Рішення № 132507429 від 18.11.2025 , Кобеляцький районний суд Полтавської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

532/964/25

2/532/662/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2025 р. м. Кобеляки

Кобеляцький районний суд Полтавської області у складі головуючого - судді Макарчука С.М., з участю секретаря судового засідання Демидюк О.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», представник позивача Юзипчук Максим Вікторович, до ОСОБА_1 , представник відповідача адвокат Працевитий Геннадій Олександрович, про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

29 квітня 2025 року до Кобеляцького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтований тим, що 07.06.2021 між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 555149249893.

29.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір № 5017819.

18.12.2023 було укладено договір № 18/12-2023 відповідно до якого ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 555149249893.

Таким чином, ТОВ «Факторинг Пртнерс» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 555149249893.

10.03.2023 було укладено договір № 10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 5017819.

18.02.2025 було укладено договір № 18-02/25 відповідно до ТОВ «Коллект Центр» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 5017819.

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 5017819.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором № 555149249893 від 07.06.2021, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 6404,20 грн., з яких:

- заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 2500,00 грн.;

- заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 3904,20 грн.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором № 5017819 від 29.05.2021, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 63605,05 грн., з яких:

- заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 8336,00 грн.;

- заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 53 369,05 грн.;

- заборгованість за комісіями - 1900,00 грн.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за вищевказаними договорами, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 70 009,25 грн, з яких:

- заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту)- 10 836,00 грн.;

- заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 57 273,25 грн.;

- заборгованість за комісіями - 1900,00 грн.

У зв`язку з вищевикладеним позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договорами № 555149249893 від 07.06.2021, № 5017819 від 29.05.2021 в розмірі 70 009,25 грн.; понесені судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2 422,40 грн.; та витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями 29.04.2025 справу передано на розгляд головуючому судді Макарчуку С.М.

Відповідно до отриманої в порядку ст. 187 ЦПК України інформації відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 01.01.1900.

Ухвалою від 05 травня 2025 року відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено у справі судове засідання на 23 червня 2025 року.

23 червня 2025 року судове засідання відкладено на 28 липня 2025 року у зв`язку з неявкою відповідача.

08 липня 2025 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Працевитого Г.О. надійшов відзив на позов, у якому відповідач прохає відмовити у задоволенні позову.

Відповідач посилається на те, що відповідно до умов наданого Позивачем договору про споживчий кредит № 5017819 від 29.05.2021 р. зазначені наступні істотні умови:

- Товариство надає кредит в розмірі 10 000,00 грн. (п.1.2);

- Строк кредитування становить 30 днів з 29.05.2021 р. (п. 1.3). Термін (дата) повернення кредиту і сплата комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 28.06.2021 (п.1.4.);

- Комісія за надання кредиту в розмірі 1 900,00 грн., яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1.);

- Проценти за користування кредитом складають 7 500,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.5.2). Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом, становить 5% (п. 1.6).

Також Позивачем надається Графік платежів за договором про споживчий кредит, який передбачає загальну вартість кредиту у розмірі 19 400,00 грн. (10 000 грн. тіло + 7 500,00 грн. відсотки + 1900 грн. комісія за надання кредиту).

В той час як Товариством заявляється вимога про стягнення з Відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 63 605,05 грн., з яких:

- 8 336,00 грн. заборгованість за тілом кредиту;

- 53 369,05 грн. заборгованість за відсотками;

- 1 900,00 грн. заборгованість за комісіями.

Відповідач категорично не погоджується із розміром заборгованості з огляду на наступне.

Виходячи з графіку погашення кредиту та зазначеного строку кредитування, кредитор мав право на нарахування строкових відсотків, згідно ст. 1048 ЦК України, в межах строку кредитування, тобто до 30 днів та в розмірі до 7 500,00 грн.

Всупереч положенням наданого Позивачем договору, після спливу 30 днів, Товариство продовжило нараховувати проценти до 26.10.2021 р. включно, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості.

Відповідно до вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що у період строку кредитування з 29.05.2021 по 28.06.2021 кредитором нараховувались відсотки за ставкою 2,50% на день (250,00 грн.).

Як зазначено у висновках, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Наведений підхід до вирішення спорів у подібних відносинах підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16), де викладені такі правові висновки: 80. […] «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. 91. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові № 753/6745/17 від 15.08.2023 судом зазначено наступне: «Підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів». Постановою Верховного суду у справі № 569/2151/21 від 25.05.2023 висловлено наступну позицію: «[…] надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України».

Відповідно до розрахунку заборгованості після закінчення строку кредитування (починаючи з 29.06.2021 р. до 26.10.2021 р.) кредитор продовжив нарахування відсотків за кредитом вже за стандартною процентною ставкою (п.1.6 Договору) обґрунтовуючи таке нарахування п. 2.3.1.2. та п. 2.3.1.1 Договору, яким передбачено пролонгацію строку кредитування.

Відповідач категорично не погоджується із вказаним пролонгуванням строку кредитування.

Як вже зазначалось, після закінчення строку кредитування (починаючи з 29.06.2021 р. до 26.10.2021 р.) кредитор продовжив нарахування відсотків за кредитом то за стандартною процентною ставкою (п.1.6 Договору), то знову за пільговою процентною ставкою (п. 1.5.2 Договору) обґрунтовуючи таке нарахування п. 2.3.1.2. та п.2.3.1.1 Договору.

Фактично кредитор в односторонньому порядку, всупереч істотним умовам договору (строк кредитування 30 днів) автоматично продовжив нараховувати відсотки в різних розмірах, обґрунтовуючи це різними умовами кредитного договору (що видно із розрахунку заборгованості).

Чинний Цивільний кодекс України взагалі не містить процедури автоматичної зміни істотних умов договору.

Відповідно до абз. (h) пункту 1 Додатку умов, які можуть вважати несправедливими. до Директиви Ради 93/13/ЄЕС від 05 квітня 1993 року, несправедливими є умови, що мають своїм предметом чи наслідком: (h) автоматичне подовження строку договору з фіксованою тривалістю, якщо споживач не вкаже інакше, за умов, коли строк, встановлений для вираження споживачем свого бажання не подовжувати договір, необґрунтовано короткий;

(i) безвідкличне покладання на споживача зобов`язань за умовами, з якими він не мав можливості ознайомитися перед укладенням договору;

(j) надання продавцеві або надавачу права в односторонньому порядку змінювати умови договору без наявності вагомої причини, зазначеної в такому договорі;

(k) надання продавцеві або надавачу права в односторонньому порядку змінювати будь-які характеристики продуктів чи послуг, що будуть надані, без наявності на те вагомої причини;

Виходячи з змісту статей 1054 та 1048 ЦК України, строк кредитування за кредитним договором є істотною умовою договору.

В главі 71 «Позика. Кредит. Банківський Вклад» ЦК України передбачено можливість зміни лише однієї істотної умови кредитного договору плаваючої відсоткової ставки (1056-1 ЦК України).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», у договорі про споживчий кредит зокрема зазначається строк, на який надається кредит. (абз 5).

Частиною 3 вказаної статті Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача, зазначених у договорі про споживчий кредит або в додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту з кольором фону.

Відповідно до ч. 7 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до п. 2.3.1. продовження вказаного в п. 1.3. Договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах.

Відповідно до п. 2.3.1.1. позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства tengo.com.ua за посиланням https://tengo.com.ua//s/documets і невід`ємною частиною цього договору.

Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п. 1.5.2. Договору.

У наданих Позивачем Правилах у розділі 6 так само зазначається про необхідність сплати комісії за обслуговування та управління кредиту для здійснення пролонгації строку кредитування.

Однак звертає увагу суду, що матеріали справи не містять доказів звернення позичальника з метою пролонгації строку кредитування, не надано відомостей, на який строк було кредитором продовжено строк кредитування, не долучено оновлених графіків платежів.

Крім того, Товариством не надаються докази, що сплачені кошти, які в розрахунку заборгованості названо «комісією за пролонгацію», були внесені Відповідачем з метою продовжити строк кредитування. Будь-яких квитанцій/інших документів, де була б пряма вказівка у призначенні платежу про бажання позичальника продовжити строк кредитування матеріали справи не містять.

Фактично первісним кредитором в автоматичному порядку застосовувалась пролонгація як на пільгових умовах, так і на стандартних (базових), що ставило позичальника у край невигідне положення.

У позовній заяві Товариством не обґрунтовується, на який строк відбувалась пролонгація строку кредитування, чому одночасно застосовуються різні умови та положення до однакових фактичних обставин.

Так, належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує користування кредитом та сплату коштів, в даному випадку комісії, з якою умовами договору пов`язано продовження дії договору.

Наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості від первісного кредитора, з зазначенням конкретних розмірів заборгованості, сплачених сум є документом, що створений самим кредитором, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, фактично є твердженням позивача, яке не може бути доказом наявності як самої заборгованості, так і здійснених відповідачем платежів сплаті комісій за пролонгацію.

Тобто, позивачем не надано належних, достовірних, первинних документів бухгалтерського обліку, зокрема, але не виключно, платіжних доручень про переказ коштів або виписки про рух коштів по рахунку, які б містили інформацію про сплату грошових коштів у певній сумі та інформацію про призначення платежу, які в повній мірі доводили б бажання і спрямованість дій Відповідача на продовження строку кредитування.

Крім того неповернення кредиту у визначений договором строк, в даному випадку після спливу 30 днів кредитування, свідчить не про продовження строку договору, як це зазначено в п. 2.3.1. Договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань.

Як наслідок, пунктом 2.3.1.1 договору визначено відповідні комісії, за управління та обслуговування кредиту, за період, що перевищує строк користування кредитом, а саме 3,0 % за користування коштами понад строк протягом 3 днів, 5,0 % - понад строк протягом 7 днів, 10,0 % - за користування коштами понад строк 15 днів.

Зі змісту вказаних положень договору вбачається, що зазначені комісії договір пов`язує з неповерненням у встановлений договором строк кредитних коштів, а відтак по суті це є санкцією для позичальника.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статі 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

При цьому, відповідно до розрахунків заборгованості нарахування процентів у відповідності до статті 625 ЦК України не здійснювалось.

Крім того нарахування відсотків у розмірі, встановленому п. 1.6. Договору, тобто 5% в день, суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», а саме положенням ст. 18 Закону, про що наголошувалось у відзиві на позовну заяву.

Договором про споживчий кредит було визначено орієнтовну загальну вартість кредиту в розмірі 19 400,00 грн., з огляду на що, заявлений розмір заборгованості в сумі 63 605,05 грн. не підлягає задоволенню, оскільки нарахування відсотків за користування кредитом після закінчення строку кредитування були неправомірними та недоведеними Позивачем.

Щодо нарахування комісії за договором про споживчий кредит № 5017819 від 29.05.2021:

Як було зазначено раніше п. 1.5.1 договору передбачена комісія за надання кредиту в розмірі 1 900,00 грн., яка нараховується за ставко 19.00% від суми кредиту одноразово.

Вказана комісія не відповідає взагалі вимогам чинного законодавства з огляду на таке.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2 ст. 627 ЦК України).

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

З цих підстав слід дійти висновку про те, що умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, банк не може встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які не є послугою банку.

До таких самих висновків прийшов Верховний Суд України у постанові по справі № 6-2071цс16 від 06 вересня 2017 року, визнавши умову кредитного договору щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості нікчемною.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) прийшла до висновку, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Але, у кредитному договорі та паспорті споживчого кредиту не вказано, у чому полягають послуги по наданню кредиту , тобто в чому полягають певні дії та здійснення певної діяльності по наданню кредиту ( видача грошових коштів перерахування грошових коштів , оформлення документів чи інше), внаслідок чого умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь- яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні абзацу 23 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемною відповідно частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням зазначеного, сплачені кошти як комісія за надання кредиту мають бути зараховані в сплату по загальній заборгованості по кредиту.

Щодо зменшення витрат на правову допомогу відповідач вказує, що відповідно до вимог позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» має на меті стягнення з ОСОБА_1 , окрім суми заборгованості за договором позики в розмірі 70 009,25 грн., також судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Відповідач заперечує проти вказаного розміру судових витрат та вважає його об`єктивно завищеним в огляду на таке: 02.07.2024 між ТОВ «Факторинг Партнерс» та АБ «Лігал Ассістанс» було укладено договір про надання правничої допомоги № 02-07/2024.

До вказаного договору позивачем долучена Заявка на надання юридичної допомоги № 386 від 01.03.2025, відповідно до якого АБ «Лігал Ассістанс» прийняли на себе послуги щодо супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , а саме: надання усної консультації з вивчення документів - 4 000,00 грн., надання письмової консультації з вивченням документів 3 000,00 грн. та складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 18 000,00 грн.

Відповідач вважає таку ціну надмірною у зв`язку із тим, що справа є типовою, позовна заява не розписано деталізовано. По суті надана позовна заява є сформованим зразком, який використовується щодо всіх боржників ТОВ «Факторинг Партнерс» в подібних правовідносинах.

Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

У постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20 суд зазначив, що при зменшенні витрат на правову допомогу також враховується: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі 755/9215/15 вказано: «принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Неспівмірність витрат полягає у тому, що надана заява по суті справи є шаблонною, відсутній детальний опис обставин, більша частина позовної заяви це суто шаблонні норми про Закону України «Про електронну комерцію», порядок підписання договору одноразовим ідентифікатором, а також загальні норми ЦК України щодо кредитного договору.

Крім того фактично по справі збирання доказів адвокатом не потребувалось, оскільки всі документи на підтвердження факту видачі кредиту, порядку видачі коштів та алгоритмів роботи є в наявності на веб-ресурсі позивача.

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Прохають відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості:

- за договором про споживчий кредит №5017819 від 29.05.2021 р. в частині незаконного нарахування кредитором відсотків після строку кредитування -28.06.2021 р. та незаконного нарахування комісії за надання кредиту у розмірі 1 900,00 грн. Зменшити розмір витрат на правову допомогу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до 1 000,00 грн. з урахуванням незначної складності та зразковості справи.

28.07.2025 до суду від представника відповідача адвоката Працевитий Г.О. надійшли додаткові пояснення у справі в якому вбачається, що щодо незаконності пролонгації за договором про споживчий кредит №5017819 від 29.05.2021 р.: Як вже зазначалось, між сторонами було погоджено істотні умови договору:

- сума кредиту - 10 000,00 грн. (п.1.2);

- строк кредитування - 30 днів (з 29.05.2021 р. по 28.06.2021 р.) (п.1.4.);

- проценти за користування кредитом - 7 500,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,50% (п.1.5.2).

Графік платежів за договором про споживчий кредит передбачає загальну вартість кредиту у розмірі 19 400,00 грн. (10 000 грн. тіло + 7 500,00 грн. відсотки + 1900 грн. комісія за надання кредиту).

Всупереч положенням наданого Позивачем договору, після спливу 30 днів, Товариство продовжило нараховувати проценти до 26.10.2021 р. включно. У відповіді на відзив Товариством зазначається, що нарахування відсотків поза межами строку кредитування обумовлюється п. 2.3.1.1.; п. 2.3.1.2. Договору та п. 6 Правил.

Отже, Позивачем зазначається, що сторони погодили окремі випадки пролонгації та автоматичної пролонгації договору, а підписанням даного договору Відповідач погодився на зазначені умови. Відповідач не погоджується із вказаним твердженням Позивача з огляду на наступне: Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. В той же час, свобода договору не має бути безмежною. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Крім того, чинний Цивільний кодекс України взагалі не містить процедури автоматичної зміни істотних умов договору.

Відповідно до абз. (h) пункту 1 Додатку умов, які можуть вважати несправедливими. до Директиви Ради 93/13/ЄЕС від 05 квітня 1993 року, несправедливими є умови що мають своїм предметом чи наслідком: (h) автоматичне подовження строку договору з фіксованою тривалістю, якщо споживач не вкаже інакше, за умов, коли строк, встановлений для вираження споживачем свого бажання не подовжувати договір, необґрунтовано короткий;

(j) надання продавцеві або надавачу права в односторонньому порядку змінювати умови договору без наявності вагомої причини, зазначеної в такому договорі; (k) надання продавцеві або надавачу права в односторонньому порядку змінювати будь-які характеристики продуктів чи послуг, що будуть надані, без наявності на те вагомої причини;

Тобто Директивою ради 93/13/ЄЕС від 05 квітня 1993 року забороняється по-перше вносити до споживчих договорів ті умови, про які не знав або не міг знати споживач перед укладанням такого договору. По-друге забороняється змінювати умови договору в односторонньому порядку, в тому числі й щодо пролонгації договору. Виходячи з змісту статей 1054 та 1048 ЦК України, строк кредитування за кредитним договором є істотною умовою договору. В главі 71 «Позика. Кредит. Банківський Вклад» ЦК України передбачено можливість зміни лише однієї істотної умови кредитного договору плаваючої відсоткової ставки (1056-1 ЦК України). Відповідно до ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», у договорі про споживчий кредит зокрема зазначається строк, на який надається кредит. (абз 5). Частиною 3 вказаної статті Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача, зазначених у договорі про споживчий кредит або в додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту з кольором фону.

Відповідно до п. 6 Правил, на які посилається Позивач, передбачають, що позичальник з метою здійснення пролонгації за договором повинен зайти на сайт Товариства, самостійно обрати серед доступних можливостей для себе варіант, що містить певну суму для сплати та період, на який продовжується строк кредитування.

П.6.12 зазначається, що засвідченням волевиявлення Позичальника про продовження строку кредитування є зазначення Позичальником у графі «призначення платежу» наступної фрази: «продовження кредиту на № днів».

П.6.13 зазначається, що після продовження строку кредитування Позичальник уповноважує Товариство оновити Графік розрахунків (платежів) в частині визначення залишку заборгованості за сумою кредиту, комісією, процентами та терміном платежу.

Отже, відповідно до наданих Товариством Правил, на які останній посилається як на підставу продовження строку кредитування, Відповідач мав самостійно здійснити дії для пролонгації, а саме: перейти на сайт кредитора, обрати суму, термін продовження строку і здійснити оплату, а Товариство мало вислати позичальнику оновлений Графік розрахунків за кредитним договором. Проте, Позивачем не надаються будь-які докази оформлення ОСОБА_1 звернень до кредитора із заявкою щодо обраної суми та терміну для пролонгації строку кредитування на сайті Товариства, не надаються докази здійснення позичальником платежу для пролонгації із зазначенням у графі «призначення платежу» наступної фрази: «продовження кредиту на № днів». Окрім того, Товариством не надано жодних оновлених Графіків розрахунків (платежів) в частині визначення залишку заборгованості за сумою кредиту, комісією, процентами та терміном платежу у разі наявності пролонгації строку кредитування. Відповідно, доказів того, що позичальник звертався для пролонгації матеріали справи не містять. Із наданого розрахунку первісного кредитора слідує, що 23.07.2021 позичальником було сплачено 1 282,00 грн., 07.08.2021 р. 1 282,00 грн., 28.08.2021 1 282,00 грн., 06.09.2021 - 1 282,00 грн. - тобто Відповідачем здійснено сплату на загальну суму 5 128,00 грн. з якої, первісний кредитор зарахував кошти у розмірі 400 грн. як сплату комісії за продовження строку кредитування. Сплата Відповідачем зазначеної суми відбувалась з метою виконання зобов`язання за договором позики, а не для продовження строку кредитування. Фактично кредитор в односторонньому порядку змінив істотні умови (в частині строку) договору. Так, фактично кредитор через «автопролонгацію/пролонгацію» кредиту, яка застосовується по суті як відповідальність позичальника за порушення умов кредитування притягає споживача до такого виду відповідальності, який не регулюється законодавством. У разі понадстрокового користування кредитом кредитодавець мав застосувати до позичальника в порядку ст. 625 ЦК України, однак окремо вимог про стягнення відсотків за понадстрокове користування кредитними коштами Позивачем не заявлялось. Правова природа строкових (ст. 1048, 1050 ЦК України) відсотків відрізняється від прострочених відсотків (ч. 2 ст. 625 ЦК України) тим, що розмір строкових відсотків не обмежується жодними нормами Законодавства та не може бути обмежений судом.

Крім того нарахування відсотків у розмірі, встановленому Договором, тобто 5% в день, суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», а саме положенням ст. 18 Закону. Договором про споживчий кредит №5017819 від 29.05.2021 р. було визначено орієнтовну загальну вартість кредиту в розмірі 19 400,00 грн., з огляду на що заявлений розмір заборгованості в сумі 63 605,05 грн. не підлягає задоволенню, оскільки нарахування відсотків за користування кредитом після закінчення строку кредитування були неправомірними та недоведеними Позивачем.

Відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 01.04.2025 по справі № 373/491/24, зазначається: «Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про споживчий кредит № 4736752 від 10 серпня 2021 року був погоджений сторонами та становив 15 днів з 10 серпня 2021 року (строк кредитування) до 25 серпня 2021 року. Пунктом 2.2.1 договору визначено, що у випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний у п. 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п. 1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 договору, у сумі та на умовах визначених п. 2.3 договору.

Як було зазначено вище, доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом, зміну дати повернення всієї суми кредиту та у зв`язку з цим сплачував комісії, визначені п. 2.2.1 договору, матеріали справи не містять. В іншому випадку, у разі не повернення кредитних коштів у визначений договором 15-ти денний термін, договір передбачає збільшену процентну ставку за подальше користування кредитними коштами. Не дивлячись на те, що підвищені проценти за користування кредитними коштами, у договорі визначається як стандартна процентна ставка (п. 1.6 договору), очевидним є факт, що її нарахування передбачене у разі не виконання відповідачем умов кредитного договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 1.3 договору строк кредитування) 15-ти денний термін, тобто фактично є санкцією. Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника (п. 2.2.1 договору) за змістом укладеного договору, пов`язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений п. 1.3 договору строк, що не узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що не повернення позичальником кредитних коштів у визначений п.1.4 договору строк, за відсутності активних дій відповідача, визначених п. 2.2.1 договору (сплати комісій за продовження дії договору) є неправомірною поведінкою, а саме не поверненням кредиту у визначений договором строк, що виключає право кредитодавця нараховувати після спливу 15-денного періоду кредитування проценти, визначені за користування кредитними коштами у розмірі встановленому договором. В цьому випадку права позивача можуть бути захищені шляхом застосування механізму, визначеного статтею 625 ЦК України, вимог про що останній не заявляв. Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору про споживчий кредит становить 2 250 грн за період з 10 серпня 2021 року по 25 серпня 2021 року». Щодо комісії за надання кредиту за договором про споживчий кредит № 5017819 від 29.05.2021: Пунктом 1.5.1 договору передбачена комісія за надання кредиту в розмірі 1 900,00 грн., яка нараховується за ставко 19.00% від суми кредиту одноразово.

Водночас із рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до ч. 2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових та/або супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/ іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової та/або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору; 15) право споживача на звернення до Національного банку України у разі порушення кредитодавцем, новим кредитором та/або колекторською компанією законодавства у сфері споживчого кредитування, у тому числі порушення вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки), а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості. Отже, ч. 2 ст. 8 та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» не передбачають сплату комісії за надання кредиту, а передбачають сплату комісії пов`язану з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Відповідно до ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним. Враховуючи, що кредитодавець не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем під час укладення Договору, то положення означеного правочину щодо обов`язку позичальника сплачувати плату як комісію за надання кредиту є нікчемними відповідно до ч. 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Отже, вимога Позивача, в частині стягнення комісії за надання кредиту в сумі 1 900,00 грн. є незаконною. Відповідно до постанови Вінницького апеляційного суду від 25.02.2025 по справі № 142/188/24, зазначається: «Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо неправильного нарахування процентів за користування кредитом та безпідставне стягнення комісії, апеляційний суд зазначає таке. Велика Палата ВС в постанові від 13 липня 2022року у справі № 496/3134/19 констатувала, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1,2 ст.11, ч. 5 ст. 12 цього Закону. Аналогічних висновків дійшов КЦС ВС у постанові від 21жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20). В справі що розглядається в пункті 1.5.1 Договору 1 передбачено сплату позичальником комісії за надання кредиту 1330 грн., яка нараховується за ставкою 19% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту, а пунктом 2.3.1 передбачено сплату комісії за пролонгацію кредиту. Як вбачається з відомості про щоденні нарахування та погашення (а.с.141), кредитором в день надання кредиту нараховано комісію в розмірі 1330 грн., а 12.05.2023 року нараховано комісію в розмірі 700 грн. за пролонгацію договору.

Оскільки встановлення такої плати (без конкретизації які саме послуги кредитор надає за плату) суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування», тому положення Договору 1 про сплату позичальником комісії є нікчемними (див. пункт 31.33 постанови ВП ВС від 13липня 2022року у справі № 496/3134/19), а відтак нарахування кредитором комісії в розмірі 1330 грн та 700 грн. є безпідставним та не може враховуватися при визначенні розміру заборгованості. Як вбачається з відомості про щоденні нарахування та погашення (а.с.141) кредитор, всупереч нікчемності умови про комісію за пролонгацію кредиту зарахував частину внесених позичальником 12.05.23 року грошових коштів (700 грн.) на погашення цієї комісії. Тому зазначену суму, з урахуванням черговості погашення кредитних зобов`язань, слід зарахувати на сплату процентів». Прохає долучити вказані додаткові пояснення до матеріалів по справі; відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості: за договором про споживчий кредит № 5017819 від 29.05.2021 в частині незаконного нарахування кредитором відсотків після строку кредитування - 28.06.2021 та незаконного нарахування комісії за надання кредиту у розмірі 1 900,00 грн.

14.07.2025 до суду від представника позивача адвоката Сердійчук Я.Я. надійшла відповідь на відзив у якій вказує, що заперечення відповідача є безпідставними та такими, що суперечать умовам укладених договорів та усталеній судовій практиці.

Щодо договору про споживчий кредит № 5017819 від 29.05.2021.

Відповідач помилково трактує положення Договору про споживчий кредит № 5017819 від 29.05.2021 р. та застосовні норми права, заявляючи про незаконність нарахування відсотків після 28.06.2021 р. та безпідставність стягнення комісії.

Щодо нарахування відсотків та пролонгації Договірне регулювання нарахування відсотків та пролонгації: Відповідач помиляється, стверджуючи про «автоматичне» та «одностороннє» продовження нарахування відсотків. Нарахування відсотків після закінчення первісного строку кредитування (30 днів) відбувається відповідно до умов, прямо передбачених Договором, та є наслідком невиконання Відповідачем своїх зобов`язань, а не неправомірною дією Кредитодавця.

Пункт 2.3.1 Договору чітко передбачає, що продовження строку кредитування може відбуватися на пільгових або стандартних (базових) умовах. Пункт 2.3.1.1. Договору надає Позичальнику право неодноразово продовжувати строк кредитування за умови, що Кредитодавцем надана така можливість відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що є невід`ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування Позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Пункт 2.3.1.2. Договору та пункт 6 Правил також передбачають механізм пролонгації, який може бути застосований, якщо позичальник не здійснив повне погашення або здійснив його протягом 1 календарного дня, що слідує за датою закінчення такого строку; застосовується у межах періоду прострочення, але не більше 30 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення. Наведені положення Договору свідчать про те, що сторони погодили можливість та умови пролонгації, і подальше нарахування відсотків є платою за правомірне користування коштами у період пролонгації, а не санкцією чи незаконним нарахуванням. Відповідач, підписуючи Договір, погодився на ці умови.

Відповідач посилається на висновки Верховного Суду щодо припинення нарахування процентів за статтею 1048 ЦК України після спливу строку кредитування. Однак ці висновки стосуються відсотків за правомірне користування коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування і не виключають можливості нарахування інших платежів, передбачених договором, таких як проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) або процентів за користування коштами у період пролонгації, якщо така пролонгація передбачена договором.

Згідно з Постановою Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37), термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше це одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (за плату). Саме це значення застосовується до періодів пролонгації, коли Відповідач продовжує правомірно користуватися коштами за визначену Договором плату. Нарахування відсотків у розрахунку Позивача враховує умови Договору, зокрема ті, що стосуються пролонгації та зміни процентної ставки у разі невиконання зобов`язань. Відповідачем не було надано ніяких доказів невірного нарахування суми заборгованості по відсоткам, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку.

Згідно з Постановою Верховного Суду від 07.06.2023 по справі № 234/3840/15, незгода Відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості надати свій «контррозрахунок». Таким чином, відсутні підстави для сумніву у правильності здійснених Кредитором розрахунків.

Заперечення Відповідача про відсутність доказів його звернення з метою пролонгації, відомостей про строк пролонгації та оновлених графіків платежів є некоректними.

Пункти 2.3.1.1 та 2.3.1.2 Договору, а також розділ 6 Правил передбачають механізм автоматичної пролонгації за певних умов, зокрема здійснення платежу (комісії за управління та обслуговування кредиту та/або частки заборгованості). Подібні дії (сплата коштів) є акцептом пропозиції про пролонгацію і не потребують окремих заяв чи інших письмових документів, якщо це передбачено договором та правилами. Оновлений графік платежів та актуальна сума заборгованості відображаються Кредитодавцем в особистому кабінеті Позичальника, який уповноважує Кредитодавця на таке оновлення і не потребує будь-якого іншого оформлення, як це передбачено Договором. Твердження Відповідача про те, що «Товариством не надаються докази, що сплачені кошти, які в розрахунку заборгованості названо «комісією за пролонгацію», були внесені Відповідачем з метою продовжити строк кредитування», є припущенням. Факт здійснення платежів Відповідачем, навіть якщо вони названі «комісією за пролонгацію» або іншим чином, в сукупності з умовами договору про автоматичну пролонгацію, свідчить про його обізнаність та згоду на такі умови. 2.1.2. Щодо нарахування комісії за договором про споживчий кредит № 5017819 від 29.05.2021.

Відповідач стверджує, що комісія за надання кредиту в розмірі 1 900,00 грн. є незаконною та суперечить Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування». Однак, згідно з пунктом 1.5.1 Договору, ця комісія (19.00% від суми кредиту одноразово) є складовою частиною загальної вартості кредиту, яка була відома та погоджена Відповідачем при укладенні договору. Розмір та порядок сплати комісії були чітко зазначені в Договорі та Графіку платежів, з якими Відповідач ознайомився та погодився. Комісія за надання кредиту може бути платою за супутні послуги, що не суперечить законодавству, якщо такі послуги чітко визначені. Наприклад, це може бути плата за обробку заявки, формування та супровід кредитної справи, переказ коштів, що є діями, пов`язаними з наданням кредиту як послуги. На відміну від щомісячних комісій за обслуговування кредитної заборгованості, які часто визнаються нікчемними, одноразова комісія за надання кредиту зазвичай розглядається як частина загальної вартості послуги та є обґрунтованою, якщо її розмір зазначений у договорі та вона не є прихованою.

Позиції Верховного Суду, на які посилається Відповідач (наприклад, у справі № 6-2071цс16 від 06 вересня 2017 року, постанова ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19), стосуються здебільшого щомісячних комісій за обслуговування кредитної заборгованості або за надання інформації про кредит, які визнаються нікчемними, якщо не є оплатою за конкретну послугу, що надається споживачу. У даній справі йдеться про одноразову комісію за надання кредиту, яка є частиною фінансової послуги. Верховний Суд неодноразово наголошував, що свобода договору (статті 6, 627 ЦК України) передбачає право сторін вільно обирати умови договору, якщо вони не суперечать закону. Відповідач, укладаючи договір, усвідомлював та погодився на ці умови. Відповідач не надав жодних доказів того, що ця комісія не є послугою у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», окрім загальних посилань на норми.

Правова природа розрахунку заборгованості: Відповідач стверджує, що наданий Позивачем розрахунок заборгованості не є первинним документом, а тому не може бути доказом. Це твердження є безпідставним. Розрахунок заборгованості є виробничим документом, що ґрунтується на первинних даних бухгалтерського обліку (операціях з надання та погашення кредиту), та має доказове значення у судовому процесі. Первинні документи (такі як платіжні доручення, виписки з рахунків, що підтверджують видачу кредиту та рух коштів) були надані Позивачем у додатках до позовної заяви. Розрахунок заборгованості є зведеним документом, який узагальнює інформацію з цих первинних документів та умов договору. Відповідач не надав власного контррозрахунку, який би спростовував розрахунки Позивача або містив іншу суму заборгованості. Це свідчить про відсутність обґрунтованих заперечень щодо розміру боргу.

Щодо зменшення витрат на правову допомогу Позивач не погоджується із твердженням Відповідача про завищення суми витрат на правову допомогу у розмірі 25 000,00 грн. та просить врахувати наступне.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу визначається відповідно до статті 137 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України). На підтвердження понесених витрат до матеріалів справи було подано договір про надання правничої допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024 та Заявку на надання юридичної допомоги № 386 від 01.03.2025, які чітко визначають види послуг (усна/письмова консультація, складання позовної заяви) та їх вартість. Ці документи підтверджують факт надання послуг, їх обсяг та вартість. Заявлена сума є розумною та обґрунтованою з огляду на ринкові ціни на юридичні послуги, складність та обсяг виконаної роботи, необхідність аналізу значного обсягу документації та формування правової позиції у справах щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Відповідач посилається на висновки Верховного Суду про те, що суд не зобов`язаний присуджувати всі витрати на адвоката, якщо розмір гонорару є завищеним. Однак, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на Відповідача, який заявляє клопотання про їх зменшення. Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 137 ЦПК України, саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу та доведення їх неспівмірності. Твердження Відповідача про «шаблонність» позовної заяви та "відсутність детального опису обставин" є суб`єктивними та необґрунтованими. Позовна заява містить повний виклад обставин, посилання на норми права, розрахунок заборгованості та докази. Наявність у Позивача великої кількості подібних справ не означає, що кожна справа не потребує індивідуального підходу та кваліфікованої правничої допомоги. Посилання на те, що «збирання доказів адвокатом не потребувалось», оскільки всі документи наявні на веб-ресурсі Позивача, є маніпулятивним. Доступність інформації на веб-ресурсі не звільняє адвоката від необхідності її вивчення, аналізу та належного обґрунтування позовних вимог. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 дійсно зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Проте, суд повинен оцінювати витрати, ураховуючи їх фактичне понесення та необхідність, а також розумність їх розміру. Позивач надав всі підтверджуючі документи, а Відповідач не довів їх необґрунтованості. Зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 1 000,00 грн., як просить Відповідач, є абсурдно низькою та не відповідає реальним ринковим цінам на юридичні послуги в Україні. Це є спробою зловживання процесуальними правами з боку Відповідача. Висновок з огляду на вищевикладене, твердження Відповідача, викладені у Відзиві, є необґрунтованими та не спростовують заявлені Позивачем вимоги. Розрахунок заборгованості є вірним, а нарахування відсотків та комісій відповідає умовам договорів та нормам чинного законодавства. Витрати на правничу допомогу є обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

12.08.2025 до суду від представника позивача адвоката Сердійчук Я.Я. надійшли письмові пояснення в якому вбачається, що щодо доводів відповідача про незаконність пролонгації за договором про споживчий кредит № 5017819 від 29.05.2021: Відповідач у запереченнях зазначає, що кредитор в односторонньому порядку змінив істотні умови (в частині строку) договору. Дане твердження не відповідає дійсності, з огляду на наступне. 29.05.2021 між ТОВ «Мілоан» (далі Кредитодавець та/або ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 (далі позичальник та/або відповідач) укладено Договір № 5017819. Відповідно до п. 2.2.2 Договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 Договору.

Відповідно до п. 2.2.3 Договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 Договору.

Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6 Договору. Стандартна (базова) ставка не є підвищеною.

Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог Кредитодавця. Підпункт 2.3.1.1 передбачає Пролонгацію на пільгових умовах Підпункт 2.3.1.2. Договору визначає Пролонгацію на стандартних (базових) умовах: Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору.

Відповідно до п. 2.3.2 Розділ 2.3 Договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної(их) обставин(и) щодо якої(их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України, і яка(і) полягає(ють) у наступному:

а) здійснені платежу(ів) Позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах, згідно п. 2.3.1.1 Договору та розділу 6 Правил;

б) продовженні користування кредитними коштами Позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п. 1.3, п. 2.3.1.1, п. 2.3.1.2 Договору. Після настання зазначених в пунктах «а» та/або «б» цього пункту обставин умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п. 1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати) визначений п. 1.4 змінюється пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються Кредитодавцем в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятись від додатку №1, і розміщується Кредитодавцем в особовому кабінеті Позичальника, який уповноважує Кредитодавця на таке оновлення та не потребують будь-якого іншого оформлення. Таким чином, сторонами погоджено, строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від Кредитора, ні від Позичальника. Сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. Так, з розрахунку заборгованості первинного кредитора слідує, що відповідач вносив платежі на погашення суми заборгованості за тілом кредиту та процентів по кредиту, у результаті чого строк кредитування було продовжено на пільгових умовах. Окрім того, правові висновки щодо застосування відповідної норми права вже викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 і від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17. Відповідно до пункту 91 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України». Підсумовуючи вищевикладене, із врахуванням п. 4.2. Договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України, нараховані відсотки після спливу строку кредитування повинні бути стягнуті на рахунок позивача на підставі погоджених умов договору, в тому числі про пролонгацію строку кредитування. 3 дати відступлення Прав Вимоги Фактор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів (в тому числі за період користування коштами до моменту переходу прав за цим договором, якщо вони не були нараховані Клієнтом) за Договорами фінансових послуг за умови дотримання вимог чинного законодавства України, нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення Боржниками грошових зобов?язань, нарахування будь-яких платежів і комісій, а також право вимагати у Боржників відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням грошових зобов?язань, відповідно до законодавства та умов Договорів фінансових послуг. В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2023 року по справі № 199/7014/20 Велика Палата Верховного Суду чітко роз`яснила, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Виходячи з чого, вбачається, що стягувачем було правомірно та у відповідності до домовленостей між Сторонами, що викладені в даному Договорі, нараховано відсотки в межах дії даного Договору з урахуванням погоджених умов щодо строку договору та його пролонгації.

29.11.2021 було укладено договір № 29-11-102 відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 5017819. На підставі даного договору, відповідно до положень договору ТОВ «Вердикт Капітал», починаючи з 29.11.2021 до 23.02.2022 відбувалось нарахування процентів відповідно до 1.6. Договору за ставкою 5,00 % від фактичного залишку кредиту. Додатково зазначаємо, що ТОВ «Коллект Центр» заборгованість не нараховував, а звернувся до суду з позовом до Боржника про стягнення заборгованості виключно з сумою, яка була передана в рамках підписаного Договору про відступлення права вимоги. Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Свобода договору закріплена у статтях 6 і 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. З огляду на вищевикладене, оскільки фінансова установа, правонаступником якої за договором факторингу та відступлення права вимоги є позивач, виконала всі передбачені кредитним договором умови щодо надання відповідачу кредитних коштів, а останній, за укладеним договором вказані грошові кошти отримав, однак свої зобов`язання щодо їх повернення відповідно до умов договору не виконав, хоча таку можливість мав, але без поважних причин цього не зробив, можна дійти до висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення (прострочення) відповідачем взятих на себе зобов`язань за вказаним кредитним договором, а отже вимога позивача про стягнення заборгованості за основною сумою боргу кредиту та заборгованості за відсотками ґрунтується на вимогах закону, а відтак підлягає задоволенню в повному обсязі. Просить долучити до матеріалів справи письмові пояснення; позовну заяву ТОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити в повному обсязі.

28 липня 2025 року судове засідання відкладено на 05 вересня 2025 року у зв`язку з неявкою усіх сторін по справі.

05 вересня 2025 року судове засідання відкладено на 13 жовтня 2025 року у зв`язку з клопотанням представника відповідача.

13 жовтня 2025 року судове засідання відкладено на 18 листопада 2025 року у зв`язку з неявкою усіх сторін по справі.

18.11.2025 до суду від представника відповідача адвоката Працевитий Г.О. надійшли додаткові пояснення відповідно до яких було окремо зазначено, що по спливу строку кредитування, визначеного п.1.3-1.4. кредитного договору, без погоджувальних дій зі сторони позичальника, правові наслідки прострочення повинні наставати відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України (що прямо передбачено п. 4.2 Договору), а не шляхом автоматичного продовження строку кредитування та нарахування «строкових» відсотків. Свобода договору, на яку посилається Товариство не є безмежною, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Частиною восьмою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачяться на користь споживача. Позичальник є слабшою стороною у правовідносинах, що виникли, а положення про автоматичне продовження нарахування відсотків кредитором в порядку п. 2.3.1.2 договору ставлять будь-яку фізичну особу-споживача в ще більш невигідне положення в порівнянні із кредитором. Відповідач не погоджується з автоматичним продовженням строку кредитування і відповідно і з нарахованими відсотками на вказаній підставі з огляду на наступне: Як вбачається з матеріалів справи, нарахування відсотків за договором № 5017819 від 29.05.2021 здійснювалось первісним кредитором ТОВ «Мілоан» та його правонаступником ТОВ «Вердикт Капітал». Їх правонаступниками ТОВ «Коллект Центр» та ТОВ «Факторинг Партнерс» нарахування відсотків за кредитним договором не здійснювалось. Відповідно до наданого Позивачем розрахунку заборгованості, підготовленого первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН», нарахування відсотків згідно п.1.6. та п. 2.3.1.2. («автопролонгація») здійснювалось в наступні періоди: з 29.06.2021 по 22.07.2021; 23.07.2021, з 22.09.2021 по 26.10.2021, що загально складає 60 днів.

Відповідно до п. 2.3.1.2. позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Проте, як вбачається з матеріалів справи, а саме вже з Розрахунку заборгованості складеного правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», кредитор навіть після спливу вищевказаних 60 днів продовжив нараховувати відсотки за «автопролонгацією», відповідно до п. 2.3.1.2, на загальну суму 36 261,60 грн. Належного розрахунку в матеріалах справи немає, однак оскільки відсотки за понадстрокове користування кредитом не заявлялись до стягнення, то вказана вище сума була нарахована саме на підставі п. 2.3.1.2.

Тобто виходячи зі змісту п. 2.3.1.2, ТОВ «Вердикт Капітал» взагалі не мало право нараховувати відсотки в порядку автопролонгації строку кредитування. Такі дії суперечать як загальним вимогам чинного законодавства в частині зміни істотних умов договору (строку кредитування) в односторонньому порядку, так і умовам кредитного договору. З огляду на зазначене, відсотки, які були нараховані ТОВ «Вердикт Капітал» у розмірі 36 261,60 грн. не підлягають стягненню з Відповідача.

Відповідно до Постанови Київського апеляційного суду у справі № 753/2252/25 від 10.09.2025 «Договором від 04 листопада 2021 року визначено наступні умови: п. 1.2. сума кредиту становить 8000 грн.; п.1.3. кредит надається строком на 15 днів; п. 1.4. термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користуванням кредитом - 19 листопада 2021 року; п.1.5.1 комісія за надання кредиту 1520 грн., яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово; 1.5.2 проценти за користуванням кредитом 3000 грн., які нараховується за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Щодо суми відсотків колегія суддів зазначала наступне.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з п. 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У п. 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Згідно п. 20 Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року по справі № 5017/1987/2012 зазначено, що така правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК. Разом з тим, за умовами укладеного між сторонами Договору, позивач відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування (15 днів), тобто до 19 листопада 2021 року, а після закінчення строку кредитування, у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати відсотки, та у разі прострочення позичальником грошового зобов`язання позикодавець має право на стягнення грошових коштів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Однак, у цій справі, таких позовних вимог не заявлено, а тому колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позову в частині нарахування та стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками поза межами строку кредитування (п.1.3 15 днів) з 04 листопада 2021 року по 30 грудня 2024 року в розмірі 35600грн. (38600грн.-3000 грн.) відсутні». Відповідно до Постанови Вінницького апеляційного суду у справі № 127/36042/24 від 19.03.2025 «Стягуючи відсотки за користування кредитом № 4343457 від 20 червня 2021 року в розмірі 15276 грн та за користування кредитом № 3040200 від 20 червня 2021 року заборгованості по відсоткам в розмірі 112280 грн, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вказані проценти були нараховані поза межами строку дії договорів, який по кожному становив 30 днів. Доказів, які свідчать про подальше узгодження сторонами істотних умов кредитування, матеріали справи не містять, тому висновки суду про доведеність позову в цій частині є помилковими.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у Постанові Великої Палати від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. Кредитний договір № 4343457 укладений 20 червня 2021 року строком на 30 днів, тобто до 20 липня 2021 року. Кредитний договір № 3040200 укладений 20 червня 2021 року строком на 30 днів, тобто до 20 липня 2021 року. Отже нарахування кредитором відсотків після закінчення строку кредитування суперечить умовам кредитування і нормам ст. 1048 ЦК України. Відтак, посилання на умови договорів щодо автопролонгації строку кредитів без згоди відповідача, у випадку наявності у позичальника на дату закінчення строку кредиту заборгованості, є безпідставним. Частиною восьмою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачяться на користь споживача. Відповідач в апеляційній скарзі визнав позовні вимоги щодо тіла кредиту та процентів у межах строку кредитування, проте заперечив щодо продовження строку дії кредитного договору.

Виходячи з викладеного, встановивши відсутність згоди відповідача на автопролонгацію за наявності заборгованості, заперечення відповідача щодо продовження строку кредитних договорів, враховуючи положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів дійшла висновку про недоведеність факту продовження строку кредитування понад тридцять днів, який було визначено кредитними договорами.

У зв`язку з цим, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитами за межами строку кредитування відсутні.

Таким чином, за договором про надання споживчого кредиту № 4343457 від 20 червня 2021 року підлягають стягненню відсотки за період з 20 червня 2021 року по 20 липня 2021 року, в розмірі 3819 грн (6700 грн тіло кредиту х 1,90% х 30 днів)». Постанова Херсонського апеляційного суду у справі № 766/6524/24 від 15.07.2025: «Наведені обставини, доводи апеляційної скарги надають підстави для висновку про стягнення кредитної заборгованості в межах умов визначених кредитним договором: суми непогашеного тіла кредиту 8000 грн., відсотків за користування кредитним коштами строком дії договору (15 днів) 1800 грн, суми комісії за надання кредиту 1600 грн. Доводи позовної заяви та додані позивачем до позовної заяви документи не містять доказу пролонгації кредитного договору, яка здійснюється за угодою сторін, а отже зверненням позичальника про пролонгацію договору. Оскільки строк договору є його суттєвою умовою, зміна якого має відбуватися за згодою сторін у спосіб, в якій було укладено кредитний договір, проте матеріали справи не містять доказів реалізації позичальником свого права на здійснення пролонгації договору на умовах, передбачених цим договором ( п.3.4.2 договору), відсутні підстави для нарахування процентів за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування, визначеного договором 15 днів.

Відповідно до умов п.1.1 кредитного договору, ОСОБА_1 прийняв на себе обов`язок повернути кредитні кошти в строк , встановлений п.1.4 - 01.10.2021. А невиконання цього обов`язку, не може мати наслідком продовження строку кредитування (пролонгацією), як мірою відповідальності, визначеній у розділі 4 « Відповідальність сторін»». Постанова Івано-Франківського апеляційного суду у справі № 344/14536/24 від 10.06.2025: «Разом з тим, системний аналіз положень п.п. 1.1-1.4 кредитних договорів щодо порядку та строку кредитування (28 і 20 днів), п.п. 2.2-2.4 щодо пролонгації дають підстави для висновку, що термін користування кредитними грошима по Договору про споживчий кредит № 3100271 від 05.05.2021 року розпочався 05.05.2021 року та міг закінчитися 26.12.2021, а термін користування кредитними грошима по Договору про споживчий кредит № 100961586 від 30.05.2021 розпочався 30.05.2021 та міг закінчитися 19.12.2021, скільки за вищевказаними погодженими сторонами умовами кредитних договорів не передбачено можливість їх подальшої пролонгації. Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18) наголошується, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. А тому, виконаний ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» розрахунок заборгованості по сплаті процентів по Договору про споживчий кредит № 3100271 від 05.05.2021 за період з 13.01.2022 по 23.02.2022 на суму 5932,50 грн. та по Договору про споживчий кредит № 100961586 від 30.05.2021 за період з 29.12.2021 по 23.02.2022 на суму 17880,90 грн. є необґрунтованим». Постанова Сумського апеляційного суду від 25.09.2025 по справі № 573/1041/24: «Пунктом. 2.3.1.2. Договору передбачено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

Згідно п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбаченихст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Встановлено, що за умовами договору про споживчий кредит № 101870225 від 11 вересня 2021 року сторони встановили строк кредитування 26 днів, термін повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 07 листопада 2021 року, також договором передбачено продовження користування кредитом після завершення строку кредитування 26 днів, тобто після 07 грудня 2021 року щоразу ще на 1 день, проте на строк що не перевищує 60 днів, а всього строк становить 86 днів, тобто до 06 грудня 2021 року. З розрахунку заборгованості станом на 10 березня 2023 року вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Вердикт Капітал» по процентах за договором № 101870225 станом на 17 грудня 2021 року становила 27120,00 грн, а у період з 17 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 рік (включно), тобто поза межами строку кредитування та його пролонгації, здійснено нарахування процентів, як зазначено: за кредитним договором, за ставкою 5,0% денних, за кількістю 69 днів, що складає 27600,00 грн, загальний розмір заборгованості за відсотками становить 54720, 00 грн (а.с. 14).

Однак як встановлено вище, нарахування процентів поза межами строку кредитування та пролонгації можливо лише за розміром визначеним частиною 2 статті 625 ЦК України, однак такого розрахунку позивачем не наведено.

Враховуючи, що нарахування відсотків, після закінчення строку кредитування та пролонгації суперечить зазначеним вище вимогам законодавства, розрахунку відсотків за ставками визначеними у частині 2 статті 625 ЦК України не міститься, тому правові підстави для продовження нарахування процентів за ставкою згідно п. 1.6 договору після закінчення строку кредитного договору у період з 17 грудня 2021 року до 23 лютого 2022 року відсутні». Просить долучити вказані додаткові пояснення до матеріалів справи; відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості: - за договором про споживчий кредит № 5017819 від 29.05.2021 р. в частині незаконного нарахування кредитором відсотків після строку кредитування - 28.06.2021.

Представник позивача Юзипчук М.В. в заяві до суду прохав розгляд справи проводити за його відсутності.

Представник відповідача за дорученням Працевитий Г.О. надав суду письмові пояснення щодо позову, де прохав відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, розглянувши додовди сторін, наявні матеріали справи, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 07.06.2021 між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 555149249893, відповідно до якого сума кредиту становить 2500,00 гривень. Кредит надається строком на 30 днів з 07.06.2021. Знижена процентна ставка, фіксована становить 2,19%. Стандартна процентна ставка, фіксована становить 2,60% (а.с.37-39). Згідно квитанції LiqPay № 1669886142, 07.06.2021 було перераховано грошові кошти згідно договору № 555149249893 у розмірі 2500,00 гривень (а.с.51 зворот). Суду також надано графік платежів № 555149249893-1 додаток № 1 до договору позики № 555149249893 від 07.06.2021 та розрахунок вартості кредиту (а.с.39 зворот, 40-41).

Відповідно до довідки ТОВ «КТІК» по договору позики (а.с. 52-53) за період з 07.06.2021 по 08.07.2021 здійснювалося наразування процентів та штрафів, а також пряме списання заборгованості за рахунок компанії (штраф). Загальна заборгованість за кредитом становить 6404,20 грн, з яких 2500,00 грн заборгованість за тілом кредиту та 3904,20 грн заборгованість за процентами.

18.12.2023 між ТОВ «Факторинг Партнерс» та ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» укладено договір факторингу № 18/12-2023 (а.с.58-59).

18.02.2025 між ТОВ «Коллект Центр» та ТОВ «Факторинг Пртнерс» було укладено договір № 18-02/25 права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 5017819 (а.с.7-8). Згідно витягу з реєстру боржників до договору № 18-02/25 про відступлення до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 63 605,05 грн. (а.с.12 зворот,13-14).

29.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит (індивідуальна частина) № 5017819, відповідно до якого сума кредиту становить 10000,00 гривень. Кредит надається строком на 30 днів з 29.05.2021, термін поверення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 28.06.2021. Проценти за користування кредитом становлять 9400,00 гривень, які нараховуються за ставкою 284098,00 відсотків річних у процентному занченні. Орієнтована загальна вартість кредиту для позичальника складає 19400,00 грн. (а.с.26-29). Суду також надано графік платежів за договором про споживчий кредит 3 5017819 від 29.05.2021 та паспорт споживчого кредиту № 5017819 (а.с.30-31).

Відповідно до відомості ТОВ «Міолан» про щоденні нарахування та погашення (а.с.49-50) за період з 29.05.2021 по 26.10.2021 здійснювалися пролонгації договору, нарахування процентів згідно з різними пунктами договору: п.1.5.2; п.1.5.2, 2.3.1.1; п.1.6, 2.3.1.2 Договору та мали місце сплати тіла кредиту і процентів по кредиту. Загальна заборгованість за кредитом станом на 26.10.2021 становить 27343,45 грн, з яких 8336,00 заборгованість за тілом кредиту, 17107,45 грн заборгованість по процентам, 1900,00 грн заборгованість по комісії.

Відповідно до п.1.5.1 договору, комісія за надання кредиту 1900,00 грн, яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п.1.5.2 договору, проценти за користування кредитом: 7500,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до п.1.6 договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п.1.7 договору, тип процентної ставки за цим договором: фіксована; особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2., 2.3 цього договору.

Суд звертає увагу на те, що розділом 2.3 Договору № 555149249893 передбачено умови пролонгації строку кредитування, яка може відбуватися на пільгових або стандартних (базових) умовах (п.2.3.1). Особливості пролонгації на пільгових умовах визначені п.2.3.1.1 договору, а пролонгації на стандартних (базових) умовах - визначені п.2.3.1.2 договору.

Представник відповідача стверджує, що позовна заява не містить доказів того, що ОСОБА_1 пролонговував строк кредитування за договором, а також доказів зміни умов договору щодо строку кредитування. На думку представника, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Однак, із вказаними твердженнями суд погодитись не може, оскільки відповідно до п.2.3.1 продовження вказаного в п.1.3 договору строку кредитування може відбутись на пільгових або стандартних умовах наступним чином:

- пролонгація на пільгових умовах (п. 2.3.1.1) - позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на веб-сайті товариства і є невід`ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту наведені у таблиці. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п. 1.5.2 договору.

- пролонгація на стандартних умовах (п. 2.3.1.2 договору) - позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом на пільгових умовах матеріали справи не містять.

Таким чином, після закінчення строку кредитування (28.06.2021) вступив у дію п.2.3.1.2 договору, яким визначено нарахування відсотків за користування кредитними коштами на стандартних базових умовах (5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, строк нарахування яких не може перевищувати 60 днів).

Із розрахунку до кредитного договору вбачається, що заборгованість відповідача за відсотками розрахована у межах зазначеного строку.

Стороною відповідача даний розрахунок заборгованості не спростований, доказів помилковості чи неправильності наданих позивачем розрахунків, а також належного виконання зобов`язань за кредитним договором не надано. Розрахунок зроблений в межах строку дії договору. Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання відповідно до ст. 617 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наявність заборгованостей ОСОБА_1 за зазначеними договорами є доведеною.

29.11.2021 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Мілоан» було укладено договір № 29-11-102 права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 5017819 (а.с.64-66). Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 29-11-102 від 29.11.2021 до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 5017819 від 29.05.2021 у розмірі 27 343,45 грн. (а.с.67-69).

10.03.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір № 10-03/2023/01 права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 5017819 (а.с.70-72). Згідно витягу з реєстру боржників до договору № 10-03/2023/01 від 10.03.2023 до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 63 605,05 грн. (а.с.73-75).

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за обома договорами.

Новими кредиторами перерахунок заборгованості чи донарахування не здійснювалися.

Досліджені судом докази, зокрема підтверджують, що ТОВ «Факторинг Партнерс» за своїм правовим статусом відноситься до юридичних осіб, що мають статус фінансових установ, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, а позивачем виконано усі передбачені договором умови щодо укладення договору факторингу, а тому договори відступлення права вимоги на підставі статті 204 ЦК України є обов`язковими для виконання.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

У пункті 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Нормами ч. ч. 3, 6, 12 ст. 11 цього Закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: 1) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; 2) заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; 3) вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання, а в ч. 1 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 3 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 1 статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Враховуючи, що відповідачем не спростовано правильність зазначених розрахунків, а позивачем доведено наявність заборгованості та перехід до позивача права вимоги, заборгованість підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16 та постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року по справі № 276/4216/16-ц, відповідно до яких, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Тобто, зазначена позиція касаційного суду не може бути поширена на положення договору, які стосуються комісії саме за надання коштів, а тому заперечення відповідача у частині неправомірності нарахування заборгованості у розмірі 1 900,00 грн за комісією є безпідставними.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованої у справі № 129/1033/13-ц від 18.03.2020, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що первісні кредитори свої обов`язки згідно умов договорів виконали у повному обсязі, відповідачем заборгованість перед первісними кредиторами не була виконана, а розмір заборгованості розрахований на дату відступлення права вимоги є правильним, а відтак відповідачем не доведено підстав для відмови в задоволенні позову, на які відповідач посилається.

З огляду на зазначене, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Оскільки первісний позов підлягає задоволенню у повному обсязі, а зустрічний позов задоволенню не підлягає, судові витрати слід покласти на відповідача.

Відповідачем у відзиві на позов заявлене клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження витрат понесених позивачем на правову допомогу до позовної заяви долучено копію договору № 02-07/2024 про надання правової допомоги від 02.07.2024 (а.с. 21-22), копію прайс-листа АО «Лігал Ассістанс» (а.с. 22, зворот, - 23), копія заявки про надання юридичної допомоги № 386 від 01.03.2025 (а.с. 24), витяг з акту № 7 про надання юридичної допомоги від 31.03.2025 (а.с.25)

Суд приймає до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат Господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14цс22).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі № 910/8342/21).

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).

Так, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової Постанови Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 19.02.2020 року.

Також Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зазначив,що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, усі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже при визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, суд враховує, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів, а надання правничої допомоги адвокатом у даній справі зводилося до складання та подання позовної заяви, з невеликою кількістю доказів, відповіді на відзив та письмових пояснень.

Враховуючи зазначене, результат розгляду справи у суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, поведінку сторони під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн є очевидно неспівмірним і не відповідає критерію розумності і пропорційності, а тому підлягає частковому задоволенню у сумі 3 000,00 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» суму заборгованості за кредитним договором № 555149249893 від 07.06.2021 в розмірі 70 009 (сімдесят тисяч дев`ять) гривень 25 копійок, яка складається із:

- 10 836,00 грн. сума заборгованості за основним зобов`язанням (за тілом кредиту);

- 57 273,25 грн. заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги;

- 1 900,00 грн. заборгованості за комісіями.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинс Партнерс» понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) гривень та витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині 2 статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування або ім`я сторін та їхнє місцезнаходження:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс»; код ЄДРПОУ 42640371; адреса: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521.

Відповідач: ОСОБА_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя

Часті запитання

Який тип судового документу № 132507429 ?

Документ № 132507429 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 132507429 ?

Дата ухвалення - 18.11.2025

Яка форма судочинства по судовому документу № 132507429 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 132507429 ?

В Кобеляцький районний суд Полтавської області

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 132507429, Кобеляцький районний суд Полтавської області

Судове рішення № 132507429, Кобеляцький районний суд Полтавської області було прийнято 18.11.2025. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.

Судове рішення № 132507429 відноситься до справи № 532/964/25

Це рішення відноситься до справи № 532/964/25. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа:

1) ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС"

Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 132507428

Наступний документ : 132507432

Налаштувати онлайн-моніторинг ключових змін, таких як початок банкрутства або зміна директора;
Знайти приховані зв’язки ваших контрагентів, зокрема компанії-”одноденки”;
Переглянути наявність і термін дії ліцензій;
Ознайомитись із судовими справами, якщо вони є;
Перевірити наявність податкового боргу;

Рішення № 132507429, 18.11.2025, Кобеляцький районний суд Полтавської області