медичної експертизи №829 від 28 травня 2024 року, яка проводилась на підставі постанови слідчого від 16 травня 2024 року, згідно з яким характер та локалізація тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_5 , можуть відповідати механізму їх виникнення, продемонстрованому ОСОБА_5 під час проведення слідчого експерименту (том 1 а. п. 112-113, 119);

- протоколом слідчого експерименту від 19 червня 2024 року та флеш-картою з відеозаписом до нього, що була переглянута в судовому засіданні, під час якого обвинувачена ОСОБА_6 розповіла та показала як 11 квітня 2024 року ОСОБА_5 сама впала на коліно на землю, а потім без сторонньої допомоги піднялася, позбирала ще каміння на городі та сама пішла додому. Хоча обвинувачена і зазначила, що потерпіла сама впала, але цей протокол підтверджує той факт, що подія злочину дійсно мала місце саме 11 квітня 2024 року (том 1 а. п. 129-144);

-висновком судово-медичноїекспертизи №317від 22вересня 2025року,яка проводиласяна підставіухвали судувід 18лютого 2025року,згідно зяким підчас знаходження ОСОБА_5 на обстеженні19квітня 2024року унеї виявленітілесні ушкодження:перелом зовнішньоговиростку правоївеликогомілкової кісткибез зміщення.На моментобстеження лікаремКНП « ІНФОРМАЦІЯ_3 »СМР ОСОБА_5 11квітня 2024року виявленозабій правогоколінного суглобу,закритий переломзовнішнього виросткуправої великогомілковоїкістки беззміщення?Під часрентгенографії №4840від 12квітня 2024року кістковотравматичних змінправого колінногосуглобу невиявлено.Ушкодження увигляді переломуправої нижньоїкінцівки небуло небезпечнимдля життя,потягло засобою тривалийрозлад здоров`яі зацією ознакоювідноситься досередньої тяжкостітілесних ушкоджень. За даними КТ колінного суглобу від 19 квітня 2024 року виявлено перелом зовнішнього виростку правої великогомілкової кістки, первинне обстеження (рентгенографія) перелому не виявило, що можливо при неповному, тонколінійному або відривному переломі, особливо в ділянці суглобових поверхень. Ушкодження є сумісним з непрямим механізмом дії травмівного чинника (ротаційне скручування гомілки при фіксації стопи або бокове навантаження на гомілковостопний суглоб під час падіння). Такий перелом може виникнути при падінні з власної висоти та виключає можливість при ударах руками, ногами. Кількість травматичних дій не менше одної. Під час слідчих експериментів з потерпілою та підозрюваною механізм у вигляді падіння вперед на обидва коліна на тверду поверхню, як вказала підозрювана, є малоймовірним для формування саме такого ушкодження, оскільки при цьому , як правило, ушкоджуються передні відділи великогомілкової кістки або надколінника. А механізм, вказаний потерпілою, може бути сумісним з падінням внаслідок штовхання, що спричинило непряме (скручувальне) навантаження на гомілковостопний суглоб (том 2 а. п. 33-34).

Зазначені вище докази є належними та допустимими, у суда немає підстав не довіряти їм, оскільки вони не викликають сумнівів щодо їх достовірності та у своїй сукупності відповідають фактичним обставинам справи.

Позицію обвинуваченої, яка не визнала своєї винуватості, суд розцінює як спосіб захисту від пред`явленого обвинувачення з метою уникнути справедливого та законного покарання, оскільки вона спростовується дослідженими судом доказами, що зазначені вище.

Так, судом установлено, що тілесні ушкодження потерпіла отримала саме 11 квітня 2024 року від того, що її умисно штовхнула обвинувачена та вона впала на праву ногу. В цей же день вона звернулася за допомогою до медичного закладу та їй була накладена гіпсова шина на правий колінний суглоб зі ступнею (том 1 а. п. 101).

Також не спростовує винуватість обвинуваченої і той факт, що потерпіла заяву про вчинений відносно неї злочин подала 12 квітня 2024 року, тобто на наступний день після його вчинення. Але вона одразу пояснила, що саме 11 квітня 20124 року її обома руками в груди її штовхнула ОСОБА_6 , від чого вона впала і отримала травму.

Такі ж пояснення вона надала під час слідчого експерименту та в судовому засіданні, які повністю узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .

Окрім того, свідок ОСОБА_8 зазначив суду, що потерпіла одразу після падіння скарживалася на біль у правій нозі, самостійно не могла рухатись.

Факт умисного штовхання потерпілої саме обвинуваченою, від чого вона впала на праву частину тулуба, суду підтвердили свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , яким не довіряти у суду немає підстав.

Позиція обвинуваченої щодо того, що під час рентгену 11 квітня 2024 року у потерпілої не виявлено перелому, а тому остання отримала його пізніше, спростовується як показаннями потерпілої, свідків, а також висновком судово-медичної експертизи №317 від 22 вересня 2025 року, згідно з яким хоча під час рентгенографії №4840 від 12 квітня 2024 року (це дата формування діагностичного звіту) у потерпілої кістково травматичних змін правого колінного суглобу не було виявлено, але за даними КТ колінного суглобу від 19 квітня 2024 року виявлено перелом зовнішнього виростку правої великогомілкової кістки. Не виявлення перелому при первинному обстеженні (рентгенографії) перелому можливо при неповному, тонколінійному або відривному переломі, особливо в ділянці суглобових поверхень. Ушкодження є сумісним з непрямим механізмом дії травмівного чинника (ротаційне скручування гомілки при фіксації стопи або бокове навантаження на гомілковостопний суглоб під час падіння). Такий перелом може виникнути при падінні з власної висоти та виключає можливість при ударах руками, ногами.

Окрім того, під час проведення судово-медичної експертизи №720 від 23 травня 2024 року експерт зазначила, що ушкодження у потерпілої могло утворитися у термін, вказаний у постанові слідчого, тобто 11 квітня 2024 року.

Судово-медичні експертизи від 23 травня 2024 року та 22 вересня 2025 року не суперечать та доповнюють одна одну.

Як зазначила експерт у висновку від 22 вересня 2025 року під час слідчого експерименту ОСОБА_6 продемонструвала механізм падіння потерпілої, який є малоймовірним для формування саме такого ушкодження, оскільки при цьому, як правило, ушкоджуються передні відділи великогомілкової кістки або надколінника. А механізм, що вказаний потерпілою, може бути сумісним з падінням внаслідок штовхання, що спричинило непряме (скручувальне) навантаження на гомілковостопний суглоб.

Отже, під час слідчих експериментів обвинувачена продемонструвала механізм падіння потерпілої, який суперечить обставинам, установленим в судовому засіданні, а механізм отримання тілесних ушкоджень, що продемонстрований потерпілою, навпаки, узгоджується з матеріалами справи.

Також обвинувачена та її захисник зазначили, що свідки та потерпіла обмовляють ОСОБА_6 , бо з потерпілою у неї тривалий час існують неприязні стосунки, свідок ОСОБА_9 є родичем ОСОБА_5 , а ОСОБА_8 залежний від потерпілої, бо пиячить з її сином та працював у неї на городі, вона йому за це віддячувала, а отже він матеріально від неї залежний.

Суд зазначає, що жодним доказом не підтверджується факт того, що потерпіла та свідки зацікавлені та обмовляють обвинувачену.

Обвинувачена заявила, що свідок ОСОБА_9 є родичем потерпілої.

Але письмовими доказами факт рідства свідка та потерпілої не підтверджується.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що під час допиту свідка ОСОБА_9 він зазначив, що є родичем як обвинуваченої, так і потерпілої, бо доводиться троюрідним братом ОСОБА_6 та троюрідним братом сину ОСОБА_5 . Ні до 11 квітня 2024 року, ні на теперішній час у нього неприязних стосунків не було та немає як з обвинуваченою, так і потерпілою.

Надані ОСОБА_9 свідчення в цій частині у судовому засіданні ОСОБА_6 не заперечувались.

Суд зазначає, що надання допомоги свідком ОСОБА_8 потерпілій не свідчить про те, що він зацікавлений обмовити ОСОБА_6 на користь потерпілої. Також ніяким доказом не підтверджується залежність цього свідка як від потерпілої, так і її сина.

Враховуючи викладене, допитавши обвинувачену ОСОБА_6 , потерпілу ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , експерта ОСОБА_10 , всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності та взаємозв`язку за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю, тому її дії кваліфікує за ст. 128 КК України, бо вона вчинила необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Призначаючи покарання обвинуваченій у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує таке.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

За місцем проживання ОСОБА_6 характеризується задовільно, не інвалід, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає те, що вона вперше притягується до кримінальної відповідальності.

Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_6 згідно зі ст. 67 КК України, суд визнає вчинення злочину щодо особи похилого віку.

При обранні виду та міри покарання для обвинуваченої суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховує, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченої та запобіганню вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Також при призначенні покарання суд враховує і те, що у вчиненому ОСОБА_6 не покаялася, вибачення у потерпілої не попросила, завдану шкоду не відшкодувала.

Тому на підставі викладеного, суд вважає, що необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді громадських робіт у максимальному розмірі, що визначений санкцією статті 128 КК України.

Окрім того, потерпіла ОСОБА_13 до обвинуваченої ОСОБА_6 заявила цивільний позов про стягнення моральної шкоди в сумі 7000 грн (том 1 а. п. 11-13).

У судовому засіданні потерпіла позовні вимоги підтримала.

Обвинувачена позов не визнала повністю.

Суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до частин 1 4 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди,завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та страждання, яких фізична особа зазналау зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженнямздоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазналау зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодження її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи,а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Судом установлено, що незаконними діями ОСОБА_6 потерпілій ОСОБА_5 завдано середньої тяжкості тілесне ушкодження у виді закритого перелому латерального виростку правої верхньо-гомілкової кістки, яке потягло за собою тривалий розлад здоров`я, що підтверджується висновками судово-медичних експертиз №720 від 23 травня 2024 року та №317 від 22 вересня 2025 року (том 1 а. п. 109-110, том 2 а. п. 33-34).

У зв`язку з отриманим тілесним ушкодженням з вини обвинуваченої потерпіла відчувала фізичний біль. Через отриману травму вона певний час змушена була застосовувати додаткові зусилля для організації свого життя, що пов`язано з відвідуванням лікарів, неможливістю нормально рухатися у зв`язку з пошкодженням ноги.

Отже, з дотриманням вимог ст. ст. 23, 1167 ЦК України, з урахуванням викладеного вище та з урахуванням суті позовних вимог, характеру, обсягу, глибини та тривалості заподіяних потерпілій моральних та фізичних страждань та, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд оцінює моральну шкоду в 7000 грн, а тому цивільний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Запобіжний захід ОСОБА_6 не застосований і на теперішній час його застосовувати підстави відсутні.

Речові докази та процесуальні витрати у провадженні відсутні.

Керуючись статтями 370, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, і призначити їй покарання у виді громадських робіт на строк 240 (двісті сорок) годин.

Стягнути із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 7000 (семи) тисяч гривень.

На вирок може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя