Рішення № 132444974, 09.12.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

09 грудня 2025 р. справа № 520/25029/25

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (майдан Свободи, буд. 5 Держпром, під. 6, пов. 7, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №084753 від 08 вересня 2025 року, винесену виконуючим обов`язки начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті Владиславом Черсуновим про застосування адміністративно господарського штрафу до громадянина України ОСОБА_1 .

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду у вказаній адміністративній справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у відповідності до п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі, при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №084753 від 08.09.2025 складено з порушенням вимог Закону України «Про автомобільний транспорт», на громадянина України, який не є суб`єктом господарської діяльності та не є автомобільним перевізником. Акт проведення рейдової перевірки №ОАР 063362 від 08.07.2025 має не вірно встановлену інформацію, що призвело до хибних висновків і прийняття незаконної Постанови про застосування адміністративно господарського штрафу № 084753 від 08.09.2025, яка, на думку позивача, підлягає скасуванню. Зазначене стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що на підставі направлення на перевірку Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях №ОНР 002310 від 04.07.2025, 08.07.2025 співробітниками Відділу проводилась рейдова перевірка на а/д М-03 «Київ Харків-Довжанський», 471 км., під час якої був перевірений транспортний засіб марки КАМАЗ 5511, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . В ході перевірки зазначеного транспортного засобу встановлено, що він належить позивачу. На момент проведення перевірки встановлено, що відсутні тахокарти або роздруківка даних роботи водія з тахографа (транспортний засіб не облаштовано тахографом). У зв`язку з виявленням вищезазначеного порушення, виконуючи функції покладені на них державою, державними інспекторами було складено акт №ОАР 063362 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 08.07.2025. За результатами розгляду акту винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №084753 від 08.09.2025.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відзив не спростовує викладені обставини у позовній заяві щодо визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №084753 від 08.09.2025, винесеної стосовно громадянина України ОСОБА_1 , а навпаки підтверджує наявність підстав для скасування зазначеної постанови.

Представником відповідача надано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких наголошено на тому, що під час рейдової перевірки надано товарно-транспортну накладну, в якій «автомобільним перевізником» вказано «Приватний», «вантажоодержувачем» вказано « ОСОБА_3 ». Відтак, наявність товарно-транспортної накладної свідчить про надання транспортної послуги перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов`язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом, що не може вказати на перевезення вантажу для власних потреб.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

На підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях від 04.07.2025 №ОНР 002310, 08.07.2025 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях проводилась рейдова перевірка автомобільних перевізників всіх форм власності, резидентів/нерезидентів громадян, водіїв щодо дотримання Закону України "Про автомобільний транспорт" та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільного транспорту на а/ш М-03 "Київ Харків-Довжанський", 471 км.

За результатом перевірки Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях складено Акт від 08.07.2025 №ОАР 063362, відповідно до якого під час перевірки транспортного засобу Камаз 5511, номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_3 , власником якого є ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , встановлено порушення статей 34, 39, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" при перевезенні вантажів згідно ТТН №540230 від 08.07.2025 транспортним засобом повною масою 3500 кг. без встановленого контрольного тохографа, чим порушено п. 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом МТЗУ №340 від 07.06.2010, та за відсутності заповнених тахокарт або роздруківки роботи трхографа; у тому числі порушення, відповідальність за яке передбачено абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" - перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону.

Копію вказаного Акту вручено водію ОСОБА_2 , про що свідчить його особистий підпис.

18.07.2025 позивачу надіслано повідомлення №63893/40/24-25 про розгляд справи 05.08.2025 з 09:00 до 10:00 в приміщенні Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях, до якого додано копію Акту від 08.07.2025 №ОАР 063362.

За клопотанням позивача розгляд справи двічі відкладався на 02.09.2025 та на 08.09.2025.

08.09.2025 на адресу відповідача надійшли пояснення позивача, які враховані під час розгляду справи.

08.09.2025 в.о. начальника державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Владиславом Черсуновим прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №084753 відносно ОСОБА_1 , у зв`язку з порушенням законодавства про автомобільний транспорт, а саме ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Постанова від 08.09.2025 №084753 надіслана рекомендованим листом на адресу позивача та вручена 24.09.2025.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Законодавство про автомобільний транспорт складається із Закону України "Про автомобільний транспорт", яким установлені засади організації та діяльності автомобільного транспорту, Законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

У статті 1 Закону "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-III (далі - Закон №2344-III) наведено визначення основних термінів, а саме: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про транспортно-експедиторську діяльність", "Про транзит вантажів", інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Завдання та функції державного регулювання та контролю діяльності автомобільного транспорту визначенні статтею 5 Закону №2344-III, відповідно до частини першої якої, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту, зокрема, спрямовані на забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг та підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб суб`єктів господарювання на автомобільному транспорті незалежно від форм власності (частина друга статті 5 Закону №2344-III).

За приписами частини сімнадцятої статті 6 Закону №2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України (частина двадцять перша статті 6 Закону №2344-III).

На виконання вимог статті 6 Закону №2344-III 08.11.2006 Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №1567, яким установлено процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до абзацу 2 пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 33 Закону №2344-III визначені засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 33 Закону №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. підставах.

Загальні положення щодо перевезення вантажів визначені Главою 8 Закону №2344-III, зокрема статтею 48 якої установлено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

За умовами частини першої статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Вимоги до товарно-транспортної накладної також установлені цією статтею.

Основні права та обов`язки водія транспортного засобу при перевезенні вантажу у внутрішньому сполученні визначені статтею 49 Закону №2344-III.

Так, за приписами частини другої указаної норми водій транспортного засобу зобов`язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; перевіряти надійність пломбування, закріплення, накриття та ув`язування вантажу для його безпечного перевезення; забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, та своєчасно його доставити вантажовласнику (уповноваженій ним особі); дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів Замовників (далі - Правила перевезень вантажів).

За визначенням, наведеним у розділі 1 Правил перевезень вантажів передбачено, що перевізник це фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля (підпункт 11.2 розділу 11 Правил перевезення вантажів).

Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт установлена Розділом V Закону України "Про автомобільний транспорт". Зокрема, абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III передбачено, що за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Спірним у даній справі є правомірність винесення оскаржуваної постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті №084753 від 08.09.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно ОСОБА_1 .

Питання відповідності учасника руху критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом України "Про автомобільний транспорт" в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у справах №640/27759/21, №240/22448/20, №280/3520/22, №620/18215/21, №600/1407/22-а та №280/2150/23.

Так, у постанові від 19.10.2023 (справа №640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких, зокрема, досліджувалося питання правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності лише з тих підстав, що працівники Укртрансбезпеки дійшли висновку, що він, як власник авто, є автомобільним перевізником у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт".

Вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт Верховний Суд у постанові від 22.02.2023 у (справа №240/22448/20) зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом і у постанові від 12.10.2023 у справі №280/3520/22.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатував, що положення статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі №620/18215/21).

Отож, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21.12.2023 у справі №280/2150/23).

У постанові від 23.08.2023 у справі №600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону України "Про автомобільний транспорт"). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

У аспекті наведеного, суд зазначає, що приписи частини другої статті 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" містять дві умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III, а саме:

- особа повинна бути суб`єктом господарювання, який надає послугу з перевезення;

- перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах;

- використання транспортного засобу на законних підставах.

Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.

Водночас саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов`язок ретельно перевірити надану водієм інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення вантажу на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.

Суд зауважує, що результати перевірки свідчать, що керував автомобілем, що належить позивачу, гр. ОСОБА_2 , який, за поясненнями позивача, здійснював перевезення для власних потреб, діяв за власний рахунок без мети отримання прибутку, а саме допомагав безкоштовно сусідці забрати придбане нею в лісництві дрова, однак, вказані обставини посадовими особами Укртрансбезпеки не перевірено, як і не перевірена приналежність позивача до суб`єкта господарювання, який здійснює їхнє перевезення. Тобто, перевірку було проведено без належного з`ясування усіх складових виявленого порушення, що свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення.

Натомість, як встановлено судом, постановою Харківського районного суду Харківської області від 04.08.2025 у справі №635/5373/25, яка набрала законної сили 15.08.2025, провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1ст. 164 КУпАП, відносно ОСОБА_2 закрити в зв`язку з відсутністю в його діях складу даного адміністративного правопорушення.

В межах розгляду вищевказаної справи судом встановлено недоведеність здійснення ОСОБА_2 господарської діяльності, відсутність інформації про самостійність, регулярність та тривалість діяльності, а також відомостей щодо отримання від такої діяльності прибутку.

Також, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та господарських формувань, судом встановлено відсутність реєстрації позивача суб`єктом підприємницької діяльності. Зворотнього відповідачем не доведено.

Ураховуючи те, що у цій справі судом встановлено, що автомобільного перевізника у цій справі органом контролю було встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, суд дійшов висновку, що Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях оскаржувану постанову прийнято необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі №380/13118/23.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не надав суду доказів на спростування доводів позивача у даній справі.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 139 КАС України пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (майдан Свободи, буд. 5 Держпром, під. 6, пов. 7, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про застосування адміністративно-господарського штрафу від 08.09.2025 №084753.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (майдан Свободи, буд. 5 Держпром, під. 6, пов. 7, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Біленський О.О.