Рішення № 132499574, 10.12.2025, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/5796/25

РІШЕННЯ

іменем України

"10" грудня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Булкат М.С.,

за участю: секретаря судових засідань Багрін І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

В листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 30 300 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22 січня 20225 року між сторонами був укладений кредитний договір № 22.01.2025-100002654. Відповідно до вказаного договору ТОВ «Споживчий центр» зобов`язалося надати та надало відповідачу кредит у розмірі 10 000,00 грн з загальним строком користування коштами протягом 168 днів з дня надання, а відповідач зобов`язався вчасно повернути кредит до 08.07.2025 року, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1,0 % за кожен день користування коштами.

Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 30 300 грн, у тому числі заборгованість за кредитом у розмірі 10 000 грн, заборгованість за процентами в розмірі 13 300 грн, по комісії 500 грн, додатковій комісії 1 500 грн та неустойка в розмірі 5 000 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача в повному обсязі.

Ухвалою суду від 11 листопада 2025 року відкрито провадження по справі та справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

28 листопада 2025 року до суду надійшов відзив від відповідача ОСОБА_1 . У своєму запереченні відповідач зазначає, що відповідно до чинного законодавства в умовах воєнного стану не підлягають стягненню комісії за обслуговування кредиту, а також неустойка (штрафи та пеня) за кредитним договором.

Крім того, відповідач наголошує на відсутності з боку позивача належних доказів фактичної видачі кредитних коштів. Щодо вимоги про стягнення комісії він зазначає, що умови договору, які покладають на позичальника обов`язок щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості відповідно до графіка платежів, є нікчемними. Також підкреслено, що положення договору є нечіткими та двозначними, а доказів отримання відповідачем кредитних коштів у матеріалах справи немає.

09 грудня 2025 року до суду надійшов відзив представника позивача, у якому зазначено, що електронний договір було укладено відповідно до вимог чинного законодавства, а його підписання здійснено шляхом використання одноразового ідентифікатора, надісланого на номер телефону відповідача. Щодо отримання відповідачем кредитних коштів позивач наголошує, що факт видачі коштів не був спростований самою стороною відповідача, оскільки останній не надав виписки з рахунку чи інших доказів, які б підтверджували відсутність відповідної операції.

Також позивач зазначає, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, що здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема кредитів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку. У зв`язку з цим товариство не зобов`язане та не має можливості надавати первинні банківські документи. Отже, поданий суду розрахунок заборгованості є належним і допустимим доказом, який підтверджує її наявність та розмір у даній справі.

В судове засідання представниця позивача Горна В.І. не з`явилася, згідно поданої заяви просила про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, судом відповідно до ч. ч. 7, 8ст. 128 ЦПК Українивважається належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи за місцем його реєстрації, причину неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема суд встановив, що 22 січня 2025 року між сторонами був укладений кредитний договір № 22.01.2025-100002654. Відповідно до вказаного договору ТОВ «Споживчий центр» зобов`язалося надати та надало відповідачу кредит у розмірі 10 000,00 грн з загальним строком користування коштами протягом 168 днів з дня надання, а відповідач зобов`язався вчасно повернути кредит до 08.07.2025 року, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1,0 % за кожен день користування коштами

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1ст.627 ЦК Українипередбачає, що відповідно до ст.6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1ст.628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1ст.1055ЦК Україникредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. ч. 1-3ст.207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Вищевказаний договір був укладений з дотриманням вимог щодо укладення електронних правочинів, передбачених ч. ч. 1-3 ст.207, ч. 1 ст.1054, ч. 1 ст.1055 ЦК України, ст.ст.11,12 Закону України «Про електронну комерцію», який містить усю інформацію та умови, що є необхідними для даного виду договорів, складений в передбаченій законом формі, підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором.

Відповідно дост.1054ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно дост.629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. ст. 611,612,623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України (в редакції на час укладення договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно ч. 2ст. 639 ЦК Україниякщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України "Про електронну комерцію"регулює відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру (п. 1 ч. 1ст. 3 цього Закону).

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію"пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах .

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомуст. 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомуст. 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 цієїстатті Закону).

Згідно з ч. 7, ч. 12ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію"електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним таГосподарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномуст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначенимстаттею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію"врегульовано використання підпису в сфері електронної комерції, відповідно до якої якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

За положенням п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію"електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до п. 12 ч. 1ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію"одноразовим ідентифікатором є алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Таким чином, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, в якій Суд, серед іншого, зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Як зазначалось вище, наявний в матеріалах справи Договір про надання кредиту від 22 січня 2025 року № 22.01.2025-100002654 містить відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором "Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е912, що відповідає нормамЗакону України "Про електронну комерцію", а тому у даній справі належними й допустимими доказами підтверджено факт укладення Кредитного договору між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр».

Отже, підписуючи Договір електронним цифровим підписом, відповідач підтвердив, що він погоджується виконувати його умови та розуміє їх зміст.

Суд звертає увагу на те, щост. 204 Цивільного кодексу Українизакріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2- 1383/2010).

З урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) мають тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду від 10.03.2021 у справі №607/11746/17).

Оскільки у матеріалах справи не міститься доказів щодо визнання недійсним Договору про надання кредиту від 22 січня 2025 року № 22.01.2025-100002654, останній повинен виконуватись сторонами у повному обсязі.

Таким чином, ОСОБА_1 набув статусу, прав та обов`язків позичальника у кредитних правовідносинах з ТОВ «Споживчий центр».

Щодо перерахування коштів відповідачу відповідно до Договору кредиту, ТОВ «Споживчий центр» надаєПозичальнику грошовікошти урозмірі 10000,00грн,на засадахстроковості,поворотності,платності,а Позичальникзобов`язується повернутигрошові коштита сплатитипроценти закористування Кредитому порядкута наумовах,визначених Договоромкредиту таПравил пронадання грошовихкоштів укредит.

Тобто кредитодавець належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, здійснивши переказ грошових коштів на банківську картку позичальнику № НОМЕР_1 , яка була вказана нею в анкетних даних під час оформлення договору.

Також позивач на підтвердження успішності проведення операції надав довідку ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про перерахування коштів в сумі 10000 гривень за кредитним договором (а. с. 11).

Щодо доводів відповідача про нібито не зарахування кредитних коштів на платіжну картку, реквізити якої визначені у кредитному договорі, суд зазначає, що відповідачем не подано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказана сума не була зарахована на його рахунок та ним фактично не отримувалася.

Відповідач не надав жодних документів, які б свідчили про відсутність операції з зарахування коштів, зокрема: виписки з рахунку, довідки банку чи будь-яких інших підтверджень. За таких обставин твердження відповідача про неотримання кредитних коштів є голослівними та не підтверджені матеріалами справи.

На момент укладення кредитного договору відповідач не звертався до ТОВ «Споживчий центр» із заявою про надання роз`яснень незрозумілих йому умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодився з усіма умовами такого договору.

Більше того, не дивлячись на своє гарантоване право (п.7) на розірвання договору протягом 30 днів з дня його підписання, відповідач із відповідною заявою не звертався.

Враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини з позивач, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливим, натомість, відповідач погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчив, що погодився на отримання кредитних коштів саме на умовах, що визначені договором.

Суд не вбачає підстав вважати текст кредитного договору незрозумілим та/або таким, що вводить в оману споживача, зокрема, в частині визначення розміру та порядку сплати відсотків за користування кредитом.

Посилання на нарахування відсотків не приймаються, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме кредитним договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема, повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

З матеріалів справи вбачається, що позичальник свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим за кредитним договором виникла заборгованість у загальному розмірі 30 300 грн, у тому числі заборгованість за кредитом у розмірі 10000 грн, заборгованість за процентами в 13 300 грн, по комісії 500 грн, додатковій комісії 1 500 грн та неустойка в розмірі 5 000 грн

Денна процента ставка за договором розрахована згідно ч. 4 ст.8Закону України«Про споживчекредитування», виходячи з умов кредитного договору.

Проценти за користування кредитом нараховані в межах строку дії договору по 08 липня 2025 року.

Що стосується нарахування неустойки, то в цій частині слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 18Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 вказав, що з аналізу положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень та ст.ст.1046,1049,1050,1054 ЦК України слід дійти висновку про те, що на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Зважаючи на наведене, законодавцем звільнено позичальників від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦПК України, а також сплати неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року, та такі нарахування підлягають списанню.

За встановленого, нарахована позивачем неустойка (пеня) не підлягає стягненню.

Таким чином, з огляду на викладене з відповідача на користь позивача належить до стягнення заборгованість за кредитним договором у розмірі 25 300 грн, у тому числі заборгованість за кредитом у розмірі 10 000 грн, заборгованість за процентами в 13 300 грн, по комісії 500 грн та додатковій комісії 1 500 грн.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, враховуючи ступінь задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати (судовий збір) в розмірі 2 037 грн.

Керуючись ст.ст.12,13,76-83,141,259,263-265,280-282,289 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місто Київ, вулиця Саксаганського, 133-А, ідентифікаційний код 37356833) заборгованість за кредитним договором № 22.01.2025-100002654 від 22 січня 2025 року в розмірі 25300 гривень, у тому числі заборгованість за кредитом у розмірі 10 000 грн, заборгованість за процентами в 13 300 грн, по комісії 500 грн та додатковій комісії 1 500 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місто Київ, вулиця Саксаганського, 133-А, ідентифікаційний код 37356833) судовий збір у розмірі 2 037 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя М. С. Булкат