Рішення № 132499437, 01.12.2025, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/3761/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2025 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Струс Т. В. ,

за участю секретаря Синевської Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Великомостівської міської ради Львівської області, з участю третьої особи Сокальської державної нотаріальної контори про визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд з даною позовною заявою до відповідача, свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 , спадкоємцем за законом якої є позивач. Зазначає, що спадщину матері він прийняв. До складу спадщини матері входить житловий будинок в АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки КП ЛОР «Червоноградське МБТІ» право власності на вказаний житловий будинок не зареєстровано. Згідно виписки із по господарської книги, що видана виконкомом Великомостівської міської ради, господарем колгоспного двору, станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 являлася померла ОСОБА_2 . Зазначає, що у зв`язку із тим, що спадкодавець не зареєстрував свого права власності на спадкове майно, йому державним нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину. Просить визнати за ним право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, надав суду заяву у якій вказує, що позовні вимоги підтримує, просить задовольнити, розгляд справи проводити без його участі. Додатково уточнив вимоги, а саме щодо спадкування будинку після смерті матері за законом.

Представник відповідача Великомостівської міської ради Львівської області в судове засідання не прибув, у наданій суду заяві просив розгляд спавши проводити у його відсутності. Розгляд справи покладає на розсуд суду.

Представник третьої особи Сокальської державної нотаріальної контори в судове засідання не прибув, надав суду заяву у якій зазначив, що вирішення справи покладає на розсуд суду та просить таку розглядати за його відсутності.

Оскільки сторони в судове засідання не прибули, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши докази по справі суд приходить до наступного висновку.

Згідно п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В свою чергу відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

З дослідженої в судовому засіданні копії свідоцтва про смерть встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 .

Із копії свідоцтва про народження позивача встановлено, що його матір`ю є ОСОБА_2 ..

Згідно довідки Великомостівської міської ради від 22.08.2024р., встановлено, що ОСОБА_3 до дня смерті проживала в АДРЕСА_1 , на день смерті проживала одна.

Із виписки з погосподарської книги, що видана 22.08.2024р. виконкомом Великомостівської міської ради, господарем колгоспного двору в АДРЕСА_1 , станом на 11.11.2016р. являється ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки КП ЛОР «Червоноградське МБТІ» від 18.05.2017р., станом на 31.12.2012р. в комунальному підприємстві реєстрація права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не проводилася.

Згідно листа Сокальської державної нотаріальної контори від 25.05.2017р., встановлено, що таким роз`яснено ОСОБА_1 про відсутність можливості видати свідоцтво про право на спадщину у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок в АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно до прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року (пункти 4, 5), Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Статус майна колгоспного двору був врегульований статтями 120-126 ЦК України, спадкування майна колгоспного двору регулювалось ст. 563 ЦК УРСР в редакції 1963 року, які були виключені з кодексу у 1993 році (Закон від 16 грудня 1993 року № 3718-ХІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 18 січня 1994 року).

Відтак, у даному випадку підлягають застосуванню норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Згідно з положеннями статті 120 ЦК УРСР колгоспний двір визначався, як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. При цьому за змістом частини другої статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

До введення в дію Закону України «Про власність» частка майна померлого члена колгоспного двору з майна колгоспного двору не виділялася. Майно колгоспного двору спадкувалося тільки в разі смерті останнього члена колгоспного двору. Такий порядок спадкування поширювався на випадки припинення колгоспного двору з цих підстав до 01 липня 1990 року.

Положеннями статті 563 ЦК УРСР передбачено, що в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила розділу VII Спадкове право. Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах.

Як встановлено в судовому засіданні із виписки з погосподарської книги мати позивача ОСОБА_2 була господарем колгоспного двору, однак відомостей щодо інших членів колгоспного двору виписка не містить, як і про позивача у даному колгоспному дворі.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею ст. 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

В свою чергу, в ході розгляду справи позивачем не надано суду доказів щодо належності до складу спадщини його матері вказаного житлового будинку.

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч.1ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч.1ст.1273ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Виходячи зі змісту ч. 1ст. 1269 ЦК України одним із способів прийняття спадщини є подання спадкоємцем нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяви про її прийняття.

Згідно з ч. 1ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч.1 ст. 1296, ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 з приводу прийняття спадщини якої він звернувся у нотаріальну контору та листом нотаріуса йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю державної реєстрації на житловий будинок.

Разом з тим, виходячи із специфіки правовідносин, а саме належності будинку на який просить позивач визнати право власності в порядку спадкування до колгоспного двору, позивач не надав доказів належності до вказаного колгоспного двору.

Також позивачем не надано доказів щодо відсутності інших членів колгоспного двору права яких можуть бути порушені у даних правовідносинах.

Крім цього, позивачем в ході розгляду справи не надано суду жодних доказів щодо належності житлового будинку до складу спадщини його матері, наявності у неї прав на такий, відомостей щодо його забудовника тощо.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ознаками судових доказів є їх достовірність і достатність. Достовірність доказів - це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять в предмет доказування. А достатність це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В ході розгляду справи судом роз`яснено стороні позивача щодо необхідності надання доказів в обґрунтування заявлених вимог, однак інших ніж долучені до позовної заяви не долучено.

Згідно з ч. 1-3,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд вважає позов ОСОБА_1 необґрунтованим, тому у його задоволенні слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 258,259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Великомостівської міської ради Львівської області про визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Рішення може бути оскаржене учасниками розгляду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_2 .

Відповідач: Великомостівська міська рада Львівської області, місце знаходження м. Великі Мости, вул. Шевченка, 6, Шептицького району, Львівської області.

Третя особа: Сокальська державна нотаріальна контора, місце знаходження - м.Сокаль, вул. Тартаківська, 7а, Львівської області.

Головуючий: Т. В. Струс